Початкова сторінка

Михайло Грушевський

Енциклопедія життя і творчості

?

14. Умови кн[язя] Олега з Візантією

Михайло Грушевський

Найдавнішими тубільними джерелами історичними з’являються умови, заведені Візантією з князями київськими і в перекладі слов’янськім з грецького, часто недокладнім, заховані в Початковій літописі. Всіх їх маємо три цілих і фрагмент четвертого, з часів кн[язів] Олега, Ігоря і Святослава (під роками 907, 912, 945 і 971). Автентичність їх сучасна наука поставила вище всяких закидів, вияснивши непевності деяких давніших учених. Одначе в деяких точках зостаються великі різниці в поглядах на них; так деякі їх признають дуже попсованими, з значними пропусками і перемінами, інші знов не припускають таких значних перемін.

З погляду історії права (а з сього погляду переважно їх розбирали) одні – і то більшість – бачать в них пам’ятки руського звичаєвого права, інші (як проф. Сергеєвич) признають переважний вплив права грецького. Спеціально щодо умов Олегових, то в фрагментах, заміщених в літописі під р. 907, деякі бачили прелімінарні переговори, що привели до умови 911 p.; інші – що тут маємо ексцерпти з умови 911 p.; правдоподібнішою здається думка, що маємо фрагменти окремої умови, хоч заведеної, може, й не при таких обставинах, як оповідає літопись.

Для об’яснення умов є вже чимала література, значніше з неї вичислено в «Хрестоматии по истории русского права» проф. Владимирського-Буданова, кн. I (додамо розправу Гедеонова «Варяги и Русь», т. І), де подано докладний коментар до умов з р[оків] 911 і 944. Подаємо текст з літоп[исі] Іпатської, додаючи в клямрах [ ] додатки, а під текстом варіанти з літоп[исі] Лаврентіївської і ін. Поділено умови 911 і 944 р. на розділи за поділом В[ладимирського]-Буданова.

1

1. Олегь же, мало отступивъ оть города, нача миръ творити съ царема Грѣцькыма, съ Леономъ и съ Александромъ, посла к нима в городъ Карла, Фарлофа, Велмуда, Рулава й Стѣмида, глаголя: «Имете ми ся по дань». И ркоша Грѣцѣ: «Чего хочете, и дамы ти». И заповѣда Олегь дати воемъ на 2000 кораблий, по двѣнатьцать гривнѣ на ключь, и потомъ даяти углады [Вар[іант] поправний: уклады.] на Рускіе городы: первое на Кіевъ, таже и на Черниговъ, и на Переяславъль, и на Полътескъ, и на Ростовъ [В пізніших додано: и на Смоленскъ.], и на Любечь, и на прочая городы; по тѣмь бо городомъ сѣдяху [велиции] князья подъ Ольгомъ суще [Фрагменти з умови затягнено до оповідання, в формі розмови; вона з’являється результатом дуже щасливого походу на Візантію; греки мали заплатити значну дань на присутнє військо і дружину руську, що стояла по різних містах залогами, і дати важні вигоди купцям руським; що значить вираз «на ключ» невідомо добре. При сій нагоді довідуємось, що між підвладними Русі землями, де такі залоги стояли, були не тільки сусідні (як Сіверщина – з Черніговом, Переяславом і Любечем), але й далекі кривичі (Полоцьк) і меря (Ростов), як тільки се належить до тексту умови, а не є пізніша догадка літописна, бо нижче, як і в умові з р. 944, виступають тільки Чернігів і Переяслав; по сих землях сидять «великі князі», підвладні Олегу, що відси послали свої полки з Олегом і мають право на здобич; чи були то князі з київської династії, чи тубільної, не знати, але останнє правдоподібніше.].

2. Да приходять Русь, слебное [Замість: слебное (сол = посел); вар[іант]: хлѣбное і слюбное (умовлене).] емлють, елико хотять, а иже придуть гостье, да емлють мѣсячину на 6 мѣсяць, и хлѣбъ, и вино, и мяса, и рыбы, и овощемъ, и да творять имъ мовь [Вар[іант] пізн[іший]: мовницы.], елико хотять; и пойду(ть) же Русь домови, да емлють у царя вашего на путь брашно, и якоря, и ужа, и прѣ [Себто вітрила.], и елико надобѣ [Отже, надалі – посли руські будуть побирати посольське удержання (слебное), купці – протягом цілого півроку мають право даремного харчування (і користання з бань публічних) і можуть споряджати свої човни з арсеналів візантійських; торгівлю одправляють цілком свобідно (не так, як в р. 944) і без оплати жадного мита.].

