8
Михайло Грушевський
З боку прихильників соціалістичного централізму я передчуваю закиди, що се розселення економічне й культурне може загальмувати процес збирання «розсипаної храмини» України, що воно буде розбивати одність господарського плану продукції й розподілу, що воно скріплятиме партикуляризм. Бо, мовлять, як при теперішнім партикуляризмі сільських громад ще їм дати змогу обслуговувати власною продукцією свої потреби в різного роду товарах, то вже до них не буде ніякого приступу – не потягнеш їх до ніякої ширшої організації.
Я думаю, що все се марні страхи. Перше те, що як тільки господарський апарат Української Республіки взагалі стане функціонувати: зможе щось давати дійсно, а не просто тільки робити жести в порожній простороні, так зараз до нього потягнуться всі сі «партикулярні» сільські та волосні громади, самі шукатимуть зв’язку з ним, щоб дістати від нього те, що бракуватиме їм, доходитимуть порозуміння і компромісу з ним, для того, щоб увести свою продукцію в загальній крайовий план, його розподіл і товарообмін.
Коли держава буде спроможна подавати вугля, нафту, метали, сіль, хімічні продукти, галантерейний крам, бакалію – все те, що ніяким чином в громадських робітнях не випродукуєш; коли вона наладить залізниці, пошту, телеграф, телефон, закордонні зносини; коли в її руках буде загранична торгівля і розподіл закордонного довозу – так зараз се державне господарство об’єднає само собою, силою факту, без помочі всяких декретів, наказів чи примусів, всю ту розсіяну промисловість в загальнодержавнім розмірі.
Нікому не буде інтересно від неї сепаруватись, відокремлятись, навпаки – кождому буде бажано якнайтісніше з нею зв’язатись. І монополія товарообміну, котру держава введе в життя зараз, як тільки зможе добре наладити свій розподільчий апарат, забираючи від сільських громад чи волостей все, що виходитиме за межі задоволення місцевих споживчих потреб, однаково – чи продукти сільськогосподарські, чи кустарно і фабрично промислові, уведе сільську продукцію без якогось особливого перевороту в рамці загальнодержавної господарської організації.
В тім же напрямі загальнокрайового об’єднання вестимуть і культурні та політичні зв’язки. Розвій культурного життя в громаді і його піднесення за поміччю «громадської політики» вимагатимуть якомога ширшої кооперації, в інтересах утворення культурних органів вищого порядку, можливості більших культурних досягань, як тільки будуть здобуті нижчі.
Так само політична організація, в котрій зараз же, при першій можливості, очевидно, об’єднуватимуться громади й їх волосні об’єднання, вестиме їх в тім же напрямі якнайтіснішої кооперації й об’єднання в ширших територіях. Всі елементи його будуть готові, коли будуть організовані у вказанім напрямі, в господарській і культурній сфері сі громадські атоми. Кождої хвилі, як обставини дадуть їм можливість об’єднатись – хоч би простим скликанням рад депутатів земель (чи повітів) і Всеукраїнської Центральної Ради, сі органи, безсумнівно, з усею силою поведуть сю роботу об’єднання.
А поки центр буде порожнім місцем, поки фактична анархія і хаос буде паралізувати всякі господарські плани в загальнодержавних розмірах, нічого боятися, що сі громадські атоми будуть занадто сильні, занадто здібні задовольняти свої потреби (в часті, розуміється). Без таких сильних і організованих, наповнених і економічними, і культурними, і організаційними засобами, громадських атомів взагалі всяка конструкційна робота буде трудна, тоді коли обставини дадуть, чи даватимуть їй змогу. А в часи розрухи й хаосу без них людське життя буде таки зовсім страшне.
