7

Михайло Грушевський

З сказаного, я думаю, стає вже ясним, що таке розсіяння промислу по громадах дає не тільки тимчасові користі, як запасний промисловий апарат про чорні дні східноєвропейської розрухи, але являється річчю самостійною, що несе такі користі, як добре було б з певними змінами затримати й на пізніше. В «нормальних умовах» розвитку промислу думати про таке економічне і культурне розсіяння, чи розселення по громадах здавалось би утопією (хоч є краї, де промисел дуже розселюється між селянством, – напр., хоч би в деяких районах Швейцарії).

Але в теперішніх обставинах східноєвропейського економічного життя: паралічу великої промисловості транспорту, подачі сировини і палива, – сі плани зовсім перестають бути утопічними і набирають прикмет зверхконкретності й реальності. Тому зовсім серйозно можна спинитись над корисними сторонами, які принесло б се розселення не тільки про пожарний нинішній час, а й про обставини більш урівноважені, і над тими побоюваннями, котрі воно, може, викликає у декого – про пізніші часи.

Отже, повторяю, крім забезпечення, бодай частинного, потреб людності місцевими джерелами в моменти паралічу, коли переривається транспорт і подача з джерел центральних – розвій сільського промислу варт певного піклування, з огляду, що він збільшив би «трудойомкість» села, сільськогосподарської території, зменшує середній наділ селянського господарства. Він ослабив би тим самим способом гостроту земельного голоду, трудності земельного питання, особливо для переходових часів – до нового розвитку великого промислу, котрий зможе потягнути до себе лишок селянських рук, а зараз в своїм упадку жене назад на село велику масу безробітних, жадних праці коло землі.

Розвиток промислу на селі розвантажив би тягар сільськогосподарського сезону, давав би селянській сім’ї змогу працювати більш рівномірно, не перетворюючись в робочу худобу на час сього сезону, щоб потім дармувати безцільно в зимові місяці. Він не тільки підіймав би продуктивність селянського хазяйства й його економічний рівень, але й давав би умови праці, більш сприятливі для культурного життя 9/10 нашої людності.

Він творив би посередні групи між селянством і індустріальним пролетаріатом, які заповняли б ту пропасть, яку розвій великої індустрії в капіталістичних умовах утворив між селянством і робітництвом: суперечність інтересів, брак обопільного розуміння і наслідком того навіть – часами – гострий антагонізм.

Освободження селянина з гніту праці, повищення його достатку і вільного часу, з одного боку, з другого, – прилив на село культурніших елементів до нових точок приложення праці інтелігентської, полуінтелігентської і кваліфіцированої робочої, безсумнівно, підняли б дуже значно культурний рівень села, його матеріальне й духове запотребування. Попит на освіту й культуру в усіх її формах, і тепер уже дуже помітний, піднявся б іще сильніше.

Розпорошення міського елементу, інтелігентського і робітничого, для котрого таке розсіяння промислу й культури по сільських громадах дало б і роботу, і більш сприятливі життєві умови, йдучи назустріч теперішньому потягові з зруйнованого, голодного й холодного міста на село, – не тільки дало б вихід сотням тисяч цінного трудового населення в його труднім положенні, але й засипало б історично утворене провалля між селом і містом: коли б не знищило, то ослабило б те відчуження, яке виробилось між українським селянством і сими чужорідними або денаціоналізованими міськими колоніями.

Перейшовши через трудове життя на селі, сі міські елементи вже потім хоч би й вернулися до міста, не відчували б давнішого відчуження: і вони б інакшими очима дивилися б на українське селянство, і те б інакше ставилося до міста. Зникло б, аби принаймні сильно ослабло б, се обопільне нерозуміння, се підозріливе й зневажливе відношення міських меншостей до сільського трудового українського народу, його національних домагань, сі претензії міста на гегемонію, на ролю держави в державі, і зв’язані з ними побоювання або й активні заходи до нейтралізування всяких національних домагань українського трудового народу.

Я вважаю сей антагонізм, сю неустанну, коли не явну, то скриту ворожнечу і боротьбу села і міста одною з дуже серйозних перешкод в налаженні нормального економічного, культурного й політичного життя України, і тому вважаю обопільну інфільтрацію – наплив міських елементів на село і навпаки – нового селянства, вже свідомого своїх потреб і завдань, до міста, одним з дуже важних і бажаних явищ. Розселення промислу й культури здається мені з сього погляду незвичайно важним і цінним. Воно може ще раз вимішати людність України – дуже цінно для дальшого розвою нашого життя.

Примітки

Подається за виданням: Грушевський М.С. Твори у 50-и томах. – Львів: Світ, 2013 р., т. 4, ч. 2, с. 160 – 161.