1257 – 1264 рр.

Михайло Грушевський

Іпат., с. 554 – 555 (1257). Кінець австрійської справи.

Згадавши про Романа в останніх епізодах, літописець для пояснення, як Роман з’явився знову на Русі («си же преже сказахомъ, яко Вышелкъ бѣ далъ Новгородокъ Романови»), уважає потрібним доказати історію його участі в боротьбі за австрійську спадщину, недокінчену на с. 545. Оповідання її зістається унікатом: в німецьких джерелах не маємо ніяких подробиць про Романа, вони тільки побіжно згадують його шлюб і заразом утечу, як епізод ефемерний, другорядного значення.

З сього можна здогадуватися, що побут Романа в Австрії не був надто довгий; але з оповідання нашої літописі видко, що не був він і надто короткий, тривав, принаймні, з який рік («часто же приходящу на нь герцюкови» – отже, Роман видержав кілька нападів Отокара). Підчас, коли Данило мирився [з] Мендовгом (1254), Роман, як ми бачили, був уже на Русі. З другого боку, під час походу Данила на Шлезьк (м[а]б[уть], літо 1253 р.) Роман мусів бути ще в Австрії (судячи з оповідання на с. 545). Його поворот супроти того можна класти на кінець 1253 – початки 1254 pp. [Шараневич клав побут Романа в Австрії на р. 1252 – 1253 ([Die Hypatios-Chronik], с. 71), Дашкевич ([Княжение Даниила], с. 101) поворот Романа датує р. 1253, Зубрицький датував весь епізод 1251 роком.]

Іпат., с. 555 – 556 (1257 – 1258). Війна з «татарськими людьми». Литовський напад в околиці Луцька.

«По рати Кремянецкой Куремсинѣ» Данило відповів на його напад походом на підвласні татарам землі: ряд походів на Межибожжя, на болоховців, на Побожжя. Все се могло мати місце ще при кінці 1254 р. та зимою 1254 – 1255 pp., бо дальша кампанія переходить уже на весну – мабуть, 1255 р.: «веснѣ же бывши» Данилове військо воює землі по Случі й Тетереву [Дашкевич ([Княжение Даниила], с. 62) обмежився загальним означенням – що се діялося між р. 1254 і 1258. Зубрицький приймав літописну дату – 1257 – 1258 pp. ([История], с. 183 і далі).].

Потім Данило збирається до походу на Київ, але сей похід кінчиться на зруйнуванні Возвягля. Литовське помічне військо, що наспіло слідом по зруйнуванні Возвягля, задумало винагородити себе грабуванням Волині, але їх побито під Луцьком; з подробиць сього останнього епізоду видко, що то не було зимою (литвини тонуть в озері). Таким чином, похід Данила на Возвягль треба класти на осінь 1255 p. Відкладати на 1256 рік його нема причини, бо літописець нічим не натякає, аби між весенною кампанією й сим походом минув цілий рік.

Іпат., с. 558 – 560 (1259 – 1260). Похід Куремси на Волинь. Пожежа Холма.

«Потомъ же» стався похід Куремси на Волинь. Він, очевидно, був відповіддю на війну Данила з татарськими людьми. Зроблений був нагло й, очевидно, – не тривав довго, бо обчислений був на несподіванку; з подробиць видко, що було се десь при кінці року, коли вже зайшла зима, але ріки ще не замерзли: «зимѣ бывъши и водѣ велицѣ» (с. 557). Можливо, що се діялося ще того ж 1255 р., при кінці; хоч можна думати й про пізніший час, але ніщо виразно не вказує на нього, – противно, дальша хронологія промовляє скорше за 1255 р. [Зубрицький приймав і тут іпатську дату – 1259 р.]

Пожежа Холма, як виразно каже літописець, сталася під час сього Куремсиного походу. Відбудовував його Данило тоді, як «бѣ грады зиждай противу безбожнымъ татарамъ», значить, перед руйнуванням міст (осінь 1259 Р.) – отже, 1256 – 1259 рр.

Іпат., с. 560 – 561 (1260). Бурундай приходить на місце Куремси. Похід його на Литву.

Дату походу Бурундая на Литву дає Воскр[есенська] л[ітопись] – 1258 р. («Того же лѣта взята Татарове всю землю Литовскую, а самихъ избиша»); супроти того, що скажемо нижче, з більшою правдоподібністю, мабуть, треба думати про першу половину року [Latkowski(Op. c[it.], с. 377) твердить, що похід був зимою 1258 – 1259 pp., але се на нічім не оперто.].

Як дуже обережний політик (таким показує його літописне оповідання), Бурундай, певно, не зараз кинувся на Русь (похід на Литву, певно, був лише поводом до відновлення залежності Романовичів), тож прийшов він на місце Куремси дещо раніше – десь, мабуть, в pp. 1256 – 1257. А се знову сталося по поході Куремси «времени минувшу», такщо Куремсу, видко, не зараз забрали по його останній компрометації з волинським походом, – може, шануючи його амбіцію, а може, й наслідком важніших справ, що займали тоді Орду: коло р. 1255 мав умерти Бату [Hammer-Purgstal, Geschichte d[er] Goldenen Horde, с. 142.].

