Передмова

Михайло Грушевський

Видрукуваний отcе збірник повстав з курсу, читаного в Львівськім університеті в зимовім півріччі 1894 – 1895 шкільного року: оголосивши курс про джерела давньої руської історії, я попри загальних характеристик прочитував в перекладі головніші уривки джерел, об’ясняючи їх. Виходив я з того переконання, що лише безпосередня знаємість з джерелами, на яких будуються виводи історичної літератури, дає знання ясне, міцне, виводить з-під неминучої без того залежності від суб’єктивізму тієї чи іншої історичної праці й дає можливість орієнтуватись в науці незалежно від різниць і перемін в поглядах, які заходять в історіографії. Тим часом в сучасних обставинах така знаємість трудна, майже неможлива навіть при помочі середніх бібліотек – в такій мірі наші джерела розкидані в найрізніших виданнях, часто рідких, мало приступних, збірників же, що зводили б докупи те, що належить до історії Русі, дуже мало (розумію стародавні Memoriae populorum, важний збірник арабських письменників Гаркаві, розпочаті витяги з класичних авторів Латишева) і ні одного такого, щоб обіймав всю цілість джерел руської історії. А за браком такого приступного зводу трапляється нерідко, що люди, навіть ближче обізнані з історією, знають те чи інше джерело лише з імені і не відають, як його відомості в дійсності виглядають.

Се й понудило мене забратись до уложення й видання сього збірничка. При тім мав я на думці в першій лінії молодіж університетську, але крім неї й усіх, хто забирається до глибшого й самостійнішого студіювання історії Русі. Призначуючи, отже, свої «Виїмки» для ширшого круга, уважав я потрібним їх коментувати, а то головно, щоб вказати на історичну стійність їх і в чому треба – об’яснити.

«Виїмки» призначені були до друку в львівській педагогічній часописі «Учитель», де й була видрукувана їх більша частина (1894 – 1895 pp., глави І – XXI). Уважаючи на се, треба було дбати про зменшення збірника щодо обсягу, для чого вибирались лише найважніші уривки; годі було й подати оригінальні тексти, що для загальноприступних мов, латинської і грецької, властиво, було б пожаданим.

Видрукуваний тепер випуск обіймав період до половини XI в., до часу, коли з’являються свійські, тубільні джерела, агіографічні й історичні, й із тим разом головна вага в студіях історичних переноситься з пам’яток чужих на тубільні. Для перекладу я користав по можності з найліпших видань, а для текстів арабських, жидівських й ісландських – з перекладів; немалу прислугу при тім віддали мені збірники Латишева і особливо – Гаркаві. В перекладі я старався триматися можливо близько тексту; лише кілька другорядних подробиць у арабів мусив я задля їх реалізму упустити.

Грушевський хутір, 13 (25) / VIII, 1895

Примітки

… стародавні Memoria populorum – це були збірники, що містили фрагменти візантійських джерел, див.: Stritter І. Memoriae populorum olim ad Danubium, Pontum Euxinum, Paludem Maeotidae Causarum, more Caspium et inde magis ad septentriones incolentium e scriptoribus historiae Byzantines erutae. – Petropoli, 1771 – 1779. – Vol. 1 – 5.

Подається за виданням: Грушевський М.С. Твори у 50-и томах. – Львів: Світ, 2004 р., т. 6, с. 3 – 4.