Початкова сторінка

Михайло Грушевський

Енциклопедія життя і творчості

?

[Рец.] Очерки, заметки и документы по истории Малороссии Ал. Лазаревского. II

Михайло Грушевський

Київ, 1895, ст. 146 + 3 рисунки (відбитка з «Київської старовини» з 1893 – 1895 pp.)

Д[обродій] Ол[ександр] Лазаревський, один з головніших співробітників «Київської старовини», останніми часами став видавати осібними відбитками свої статті, заміщені в сій часописі. Перший випуск вийшов 1892 p., тепер маємо другий, як означено на обкладці, – з «Київської старовини» 1893 – 1895. Розправи, замітки, рецензії передруковані тут в тім порядку, як виходили в «К[иївській] ст[аровині]», позбавлені якої-небудь системи (як і природно у відбитці), але тісно сполучені між собою єдністю предмета – Україною, майже виключно – Лівобічною Гетьманщиною, а також єдністю інтересів і провідних гадок автора – голови сучасної «лівобічної» школи в укр[аїнсько]-руській історіографії.

Головна і найбільша розміром праця сієї збірки – «Давні дослідники української старовини» (с. 80 – 140). Автору, що від давнього часу займається громадським і культурним життям Лівобічної України XVIII – XIX в. і представляє собою найбільший авторитет в сій сфері, прийшла щаслива ідея вислідити те змагання до зрозуміння своєї старовини, первоначальником якого автор уважає Величка і сучасним заступником – кружок «Київської старовини». Автор обмежує свою працю першою половиною сього віку й надає їй форму студій про поодиноких заступників того руху; в число їх автор заводить Гр[игорія] Полетику, А[ндріана] Чепу, Ф[едора] Туманського, Я[кова] М[ихайловича] Маркевича, М[ихайла] Антоновського, В[асиля] Полетику, В[асиля] Ломиковського, Д[митра] Бантиша-Каменського, М[аксима] Берлинського, О[лексу] Мартоса, Я.Маркевича і М[иколу] Маркевича.

Автор не умотивовує нам terminus a quo своїх студій. Як вже сказано, він уважає Величка за «першого щодо часу дослідника української («малорусской») старовини з ясно зазначеним заміром – дати тодішньому читачу можливість познайомитись з історією вітчини». Сей погляд автора можна зрозуміти, прийнявши, що він розуміє тут українську громаду, що виросла на ґрунті козаччини, у відносинах Гетьманщини, і досліди старовини козацької переважно. Інакше – яка границя буде ділити Величка і дослідників кінця XVIII і початку XIX в. від наших компіляторів XVII в. від автора «Синопсису», або Сафоновича etc., а сих ще від попередніх.

Далі, не ясним представляється нам, чому один Величко з попередніх генерацій уважається попередником історичного руху 2-ї полов[ини] XVIII в., чому бракує імен деяких старших хроністів та компіляторів, як Лукомського, Грабянки etc. Щодо самої схеми студій, то ми радше бачили б їх в формі загального порівняного досліду сього руху на тлі загального культурно-громадського життя, але тому ще, очевидно, не доспів час, і автор вибирає з зазначеної вгорі серії тих осіб, для яких має більш матеріалу, як-то можна догадатись. Було б дуже пожаданим, щоб автор не залишив колись і ту задачу виконати, провівши окремі студії.

Поки що ми маємо дві студії – Якова Маркевича (1776 – 1804), автора маленького географічно-етнографічного трактату «Записки о Малороссии, ее жителях и произведениях» (1798, СПб.), і Олексія Мартоса (1790 – 1842), автора написаної коло 1822 р. і ненадрукованої «Історії України» в 5 томах, до кінця Гетьманщини, не перехованої навіть в рукописі і відомої лише з двох видрукуваних р. 1822 уривків.

Обидві праці наукового значення для нас не мають – одна не доховалась, інша споряджена з матеріалів здебільшого нам відомих; зате великий інтерес мають наукові заходи авторів і їх суспільно-історичний світогляд. Обидва автори цікаві сим не тільки як писальники, але й як заступники тогочасної лівобічної інтелігенції, й треба подякувати д. Лазаревському, що він доложив праці, аби представити нам з сього боку самі особи авторів на підставі багатого матеріалу й особливо – їх власної кореспонденції.

Сі «истинные Малой России сыны» виразно виступають перед нашими очима з своїми ще неясними, непевними симпатіями до «нашої вільної України» (с. 121), що вилазять в їх з-під грубої покривки російського культурного впливу й певного бюрократично-шляхетського світогляду. З історіографічного боку особливу увагу звертають на себе деякі уступи Маркевича, споріднені з поглядами і доводами «Історії Русів» (про надання шляхетських прав всім «вірним і відважним малоросіянам» за Казимира В[еликого], про запровадження польського адміністративного устрою на Вкраїні); д. Л[азаревський] уважає се за позичене з «Історії Русів» і у зв’язку з сим категорично твердить, що її написано коло 1770 р. (с. 79). Підождем доводів сієї цікавої тези.

