10

Михайло Грушевський

Так, се мусимо сказати щиро і твердо: Україна – се селянська країна, і вона може стати чимсь серйозним, дати щось поважне – не тільки місцевого, але й загальнішого значіння, тільки розвинувши якповніше, культурніше і доцільніше сей свій мужицький, селянський характер. Се повинно бути усвідомлене всіма, хто хоче працювати для неї, і через неї – для людства.

Тільки селянство на Україні має в собі якийсь своєрідний зміст. Воно виробило в собі і твердий моральний світогляд, і естетичні прикмети, цілу оригінальну культуру, з котрою справедливо відчувало себе не нижчою верствою якоїсь нації, але народом-нацією вповні, єдиною репрезентанткою її – не тільки тому, що вищі верстви покинули її, але й тому также, що в своїй сфері воно розвинуло – хоч і в тісних межах, і з деякими дефектами (в національній свідомості в тім числі) велике багатство національного життя. Отже, тільки спираючись на селянстві, можливо поширюючи його культурну поємність, розвиваючи його культурні потреби і культурну активність, українці зможуть утворити щось цінне й оригінальне – чи то в сфері культурній, чи соціальній (соціалістичній).

Без того Україна зійде на лихеньке, безвартісне повторення Франції або Німеччини, властиво – на стертий брактеат «західної культури», на котрім і не розбереш, «під кого» його роблено.

Те, що робили, напр., – чи хотіли робити – з Україною несоціалістичні (та й деякі «соціалістичні») партії, вело її до вигляду, скажім, Румунії, з її «інтелігенцією», яка старалась перейняти французьку культуру чисто зверхнім способом, широко розкривала двері заграничній промисловій ініціативі і капіталові, а пильнувала «нейтралізувати» свого «хама», селянську верству.

Що така мета не може мати в собі нічого приємного, що се не може бути двох думок. Ми повинні усвідомити собі, що процес далеко довший, трудніший, менш ефективний – творення України по мірі її селянської бази – дасть результати в кінцевім рахунку далеко цінніші, і тільки сею дорогою можемо їх осягнути: Україну, як взірець селянської, глибоко соціалістичної й глибоко культурної країни.

Може, се буде єдиний в своїм роді тип такого краю. Може, сею ж дорогою підуть ще й інші сільськогосподарські країни, – тим краще для людства. Але Україна мусить бути такою, коли хоче бути чимсь.

Се не значить, що розвій промисловості взагалі мусить бути в ній занедбаний. Ні, хліборобською колонією, доставницею сировини для індустріальних країв Україна не має бути: вона повинна йти до того, щоб самій по змозі переробляти свою сировину: в сім напрямі державний апарат, в міру того, як буде наладжуватись, повинен розвинути всю свою енергію. Але як вище показано – якомога більш сеї переробницької роботи мусить бути полишено селу, рукам селянина, щоб поширити й економічно скріпити нашу селянську базу.

Се не значить також, що культурне життя мало б бути обмежуване і все, чого не може в дану хвилю прийняти селянське життя, відкидалось або занедбувалось. Ні, культурне, духовне життя повинно бути розвиване в усій своїй повноті, бо культура, яка ставить собі взагалі які-небудь рамці й межі, взагалі перестає бути культурою. Почуття необмеженості – її невіддільна прикмета. Культурна робота мусить тільки поставити собі завдання: бути приступною селянським, взагалі трудовим масам, і для того всякого підіймати їх рівень культурних інтересів – дорогою школи і всяких позашкільних освітніх і культурних засобів.

В сім принципіальна різниця культури буржуазної і культури соціалістичної. Та мислила себе культурою вибранців («для немногих», як надписував колись свої твори один з російських «високопоставлених» поетів). Культура соціалістична ставить своїм завданням зробити свої здобутки в усій повноті добром усього трудящого люду. Єдина школа, обов’язкова для всіх, повинна заложити твердий культурний фундамент, на котрім позашкільна освітня й культурна робота мусить будувати дальше. Вона, ся післяшкільна освітня праця, повинна також набрати характеру обов’язкового, не формально, а морально: витворити певний декорум («годиться») культурного самовдосконалення кождого громадянина далі, весь свій вік. В сім завдання культурного виховання громадянства. Сею дорогою буде осягнена ся формула соціалістичної культури, котру я зазначив вище.

Пережиті події дуже підняли самопочуття селянина, особливо на тих територіях, де вони розгравалися найбільш інтенсивно. Він почуває себе хазяїном на своїй землі; він переконаний, що ніхто не зможе ним заволодіти, і з кождим він дасть собі раду. Багато говорять про поглиблення в нім і національного почуття, і навіть націоналізму – неохоти до яких-небудь чужинців, їх панування на Україні. Се декого тішить, декого лякає. Розвинути добрі сторони сього процесу і нейтралізувати негативні – се завдання соціалістичної і національної культури села.

Нехай селянин почує себе відповідальним хазяїном не тільки в своїй громаді чи волості, а в цілій Україні.

Нехай не буде того, що тепер бувало: ми, мовляв, вигнали чужинців з своєї волості, наша справа скінчена, а вже сусідня волость нехай чиститься від них своїми засобами.

Повинне бути розвинене почуття національної, крайової солідарності, оберігання інтересів трудового люду цілої України, – і виключені елементи шовінізму і нетолеранції до трудової людини іншої раси чи мови. Співробітництво з трудовими елементами робітничими й інтелігентськими, в широких розмірах витворене тим проектованим розселенням, я певен, ослабило, або й зовсім викорінило б у селянства односторонність в оцінці сільськогосподарської, рільничої праці, як єдино продуктивної й справжньої, і дало б правдиву міру всякої продуктивної роботи, ким і в якій би формі вона не творилась. З другого боку, я сподіваюсь, воно зв’язало б міцними моральними зв’язками сі інші трудові верстви з селом і селянством, дало б їм відчути природність і неминучість в умовах нашого життя «власті землі» в її новій, соціалістичній редакції, і провідної ролі селянської, чи тепер уже б я сказав – «сільської» верстви в житті України.

Те соціалістичне, економічне і культурне виховання, план котрого я в загальних рисах начеркнув, повинно визволити село від тих прикмет відсталості, несоціальності, «куркулівства», котрі з ним зв’язуються звичайно. Нове село буде дійсно новим селом.

Примітки

Подається за виданням: Грушевський М.С. Твори у 50-и томах. – Львів: Світ, 2013 р., т. 4, ч. 2, с. 165 – 167.