Далі я звертаю увагу читача на те, що я скрізь говорю про організацію всякого роду громадських промислових чи культурних підприємств. Не індивідуальних чи приватноспілкових, а, власне, свідомо підчеркую се, що вони бажані й потрібні, як підприємства цілої сільської громади, або волосного об’єднання. На се повинна бути звернена вся увага, бо тільки в такій формі сі підприємства дадуть всю свою організуючу, виховуючу вартість. Навпаки – розвій підприємств приватних, індивідуальних чи спілкових, вноситиме дух конкуренції, приватного зиску, дивіденди, який справді гальмуватиме потім плани соціалістичного господарства. Як підприємства громадські, навпаки, вони служитимуть могутнім фактором соціалізації.
Громадська фабрика чи механічна робітня, де ні один учасник, працюючи громадськими знарядами, не може вказати реального предмету, ним виробленого, де він має тільки певне ідеальне право в спільнім продукті, і весь сей громадський процес виробництва могутньо зрівноважуватимуть і нейтралізуватимуть індивідуалістичні впливи рільничого господарства, веденого на своїм грунті, своїм інвентарем, і доведеного до певних своїх цілком конкретних сільськогосподарських продуктів.
Розвій громадського сільського промислу служитиме незвичайно сильною школою соціалістичного мислення і соціального інстинкту. Основне завдання наше: перетворити сільську громаду, як публічне об’єднання індивідуальних трудових господарств, в об’єднання економічне – трудову громаду, як виробницьку спілку, матиме величезну поміч в розвої сільської громадської фабрики, в тих різнорідних, хоч би й невеликих, карликових формах.
Ну, а перетворити за їх поміччю сільську громаду, а далі й ціле волосне об’єднання в трудову виробницьку спілку в усіх сферах господарства – се, очевидно, був би такий величезний поступ в соціалізації життя, що тут усякі коментарії зайві. Сі соціалістичні кубики – громадські чи волосні, послужили б твердою, гранітною підставою соціалістичної будови в ширших – не тільки крайових, але і в світових розмірах.
Я вище се зазначив, що сею «сільською стежкою», минаючи розбиті фабричні райони і знищені міста, ми можемо скорше наблизитися до нашої кінцевої мети – організації федерації праці в міжнародних і міждержавних формах. Можемо не тільки самі йти в сім напрямі, а вказувати дорогу й іншим агрокультурним краям, у котрих теж не стає такої абсолютної перемоги індустріального пролетаріату, щоб він сам один і на собі однім міг виводити соціалістичну будову.
Само собою ясно, що такі невеличкі, твердо організовані і соціалізовані сільські громади чи волості – такі твердо обточені гранітові соціалістичні кубики легше буде зложити в планову соціалістичну організацію міжнародного масштабу, ніж великі, але аморфні, безформенні загальнодержавні апарати, зв’язані твердим загальнодержавним економічним каркасом, остовом, але заповнені сипучим піском приватного хозяйства.
Соціалізовані громадські атоми без всякого труда і опору вложаться в ширшу міждержавну організацію – тимчасом, як державну, міцно сцентралізовану машину прийшлось би для сього ламати, утинати, калічити. Тому я вважаю за собою право сказати, що з становища останніх завдань соціалізму сей план розселення економічного життя являється не якимсь ретроградним, назадницьким, а, навпаки, дуже прогресивним, а принаймні – вповні приспособленим для переходу до найдальших соціалістичних завдань в сфері господарства.
Розуміється, в тім же напрямі вело б і культурне, духове виховання громади, аби тільки воно велося під соціалістичним кермуванням. Для того наші товариші мусять взяти на себе і сю роботу. У[країнська] п[артія] с[оціалістів]-р[еволюціонерів] не повинна ухилятись від сього, вона мусить стати провідником сільської громади не тільки в політичній сфері – котрою вона займалася досі майже виключно, але і в господарській сфері, котрою вона займалася мало, і в культурно-просвітній роботі, котру здавала досі несоціалістичним елементам, майже безконтрольно.
Примітки
Подається за виданням: Грушевський М.С. Твори у 50-и томах. – Львів: Світ, 2013 р., т. 4, ч. 2, с. 161 – 164.