6

Михайло Грушевський

Уявім тепер собі таку волость, в котрій громадська цегельня і кілька тартаків (лісопилень) та дереводілень (коли се лісовий район), бровар, винокурня, одна або й дві цукроварні (коли се буряковий район), одна або й більше механічних прядилень, ткалень, швалень обув’я, фабрика металічних виробів, сірників, фабричка мила, свічок та інших простіших хімічних продуктів, папірня, друкарня, і, може, ще що – не повний такий сортимент якраз у одній волості, розуміється, а дещо з того в сій волості, дещо в другій.

Працюють в них місцеві таки селяни під проводом місцевих механіків та інструкторів. В гарячі моменти сільськогосподарських робіт праця в них, сливе, завмирає і спускається до minimum-у, іде малим ходом в період, коли робота на полі не вимагає всеї енергії, і пускається повним ходом в тих місяцях, коли завмирає праця на полі.

Викопавши й звізши буряки, ячмінь і бараболю, селяни зварили собі за шість місяців цукор на цукроварні, накупили пива, горілки, скільки треба для спожитку, виткали полотно з льону і коноплі, нашили обув’я і всякого іншого реміння з шкіри. Робочий день при сім був невеликий, шестигодинний щонайбільше, працьовано по дві, три, чотири переміни. Було доволі часу і для спочинку, і для того, щоб піти в свій сільський кінематограф, поспівати в хорі, піти до читальні чи на виклад народного університету, – тимчасом яку масу всякого фабрикату виробилося з місцевого сирівцю! Як зросла – майже вдвоє – продуктивність громади, її трудовий заробіток, її трудовий капітал! Як збільшилась поємність праці, трудойомкість сього простору української землі, на котрім раніше вироблялось тільки зерно та городина!

Тоді він прогодовував, доволі мізерно, яких-небудь 25 тисяч душ, висилаючи масу приросту на заробіток до міста, на заводи, до шахт, на еміграцію. Тепер він не тільки прогодовує дуже достатньо всіх своїх, не потрібуючи посилати нікого за заробітком, – він в інтересах збільшення продукції охоче прийме чимало всякої сторонньої людності, передусім кваліфікованих привичних робітників з фабрик і заводів, всякого роду техніків, а також і культурних робітників. Вони йому потрібні, він може їх обставити зовсім прилично з матеріальної сторони, і навіть не тільки з матеріальної.

В селі, де є електричне освітлення, де ставляться цегляні будинки, де можна одягтись і взутись і по-людськи прогодуватись, де є книга, гурток освічених людей з місцевих громадян і прихожої інтелігенції, різні культурні розривки, – стає жити краще, людяніше, приємніше, ніж у голодному, вічно тремтячому за своє існування місті. Потяг з міста на село піде назустріч запотребуванню села-громади в технічних і культурних силах, в усякого роду спеціалістах-професіоналах.

Сей приплив робочої сили ззовні (і затримання приросту місцевого також) поруч із зростом трудового заробітку і способу життя (standard of life) улегшить селянинові тягар праці в сільськогосподарськім сезоні. Коли на оранку, косовицю, жнива і т. д. вийде вся трудова людність громади, коли являться до помочі ще й машини, – 16-годинна робота на полі спаде, може, теж до 8 – 10 годин в середнім рахунку і дасть більш людські умови праці й життя навіть в сільськогосподарських місяцях, більше часу для культурних і громадських інтересів.

Поруч і з повищенням економічного рівня незмірно підійметься й рівень культурний, духовний всеї громади, завдяки більшому дозвіллю, вільному часові. Зросте запотребування в культурній розривці, в духовім зайнятті, освіті і всяких культурних засобах. Буде попит не тільки на кіно, але й на театр, не тільки на техніків, але й на лекторів, на книжку, газету, на красну і наукову літературу. І в сім лежить забезпечення нашої будучності, як нації і як учасників світового, вселюдського соціалістичного руху. Сею дорогою закінчимо процес нашої консолідації, як нації, і введемо нашу Україну в передову лаву борців за добро і щастя людства.

Тому я думаю, що не тільки наша партія, але й усі українці, свідомі справи і не перелякані жупелом соціалізму і соціалізації, повинні піти за сим гаслом – на село, до громади, щоб сповнити, з піввіковим спізненням заповіт колишніх «громадян», що писали (в переднім слові до «Громади»):

«Українські соціалісти (котрими, по їх гадці, мусять бути всі українці, які «додумались до кінця») – мусять одтепер же змагатись, щоб, осівши по нашим громадам, приложити свої голови й руки до того, щоб справляти всі служби, потрібні в здоровому житті громадському, і там, в громадах, з тими службами проповідати здорові громадські порядки, показувати примір їх, та обороняти старі забутки й нові парослі тих порядків од ворогів їх усіма способами, мирними й вояцькими.

Нічого, здається, прибавляти до того, що такі робітники для українських громад мусили б тепер же, осідаючи по тим громадам, змагатись до того, щоб зчіплятись в спілки з своїми товаришами по всіх громадах, од ближчих до дальших, і з усіма тими, хто тільки чесно працює коло такої чи іншої, більше чи менше потрібної для України в її теперішньому стані праці, – так, щоб Україна якскорше покрилась цілою сіткою зчіплених один з другим товаришів і товариств, робітників українського громад[ян]ства, з котрих якнайбільше людей були б і товаришами в мужицьких «громадах» (1878, ст. 81).

Тепер, коли ми маємо вже готову велику соціалістичну українську партію, вишколену в організаційній роботі між селянством, з виробленою репутацією у нього, – таку програму виконати безмірно легше, ніж в 1870-х рр., і під проводом УПСР, як співробітники партії, і просто як «примыкающие», повинні піти на сю роботу на село всі трудово-інтелігентські елементи, які не мають якоїсь конкретної, цінної роботи по містах, щоб виконать чергове завдання, котре піддає нам сучасний момент.

Примітки

…що писали (в переднім слові до «Громади»)… – М.Грушевський дослівно (за винятком доданої фрази «котрими по їх гадці мусять бути всі українці, які «додумались до кінця»«, а також вилученої фрази латиною «services publiques, fonctions sociale») цитує фрагмент (с. 81) з «Переднього слова до «Громади»« М.Драгоманова (30 квітня 1878 p.), яке склало зміст видання: Громада. Українська збірка / Впорядкована Михайлом Драгомановим. – Женева, 1878.

Подається за виданням: Грушевський М.С. Твори у 50-и томах. – Львів: Світ, 2013 р., т. 4, ч. 2, с. 158 – 160.