3. И яшася Грѣци, и ркоша царя и боярьство все: «Аще приидуть Русь бес купли, да не взимають мѣсячины; да запрѣтить князь людемъ своимъ, приходящимъ Руси здѣ, да не творять пакости в селѣхъ и въ странѣ нашей; приходящий Русь да витають у святаго Мамы, и послеть царство наше, да испишють имена ихъ, и тогда возмуть мѣсячное свое, пѣрвое отъ города Киева, и пакы ис Чернигова, и Переяславля, и прочий городи; и да входять в городъ одіными вороты, съ царевымъ мужемъ, безъ оружья, мужь 50, и да творять куплю, якоже имъ надобѣ, не платяче мыта ни в чемьже» [Сей уступ показує, яке велике число руських купців (окрім ватаг вояцьких руських, що служили імператору) перебувало в Царгороді. Висловлені в сім уступі умови мають забезпечити греків від нападів і ворхобні їх: греки хотять перешкодити мандрівкам вояків (не купців) і віддати Русь під можливий догляд. Умови – про право спорядження човнів в § 2, про те, що лише купці мають право на удержання і про спосіб пробування в Царгороді (§ 3), стоять также в умові з р. 944 (§ 2), а в умові з 911 р. їх нема; з того дехто виводили, що сі точки належать до умови 911, інші – що сі точки умови 907 р. мали силу і після 911 р. Св. Мама – монастир св. Маманти за мурами Константинополя; так звалася пристань і передмістя те.].

4. Царь же Леонъ съ Олександромъ миръ створиста съ Ольгомъ, имъшеся по дань и ротѣ заходивше межи собою, целовавше сами крестъ, а Ольга водиша и мужий его на роту: по Рускому закону кляшася оружьемъ своимъ, и Перуномъ богомъ своимъ, и Волосомъ скотьимъ богомъ, и утвердиша миръ [Сей уступ про присягу, може, также належить до тексту умови, як то є і в умові з 944 [р.]; цікаво, що в обох Олегових умовах про християн між Руссю нема згадки, як в Ігоревім.].

2

В лѣто 6420. Посла Олегь мужи свои построити мира и положити ряды межи Грѣки и Русью, и посла глаголя [И посла глаголя – нема подекуди.]:

Равно другаго свѣщания, бывшаго при тѣхъ же царихъ Льва и Александра [Слово «равно» об’ясняють злим перекладом грецького ίσον, копія (Лавровський), тоді се було б титулом умови; тільки трудно об’яснити тоді, чому тут нема імені третього імператора – Константина. Умова датована вереснем 912 p., по-нашому – р. 911, бо візантійський рік починавсь вереснем.].

1. Мы отъ рода Рускаго, Карлъ, Инегелдъ, Фарлофъ, Веремудъ, Рулавъ, Гудъ, Руалдъ, Карнъ, Фрелавъ, Рюаръ, Актеву, Труанъ, Лидульфостъ [Лидулъ Фостъ.], Стемиръ [Стемидь.], иже послани отъ Олга, великаго князя Рускаго [Цікаво, що посли, згадані під р. 907, виступають всі й тут, з додатком нових. Імена послів в умовах – один з доводів норманської теорії; годі перечити, що деякі з них дійсно скандинавські, хоч і не всі; се показує, як значний був в X в. приток скандинавських кондотьєрів в нашу дружину.], и отъ всѣхъ, иже суть подъ рукою его, свѣтьлыхъ [и великихъ князь и его великихъ] бояръ, к вамъ, Львови и Александру и Костянтину, великымъ о Бозѣ самодѣржьцемъ, царемъ Грѣцкымъ [Імена сих трьох імператорів були колись основою закиду щодо автентичності умови, а тепер – одним з важних доводів автентичності: Лев Філософ, його малий син Константин і соправитель Олександр були імператорами разом кілька місяців, і сентябр 6420 (911) припадає, власне, на той час.], на удѣржание и на извѣщение отъ многых лѣтъ межю Християны и Русью бывшюю любовь похотѣньемъ нашихъ [великихъ] князь и по повелѣнию, и отъ всѣхъ, иже суть подъ рукою его сущихъ Руси. Наша свѣтлость боле инѣхъ хотящи [Так в Лавр., в Іпат.: хотящихь же.] же о Бозѣ удѣржати и извѣстити такую любовь, бившюю межю Християны и Русью, многажды право судихомъ, не [Так [у] Лавр., Іпат.: но.] точью простословесенъ [Просто словесемь.], и писаниемь, и клятвою твердою, клѣншеся оружьемъ своимъ, такую любовь извѣстити и утвѣрдити по вѣpѣ и по закону нашему.