З інших, заміщених в сій книжці дрібніших заміток, про деякі була мова в огляді «К[иївської] старовини» з р. 1894 (XI – XVII); переказувати зміст інших не уважаємо потрібним – дають вони часто дуже дрібні, але завше цінні подробиці й подробички до історії України XVIII – XIX в.


Примітки

Публікується за виданням: ЗНТШ. – Львів, 1895. – Т. VIII. – Кн. 4. – С. 46 – 48 (Бібліографія). Автограф зберігається в ЦДІАК України. – Ф. 1235. – Оп. 1. – Спр. 234. – Арк. 156 – 161. Підпис: Грушевський М.

Основна проблематика зачеплена в рецензії «Українська історіографія XVIII ст.», до якої М.Грушевський повертався неодноразово. Концептуальна його праця з цього приводу: Грушевский М. Об украинской историографии XVIII в.: Несколько соображений // Изв. АН СССР. Отделение общественных наук. – VII Сер. – Ленинград, 1934. – № 3. – С. 215 – 223.

Головна і найбільша розміром праця сієї збірки – «Давні дослідники української старовини»… – йдеться про публікацію: Лазаревский А. Прежние изыскатели малорусской старины (Яков Михайлович Маркович) // Киевская старина. – 1894. – Т. XLVII. – № 12. – С. 349-387; Його ж. Прежние изыскатели малорусской старины (А.И.Мартос) // Там само. – 1895. – Т. XLVIII. – № 2. – С. 170 – 194; Його ж. Прежние изыскатели малорусской старины. (Александр Михайлович Маркович) // Там само. – 1897. – Т. LVI. – № 1. – С. 92-111; № 2. – С. 275-310.

Самійло Величко (бл. 1670 – 1728) – козацький літописець. Автор низки історичних творів, вперше опублікованих Київською археографічною комісією у 1848 – 1864 pp. під назвою «Летопись событий в Юго-Западной России в XVII в.: Составил Самоил Величко, бывший канцелярист канцелярии Войска Запорожского, 1720».

…чому бракує імен деяких старших хроністів та компіляторів, як Лукомського, Грабянки etc. – йдеться про попередників Я.Марковича та О.Мартоса. Рецензент мав на увазі літопис 1710 р. гадяцького полковника Григорія Грабянки (? – 1738): «Действия презельной и от начала поляков крвавшой небывалой брани Богдана Хмельницкого гетмана запорожскаго с поляки за найяснейших королей польских Владислава, а потом и Казимира, в року 1648 отправоватися начатой и за 10 лет по смерти Хмельницкаго неоконченной, с розных летописцов и из диариуша, на той войне писанного… року 1710» (К., 1854). Див. переклад: Літопис гадяцького полковника Григорія Грабянки / Пер. із староукр. – К., 1992; Луценко О. Літопис Григорія Грабянки як твір барокової історіографічної прози // Радянське літературознавство. – 1989. – № 9. – С. 46-52.

М.Грушевський пише також про збірник Стефана Лукомського (1701 – 1779) «Собрание историческое из книг древних Александра Гвагнина и из старых русских верных летописей абшитованым полковым обозным Стефаном Василиевим сыном Лукомским в малороссийском городе Прилуке в 1770 году», надрукований у кн.: Летопись Самовидца по новооткрытым спискам / Под ред. О.И.Левицкого. – К., 1878. – С. 323-372.

Поки що ми маємо дві студії – Якова Маркевича (1776 – 1804), автора маленького географічно-етнографічного трактату «Записки о Малороссии, ее жителях и произведениях» (1798, СПб.)… – йдеться про українського історика Якова Михайловича Марковича. Характеристику твору та поглядів автора див.: Кравченко В.В. Нариси української історіографії епохи національного Відродження (друга половина XVIII-середина XIX ст.). – X., 1996. – С. 39.

Олексія Мартоса (1790 – 1842), автора написаної коло 1822р. і ненадрукованої «Історії України» в 5 томах… відомої лише з двох видрукуваних р. 1822 уривків – Мартос Олексій Іванович, український історик, друкував уривки зі своєї «Історії Малоросії» в російській періодиці («Северный архив», 1822 – 1823). Рукопис цієї праці не зберігся. Див.: Кравченко В.В. Нариси української історіографії епохи національного Відродження (друга половина XVIII – середина XIX ст.). – Харків, 1996. – С. 91-98.

Подається за виданням: Грушевський М.С. Твори у 50-и томах. – Львів: Світ, 2008 р., т. 14, с. 230 – 232.