1285 – 1292 рр.

Михайло Грушевський

Іпат., с. 590 – 591 (1285 – 1286). Війна в Польщі. Війна Литви з німцями. Смерть Лешка Чорного.

Одна по другій наступають тут три записки з тим самим означенням на початку: «того же лѣта»: про усобицю Земовитовичів, про похід Литви на Ригу й смерть Лешка Чорного. Коли б триматися того означення, виходило б, що то все сталося 1287 р., до котрого сі означення ніби належать. Але се показується неможливим, бо Лешко умер не в 1287, а в 1288 p., і то восени. Татарський похід на Польщу, що оповідає літопись нижче, по записці про смерть Лешка, починаючи словами «наставши же зимѣ», належить не до зими 1288, а до 1287 p., і се виразно вказує, що записка про смерть Лешка тут вставлена пізніше (нижче про його смерть оповідається серед історії останніх літ життя Володимира Васильковича).

Чи сама тільки записка про смерть Лешка вставлена тут, чи, може, й попередні? A priori [виходячи із відомих фактів] я уважав би більш правдоподібним, що дві попередні записки не були вставлені, бо описані в них події не так визначні, тому більше правдоподібним для них прийняв би р. 1287. На попертя сього теоретичного виводу можу вказати на записку про похід Лешка на землі Конрада у Длуґоша ([Dlugosz, Historia], II, с. 486 – 487) під p. 1287, зачерпнену з незвісного джерела (nop.: Semkowicz, Rozbiór, с. 308): вона хоч не каже, що Конрад побив Лешкове військо так рішучо, як оповідає наша літопись, але признає сей похід «cladibus magis quam victoriis insignior»; я думаю, трудно сумніватися, що ми маємо тут той самий похід, оповіджений в нашій літописі.

Можна б тільки вагатися, чи уважати дату Длуґоша автентичною? Інтересно, що він кладе сей похід на один рік з татарським походом на Польщу, – се може вказувати, що сі звістки так були сполучені і в його джерелі (похід Литви на Ригу у нього опущено, і се могло б вказувати на джерело, відмінне від нашої літописі). З того всього я, повторяю, уважаю для записок про війну Лешка й литовський похід правдоподібнішою датою р. 1287. Зрештою, вагання може бути тільки між р. 1287 і 1288.

Іпат., с. 591 – 601 (1287 – 1288). Похід татар на Польщу. Останні розпорядження Володимира Васильковича. Боротьба за Люблін.

Одноцільне оповідання про смерть Володимира Васильковича починається оповіданням про татарський похід і кінчиться по його похороні словами: «туть же положимъ конецъ Володимировому княженію». Воно поділяється одначе виразно на дві частини: на оповідання про події 1287 – 1288 pp. (до с. 601) і на оповідання про хоробу й смерть Володимира (від с. 601, починається словами: «Князю же Володимеру (Васильковичю великому) лежащу в болести своей… болезнь же его сице скажемь»). Для вигоди ми оглянемо кожду частину осібно, але не розриваючи на дрібніші частини, бо й для хронології важна зв’язь подій, в якій вони оповіджені.

Для першої половини сього оповідання опорною точкою в хронології служить смерть Лешка, про котру приносить Володимирові вість гонець з Любліна (с. 598). Дату її можна викомбіновати зовсім докладно – 30 вересня 1288 р. (див. вивід її у Бальцера: [Balzer], Genealogia Piastow, с. 332 – 333): сей рік і день подають правильно деякі польські річники – Monum[enta] Pol[oniae] hist[orica], III, с. 52, 696 (в декотрих інших є вагання між р. 1288 і 1289, але документи не полишають місця для сумніву). Володимиру вість про Лешкову смерть мусили принести, як побачимо, не пізніше перших днів жовтня.

Перед сим маємо такий ряд подій.

«Наставши зимѣ» похід татар через Русь на Польщу; Володимир з іншими князями теж бере участь в сім поході, але через хоробу його пускають назад, прийшовши до Сяну; перед від’їздом з війська Володимир робить своїм спадкоємцем Мстислава Даниловича (с. 591 – 592).

Володимир вертає з походу до Володимира, звідти, пробувши «мало дней», їде через Любомль і Берестя (в Бересті зістається два дні) в Камінець і тут лишається, доки («минувшим же днемь нѣколицемь») не дістає вісті, що татари вернулися з Польщі на Львів, обминувши Волинь; притім, діставши вість про розпорядження Мстислава, Володимир посилає до нього послів з докорами і їх повороту чекає в Камінці (с. 592 – 593).

По повороті своїх післанців від Мстислава Володимир їде з Камінця до Рая, сюди закликає Мстислава і тут «Федоровы недѣли» (на першім тижні посту) пише тестаменти. Потім Мстислав їде в Володимир і в інші міста, рекомендуючися як будучий князь, а Володимир переїздить з Рая в Любомль, «ту же и лежаше зиму всю (себто – решту зими) в болести своей» (с. 593 – 596).

