23. Продовження хроніки Регінона
Михайло Грушевський
Хроніку Регінона, абата Прюмського монастиря († 915), що доходила до р. 906, невідомий автор (мабуть, монах з монастиря Св. Максиміна в Трирі, де писав і вмер Регінон) повів далі десь в середині X в., аж до р. 967; відомості його з серед[ини] X в. як сучасника дуже важні; для нас спеціально цікаві звістки за місію руську. Текст видано в Monumenta Germaniae hist[orica], Scriptores, t.І; подаємо переклад звідти.
959. Посли Олени (Helenae), королеви ругів (rugorum), що охрестилася в Ко[н]сташинополі, за Романа, імператора константинопольського, – нещиро, як потім показалось, прибувши до короля, просили, щоб поставити тому народу єпископа і священиків.
960. Року від воплощення Господа 960 король святкував Різдво в Франкфурті, де всечесний єпископ Адальдаг посвятив Лібуція, з монастиря Св. Альбана, єпископом для народу ругів.
961. Лібуцій, задержаний минулого року деякими перешкодами щодо дороги, вмер 15 дня мартових календ (15/ІІ) сього року. На його місце ординовано для заграничної місії Адальберта, з монастиря Св. Максиміна, підступом і заходом архієпископа Вілігельма, хоч той мав добру віру до нього і ні в чому перед ним не завинив. Побожніший король, з звичайною ласкою, спорядив його щедро всім, чого той потребував, і з повагою вирядив його до народу ругів.
962. Того ж року Адальберт, висвячений на єпископа для ругів, вернувся, не змігши зробити нічого з того, задля чого його послано, і побачивши, що даремне трудився; деяких, що були з ним, при повороті вбито, і сам він з великою трудністю ледве спасся; коли ж прибув до короля, ласкаво його прийнято, і богоулюблений архієпископ Вілігельм як брата приймає його й усяким добром і вигодами наділяє, щоб нагородити за таку тяжку дорогу, що він йому вигадав
[Про сей же факт трохи одмінно оповідає літопись Гільдесгеймська (з к[інця] X в.) під р. 960: прийшли посли руського народу (Rusciae gentis) до короля Оттона і просили, щоб він послав котрого з своїх єпископів, аби їм показав праведну дорогу; казали, що хочуть відступити від язичеської віри і прийняти віру християнську. І той згодився з їх проханням і послав єпископа Адальберта, католика вірою, а вони у всьому збрехали, як потім кінець тієї справи показав (Monum[enta] G[ermaniae] hist[orica], Scrip[tores], III, p. 60); в тих же виразах оповідають про се літ[опись] Кведлінбурзька і Ламберта (XI в.) – ibid.; характерна їх відміна від прод[овження] Регінона, що Русь виступає язичеською, тимчасом як сучасний хроніст зовсім того не каже.
Відомість наведену, цілком в джерелах наших незвісну, пробували різними способами об’яснити: давніше висловлено було гадку, що тут не про Русь, а про острів Рюген іде бесіда, але такий ознайомлений з справами руськими письмовець, як Титмар, каже за Адальберта (у нього – Етельберт), що він раніше був висвячений на єпископа для Русі (Ruscia – як скрізь зве Русь). Отже, тепер не викидають сієї звістки з руської історії і розходиться тільки про її об’яснення; одні думають, що посли ті не були дійсними послами, а від себе набрехали – за сим би промовляв вираз літописі (ficte, ut post claruit, venientes – про послів). Більш розповсюджене, а заразом і основніше об’яснення – що Ольга дійсно просила у Оттона єпископа; для аналогії пригадують болгарського царя Бориса, що, охрестившись, а не можучи від патріархату константинопольського здобути окремої ієрархії для Болгарії, звернувся до папи, щоб патріарха пострашити; нещасливий кінець Адальберта подібно до того можна тим об’яснити, що Ольга вже встигла з Візантією порозумітись. Ще одне об’яснення – що посилала Ольга послів зовсім не в церковних справах, а Оттон скористав з того для релігійної місії, а літописець post factum надав і послам таку мету; але літописець-сучасник, нотуючи прихід послів, чи й знав ще кінець місії. Ширші уваги про се в спеціальних розвідках – Воронов, О латинских проповедниках на Руси Киевской в XI в., Фортинский, Крещение князя Владимира и Руси по западным известиям – Чтения Истор[ического] общества Нестора[-Летописца], т. 1 и 2.].
Примітки
… невідомий автор… – у сучасній науці домінує думка, що цим автором був місійний єпископ Русі, згодом перший магдебурзький архиепископ Адальберт (пом. 981 p.): Латиноязычные источники по истории Древней Руси. Германия: IX – первая половина XII в. / Пер. и коммент. М.Б.Свердлова. – М.; Л., 1989. – С. 32 – 36; Назаренко А.В. Немецкие источники ІХ-ХІ веков. – М., 1993. – С. 101-104.
… Оттон I – імператор Священної римської імперії, німецький король у 962 – 973 pp.
… літопись Гільдесгеймська… Квелінбурзька і Ламберта… – про час створення цих німецьких анналів та аналіз вісток про Русь див.: Латиноязычные источники по истории Древней Руси. – С. 103-104; 108-110; 158-161.
… царя Бориса – болгарський цар у 852 – 889 pp.
Подається за виданням: Грушевський М.С. Твори у 50-и томах. – Львів: Світ, 2004 р., т. 6, с. 84 – 85.