1234 – 1240 рр.

Михайло Грушевський

Іпат., с. 514 – 516 (1234). Похід Данила в Чернігівщину. Повстання галицьких бояр. Данило виходить з Галича.

Похід Данила в Київщину, на заклик Володимира Рюриковича, і відти під Чернігів датує І Новгородська л[ітопись] 1235 роком [Її використав уже Зубрицький ([История], с. 120).]. Ближчі означення дає Галицька літопись, кажучи, що Данило воював Чернігівщину «оть крещения до вознесения», значить, заклик Володимира і похід Данила треба класти на останні місяці 1234 р.

Коло Вознесенія (17/V) Данило вийшов з Чернігівщини (в Галицькій літоп[исі] він «створи миръ» з Михайлом чернігівським, по Новгородській – Михайло змусив Данила забратися, «створивъ прелесть» і побивши багато галичан). На Київщину прийшли половці, й Данило, хотівши з початку забратися відразу з Київщини додому, потім рішив помогти Володимиру і під Торчеськом попав у таку біду, що стратив решту війська й мусив тікати в Галич – се було би десь в маї–червні.

Се дає початок боярській ворохобні; вивабивши Василька з залогою з Галича, бояри змушують Данила забратися звідти [Так оповідає літопись; про се див.: Історія України-Руси, ІІІ, с. 149.]. Данило подався на Угорщину, а вернувши звідти, пустошить Галичину разом з братом «зимѣ приспѣвши» – отже, в останніх місяцях 1235 p.; супроти того вихід Данила з Галича мусив би мати місце десь в осені 1235 р. Дійсно, угорські літописи кажуть, що Данило брав участь в церемонії інтронізації Бели 14/X 1235, по смерті його батька кор[оля] Андрія [Chronicon Marci (в: Scriptores hist[oricae] Hungaricae, t. II) с. 223, див.: Історія України-Руси, III, с. 545 – 546.].

Іпат., с. 516 – 517 (1235). Боротьба за Галич. Похід Данила на «крижевників».

На спустошення Романовичів (при кінці 1235 р.) галицькі бояри відповіли походом в околиці Случі з болохівськими князями; їх побито під Камінцем, а болохівських князів забрано в неволю; «лѣту же наставшу» союзники галицьких бояр Михайло й Ізяслав почали жадати від Данила, аби пустив тих невільників; значить, похід бояр треба класти на першу половину 1236 р. (весна?).

Потім (хронологічний порядок очевидний) Михайло й Ізяслав стягають на Романовичів руські сили, Конрада мазовецького й половців; Романовичі розбивають сі сили, не даючи їм злучитися, і відтягають половців; Михайло вертає. «Лѣту же наставшу» Романовичі самі йдуть на Галич, але, заставши Михайла з великими силами, вертають. «Toe же осени умириста ся». Отже, сей похід діявся літом 1237 p., а для попередньої кампанії маємо час від осені 1236 до весни 1237 (судячи по тому, що військо Конрада топиться в Вепрі, тікаючи, можна думати, що се не була зима); в осені 1237 наступило коротке помирення.

«Веснѣ же бывши» (отже, весна 1238 р.) Романовичі ідуть на ятвягів, але з огляду на те, що ріки дуже розлилися, в Бересті зміняють план і постановляють напасти на «крижевників, Тепличів, рекомих Соломоничів» і відібрати від них свою отчину (проф. Дашкевич виказав з повною правдоподібністю, що тут іде мова про Дорогичин, відданий в попереднім 1237 р. хрестоносним рицарям) [[Дашкевич], Княжение Даниила, с. 18. Тільки він помилкою уважає нагробну напись з Дорогичина доказом terminus non post [не пізніше] Данилового походу.]. «В силі тяжцѣ» Романовичі йдуть на місто й здобуваюсь його «мѣсяца марта» – 1238 p.

Іпат., с. 517 – 518 (1235). Дальша боротьба за Галич.