При нагоді сього походу на Литву довідуємося, що між Романовичами і Мендовгом стався розрив: Войшелк ухопив Романа, і волості його забрано. Останній раз бачили ми Мендовга союзником Данила в 1255 p., отже, розрив стався між 1255 і 1258 pp. Але що Романовичі аж тепер взялися шукати Романа і то в такий, не конче відповідний час – підчас татарського походу (Данило все ухилявся від татар, а тепер сам поїхав на Литву, ризикуючи наїхати на них), то з сього треба здогадуватися, що Романа ухоплено якраз тоді, й тепер шукали за ним по гарячим слідам.

Супроти того, що причиною розриву Мендовга літопись нижче (с. 565) уважає участь руських князів у поході Бурундая на Литву, можна з значною правдоподібністю думати, що поводом до арештування Романа і відібрання його волостей була ся участь, отже, сталося се на першу вість про похід руських князів разом з Бурундаєм на Литву (Лятковский думає, що причиною розриву було знищення литовського війська під Луцьком 1255 p., але що литовське військо дало само повід до того, то я не думаю, аби се могло послужити поводом, зрештою, дивно було б, що аж тепер, в 1258 p., Романовичі взялися до Литви).

Іпат., с. 561 – 565 (1261). Другий похід Бурундая.

Докладну дату його можна вивести з польських джерел: спустошення Польщі Бурундаєм вони згідно датують 1259 роком (Monumenta Poloniae hist[orica], II, с. 585, 807; III, с. 73, 307; річник Красінських дає p. 1260: Ib[id.], с. 133, але се, мабуть, тому, що татарська руїна, як побачимо, перетягнулася і в 1260 p.). Вагання є тільки в даті місяця: пізніша папська була, 1295 р. датує зруйнування Сандомира 2 лютим (in festo purificationis b. Marie), «Великопольська Хроніка» (т. зв. Боґухвала) – місяцем падолистом (ante festum Andreae apostoli).

He підлягає сумніву, що остання дата певніша: наша літопись, дуже детально описуючи татарський похід, каже, що татари перебрели Віслу під Завихостом, ідучи під Сандомир. Супроти того й прихід Бурундая на Волинь треба класти десь в початках падолиста 1259 р. Се потверджується й тим, що в Володимирі було весілля Васильківни з Андрієм Всеволодичем, коли прийшла вість про прихід Бурундая, отже, десь перед запустами Пилипівки. Річник Красінських каже (l[ocum] c[itatum]), що татари пустошили Польщу протягом двох місяців, отже, вийшли б з неї десь в січні-лютім.

На вступі сього оповідання маємо трудність: вступна фраза читається в Іпатськім кодексі: «По семъ же минувшему лѣту бысть тишина по всей землѣ», в Хлєбніковськім і Поґодінськім, натомість: «минувшима двума лѣтома». Вибрати між сими двома варіантами нелегко: можна припустити навіть поправку самого автора. Коли прийняти, що перший прихід Бурундая стався в першій половині року, то в стилі літописі обидва означення можливі, бо рахували, як ми знаємо вже, і рік вступний, отже, можна було рахувати, або що минувся цілий рік, або що напад Бурундая стався по двох (неповних) роках. Там, де в гру входить хронологія, я маю більше довір я до Хлєбніковського кодексу і тому волів би два роки.

Іпат., с. 565 (1262). Литовські напади на Польщу й Волинь.

Описаний тут напад Литви на Польщу виїмково зовсім добре датований в Іпатськім кодексі: смерть Земовита підчас литовського нападу польські джерела згідно датують 1262 роком (Monumenta Pol[oniae] histforica], ІІ, с. 807, 839, 878 й ін.). Але не можна думати, щоб іпатський хронологізатор оперся тут на якійсь хронологічній традиції (польській): на справедливу дату трапив він припадкове тому, що, датувавши Бурундаїв похід 1261 роком (замість 1259) і не підозріваючи перерви, положив над литовською війною безпосередньо дальший – 1262 рік. День смерті Земовита і в польських джерелах (1[асі] c[itati]) маємо той самий, що в Галицькій літописі, – 23 червня, канун Івана, «на самая купалья».

Таким чином, литовський похід на Польщу датується зовсім докладно – червнем 1262 р. Коли сталися напади Литви на Волинь, літописець не каже виразно, але ціле його оповідання дає розуміти, що по нападі на Польщу. Було їх два, один кілька день по другім («тое же недѣлѣ»). їх супроти того треба класти на другу половину 1262 p., почавши від липня. Значного часу між литовським нападом на Польщу й волинськими набігами нема причини припускати: літописець нічим на се не натякає, противно, з подробиць битви з Литвою коло Мельниці виходить, що се не була ще зима (озеро не замерзло), отже, мабуть, не пізніше як осінь 1262 р. Те ж саме виходить і з дати дальшого епізоду (з’їзд в Тернаві).