«Наставшу лѣту» Конрад, прочувши про Володимирів тестамент, присилає до Володимира посла, просячи, аби Володимир поручив Мстиславу бути союзником Конрада; Володимир посилає свого посла в сій справі до Мстислава, і той обмінюється з Володимиром посольством в справі з’їзду з Конрадом. Наслідком того Конрада закликано на з’їзд, він приїздить в Берестя до Мстислава, відти в Любомль до Володимира, потім в Володимир і Луцьк, де його Мстислав приймав «в Гаю», відти він вертає на Володимир, і тут наздоганяє його висланий з Любліна вісник з вістею про смерть Лешка і запросинами від люблінців: він шукав Конрада по слідам його подорожей по Волині.

Я навмисне підніс з сього оповідання все, що дає якісь вказівки на хронологію. З них бачимо виразно, що тут оповідаються події одного року: від зими 1287 до осені 1288 р. Ся хронологія потверджується, зрештою, (хоч сама так ясна, що й не вимагає потвердження) й порядком літописних подій, що для татарського походу виключають всяке інакше датування, окрім 1287 p., і польські літописи дійсно записують третій татарський прихід під р. 1287 (Monum[enta] Роl[оnіае] hist[orica], II, с. 852, 990; III, с. 51, 76). В одній з них додано, що татари прийшли перед Різдвом, що вповні відповідає оповіданню нашої літописі.

Отже, татарський похід – грудень 1287 p.; тоді ж Володимир іменує Мстислава своїм наступником. Десь в січні 1288 р. Володимир дістає вість про поворот татар, потім ідуть його пересилки з Мстиславом, і на «Федоровій неділі» (7 – 14 лютого) він пише свої тестаменти. Десь, може в червні, було посольство Конрада, потім пересилки з Мстиславом. В другій половині вересня Конрад приїздить на з’їзд, а в перших днях жовтня наспіла вість про смерть Лешка в Любомль, бо післанець дуже спішився донести сю вість Конраду. Переглянем тепер дальші події.

Діставши вість про смерть Лешка, Конрад відразу, тільки попросивши від Володимира деяких бояр для поваги («ать ми честно»), спішиться під Люблін, але дістає там відправу, а підчас переговорів з люблінцями приходить на Люблін Юрій Львович, що также на вість про смерть Лешка вибрався походом, і пустошить околиці Любліна; се діялося не пізніше, судячи по всьому, як у середині жовтня.

«Бысть же по семь минувшимъ не по колицемъ днемъ» – або по своїм поході на Люблін, або по від’їзді з Любомля Конрада, се великої різниці не зробить, – Юрій Львович присилає посла до Володимира, просячи собі Берестя; отже, се, мабуть, іще жовтень – кінець його (уважаючи на дальше, се пізніше не могло статися). Володимир відмовляє й посилає свого посла до Мстислава, упереджуючи, аби теж не годився. «Потомь» приїздить посол від Льва з тим же прошениям, і знову Володимир відмовляє – се падолист, не пізніше, як побачимо з дати смерті Володимира.

Іпат., с. 601 – 610 (1288). Смерть Володимира Васильковича.

В другій половині оповідання все обертається коло дати смерті Володимира; читаємо її на с. 604 дуже ніби докладну: «въ лѣто 6797 (1289) месяца декабря въ 10 день, на святаго отца Мины». Св. Мини дійсно 10 грудня, ніби все в порядку. Але виходило б, що Володимир жив іще цілий рік по тих, описаних вище подіях – походах на Люблін і посольстві Юрія, і літописець позбув сей рік сумаричними увагами? Ся непевність літописної дати збільшиться, коли ми зауважимо на с. 603 замітку, що Володимир умер «свѣтающю пятку».

Тим часом в 1289 р. 10 грудня було не в п’ятницю, а в суботу. В п’ятницю сей день припадав в 1288 році. В домовину поклали Володимира «месяца декабря во 11 день, на память святаго Данила Столпника, в суботу»; Данила Столпника дійсно 11 грудня [Див. календар з XIII в. у м[итрополита] Макарія (Ист[ория] рус[ской] церкви, III, дод. 5).], але в суботу сей день припадав знов не 1289, а 1288 р. [Слів – «в суботу» не маємо в Іпат[ськім] кодексі, але в сім оповіданні кодекси Хлєбніковський і Погодінський мають взагалі важні й, зовсім певно, автентичні екстраваганції.]