«В томь же лѣтѣ» Данило пішов на Галич, але Михайло з Ростиславом дали йому Перемишль і на тім стала згода; тоді Данило «по том же лѣтѣ» укарав Конрада, напустивши на нього Литву, самого ж його в тім часі не було на Русі: він був в Угорщині з братом, запрошений королем: причиною було, що Данило з Васильком вибиралися були в поміч австрійському герцогу на цісаря Фрідріха, але угорський король їм відрадив, а тепер запросив їх «на честь». Тут і нижче ми маємо кілька вставок для пояснення, що переривають хронологічний порядок оповідання, який ми бачили.

І так, в попереднім відділі ми бачили, що восени 1237 р. прийшло було до згоди між Данилом і Михайлом, тепер же читаємо без всяких пояснень нового розриву, що «вь томь же лѣтѣ» Данило пішов на Галич, і се привело до уступлення йому Перемишля.

Я думаю, се треба розуміти так, що тут іде мова про ту ж осінню згоду 1237 р. – літописець повторяє давнішу звістку, доповняючи її подробицею про Перемишль, аби описати дальші стадії боротьби за Галич. «В томь же лѣтѣ» зовсім зрозуміле при мартівськім чині: Романовичі ішли на ятвягів іще в кінці 1236 мартівського року [До речі зауважу, я приймаю кінець мартівського року о два місяці пізнішим від відповідного січневого (се справа суперечна, і звичайно рахують противно).].

«По том же лѣтѣ» – «на другий рік» (се навіть трудно витолкувати, прийнявши, що тут був іще один похід на Галич, закінчений передачею Перемишля), себто в мартівськім 1238 p., Данило забрався до Конрада – напустив на нього Литву; на се маємо весну 1238 р. (евентуальне й пізніше, але, як побачимо, вистане на се й весна) [Лятковский (Latkowski, Mendog], с. 325) приймав тут р. 1236, здається, не без впливу Густинської літ[описі].].

Данило з Васильком сам тоді був на Угорщині; їх похід в поміч австрійському герцогу мав би місце в 1237 р. (судячи по австрійським подіям найвідповіднішим часом була б рання весна 1237 p., бо цісар рушив на герцога при самім кінці 1236 р., а в цвітні 1237 р. вже вийшов з Австрії, вибираючися походом на Італію, і сю весну Романовичі могли мати свобідну [Хронологію сих подій див.: Huber, Geschichte Oesterreichs, І, с. 414 – 415.

Зубрицький датував сю подоріж Данила 1236 p., але Шараневич прийняв уже р. 1237, хоч так само, як і Зубрицький, і він хибно зв’язував сю подоріж з оповіданням угорських джерел про участь Данила в коронації Бели ([История], с. 103).], «Королеви же возбранившу има, возвратиста ся во землю свою». Очевидно, аж пізніше запросив їх Бела «на честь», і вони були у нього десь весною 1238 p. Як бачимо, наш хронологічний рахунок витримує сі всі проби.

«И по томь приде Ярославъ суждальскый и взя Киевъ подъ Володимеромъ…» З І Новгор[одської літописі] видко, що се сталося ще в 1236 p.: літописне «и потомъ» належить не до сього факту, а до того, до чого він веде властиво свою мову: до відібрання Перемишля від Данила, що привело до нового походу на Галич; його оповідання про Київ служить тільки вступом, а «и по томь» – не на місці всадженим переходом: Ярослав забрав Київ від Володимира (се треба зв’язати з оповіданням про київські події 1235 р. і з згадкою про Володимирову поміч Данилові в кампанії 1236– 1237 pp. – Іпат., с. 515 і 516), але незадовго уступився (весна 1238 р.), і Київ забрав Михайло (весна ж таки 1238 р.?), а в Галичі лишив Ростислава, – аж по сім властиве оповідання, до котрого належить те «по томь»: «и отьяша оть Данила Перемишль».

