[Рец.] Тебеньков М.М. Происхождение Руси, опыт введения к истории русского народа

Михайло Грушевський

Ч. I. Древние россы. Тифлис, 1894, стор. 196 + 2

Книжка ся, стільки знаю, не звернула на себе уваги: незнане ім’я автора і глухий щодо наукового розвою кут, де вийшла книжка (з якого її й добути нелегко буває), були тому причиною. Та треба признати, що заслуговує вона більшої уваги, і перша половина її – огляд і критика справи про початок Русі, хоч не визначаються оригінальністю, можуть на початок доволі добре з сією справою познайомити.

Висловивши на початку жаль, що справа початку Русі тепер мало цікавить учених, автор, як кажу, починає з огляду історії справи, ширше застановляється над норманською теорією (яку хоче називати германською), подає її головні аргументи і відповіді на них антинорманістів (с. 20 – 44), головну увагу звернувши на аргументи історичні і дуже коротко перейшовши філологічні, хоч вони для тієї теорії дуже важні.

З теорій антинорманських коротко застановляється він над балтійсько-слов’янською і литовською і, згадавши про різні етимологічні виводи руського імені (с. 44 – 66), застановляється знову над виводами – як він зве – «скептиків», себто групи учених, що скептично приймають літописну традицію (в історіографії ім’я скептиків прикладається звичайно, як термін, до гіперскептицизму школи Каченовського з 1-ї полов[ини] сього [19] віку).

Тут подає він аргументи про існування руського ймення на нашій території раніш літописної дати з короткою їх критичною оцінкою (зауважимо тут, що автор встоює за руські хеландії 773 p., а житія Георгія Амастридського і Стефана Сурозького помилкою поставив віком пізніше); потім переходить до аналізу Початкового зводу літописного, робить се, одначе, побіжно; головна мета його – довести, що в справі початку Русі автор зводу міг дуже мало користати публічних джерел писаних.

Далі, спинившись на виводі руського імені від роксолан у Іловайського, автор виступає взагалі супроти погляду, що ім’я Русі належало в початку одному народу, що передав його іншим, підбивши їх під себе. На думку автора (с. 126 і далі), ім’я Русі спочатку належало всім народам, які вилічує літописець в своїм трактаті етнографічнім; в сю категорію не вніс він, одначе, з народів русько-слов’янських – хорватів, дулібів, уличів, тиверців, кривичів, радимичів і в’ятичів; перших чотирьох тому, мабуть, на думку автора, що вони втратили зв’язок з іншою «руссю» (дуліби?), три ж останніх – тому, що вони належали до інших культів: кривичі до литовского культу Криве (догадка давня, прийнята ще нещодавно Гедеоновим), радимичі і в’ятичі – Радагаста і Святовита.

Відповідно до того і Русь мала значення релігійне і стоїть у зв’язку з русаліями, культом води – роси, що стояв у зв’язку із хліборобським побутом; автор нагадує антитезу «русі» і «християн» в умові 911 p., згадку Герберштейна про вивід слова «русь» з кореня арамейського «resissaia» або «ressaia» – кропити [Було б добре, якби якийсь з сучасних учених взявся би доповнити сю книжку новою літературою – то побільшило б її вартість.]).

Сі останні догадки автора, звичайно, особливої ціни мати не можуть. Але перша частина – огляд справи про початок Русі для читача, що не має часу забиратись сам до головніших праць сієї справи, як кажу, може дати корисні відомості.

Примітки

Публікується за виданням: ЗНТШ. – Львів, 1895. – Т. VI. – Кн. 2. – С. 1 – 2 (Бібліографія).

Тебеньков М.М. – російський публіцист. Редактор урядової газети «Сельский вестник» (від 1905) та газети «Кавказ» (Тифліс). Видавець газети «Новая Россия» (1905-1907).

Подається за виданням: Грушевський М.С. Твори у 50-и томах. – Львів: Світ, 2008 р., т. 14, с. 86 – 87.