1202 – 1207 рр.

Михайло Грушевський

Іпат., с. 480 (1202). Перший похід Рюрика на Галичину.

Вихідною точкою служить дата смерті Романа, 19/VI. 1205, дана нам польськими джерелами – див. Monumenta Poloniae historica с. II, 836, 876; III, с. 70, 162 – 163, 171, 353; в Лаврен[тіївскій] л[ітописі] дата смерті Романа під 1206 р., бо вона о рік спішиться тут, в Воскр[есенській] добра – 1205. Оповідання Суздальської літописі, дуже докладне (оповідання Галицько-Волинської чимало поплутало в порядку подій і проминуло другий похід зовсім), дає розуміти, що похід Ольговичів стався на перші вісті про смерть Романа. Супроти того одначе, що сю кампанію в Галичині випередив з’їзд в Сяноці Романової княгині з угорським королем і прихід угорського війська в Галич, треба, мабуть, покласти її на осінь 1205 р., не скорше.

Іпат., с. 481 (1202). Ігоревичі в Галичі.

Другий похід Рюрика на Галич в Галицько-Волинській літописі пропущено зовсім, згадано тільки про прихід Ігоревичів на галицькі столи. Порядок подій докладно оповідає Суздальська літопись і дає опору для їх хронології в даті приїзду Ярослава в Суздаль – 22/IX 1206. З її оповідання виходить, що похід стався в новім – 1206 році [Суздальська літопись тут вирівнює свою хронологію, бо дає два рази 1206 рік. Воскресенська має знову добрий рік – 1206.], організувався дуже поважно і зайняв досить часу. Потім наступив прихід угрів, переговори з поляками, посольство до Ярослава Всеволодича, котрого чекали два тижні, й аж тоді Ігоревичі сіли в Галичі. Коли Ярослав вернувся з-під Галича в Переяслав і звідти вигнав його Всеволод Ольгович, засівши в Києві, – він поспів в Суздаль 22/ІХ. Звідси очевидно, що Ігоревичі мусили сісти в Галичині не пізніше літа 1206 p., a Романовичі мусили утікти з Галича в Володимир, випередивши похід, десь при кінці весни найдальше. Похід же Ольговичів мусив розпочатися десь навесні, дуже рано.

Для дальшої партії подій, р. 1207 – 1211, провідником у хронології служать дати Воскресенської літописі. Ми вже бачили її добрі дати для подій 1205 і 1206 р. і дальше побачимо, що її хронологія знаходить собі потвердження в інших джерелах. З огляду, що вона дає тут не тільки хронологію, зовсім самостійну, але й серію галицьких подій, з інших літописей, незвісних, треба здогадуватися, що в ній маємо останки якоїсь української літописі, дуже доброго джерела.

Іпат., с. 481 – 482 (1202 – 1203). Святослав Ігоревич у Володимирі. Усобиця Ігоревичів.

Опору для хронологізації дає Воскресенська літ[опись], де під р. 1208 читаємо: «Угри тогда прогнаша Володимира Игоревича изъ Галича, а брата его Романа посадиша вь немь», – се відповідає Іпат., с. 482: «Романъ же ѣxa во Угры и поемъ Угры би ся съ братомъ, и побѣдивъ взя Галичъ, а Володимеръ бѣжа во Путивль». Дата потверджується запискою Лавр[ентіївської літописі] під 1207 р., з котрої видно, що весною-літом 1207 р. Володимир сидів ще в Галичі і не мав клопотів, бо ходив походом у Київщину в поміч Всеволоду Святославичу. Очевидно, «мятежь» межи Ігоревичами стався пізніше, а відносини з Угорщиною, звідки треба було боятися оружної оборони прав Романовичів, мабуть, були полагоджені перед тим походом у Київщину.

Галицька літопись також каже, що «мятежь» стався «долгу времени минувшю» по утечі Романовичів до Польщі і викликаних нею дипломатичних переговорах. Для дуже довгого часу місця тут нема, але мусило скількись часу таки минути. Супроти того посольство Володимира Ігоревича до володимирських бояр і утечу Романовичів до Польщі мусимо класти на кінець 1206–початок 1207 pp. [Володимир Ігоревич сів у Галичі ще літом 1206 p., як ми бачили, але його посольство до володимирців сталося, мабуть, трохи згодом, судячи по тому, що оповідання Суздальської літописі, таке докладне, про утечу Романовичів з Володимира не каже.]

