Початкова сторінка

Михайло Грушевський

Енциклопедія життя і творчості

?

[Рец.] Лингвистическо-исторические исследования о начатках города Львова

Михайло Грушевський

и окрестностей его с воззрением на предисторические времена переселения славянских и румынских племен из придунайских стран в предкарпатские области, написал А.С.Петрушевич, Льв[ів], вип. I – 1893; II – 1896; III – 1897; ст. 1 – 600 (не скінчене ще)

О соборной богородичной церкви в городе Галиче, происходящей из первой половины XII столетия, составил А.С.Петрушевич, вип. І, Льв[ів], 1899, ст. 136

Ім’я крилошанина Львівської капітули Антонія Петрушевича за границями Галичини відоме тільки нечисленним спеціалістам; в Галичині воно звісно досить, завдяки тому становищу, яке він займає серед «старої» партії, але праці його популярні также мало, мабуть, як і поза Галичиною; хіба, може, найбільше завзяті москвофіли змушують себе до читання праць «нашого великого Петрушевича», як вони його звуть, і читають його більше-менше з тим успіхом, як Гоголів Петрушка; але треба признати, що в тім лежить вина не читачів, а тих праць, в котрих подає сей дійсно «невтомний дослідник» результати своїх дослідів.

От перед нами дві новіші його праці «рассуждения», «возрения» чи «покушения» (останнє по-російськи се має значити – опыт). В передмові до першої читаємо, що се друга частина «исторической трилогии», котрої першу частину становило «Критико-историческое рассуждение о надднестрянском городе Галиче и окрестностях его», що друкувалося в додатках до «Вістника» Народного дому в р. 1882–1888, а третьою частиною буде «Исследование о Червенских городах», і в сій трилогії буде «генетическим способом» досліджена історія всеї «Предкарпатської Русі».

Неознайомленого читача може здивувати, що монографії поодиноких міст, як Галич або Львів, мають такі далекі цілі, але його здивування мусить ще збільшитися: історична трилогія о[тця] Петрушевича далеко виходить за тісні границі Галичини, робить «открытия» (с. 5) не тільки «в истории нашой предкарпатской области и этнографии», але в історії цілого слов’янства чи цілої Європи. Галич, Львів – для нього не більше, як поводи для дискусії, як опорні точки, до котрих прив’язує він, як павук, свою чудовну сіть, з тою різницею, що плетіння о[тця] Петрушевича, не уступаючи в делікатності павутині, можуть здивувати читача; ще більшою смілістю, безграничною різнорідністю й повною незалежністю від всяких методів або прийнятих поглядів.

Н[а]пр[иклад], його велика монографія про Львів починається замітками до давньої топографії Львова (XV–XVI в.), але се триває дуже коротко; в подібних дрібницях шановний автор не бариться довго і орлиним летом покидає нашу львівську кітлину, щоб пуститися в широкий світ – і прощай Львів з його «окрестностями»; palus Mus приводить автора до дослідів над назвами, що починаються від mosk – Мозгава, Москва, москаль і мазур (с. 60), відси делікатний перехід (с. 62) до в’ятичів, від них до дулібів, що походять від дудьба, отже, очевидно, – були найдавнішими музикантами (с. 100), а що перейшли вони на Русь з Панонії й були панонськими волохами, тож наступає широке обговорення румунської теорії автора (с. 142), і читач довідується при тім, що такі назви, як Буг, Путивль, Комарів, Канів etc. – все назви румунські (що скажете на се «открытие»?), а по дорозі дістає толкування цілого ряду слів з «Слова о полку Ігоревім» (с. 229 і далі).

Відси зовсім натуральний перехід до Траянових і Змієвих валів (с. 286), до руського імені (с. 337), до готів (с. 358) і германізмів у слов’янськім, відти до слов’янської мітології (с. 391), відси до кімеріїв (с. 436) і кельтів, а від них легкий перехід до дольменів взагалі й на Україні спеціально (с. 448), відти до кельтських, а від них до староруських свят (с. 485), від русалій до траків – бесів спеціально (с. 517), і «рассуждением» про сарматів і скитів кінчиться III випуск праці. Про вихід IV не доводилося ще нам чути.

Замість третьої частини своєї трилогії о[тець] Петрушевич розпочав нову працю про Галич, котра, по його словам, має бути «в большей части повторением вкратце уже напечатанного в моем большом сочинении» про Галич, виданім 1888 р. Вона розпочинається полемікою про галицьку церкву Успенія, головно з драми, Шараневичем і Чоловським, написаною незвичайно хаотично і ненауково, а від с 45 розпочинається вже – «Хронологическое сказание о начале города Галича, княжества Галицкого и о судьбе галицкой соборной Богородичной церкви» – де вже говориться про все» – окрім тільки Галича і церкви Богородиці.