Се могло мати місце, судячи по попереднім датам, літом або в другій половині 1238 р. «Бывшю же межю има овогда миру овогда рати», Данило, використавши похід Ростислава на Литву, несподіваним нападом захопив Галич – се могло статися вже восени 1238 p., але могло наступити й пізніше, в 1239 р., бо ми маємо цілий майже 1239 р. ще до розпорядження. Ростислав наспів під Галич слідом за Данилом, але довідавшися, що сталося, пустився на Угорщину [Тут спізнюються і Зубрицький, і Шараневич, що датують се роком 1236 і 1234. Про події сі див.: Історія України-Руси, ІІІ, с. 151.].

Іпат., с. 519 – 520 (1237). Похід Бату.

«В таже времена» – починає літописець своє оповідання про погром 1238 – 1239 pp., і се, як бачимо, зовсім відповідає хронології оповіджених ним галицьких подій. Оповідання починається нападом на Рязанську землю, що стався в грудні 1237 p., потім напад на Суздальщину – на Володимир (лютий 1238 p.), потім, проминувши битву на р. Ситі і похід на Новгород, літописець оповідає облогу Козельська, що мала місце весною 1238 р. Потім похід в землю Половецьку, напади на Переяслав і Чернігів і прихід «Меньгукана» під Київ; з тих звісток, які ми маємо про похід Бату, виходить, що війна з половцями зайняла десь решту 1238 p., а ті походи на українські землі – осінь 1239 і найдальше початок 1240 р. [Див.: Історія України-Руси, II, с. 299.] З дальшого побачимо, що прихід Менке під Київ не міг статися пізніше як на початку 1240 p., а правдоподібніше, що стався він не пізніше осені 1239 р.

Іпат., с. 521 – 522 (1238). Галицько-волинські події перед і під час походу Бату.

Після приходу Менке («потомъ же») Михайло утік, слідом за сином, на Угорщину. Опорожнений Київ зайняв Ростислав Мстиславич, але Данило пішов на Київ, нагнав Ростислава, взяв його собі й посадив від себе намісника, а від Ярослава Інґваровича відібрав свою сестру – Михайлову жінку, що Ярослав був узяв у неволю під час Михайлової втікачки. Тим часом Михайло з Ростиславом, не знайшовши привіту у Бели, помандрували в Польщу (правдоподібно – надіялися там знайти союзників для боротьби з Данилом, але дарма).

Відти Михайло розпочинає зносини з Данилом, і вони кінчаться згодою; Михайло з Ростиславом приїздять до Данила, й тут приходить до умови, що Михайло візьме Київ, Ростислав – Луцьк, але Михайло «за страхъ татарьскый» не відважується йти в Київ (думаю, з сього виходить, що тоді ще татари не розпочали свого походу на Київ, бо се було б реальніше від простого «страху татарського», а підношу се тому, що між походом татар на Київ і його облогою минув певний час, бо татари стояли над Дніпром, чекаючи, аж замерзне) [Matthei Parisii Hist[oria] Anglorum. – див.: Історія України-Руси, III, с. 583.].

Михайло лишився в гостях у Данила, і Романовичі позволяють йому «ходити по їх землях» і дають йому великі запаси всякої поживи (очевидно, він гостював не дуже коротко). Аж тепер приходить вість про київське взяття – значить, десь середина грудня, і Михайло, настрашившися, тікає на Шлезьк, а відти десь коло часу Ліґницької битви (9/ІV 1241) їде до Конрада.

Як бачимо, одинокою опорною точкою для хронології сих подій служить вість про київське взяття. Орієнтуючись нею, мусимо покласти переговори Михайла з Данилом і переїзд його до нього десь на весну-літо 1240 р. найдальше, а може й скорше. З Угорщини до Польщі Михайло з Ростиславом мали б мандрувати зимою 1239 – 1240 pp., найдальше під весну 1240 p., супроти того втікачку Михайла з Києва правдоподібніше буде класти на осінь 1239 р.

