2

Михайло Грушевський

Слідячи за розвоєм подій європейського і ближче нам – східноєвропейського життя за останні роки, за тими явними і скритними пружинами, які виявляли себе або давали себе в них відчувати, я думаю, що кождий, хто будує щось на Україні, велике чи мале, на широку чи навіть дуже скромну міру, мусить рахуватися з можливістю ще довгої доби замішанини та всякого роду пертурбацій і переворотів.

Географічні умови, не пережита ще спадщина старої Росії й «історичної Польщі», економічна заінтересованість в наших засобах ближніх і дальніх пінкозбирателів дають для них занадто пригожий грунт, аби можна було сі пертурбації скоро і радикально ліквідувати. Хаотичність українського життя, вічні зміни (і то грунтовні – обороти на 180 степенів, як-то кажуть) української політики за останні роки скріпили в чужинцях переконання, що Україна не здатна до самостійного державного життя, і все питання тільки в тім, хто, коли і як нею заволодіє.

З того виходить, що різні сили, з різних боків, ще довго силкуватимуться підбити собі Україну. Триматиметься в сусідстві комуністична революція – для неї український соціалізм все буде занадто правим: націоналістичним, дрібнобуржуазним, аграрним, і все зіставатиметься спокуса для різних доктринерів взяти Україну в свої руки, щоб вивести її «на справжню дорогу» (або – використати її засоби «для справжнього комунізму»).

З другого боку, всесвітній капітал все буде шукати способу (тим більше, що буржуазні недобитки України нагадуватимуть йому про се щоденно) як-небудь влізти до сеї «дрібнобуржуазної країни» і через неї дістатись до глибших огнищ комунізму. Візьме перевагу, чи просто стане наростати реакція – вона знову почне від України відбудування старої Росії і старого ладу.

В сих обставинах головніші культурні й економічні центри України – Київ, Харків, Одеса, Львів завсіди стоятимуть під ударом, житимуть під вічною загрозою нападу, захоплення, паралічу, так само й найважніші наші економічні райони – Донецький, Катеринославський, Дрогобицько-Бориславський. Подача сировини, продукція фабрична кождої хвилі може розстроїтись, і вся централізована економічна система, державний план продукції й постачання спаралізуватись – і зоставити людність безрадною й безпомічною.

Чим більше вложиться національного багатства й праці в організацію такої централізованої системи й її продукційних центрів, тим більша небезпека буде нового обрабування нації якимсь ворожим наскоком і тим більша буде спокуса ще раз спробувати обезсилити і спаралізувати український рух, українське життя й його відпорну силу таким захопленням або загрожуванням його економічних центрів та їх засобів.

І так може бути не два-три роки, а може й десять-двадцять, поки урівноважиться розбурханий світ, і спеціально – розбурхана Східна Європа, з одного боку, а з другого, – виросте економічно й культурно український нарід і виявить свою відпорну силу настільки ясно і недвозначно, що й найбільше обмеженим імперіалістам стане ясно, що тут не розживешся. Може се при якихось особливо сприятливих обставинах наступити скоро, а може й затягнутись. Ліквідація такого монструального утвору, як Росія, в котрий вбито стільки місцевого й закордонного капіталу, замішано стільки різнорідних інтересів, – викликала б немалого часу навіть в повній ізоляції. А що ж сказати про ту загальносвітову кризу, що раз у раз входить і ускладнює сю ліквідацію.

Обставини незвичайно несприятливі для скорого покінчення сього процесу, і особливо – для України: через ті зовнішні незвичайно тяжкі умовини і через те, що не сконсолідувалась сама українська нація яко така.

Через те використовувати моменти рівноваги й затишу, щоб організувати подачу і обмін сировини й продуктів державною машиною в всеукраїнських розмірах, – се добре, потрібно і повинно. Але треба все рахуватись з можливостями, що хтось сторонній вхопить корбу сеї машини, що якийсь камінь з чиєїсь запазухи влетить і розіб’є якусь передачу, або чиясь рука одкрутить шрубку, – треба думати, щоб і в такі часи економічне й культурне життя не спинялось, не приходило до такого розвалу й руїни, яку бачимо зараз.

Щоб воно таки обслуговувалося – коли не продукцією фабричною, то хоч кустарною, щоб воно мало свої апарати «на чорний день» – так, як обережні хазяї держать дома нафтові лампи на випадок капризів електрики і ставлять грубку в домі з центральним огріванням. В часах, коли страйки і забастовки стали явищем битовим, така обережність дуже похвалялась. І її треба в широких, крайових розмірах виявити в організації українського життя. Україна стільки разів погорала, що й нову її будову треба ставити, рахуючися з можливостями нового пожару.

Бо ставити таки треба, і відкладати до того часу, коли всяка пожарна небезпека минеться, ніяк не можна.

Примітки

Подається за виданням: Грушевський М.С. Твори у 50-и томах. – Львів: Світ, 2013 р., т. 4, ч. 2, с. 152 – 153.