1

Михайло Грушевський

Кілька день тому закінчилась робота заграничної групи Української партії соціал[істів]-революціонерів по виробленню проекту нової програми партії, в котрій мав честь брати участь і я. Ініціативна група поставила своїм завданням подати можливо повний образ того, як партія уявляє собі устрій і життя соціалістичної України. На основах загальних [е]с[е]рівських принципів, використовуючи принесений революцією досвід, вона подала в ній суцільну систему господарства, соціальних і культурних відносин в розкріпощеній, визволеній від панування капіталу і буржуазної держави хліборобській, мужицькій країні, як наша Україна.

На сім стала ся група – бажанні вказати, в що вірувати, чого сподіватись і до чого стреміти належить українському соціалістові. Або й ще ширше – чого триматись взагалі українцеві, відданому інтересам людського колективу: сього малого – національного, і ширшого – загальнолюдського. Бо вся програма в дусі провідних ідей [е]с[е]рівства, перейнята сим почуттям гармонії індивідуального і соціального, національного і вселюдського.

Але – вона не дає відповіді на питання: що треба робити зараз, в найближчій хвилі, не чекаючи, аж соціальна революція запанує на Україні і навколо її. До чого прикладати свою працю до того часу, аж державна організація зможе взяти на себе всі ті великі завдання, які складаються на неї, і українські соціалістичні партії сміливо і без вагань зможуть прийняти на себе обов’язок – здійснювання начеркненого ними грандіозного господарського і культурного плану, щоб дати громадянству з рук державно-громадської організації, в кращій і достатнішій формі, все те, що давніше сяк чи так подавалось приватною ініціативою.

В програмі справедливо підчеркнено, що повне здійснення сього плану можливе тільки тоді, коли соціалістична революція обхопить світ, а принаймні – коли вона міцно опанує не тільки Україну, але й комплекс країв і держав, які її окружають – Росію, Білорусь, Польщу, Угорщину, Румунію і Балкани, Малу Азію і Кавказ, і соціалістичний лад стане тут твердою ногою, не боячись ніякої атаки ззовні, ані контрреволюції зсередини. Се дійсно дуже важно для України, і все свідоме українське громадянство повинно в сім напрямі орієнтувати свою роботу. Виходячи з сих мотивів, в інтересах світової революції, УПСР виключила для своїх членів боротьбу против російських комуністів, маючи на увазі їх ролю провідників світової революції, і признала потрібною якнайбільш енергійну участь в сій останній.

Але се теж на далекі перспективи. А що зробити, поки соціалістична революція не забезпечена ні на Україні, ні в Росії, коли кожного дня з тривогою розкриваємо часопись: чи не сповнились пророцтва буржуазії про перевороти в Росії, – не кажучи вже про інших сусідів України, на котру з одного боку наступає реакційна Польща, з другого – добровольці Врангеля, з третього куються різні інтернаціональні реакційні інтриги? Що робити зараз для тої економічної централізації, для об’єднання в державній монополії всього великого промислу, всього економічного і культурного розподілу, коли велика продукція і транспорт так безнадійно розбиті, коли порти в чужих руках, Донецьким басейном розпоряджається Москва, і взагалі Україна фактично позбавлена всякої економічної самодіяльності, а правиться розпорядженнями з Росії?

А хочби навіть російські комуністи послухали розумної ради й якогось гарного дня передали правління Української Радянської Республіки в руки українських радянських партій, – що гарантує господарське й культурне життя України від нових тяжких пертурбацій, завдяки різним наймитам світового капіталу, будуть вони називатись Врангелями, Пілсудськими чи якось інакше?

Ініціативна група стала на тім становищі, що партійна програма повинна вказувати для загальної орієнтації більш постійні й основні перспективи, витягати ж з їх становища чергові завдання праці й організації повинні окремі члени, за свій страх і відповідальність, так би сказати, і для вияснення сих завдань відкрила сторінки свого видавництва. Я користаю з сього і подаю до ширшого відома ті гадки, які я розвивав в тіснішім кружку ініціативної групи і які знаходили в нім прихильників.

