[Рец.] Starovĕké zprávy о zemĕpisu východní Evropy se zýetelem na zeme slovanské
Михайло Грушевський
Descriptio europae regionum quae ad orientem spectant veterum scriptorum locis illustrata. Prispĕvkem к poznáni nejstarších dĕjin slovanskych podává Dr. Lubor Niederle, Прага, 1899, с. 125+2 ("Rozpravy České akademie", секція І, річн[ик] VIII, ч. I)
Від праць над словенською антропологією і археологією д[октор] Любор Нідерле перейшов до історичних дослідів над слов’янською старовиною. В книжці, титул котрої я виписав, переглядає він звістки грецьких і римських авторів про географію Східної Європи: розклад території, моря і морські береги, ріки й озера та осади.
Хоч на вступі він ставить предметом «вичислення відомостей, які античні народи мали, по захованим для нас джерелам, про слов’янський край, положений між Віслою, Карпатами, верхньою Окою й Чорним морем», але відповідно складу відомостей античних письменників він модифікує се так, що оглядає територію між Доном, Дунаєм, Карпатами, Віслою, Чорним і Балтійським морем, чи то Сарматію в широкім значінні слова. Не наводячи звичайно текстів, ані переказуючи їх ближче, він констатує тільки знання античних письменників про ту чи іншу географічну точку, констатує приналежність певних античних назв до неї, а в разі непевності сеї справи в науці – вичисляе різні погляди на неї.
Автор докладно і старанно ознайомився з літературою, як західноєвропейською, так і російською, а переходячи не раз безнадійно заплутані питання античної географічної номенклатури, тримається обережного критицизму, не цурається зіставатися при констатуванні non liquet [нез’ясованості питання], а й запускаючися в гіпотези, не забуває потягнути границю між певним і гіпотетичним і взагалі не пробує розв’язувати трудностей якою-небудь власною «теорією», за взірцем безчисленних давніших. Се все робить працю д[окто]р[а] Нідерле дуже корисним підручником.
Хоч не з усіма його поглядами можна згодитися, хоч у використаних ним джерелах і літературі можна знайти деякі прогалини, а подекуди автор попадає на хибну стежку [Аби не показатися голослівним, як той професор з моїх часів, що на задачах писав незмінно: «Нічого собі, але єсть і помилки», – вкажу дещо на виривки: в літературі Скитії (с. 17 і далі) не знайшов я, н[а]пр[иклад], праць Fligier, Fressl-я, з численних праць Міщенка згадана тільки одна; для чорноморських написей автор знає тільки «Inscriptiones» Латишева, т. І–II, а ігнорує доповнення 1892 і 1894 pp. і корпус християнських написей, вид[аний] 1896 p.; зачіпаючи питання про існування лісів у степах (с. 22, 35), автор поминає спеціальні праці, як Докучаєва, Палімпсестова і ін.; можна було тут згадати і Бурачкова. Для українських валів автор цитує Фундуклєя (с. 116), полишаючи новіші й повніші праці Антоновича, звістки Максимовича і т. ін. На с. 33 автор виводить Кα?μπαλουκ з фінського palwo, замість татарського балик – риба; на с. 101 автор датує згадку за Tritri в фундації Празької катедри X віком, і т. ін. Повторяю, сим помилкам я не надаю значіння, але мої примітки можуть придатися шан[овному] авторові.], але се все другорядні недостачі, що небагато зменшають цінності праці.
Можна б іще закинути, що автор занадто пильнує свого літературного апарату, подаючи такі відомості, що без них можна б і обійтися: раз, н[а]пр[иклад], він сконстатував, що редукції Птолемеєвих ступенів хибні, яку ціну мають ототожнення різних Птолемеєвих міст, зроблені на підставі таких редукцій? Дещо в сій літературі взагалі має в очах автора побільшене значіння – досить, н[а]пр[иклад], вказати за велику побожність, яку автор має для елюкубрацій Садовського і його «bystrosti і uvahy».
Будем надіятися, що по сій дуже гарній пробі автор перейде до огляду античних відомостей і про східноєвропейську етнографію та колонізацію (кілька інтересних екскурсів є і в сій книжці – н[а]пр[иклад], про слов’янську колонізацію Балтійського побережжя, про будинів і т. ін.).
Примітки
Публікується за виданням: ЗНТШ. – Львів, 1900. – Т. 33. – Кн. 1. – С. 1 – 2 (Бібліографія).
…Садовського… – Садовсъкий (Sadowski) Ян Непомуцен (1814– 1897) – польський археолог, етнограф, медієвіст, громадський діяч. Член Антропологічної та Археологічної комісій Краківської академії наук. Співзасновник Нумізматичного товариства у Кракові (1888), член Товариства консерваторів Західної Галичини.
Основні праці: «Drogi handlowe greckie і rzymskie przez porzecza Odry, Wisły, Dniepru і Niemna do wybrzeży morza Bałtyckiego» (1876), «Le commerce de l'ambre» (1876), «Wykaz zabytków przedhistorycznych na ziemiach polskich» (1877), «Miecz koronacyjny polski «Szczerbcem» zwany» (1892).
Подається за виданням: Грушевський М.С. Твори у 50-и томах. – Львів: Світ, 2012 р., т. 15, с. 93 – 94.