27. Ібн Хаукаль
Михайло Грушевський
Абу-ль Касим Мухаммед, прозвищем Ібн Хаукаль, купець з Мосуля, почавши від р. 943, як сам оповідає, більш 30 років мандрував по різних краях, і на основі зібраного матеріалу доповнював попередні географічні праці; наслідком того була його «Книга доріг і держав», писана десь, значить, в 70-х рр. X в. Щодо загального змісту, вона дуже подібна задля спільності джерел до праці Істахрі, але цікава деякими додатками; для нас особливо важні відомості про походи Святослава (про оповідання Хаукаля за поділ Русі була мова вище при тексті Джайгані). Подаємо уривок в збірнику Гаркаві (потому Хаукаль був виданий в Bibliotheka geographorum arabicorum Де Гуе, т. II, 1873, але лише арабський текст) [Viae et regna. Descriptio ditionis moslemicae auctore Abu’l-Kasim Ibn Haukal].
Тепер не зісталося й сліду ані від булгара, ані від буртаса, ані від хозара, бо русь напала (або: знищила) всіх їх, забрала в них всі ті краї й до себе привернула. А ті, що спаслися з рук їх, розтіклися по близьких місцях, бажаючи зістатися поблизу своїх країв та сподіваючись прийти до згоди (з Руссю) і піддатися їй [1 Наша Найдавніша чи Початкова літопись оповідає тільки про похід Святослава на хозарів, взяття Саркела (Біла Вежа) і побіду над ясами і касогами, себто прикавказькими народами, як думають, звичайно, – предками сучасних осетинів і кабардинців. Хаукаль натомість каже, що Святослав поруйнував краї від Булгара (коло сучасної Казані) і до Семендера (на Каспійськім морі, на південь від устя р.Судак). Поводом до походу на хозарів літопись ніби виставляє бажання Святослава – прилучити до своєї держави східні слов’янські околиці (в’ятичів), що ще платили дань хозарам; догадуються, що причиною могла бути й перешкода, яку стила де ржава хозарська для руських походів східних (див. Масуді). Так чи сяк, але похід на Булгарію не міг мати іншої мети, як тільки здобич, був то просто розбійницький напад. Булгарія, як і Хозарія, провадили велику торгівлю, були й для Русі важними посередниками в торгівлі східній; тим і упадок сеї торгівлі, що помічається з кінцем X в., об’ясняється, звичайно, тими походами Святослава, хоч тепер вказують ще, як на важнішу причину, на упадок торгівлі в самім Хорезмі. Знесилена вже попередньою боротьбою з ордами, Хозарія упала цілковито, Булгарія ж існувала і пізніше, до татарського находу.].
Булгар – се невелике місто, без великих підвладних країв, відомий же був тому, що був портом тих країв. Але Русь пограбувала його, Хазран, Ітиль і Семендер 358 р. (969) і зараз пішла до Руму і Андалусу [Хронологія сього походу неясна – літопись містить хозарський похід під р. 965, Хаукаль під 968; або об’ясняють, що тут вийшла різниця в лічбі літ, або припускають два походи Святослава в краї східні. Хаукаль каже, що було то до походу Святослава на Візантію, значить, до 967 р. (бо трудно припустити, щоб Святослав ходив на Хозарію в перерві між першим і другим походом на Болгарію Дунайську), тож скорше можна припустити різницю в лічбі. Хазран, як об’ясняє сам Х[аукаль], «є половина міста (Ітиля), звана східним Ітилем; там пробуває більшість купців, мусульманів і краму». Андалус приходить тут цілком безпотрібно, може, з Масуді.].
Головніша страва хозарів – то риж і риба; що з їх краю вивозять мед і футра, то се привозять до них з країв русі і булгарів, як і шкури видри, що розвозяться по різних краях, а бувають тільки в тих північних ріках, що в землі Булгарській, Руській та Куябі. Шкури видри в Андалусі – то мала частина того, що є в ріках північних країв. Більша частина тих шкур і найліпші між ними – в землі Руській, а деякі дуже гарні з землі Гога і Магога переходять до Русі задля їх сусідства з Гогом і Магогом і торгівлі з ними. Вони (Русь) продавали се в Булгарі, доки не зруйнували р. 358 (969). Часть того йде до Хорезму з причини частих подорожей хорезмійців в Булгар і землю слов’янську, походів і нападів на них та забирання в неволю. Головна ж торгівля Русі була в Хазрані, се не перемінилось: там була велика сила купців, мусульман і краму [Оповідання се про торгівлю футрами нагадує Хордадбега. Гог і Магог (Яджудж і Маджудж) мають означати північні, фінські народи. Щодо хорезмійців, то, здається, в поправнішій формі виступає сей уступ у Істахрі: «До хорезмійців приходить більша частина невільників від слов’ян, хозарів і з країв, їм підвладних, також невільники тюркські і дорогі футра» (Гаркави, [Сказания], с. 193); у Хаукаля вийшло щось незрозуміле, бо ані про походи руських слов’ян на Хорезм, ані – ще менше – про походи хорезмійців на них нічого не відомо.].
Хозари мають также місто, зване Семендер, воно було між ним (Ітилем) та Баб-ель-Абвабом. В тому місті було багато садів, кажуть, що містив коло 40 тис[яч] виноградних садів. Я розпитався в Джурджані за нього по свіжій пам’яті; в нім жили мусульмани й інші; (мусульмани) мали там мечеті, християни – церкви, жиди – синагоги. Але Русь напала на все отеє, зруйнувала все, що було на ріці Ітиль і належало до хозарів, булгарів і буртасів, і опанували його (Семендер). Людність же з Ітиля повтікала на острів Баб-аль Абваба, а часть їх живе на острові Сіаку в страху. Жили (в Семендері) в хатах, будинки робили з дерева і обмазували зверху. Король їх був з жидів, родич хозарського короля [Число семендерських садів у Істахрі і в Якута – тільки 4 т[исячі]. На карті Істахрі острів Сіаку стоїть в північно-західнім куті Каспійського моря, а острів Баба – в півд[енно]-зах[іднім].].
Примітки
… похід на Булгарію… – триває дискусія про похід князя Святослава Ігоревича на Волзьку Болгарію; одні дослідники вважають, що він відбувся (Сахаров А.Н. Дипломатия Святослава. – М., 1991. – С. 93), інші заперечують його вірогідність (Калинина Т.М. Сведения Ибн Хаукаля о походах Руси времен Святослава / / Древнейшие государства на терририи СССР, 1975 г. – М., 1976. – С. 96-97).
Хронологія сього походу неясна – дискусія триває і в наш час; одні дослідники вважають, що похід відбувся у 968 – 969 pp., або, що були два походи на хозар (Калинина Т.М. Сведения Ибн Хаукаля. – С. 90 – 101; Новосельцев А. П. Хазарское государство. – С. 225), інші датують його 965 р. (Артамонов М.И. История хазар. – С. 427).
Подається за виданням: Грушевський М.С. Твори у 50-и томах. – Львів: Світ, 2004 р., т. 6, с. 90 – 92.