Подорож малого Данила на Угорщину з Лешковими послами й посольство Володимира Ігоревича до угорського короля, мабуть, сталися не пізніше як у першій половині 1207 р. [Літописець, сказавши про утечу Романової вдови до Лешка, каже далі: «Въ таже літа Данила посла Лестько…» Можна б було з тої стилізації подумати, що то сталося ген з часом, а в дійсності, як бачимо – сталося воно таки слідом зараз. Се таке саме, як і «долгу времени минувшю» – воно показує, що літописець, пишучи значно пізніше, потратив подекуди перспективу (пор.: Історія України-Руси, III, с. 126 – 127 і 530).], а усобиця галицька могла розвинутися десь з кінцем 1207, але головно в 1208 р., коли Роман накликав угрів [Зубрицький приймав тут дату Густин[ської] л[ітописі] – 1209 ([История], ІІІ, с. 43).].

Іпат., с. 482 – 483 (1204 – 1205). Волинські події.

Літописець оповідає про волинські події як вставку, intra parenthesim серед галицьких, поза хронологічним порядком. Орієнтують нас в їх хронології тільки галицькі події, і то приблизно. Переходячи від оповідання про галицьку усобицю Ігоревичів до вигнання Святослава, літописець каже: «въ то же веремя», отже, Святослава вигнано під час галицької усобиці. Се потверджується й тим, що від галицьких Ігоревичів Святослав не дістав ніякої помочі, коли його виганяли. Отже галицька усобиця, рік 1208 – се вихідна точка. Знову terminum non post дає згадка нижче (Іпат., с. 485), що під час війни 1211 р. (див. нижче) Василько княжив уже в Белзі. Між сими двома датами маємо розмістити такі події: Олександр, вигнавши Святослава, сів у Володимирі; Інґвар випросив Володимир від Лешка, й Олександр мусив уступитися звідти; бояри володимирські не були задоволені з Інґвара, й Олександр випросив собі Володимир назад від Лешка [Див.: Історія України-Руси, т. III, с. 127 – 128.].

Яких-небудь ближчих вказівок для хронологічного орієнтування літопись не дає, а в додатку має ще тут і виразні пропуски [Ibid., с. 531.]. Тому можемо лише приблизно датувати: вигнання Святослава 1208 [роком], перехід Інґвара до Володимира 1209 роком, друге князювання Олександра 1210 [роком], уважаючи, що сі зміни мусили мати якийсь час для свого приготування. Під час князювання в Володимирі Інґвара, як виходило б з контексту літописі (не так дуже й ясного), дістав Василько з матір’ю Берестя. Під час другого князювання Олександра в Володимирі (тут текст літописі зовсім ясний) дістав Василько Белз, і тоді ж стався сильний напад (чи кілька нападів) Литви й ятвягів на околиці Турійська й Червня.

Іпат., с. 483 – 486 (1205 – 1208). Галицькі події: угорська окупація, Ігоровичі знову в Галичині, боярська різня й упадок Ігоровичів, Данило в Галичі.

Опорною точкою для хронології сих подій служить записка Воскресен[ської] л[іпописі] під р. 1211: «Тогоже лѣта Галичане приведоша къ собѣ отай черезъ горы и изъимаша князи своя Игоревичи 3, Романа съ братома, и бивше ихъ повѣсиша ихъ» [Дату 1211 p. приймав уже Карамзін, потім (за Густинською компіляцією) Зубрицький і Шараневич, але Дроба ([Droba, Stosunki], с. 389 – 391) хибно вивів уже р. 1209.].

На потвердження сеї дати можна сказати, що угорський воєвода Пот, висланий на Галич підчас сеї кампанії, був палатином («великий дворский» – Іпат., с. 484) в pp. 1209 – 1211 (див. індекси до «Codex diplomaticus Hungariae» і «Codex Arpadianus continuatus»), так що пізніше як на 1211 р. класти сю кампанію і з сього погляду ризиковано. Перед нею сталися такі події: угорська окупація Галичини, котру випередили «беззаконие галицкое и мятеж»; галичани кличуть Мстислава пересопницького; довідавшися про утечу Романа, закликають Ігоровичів назад, і ті виганяють угрів. Отже, се маємо класти між р. 1208 і 1211.