2. Суть, яко понеже мы ся имали о Божий вѣpѣ и любви, главы таковыя [Глави – χεφαλαί, розділи; так розуміють дехто і початок § 5 (а о главах), дивись также кінець умови; що далі «глав» нема, уважають за доказ того, що початкова форма умови не захована цілковито; та глави в оригіналі могли бути означені й способом письма й нумерацією.]: по первому слову да умиримся с вами, Грѣкы, да любимъ другъ друга отъ всея душа и изволѣнья, и не вдадимъ елико наше изволение, быти оть сущихъ подъ рукою нашихъ князь свѣтлыхъ никакому же съблазну или винѣ; но потщимся, елико по силѣ, на схранение прочихъ и вьсегда лѣтъ с вами, Грѣкы, исповѣданиемь и написаниемъ съ клятвою извѣщаемую любовь не-превратну и непостыжну. Такоже и вы, Грѣци, да храните таку же любовь къ княземъ же свѣтлимъ нашимъ Рускымъ и къ всѣмъ, иже суть подъ рукою свѣтлаго князя нашего, несъблазнену и непреложну всегда и въ вся лѣта.

3. А о головахъ, иже ся ключють проказа, урядимся сице: да елико явѣ будеть показании явлеными, да имѣють вѣрное о тацѣхъ явлении; а ему же начнуть не яти вѣры, да не кленется часть та, иже ищеть неятью вѣры; да егда клѣнется по Bѣpѣ своей, будеть казнь, якоже явится съгрѣшение о семь [Проказа – шкода взагалі; часть, иже ищеть – здебільшого розуміють тут істця, що має зложити присягу на доказ, хоч так звуться і обидві сторони, і тому є інша думка – що присягу назначав тій чи сій стороні суддя; явѣ показаний явленими – доводи певні.].

4. Аще кто убиеть, Крестьянина Русинъ, или Христьянинъ Русина, да умреть, идеже аще створить убийство. Аще ли убѣжить створивий убийство, аще есть имовить [Вар[іант]: домовить.], да часть его, сирѣчь иже его будеть по закону, да возметь ближний убьенаго; а и жена убившаго да имѣеть толцѣмъ [Вар[іант]: толицѣмь.] же прибудеть по закону; аще ли есть неимовитъ створивый убойство й убѣжавъ, да дѣржится тяжи, доньдеже обрящется, яко да умреть [Да умреть – одні розуміють тут кару смерті по грецькому закону (Сергеєвич), інші – сполучення права руського (помста) і грецького (кара) – Еверс і ін. Проф. Сергеєвич дума, що сей розділ дає далеко ліпші шанси грекам, допускаючи втікачку і даючи можливість зменшити кару грошову виділом частини жінки (він має той погляд, що умови належать тільки до русі, що перебувала в Греції). Замість: и жена читають ще: иже на, розуміючи нагороду донощику або обвинувателю.].

5. Аще ли ударить мечемъ или бьеть кацѣмъ любо съсудомъ, за то ударение или убьение да вдасть литръ 5 сребра по закону [Вар[іант]: покону.] Рускому; аще ли будеть неимовить тако створивый, да вдасть елико можеть и да соиметь съ себе и ты самыя порты своя, въ нихъже ходить, а о прочѣ да ротѣ ходить своею вѣрою, яко никакоже иному помощи ему, да пребываетъ тяжа оттолѣ не взискаема о семь [В «Правді руській» за се положено 12 грив[ень] (= 6 літр), «закон руський» прикладають, отже, до практики композицій, а не до великості кари. Умова виключає право помсти і обмежує одвічальність тільки майном, не переносячи на особу (як в «Р[уській] правді» – оддавання в неволю); прок – решта, никакоже иному помощи = ніхто не може помогти.].