В парі з незвичайною писательською манерою о[тця] Петрушевича іде такий же незвичайний метод – (властиво, негація всякого методу) – безпідставних здогадів і лінгвістичних ненаукових елюкубрацій, і така ж ерудиція: цитує о[тець] Петрушевич силу-силенну праць з найрізніших сфер історичних і філологічних наук, не раз заповнюючи по кілька сторін зряду виписками з якої-небудь книжки, але при тім ся література почасти перестаріла, почасти припадкова, що зраджує превеликі прогалини в відомостях автора. Заговоривши, н[а]пр[иклад], про Змієві вали в Київщині о[тець] П[етрушевич] цитує «Starożytności polskie», не знаючи, видко, нічого про наукову літературу сього предмета; виписавши трохи не цілу розвідку К.Мельникова про мегаліти на Україні, друковану в «Сборнику» галицької Матиці, автор не знає нічого про інші роботи в сій справі etc. etc.

В парі з сим іде й та незвичайна мова, котрою пише найстарший з галицьких общерусів свої праці; от, н[а]пр[иклад], кілька прикладів з перших сторін другої публікації: «митрополичьего уряда», «уверенося» (с. 1), «оставили в спокое» (с. 2), «первоначальной посады» (с. 3), «не озадачили тех же о самой большой древности», «нынешнее наводнение оснований» (с. 8), «доконаность», «знакомитых покойников», «надармо» (с. 9), «соответно латинскому обряду, а не греческо-восточному есть наново пересоздать» (с. 11), etc. etc.

Все се разом узяте робить творенія о[тця] Петрушевича зовсім «неудобочтомыми». «Тверді галичани» не могли б зробити свому «великому Петрушевичу» ліпшої прислуги, як замовити якомусь хоч трохи методично приготовленому чоловіку в Росії (між «твердими галичанами» ледве чи такий знайдеться), аби з «больших сочинений» о[тця] Петрушевича зробив невеличкий, але систематичний витяг, де б звів систематично докупи його, щоправда, переважно голослівні або фантастичні, але часом-таки й інтересні здогади й гадки про різні факти в історії України-Русі, в формі більше приступній і язиком справді російським, а не сим твердим язичієм, інакше всі «рассуждения» сеї окраси галицької тверді пропадуть для пізніших дослідників безповоротно.


Примітки

Публікується за виданням: ЗНТШ. – Львів, 1900. – Т. 37. – Кн. 5. – С. 10 – 12 (Бібліографія).

Петрушевич Антін Степанович (1821-1913) – греко-католицький священик, церковний і політичний діяч, історик, археолог, філолог та етнограф.

… «Вістника» Народного дому… – «Вестник Народного дома» – офіційний орган однієї з найстаріших культурно-освітніх установ Галичини, утвореної в 1849 р. – Народного дому.

…Шараневичем… – Шараневич Ісидор Іванович (1829–1901) – галицький історик і громадський діяч москвофільського напрямку, педагог (учитель Перемиської і Львівської гімназій).

…Чоловським… – Чоловський (Czołowski-Sas) Олександр (1865 – 1944) – польський історик, архівіст. Організатор та директор (1906–1939) міського архіву у Львові.

…розвідку «К.Мельникова» про мегаліти на Україні… – М.Грушевський взяв у лапки прізвище з огляду на те, що А.Петрушевич помилково вказав авторство статті Катерини Мельник-Антонович, згадана публікація якої «Следы мегалитических будовель на Украине» була надрукована на сторінках «Литературного сборника» за 1886 рік, вип. 1–2 (з’явилася також окремою відбиткою: Мельник К. Следы мегалитических будовель на Украине. – Львов, 1886. – 24 с.).

… «Сборнику» галицької Матиці – М.Грушевський має на увазі «Литературный сборник», що видавався Галицько-Руською Матицею від 1870 р.

Зауважимо, що гостра критика М.Грушевським історичних праць одного з визначних представників русофільства спричинила нападки на нього в галицькій пресі з боку інших діячів русофільського табору. Так, Пилип Свистун у статті «Кто більшій: г. Михайло Грушевскій или о. А.Петрушевич?», опублікованій на сторінках органу русофілів газети «Галичанин», присоромив голову НТШ у неповазі до наукових заслуг представників старшого покоління українських учених. (Див. про це докл.: Тельвак В. Творча спадщина Михайла Грушевського в оцінках сучасників (кінець XIX – 30-ті роки XX століття). – Київ–Дрогобич: «Вимір», 2008. – С. 52).

Подається за виданням: Грушевський М.С. Твори у 50-и томах. – Львів: Світ, 2012 р., т. 15, с. 20 – 22.