Ближче орієнтувати нас може записка Воскресенської літоп[исі]: «Въ лѣто 6718 Ростиславъ Рюриковичъ сѣде въ Галичи, а Романа Игоревича выгнаша; осени тояже выгнаша изъ Галича Ростислава Рюриковича, а Романа Игоревича посадиша съ братомъ». Трудність тільки в тім, що Галицько-Волинська літопись мовчить зовсім про сей епізод; але вона промовчує не одне. Очевидно, сей епізод входив як складовий елемент у те «беззаконие галицое и мятеж», що заохотили кор[оля] Андрія до окупації Галичини. Помпувати сею звісткою Воскр[есенської] л[ітописі] і її датою не можна, бо вона входить в ту серію галицьких звісток сеї компіляції, про авторитетність котрих я сказав трохи вище (с. 8).

Отже, супроти неї угорську окупацію не можемо класти скорше як на сам кінець 1210 р. і початки 1211 p. (дуже короткою вона не могла бути, коли угри встигли так сильно наприкритися галичанам) [Дроба, взагалі спізнюючись в сих роках в хронології, клав угорську окупацію на р. 1207 – 1208 – ([Droba, Stosunki], с. 385. Дашкевич поворот Ігоревичів клав на р. 1209 ([Дашкевич, Княжение Даниила], с. 48).].

Значить на всі дальші події: похід Мстислава пересопницького, похід Ігоревичів, посольство Володимира Ігоревича до угорського короля, боярську різню, угорський похід і облогу Звенигорода лишається з яких півроку. Єсть в сім трудність, що так багато подій скуплюється в такім короткім часі, але й абсолютно неможливого в тім нема, а поки хронологія Воскресенської літ[описі] нічим не скомпрометована, не можемо її ігнорувати. Отже, прихід Ігоревичів припадав би більше-менше на весну, боярська різня на літо, а в вересні 1211 р. повішено Ігоревичів.

Іпат., с. 484 (1206 – 1207). Єлизавета-Кінґа, наречена Данила.

Епізодом в оповіджених подіях оповідає літописець про замір угорського короля дати за Данила свою доньку Єлизавету й зробити його, за браком сина, своїм спадкоємцем; сей замір не прийшов до кінця тому, що Андрієва жінка кор[олева] Ґертруда видала Єлизавету за Людовика ґессенського. Епізод сей містить в собі багато баламутств, як виказав уже проф. Шараневич, що ширше аналізував його [[Szaraniewicz], Die Hypatios-Chronik, с. 13 і далі, пор.: Дашкевич, Княжение Даниила, с. 48; див. ще: Історія України-Руси, III, с. 532.].

Не входячи в його аналізу, зазначу тільки (сього досі не зауважено), що сей епізод оповіджено тут в тіснім хронологічнім зв’язку: по виведеному вище рахунку він стоїть між подіями 1211 p.; Єлизавета родилася р. 1207 (Monum[enta] Germ[aniae historica], Scr[iptores], XIX, с. 700), а старе житіє її каже, що вона була заручена за Людовіка тірінґського, ще нім була відлучена [т]а вивезена на тірінґський двір в p. 1211, коли мала чотири роки (себто четвертий) (див. витяг у Шараневича, с. 119); очевидно, з нагоди від’їзду Єлизавети з Угорщини, що стався чи більше-менше, чи й якраз тоді, як Данило був на Угорщині в 1211 p., – літописець і оповідає сей епізод. Умерла ся Єлизавета 1231 p. (Mon[umenta] Germ[aniae historica, Scriptores] XIX, с. 547 і 699). Убийство римського короля Филипа, згадане тут, сталося в червні 1208 р.

Примітки

…усобиця галицька могла розвинутися десь з кінцем 1207, але головно в 1208 р. – Л.Махновець датує цю подію осінню 1207 р. (Літопис руський / Пер. з давньорус. Л.Є.Махновця. – К., 1989. – С. 370).

Тому можемо лише приблизно датувати: вигнання Святослава 1208[роком], перехід Інґвара до Володимира 1209 роком – інше датування цих подій: 1207 р. (Там само. – С. 370).

…друге князювання Олександра 1210 – інше датування: 1207 – 1209 pp. (Там само. – С. 370).

…угорську окупацію не можемо класти скорше як на сам кінець 1210 р. і початки 1211 p. – інше датування: осінь 1208–середина 1209 pp. (Там само. – С. 371).

Отже, прихід Ігоревичів припадав би більше-менше на весну, боярська різня на літо, а в вересні 1211 р. повішено Ігоревичів – інше датування: прихід Ігоровичів – 1209 p., боярська різня – кінець 1209 р. (Там само. – С. 371 – 373).

Подається за виданням: Грушевський М.С. Твори у 50-и томах. – Львів: Світ, 2005 р., т. 7, с. 332 – 336.