6. Аще украдеть Русинъ что любо у Крѣстьянина, или пакы Христь-янинъ у Русина, и ять будеть в томъ часѣ тать, егда татьбу сьтворить, оть погубившаго что любо: аще приготовится татьбу творяй и убиень будеть, да не възыщется смерть его ни оть Христьянь, ни оть Руси, но паче убо да възметь свое, иже будеть погубилъ; и аще въдасть руцѣ [свои] украдый, да ять будеть тѣмь же, у негоже будеть украдено, и связанъ будеть, и отдасть то, еже смѣ створить, и створить трижды о семь [Злодій може бути вбитий, коли б не давався тільки, як дасться зв’язати – відповідає майном; потрійна заплата – принцип грецького права.].

7. Аще ли кто, или Русинъ Хрѣстьяну или Хрѣстьянь Русину, мучения образомъ искусъ творити и насилье явѣ, или възметь что любо дружинне [Дружне.], да въспятить троичь [Звичайно сей розділ відрізняють від попереднього так, що там іде мова про крадіж, тут – про грабування силоміць; искус пробували об’яснити перекладом πείρασι? = піратство, а дружинне – гуртом, ватагою.].

8. Аще вывѣржена лодья будеть вѣтромь великомъ на землю чюжю, и обрящються тамо иже оть насъ Руси, да аще кто идеть снабьдѣти лодью с рухломъ своимъ, и отсылати паки на землю Крестьяньску, да проводимъ ю сквозѣ всяко страшно мѣсто, дондеже придеть в бестрашно мѣсто. Аще и таковая лодья, или [И.] оть буря, или боронения земнаго боронима, не можеть възборонитися въ своя си мѣста, спотружаемъся грѣбцемъ бо тоя лодья мы Русь и допровадимъ с куплею ихъ поздорову, – ти аще ключится близъ земли Грѣцькы; аще ли ключится такоже проказа лодьи Рустѣй, да проводимъ ю в Рускую земьлю. И да продають рухло тоя лодья, и аще что можеть продати оть лодья, воволочимъ имъ мы [Волочимь мы.] Русь, да егда ходимъ въ Грѣкы, или съ куплею, или в солбу къ цареви (в)ашему, да пустимъ я съ честью проданое рухло лодья ихъ. Аще ли ключится кому оть тоя лодья в ней убьену быти, или бьену быти отъ насъ Руси, или взяти что любо, да повиньни будуть то створишии прежде реченную епитѣмьею [Се одинока стаття в сій умові на думку проф. Сергеєвича, де іде мова не тільки про околиці константинопольські. Властиво, тут тільки два випадки: коли чужий човен буде в тяжких обставинах, то, як буде се можливо – йому треба дати можливість дістатись у свій край, коли неможливо – то спродати і гроші прислати. Боронение земное – мілини.].

9. Оть тѣхъ [«Оть тѣхъ» в деяких прилучено до попередної фрази.] аще полоняникъ обою страну дѣржимъ есть, или отъ Руси, или оть Грѣкъ, проданъ въ ину страну, – оже обрящеться или Русинъ или Грѣчинъ, да искупять [Так в пізніших, в Іпат.: не купять.] и възвратять искупленое [Искупное.] лице въ свою страну, и възмуть цѣну его купящии, или мниться въ куплю на дань [День.] челядиная цѣна; такоже аще отъ рати ять будеть, да отъ тѣхъ Грѣкъ такоже да възвратится въ свою страну, и отдана будетъ цѣна его, якоже речено есть, якоже есть купля [Невільник має бути вернений дійсно (лице), і тоді за нього або платять кошти викупу (ціна) або нормальну ціну ( челядиная цѣна…, цѣна, якоже есть купля).].

10. Егда же требуетъ на войну ити, егда же потребу творите [Егда п[отребу] творите – нема в Лавр.], и си хотять почестити царя вашего, да аще въ кое время елико ихъ придеть и хотять оставити у царя вашего своею волею, да будуть [Розділ дозволяє русинам вступати до візантійського війська; з оповідань Константина Порфір[ородного] (De caerem. [Constantini Porphyrogeniti Imperatoris De ceremoniis]) видко, що в Константинополі служили значні полки руські.].

11. О Руси о полонѣньи: многажды [Лавр.: Отъ Руси отъполонении множайшии.] отъ коея убо страны пришедшимъ в Русь и продаемомъ въ Кристьяны, и еще же [В пізніш[их]: аще ли.] и отъ Християнъ полонныхъ мьногажды отъ коея любо страны приходящимъ в Русь: се продаеми бывають по 20 золота и да придуть въ Грѣкы [Недокладну першу половину сього розділу розуміють звичайно так, що тут мова про невільників руських, що попадають в Візантію, і візантійських, що попадають на Русь, – уставлений обов’язковий викуп по 20 солідів.].