Буду рад, коли люди, які стоять в самій гущі нинішнього українського життя, обміркують їх і виберуть з них те, що може послужити на користь хвилі – незалежно від тих дальших соціалістичних перспектив, котрі розвиває проект нової партійної програми.

Їх, сих людей, що виходять не з теоретичних формулок, а з реальних обставин нинішньої України, я певен, не збентежать сі проби підійти до розв’язання проблеми економічного і культурного відбудування України, минаючи розбиті великоміські центри, зруйновану велику промисловість, розпорошену і знищену індустріально-робітничу верству, і не ждучи нової індустріалізації й урбанізації України, іншою, так би сказати, – сільською стежкою наблизити її до кінцевого завдання – організації світової федерації праці.

Те, що на поверховний погляд марксиста може здатись тільки «дрібнобуржуазною утопією», в дійсності зовсім реальною дорогою може вести нас до здійснення сього ідеалу, не ждучи, поки на Україні виросте могутня пролетарська верства, здібна творити її економічне і культурне життя. Я думаю, що які б не були помилки в деталях сього плану, він стоїть на реальнім грунті, і в кождім разі у вказанім ним напрямі треба шукати виходу з нинішнього неможливого стану, не топчучись на місці в очікуванні якоїсь чудодійної зміни, яка б вивела Україну на проторені стежки соціалістичного мислення.

Примітки

Кілька день тому закінчилась робота заграничної групи Української партії соціал[істів]-революціонерів по виробленню проекту нової програми партії… – питання про перегляд окремих пунктів програми УПСР, прийнятої на II з’їзді УПСР 15 – 19 липня 1917 p., і партійної тактики розглядали вже на першій конференції УПСР за кордоном, що відбулася 14 – 19 лютого 1920 р. у Празі (Борітеся – Поборете! – 1920. – № 1 (Вересень). – С. 55). У «Вступному слові» до проекту від 1 лютого 1922 р. була детально обгрунтована необхідність її прийняття та обставини підготовки (Там само. – 1922. – № 6 (лютий). – С. 1 – 4).

Над проектом нової програми працювала група у складі М.Грушевського, О.Жуковського, М.Чечеля, М.Шаповала та М.Шрага, яка в серпні 1920 р. у Карлсбаді провела низку засідань-дебатів щодо розроблених розділів. Після обговорення та редагування 1 вересня 1920 р. первісний проект підписала і прийняла Закордонна делегація. Зредагований проект був представлений на IV закордонній конференції, що відбулася в Празі в січні 1921 р. за участі Закордонної делегації УПСР і депутатів партійних організацій у Відні, Празі, Польщі й Галичині (Там само. – 1921. – № 7 (Лютий – Березень). – С. 55).

До поданої редакції проекту програми під час дискусії була додатково внесена низка поправок, а в результаті подальшої роботи редакційної групи текст зазнав істотних змін, навіть окремі розділи були написані наново. Відтак з великим запізненням остаточна редакція проекту програми була подана не від імені IV закордонної конференції УПСР, а від імені членів Закордонної делегації УПСР М.Грушевського, О.Жуковського, В.Залізняка, П.Христюка, М.Чечеля та М.Шрага, які прийняли на себе всю відповідальність за нього (Борітеся – Поборете! (Відень). – 1922. – № 6. – Лютий. – С. 5 – 46). Див. також коментар до праці «Українська партія соціалістів-революціонерів. Програма зі вступною довідкою делегації [УПСР]».

…в котрій мав честь брати участь і я – за відомостями, які М.Грушевський подає в листі до Т.Починка, він підготував до цієї програми «загальну часть, розділ політичний і культурний» («Загальні завдання партії і сучасний момент», «Програма політична», «Програма культурна») (Листи М.Грушевського до Т.Починка (З фонду Н.Григорієва). – С. 95).

Подається за виданням: Грушевський М.С. Твори у 50-и томах. – Львів: Світ, 2013 р., т. 4, ч. 2, с. 150 – 152.