Значить, в літописній даті смерті Володимира в цифрі року єсть помилка – має бути 1288 р. Дійсно, нижче, в екстраваганціях Хлєбнік[овського] і Погодін[ського] кодексів (с. 608), читаємо, що Володимира поховали «месяца априля въ 6 день, въ среду страстное недели», а середа Страсна припадала в сей день р. 1289, а ще нижче (с. 613) при оповіданні про настолування Мстислава сказано, що він сів на столі «на самый великый день месяца априля въ 10 день», і в кодексах Хлєбнік[овському] і Погод[інському] додано «в лѣто 6797».

Що в сих кодексах, так як і в Іпатськім, смерть Володимира датована теж 6797 р., тож тут бачимо не колізію двох різних датувань, а просту помилку (Великдень 1289 р. дійсно був 10 цвітня) [Хотівши ратувати літописну дату 1289 р. для смерті Василька, нема іншого виходу, хіба прийняти тут вересневе числення, мовляв, 1 вересня 1288 р. зачався р. 1289. Але у сього ж літописця, кілька сторін вище ми бачили виразні вказівки на числення мартівське (див. вище с. 374 і 376), отже, се об’яснення неможливе.].

Отже, Володимирко умер 10 грудня 1288 р. Супроти того його хороба, в котрій він пробув «полно 4 лѣта», мусила прокинутися десь зимою 1284– 1285 pp. «Исходящу четверту лѣту й наставши зимѣ» – десь в падолисті – він упав на здоровлі зовсім; його останній прихід в церкву, оповіджений літописцем, мав місце, мабуть, тиждень перед смертю – так, очевидно, треба розуміти неясні слова: «не въкуша по семь недѣль (недѣлю?) ничегоже» (с. 603). Супроти того його останні переговори з Мстиславом і Львом, як сказано вже вище, не могли бути пізніше як в жовтні-падолисті 1288 р. Похоронено Володимира остаточно 6 цвітня 1289 р.

Іпат., с. 610 – 614 (1289). Вокняжіння Мстислава. Коромола берестян. Згода з Литвою. Поміч Конраду.

Мстислав не встиг приїхати на похорон Володимира, «но приѣха послѣ» – очевидно, дуже скоро по похороні – десь, може, 7 – 8 цвітня. «И утоми же ся оть плача и нача розсылати засаду по всимъ городомъ». Епізод з Берестям заводить вперед літописця, так що він аж пізніше (с. 612) вертається до церемонії настолування Мстислава, хоч воно сталося зараз по його приїзді – 10 цвітня, на сам Великдень (дійсно, як я вже сказав, Великдень в 1289 р. припадав на 10 цвітня). Супроти того не було так і часу на розсилання залог між приїздом і настолуванням, хоч можливо, що Мстислав, пильнуючи справи, не чекав свого настолування (котре – очевидно – навмисно, для більшої паради, відложив на Великдень) для того, аби взяти землю в своє фактичне володіння (розіслання залог).

При сім розсиланні показалася коромола в Берестейщині; притім літописець поясняє, що берестяни сприсяглися з Юрієм ще «Володимеру князю болну сущю» – правдоподібно в 1288 p., а «Володимеру преставлшю ся» Юрій «въѣха в Берестий и нача княжити в немь». З того виходило б так, ніби Юрій поїхав в Берестя ще в грудні десь 1288 p., але се абсолютно неможливо супроти дальшого: Мстислав, приїхавши в Володимир в цвітні, нічого не знає, ані підозріває про зраду берестян і довідується про неї від висланої своєї залоги: що в Бересті й інших містах Берестейщини уже сидить «засада Юрієва». Тим часом приїзд Юрія в Берестя й його вокняжіння ніяк не могло лишитися в секреті.

Тому треба так думати, що берестяни сиділи тихо аж до похорону Володимира й держалися лояльно супроти регенції, що правила ще до того часу іменем Володимира. Аж коли Мстислав поїхав переймати на себе Володимирове князівство, Юрій вислав у Берестейщину свої залоги, а слідом і сам поїхав туди (тому підчас, коли Мстислав посилає свої засади в Берестейщину, про Юрія там не чуємо, а пізніше бачимо його в Бересті дійсно самого).

Діставши вість, що Юрій зайняв Берестейщину, Мстиславові бояри радили Мстиславу, аби йшов походом на Юрієву волость, але Мстислав волів попробувати спокійніших способів: він посилає посла до Юрія, жадаючи, аби уступився з Берестейщини, «по семъ», очевидно – коли Юрій не сповнив його жадання, посилає в тій же справі до Льва, а слідом висилає до татар – кликати їх до помочі. Лев присилає з Мстиславовим послом свого післанця, котрого посилає до сина с прочными рѣчи» (рішучим словом), аби Мстислав їх вислухав і прийняв як сатисфакцію, і Мстислав дійсно задовольняється сим: посилає вернути свого посла, висланого до татар.