12. О томъ аще украденъ будеть челядинъ Рускый, или въскочить, или по нужи проданъ будеть, и жаловати начнуть Русь, да покажеться таковое отъ челядина, да имуть и въ Русь; но и гостье погубиша челядинъ, и жалують, да ищютъ обрѣтаемое да имуть е; аще ли кто искушения сего не дасть створити, мѣстникъ да погубить правду свою [Справедливою здається догадка, що тут мова про русь, що жила під Константинополем, у св. Мами. Мѣстникь – думають, переклад χεχτήμενο? – господар (а не месник – істець): хто не дасть у себе шукати ревізії, платить шкоду.].

13. О работающихъ въ Грѣцѣхъ Руси у Христьяньского царя: Аще кто умреть, не урядивъ своего имѣнья, ци и [Либо.] своихъ не имать, да възвратить имѣнье къ малымъ [Обрящение.] ближикамъ в Русь; аще ли створить обряжение [Милымъ.], таковый възметъ уряженое его, кому будеть писалъ наслѣдити имѣнье, да наслѣдить є оть взимающихъ куплю Руси отъ различныхъ ходящихъ въ Грѣкы и удолжающихъ [Мова про спадок по русинах, що пробували в службі візантійській: право спадку признано за заповітом (обряженье – заповіт, тестамент) і ab intestato [без заповіту], хоч би не мав при собі кревних (ци и своихь не имать), майно має бути передане через руських купців (удолжающихъ – що пробувають в Греції) своякам (ближики) в Русь.].

14. Аще злодѣй възвратится в Русь, да жалують Русь Христьяньскому царству, и ять будеть таковый й възвращенъ будеть не хотяй въ Русь [Задля трудного зрозуміння сього тексту робилися різні поправки: «возратится», себто: хто начне воювати на Русь (Еверс), «возвратится (втіче) въ Грекы изъ Руси» (Миклошич), «не возвратится» (Срезневський); остання поправка найправдоподібніша; Срезневський прилучав се до попереднього: хто б, взявши майно спадкове, присвоїв собі його й не привіз; інші розуміють взагалі втікачку.]. Си же вся да творить Русь Грѣкамъ, идеже аще клычится таково.

15. На утвержение же и неподвижение быти межи вами Христьяны и Русью бывший миръ сътворихомъ Ивановомъ [Круг висловив догадку, що Ивановымъ з’явилось тут замість киноварнымъ, (δια κιναβαρεω? γραμματα – звичайний дипломатичний вираз).] написаниемъ на двою харотью, царя вашего и своєю рукою, предлежащимъ честнымъ крестомъ и святою единосущною Троицею, единаго истиньнаго Бога нашего [Вашего.], извѣсти и дасть нашимъ словом [Посломъ.]; мы же кляхомся къ царю вашему, иже оть Бога суще яко Божие здание, по закону и по покону [«Закон» і «покон» – Срезневський прирівнював до lex і consuetudo [закон та звичаєве право]; в Лавр.: по закону и по закону языка нашего.] языка нашего, не переступати ни намъ ни иному оть страны нашея оть уставленыхъ главь [Так в Лавр., Іпат. код[ексах]: глаголовъ.] мира и любве. И таково написание дахомъ царства вашего на утвѣржение обоему пребывати таковому свѣщанию, на утвѣржение и извѣщение межи вами бывающаго мира, мѣсяца себтября в 2, а в недѣлю 15, в лѣто создания миру 6420.


Примітки

зостаються великі різниці в поглядах… – огляд дискусійних питань див.: Хачатуров Р.А. Мирные договоры Руси с Византией. – М., 1988.

як проф. Сергеєвич – йдеться про його статтю: Сергеевич В.И. Греческое и русское право в договоре с греками X в. // ЖМНП. – СПб, 1882. – № 1. Згодом дослідник підсумував свої погляди у монографії: Лекции и исследования по древней истории русского права. – СПб, 1910.

Еверс… Срезневський – йдеться про розвідки: Эверес Г. Древнейшее русское право в историческом его раскрытии. – СПб, 1835; Срезневский И.И. О договорах Олега с греками // Известия Отделения русского языка и словесности Академии наук. – СПб, 1852. – Т. 1.

Подається за виданням: Грушевський М.С. Твори у 50-и томах. – Львів: Світ, 2004 р., т. 6, с. 35 – 42.