Вислані з трофеями післанці нагнали Данила коло Телича (Тилича, в Карпатах?), коли він їх[ав] на Угорщину. Значить, його подоріж мала місце в другій половині 1262 р.

Іпат., с. 567 (1262). З’їзд в Тернаві.

По словам літописця, з’їзд в Тернаві стався рік перед смертю Мендовга, отже, 1262 p., а що сей з’їзд був по литовських набігах і по повороті Данила з Литви, то, значить, не скорше як при самім кінці 1262 p.

Іпат., с. 567 – 569 (1262 – 1264). Смерть Мендовга. Литовські замішання. Войшелк починає княжити. Весілля в Брянську.

Дату смерті Мендовга дає згідно І Новгор[одської] л[ітописі] і краківська капітульна (Mon[umenta] Pol[oniae] h[istorica], II, с. 807) – 1263 p., і вона має всяку певність. Галицька літопись каже, що се сталося восени. Намогильна напись Мендовга, про котру переховав звістку Нарбут, мала мати дату 12/ IX 1263; але ся традиція не дуже певна.

Тепер треба, орієнтуючися датою смерті Мендовга, розібратися в інших подіях сього епізоду. Насамперед – історія Войшелка. Вона, очевидно, описана вже іншим пером, ніж та, що на с. 551. Порівнюючи їх, бачимо, що Войшелк поїхав «до Галича к Данилови князю и Василкови» десь в 1254 р. Тоді мав він хрестити Юрія Львовича. Потім він пробув «3 лѣта», то значить, два до три роки, в Полонині, отже, 1254 – 1256 pp., можливо – 1255– 1257 pp., і тоді хотів їхати на Атос, але вернувся з дороги й перебував в монастирі коло Новгородка та вже в 1258 р., як ми знаємо, відібрав собі Новгородок від Романа.

«Въ то же веремя» умерла Мендовгова жінка, означення таке загальне, що нічого не варте, бо перед тим говориться про життя Войшелка в монастирі. Судячи по оповіданні, не повинно воно було статися дуже довго перед смертю Мендовга; можна припустити й кінець 1262–початок 1263 pp., як робить Лятковский (Op. c[it.], с. 423), хоч се й буде дещо довільно.

Похід на Романа брянського стався перед самим убийством Мендовга; якби вірити тій даті смерті Мендовга – 12 вересня, то похід треба б класти десь на кінець серпня або початок вересня; але, й тримаючися літописі мусимо ми класти його на початок осені. Тоді було й весілля у Романа в Брянську.

По словам І Новгор[одської] літоп[исі], Товтивил загинув ще того ж року, значить – найдальше до кінця лютого 1264 р. Дійсно, згадана літопись краківської капітули дає смерть Стройнята (Треняти) під 1264 р. (Monumenta Pol[oniae] h[istorica], II, с. 808; пор.: III, с. 133). Таким чином, князювання Треняти треба класти на pp. 1263 – 1264, поворот Войшелка на 1264 р.

Хронологізатор Іпатського код[ексу] і тут трапляє на вірні дати, але треба тільки глянути на сю хронологізацію, аби переконати в її припадковості (шлюб в Брянську опинився під 1264 p.).

Примітки

…Роман… його поворот супроти того можна класти на кінець 1253–початки 1254pp. – інші датування: після липня 1253 p. (Dąbrowski D. Rodowόd Romanowiczόw. – S. 110); кінець липня 1254 р. (Пашуто В.П. Очерки по истории Галицко-Волынской Руси. – С. 131); квітень 1254 p. (Włodarski В. Polska і Czechy w drugiej połowie XIII і początku XIV wieku (1250 – 1309). – Lwόw, 1931. – S. 17).

…мабуть, 1255 p.: «вecнѣ же бывши» Данилове військо воює землі по Случій Тетереву – інше датування: весна 1256 р. (Літопис руський. – С. 416).

…похід Данила на Возвягль треба класти на осінь 1255 р. – інше датування: літо–осінь 1256 р. (Там само. – С. 417).

…похід Куремси на Волинь. Можливо, що се діялося ще того ж 1255 р., при кінці; хоч можна думати й про пізніший час, але ніщо виразно не вказує на нього, – противно, дальша хронологія промовляє скорше за 1255 р. – інші датування: рання весна 1256 р. (Білецький С. Перша історична згадка про місто // Нариси історії Львова. – Львів, 1956. – С. 20); листопад 1257 р. (Літопис руський. – С. 417).

З’їзд в Тернаві… то, значить, не скорше як при самім кінці 1262 р. – інше датування: осінь 1262 р. (Там само. – С. 424).

…Войшелк… значить, два до три роки, в Полонині, отже, 1254 – 1256 pp., можливо – 1255 – 1257pp. – Л.Махновець датує цю подію 1255 – 1257 pp. (Там само. – С. 424).

…але вернувся з дороги й перебував в монастирі коло Новгородка та вже в 1258 р. – інше датування: 1257 р. (Там само. – С. 424).

Подається за виданням: Грушевський М.С. Твори у 50-и томах. – Львів: Світ, 2005 р., т. 7, с. 360 – 364.