Юрій дійсно по батьківськім слові полишає Берестейщину. Мстислав слідом їде в Берестя і, пробувши тут «мало дний», об’їздить інші міста Берестейщини, потім вертає в Берестя й тут за «коромолу» уставляє «ловче» з берестян. Як бачимо з сього порядку подій, ся історія з Берестейщиною мусила перетягнутися в май, а може навіть і в червень 1289 р.

Покінчивши справу з Берестейщиною, Мстислав вернувся в Володимир, і тут відбувся боярський з’їзд. «Тогда же» приїхав до Мстислава Конрад мазовецький, просячи помочі для свого походу на Сандомир. Мстислав каже йому іти в похід, а сам обіцяє вислати слідом своє військо. Се, як бачимо, мусило діятися літом 1289 р. Мстислав свою обіцянку сповнив, і «тако сѣде Кондрать князь в Судомирѣ кн. Мстиславомъ… и его помочью» – се могло статися ще літом таки.

Не мають такого докладнішого означення інші зносини Мстислава – з литовськими князями. Описуючи настолування Мстислава, літописець каже, що він «нача княжити… миръ держа с околными сторонами: с Ляхы, и с Нѣмцы, с Литвою» – се, очевидно, загальна характеристика Мстиславового правління, ні з якою хронологічною датою не зв’язана; до неї, згадавши про Литву, літописець додає звістку про посольство від литовських князів. Отся принагідність сеї звістки не дає повної певності зв’язати її безпосередньо з моментом настолування Мстислава напевно, хоч се й можна зробити з огляду, що літописець аж по сій згадці каже про поворот Мстислава з Берестя й приїзд Конрада. Мусимо супроти того се литовське посольство класти взагалі на перші місяці Мстиславового князювання.

Іпат., с. 614 – 616 (1290 – 1291). Участь Льва в польській усобиці.

Генріх, т. зв. Чесний (Probus), засів у Кракові зимою 1288 – 1289 pp. й описана літописцем боротьба між ним і князями мазовецькими й куявськими припадає на кінець зими (битва під Сєвержом 26/ІІ) і весну 1289 р. Облога Кракова, як сам літописець каже, тривала «Лѣто цѣло «. «Того же лѣта» Лев Данилович також пішов у похід на Краків, в поміч Генріховим противникам. Судячи з того, що руський похід на Шлезьк, куди Львове військо пішло з-під Кракова, в місцевій літописі записаний під 30 липня (a[nno] D[omini] 1289 tercio kal[endi] Augusti – Monum[enta] Pol[oniae] h[istorica], III, с. 702, Rocznik cystersow henrykowskich), похід Льва на Краків можна класти на початки липня – найраніше, бо взагалі його похід під Краків на довгий не виглядає [Див. про сі події: Історія України-Руси, III, с. 183.]. З’їзд Льва з Вацлавом чеським, що стався по шлезькім поході, за тим припадає на серпень 1289 р. [Шараневич приймав 1290 p. – [Die Hypatios-Chronik], с. 7 і 90.]

Іпат., с. 616 (1291 – 1292). Дрібні записки: Мстислав будує каплицю в Володимирі й вежу в Чорторийську. Смерть Юрія, кн[язя] пінського, й Івана, кн[язя] степанського.

Докладне означення шлезького походу Льва – липень 1289 р. – дає нам можливість орієнтуватися в чотирьох коротких записках, що кінчать Галицько-Волинську літопись. Вони означені словами «того же лѣта», – дві перші, й «тое же зимы» – дві останні, таким чином, перші мусять належати до літа-осені 1289 р., другі дві до зими 1289 – 1290 pp. Хронологізатор Іпатського кодексу і тут, як бачимо, зістався собі вірним: він помилився в датах сих останніх записок на 2 – 3 роки – найліпший доказ, що часом, а може й місцем, був він далекий від сих подій.

Примітки

уважаю для записок про війну Лешка й литовський похід правдоподібнішою датою р. 1287 – інше датування: 1288 р. (Там само. – С. 437).

…Володимир умер «свѣтающю пятку». Тим часом в 1289 р. 10 грудня було не в п’ятницю, а в суботу. В п’ятницю сей день припадав в 1288 році – інше датування: 10 грудня 1289 р. (Баумгартен Н. Вторая ветвь князей галицких. – С. 28; Андрусяк М. Історичні нариси (княжа доба). – Краків, 1940. – С. 50).

…похід Льва на Краків можна класти на початки липня – найраніше – інше датування: друга половина червня 1289 р. (Літопис руський. – С. 451).

…Мстислав будує каплицю в Володимирі й вежу в Чорторийську… мусять належати до літа-осені 1289 р. – спроба точнішого датування першої події: 9 вересня 1289 p., другої – осінь 1289 р. (Там само. – С. 452).

Подається за виданням: Грушевський М.С. Твори у 50-и томах. – Львів: Світ, 2005 р., т. 7, с. 373 – 378.