Іпат., с. 522 – 524 (1240). Бату здобуває Київ, похід його на Угорщину через Русь. Мандрівка Данила й поворот його на Русь.

Дату київського взяття дає Суздальська літопись – 6/XIІ 1240. Дальший похід татар через Волинь і Галичину хронологізується датою приходу татар в Угорщину: в середніх днях марта 1241 p. були вони вже там, отже, марш через Волинь і Галичину й знищення тутешніх міст припадають головно на січень і лютий 1240 р. На Угорщині, по словам літописця, татари «стояша три лѣта»; тут, як звичайно, літописець рахує рік початку й рік кінця: в дійсності, татари пробули на Угорщині трошки довше як два роки, і десь в цвітні 1242 р. Бату рушив звідти назад.

Перше ніж в Галичину дійшла вість про похід татар на Київ («прихода поганыхъ Татаръ на Кыевъ»), але, очевидно, не довго перед тим, як виходить з тексту, – Данило виїхав був на Угорщину, значить восени 1240 р. (бо, як сказано, татари рушили на Київ десь пізньою осінню 1240 p.). Відти Данило поїхав назад у Галичину, очевидно – ще не маючи відомості про київське взяття, але стрів ватаги утікачів з Русі й, очевидно – від них довідавшися про татарський погром і загальну паніку, постановив іти в Польщу – се була, мабуть, друга половина грудня 1240 р.

В Польщі Данило зістається, доки не дійшла до нього вість, що татари вже вийшли з Русі, – значить, десь середина або друга половина марта 1241 p., – і тоді він пішов на Дорогичин, де його не пустили до міста, а відти на Берестя й Холм. Більше-менше разом з тим виїхав з Угорщини Лев та з’їхався в Володаві з батьком, і Михайло через Володимир і Пінськ поїхав до Києва, отже, все рання весна 1241 р.

Іпат., с. 525 (1240). Боярська анархія.

Хоч характеристика боярської самоволі має загальний характер, але вона, очевидно, прив’язана до конкретних фактів: посольства Якова до Доброслава і арештування Доброслава й Григорія; се арештування мало місце перед походом Ростислава на Бакоту (Курило, що прогнав його з Пониззя, мабуть, був посланий «исписати грабительства нечестивыхъ бояръ» уже наслідком того арештування), отже, найдальше восени 1241 р. боярська самоволя в найбільше драстичних формах мусила проявлятися під час мандрівки Данила 1240 – 1241 pp.

Примітки

…Данило… під Торчеськом попав у таку біду, що стратив решту війська й мусив тікати в Галич – се було би десь в маю-червні – інше датування: кінець травня 1235 р. (Там само. – С. 391).

…значить, похід бояр треба класти на першу половину 1236 р. (весна?) – інше датування: травень 1236 р. (Там само. – С. 391).

…Романовичі… запросив їх Бела «на честь», і вони були у нього десь весною 1238 р. – інше датування: початок весни 1237 р. (Там само. – С. 392).

Ярослав забрав Київ від Володимира (се треба зв’язати з оповіданням про київські події 1235 р. і з згадкою про Володимирову поміч Данилові в кампанії 1236 – 1237pp. – Іпат., с. 515 і 516), але незадовго уступився (весна 1238 р.) – інше датування: близько 10 березня 1238 р. (Там само. – С. 392).

…Данило… захопив Галич – се могло статися вже восени 1238 p., але могло наступити й пізніше, в 1239 р. – інше датування: кінець 1238 або початок 1239 pp. (Там само. – С. 393).

…Данило… постановив іти в Польщу – се була, мабуть, друга половина грудня 1240 р. – інше датування: початок 1241 р. (Там само. – С. 398).

Подається за виданням: Грушевський М.С. Твори у 50-и томах. – Львів: Світ, 2005 р., т. 7, с. 347 – 352.