Дрібничка до генеалогії Шевченка

Михайло Грушевський

Д[обродій] Ол[ександр] Кониський в своїй розправі про дитинний вік Шевченка відкинув попередню гадку, що Грушевський чи Грушівський було вуличним прозвищем Шевченка [Див., напр., Петров, «История укр[аинской] литературы» [Петров Н. Очерки истории украинской литературы XIX столетия. – К., 1884], с. 29.], і метричними нотатками довів, що то було прозвище й його батьків [«Записки тов[ариства] ім.Шевченка», [Львів, 1892. – Т.] I, с. 98, порів[няй] «Кобзар», вид[аний] Тов[ариством] ім.Шевченка, т. І, с. IV.].

До сеї справи хочу навести маленьку подробицю з давнішого документа, видрукуваного ще перед тридцятьма роками [«Архив Юго-Западной России», ч. І, т. IІІ (Київ, 1864), № 49.], але досі в сій справі, здається, не використаного (принаймні – не пригадую собі). Се «доношеніє», а, властиво, – прохання селян «губернѣи Смилянской, села Кереловки», «церкви святого Иоанна Богослава прихожан» до єп[ископа] переяславського Гервасія, що тоді мав в своїм догляді православні парафії по Київщині, писане 20 липня 1767 р.

Селяни просять дати їх парафію сину священика їх Данила Пахомійовича Іллі, що пробував вікарієм в Деркачах в сотні Золотоноській, бо Данило, як сам писав, не міг вже виконувати своїх обов’язків за старістю, бувши священиком в Кирилівці від р. 1722, «як тільки та церква в тім селі стала», і парафіяни не мають собі вождя і «за разорениемъ пановъ нашихъ поляковъ и ихъ униатовъ» зостаються без опіки релігійної. Під сим «доношенням» підписалось звище 80-ти селян, і на десятім місці стоїть «Грицко Грушѣвскій». Чи не був се прадід Шевченка? Уважаючи на те, що батько Тараса Григорій уродивсь 1790 р. [«Записки [НТШ]», [Львів, 1892], т. 1, с. 108.], а той Грицько 1767 р. був вже старшим чоловіком (бо стоїть між першими, та й взагалі до того доношення могли прикладати руки тільки господарі), се можливо; можливо й те, що батька Тарасового названо було іменем діда.

Отже, в полов[ині] XVIII в. вже була в Кирилівці фамілія Грушівських (транскрипція «Грушѣвскій» показує, як те слово вимовлялось). Але разом з тим знаходимо між підписами і двох Шевченків (Захарій Шевченко, Євстрат Шевченко, поминаючи «Савку Шевеця»): чи належали вони до одного роду з тим Грицьком, трудно сказати. Далі є ще кілька прізвищ, що мають зв’язок з Шевченком, – кількох Совгарів (Ігнат Совгар – двічі, мабуть, помилкою, Хведор Совгаренко), що пригадують учителя Тарасового Совгирю; Гаврило (двічі) і Самійло Ковтуни, і Петро Бойченко пригадують Тарасових свояків. Нарешті ще одна увага: громада, що видала нашу найкращу оздобу національну, вся цілковито неписьменна – все поставлені хрести, «а вмѣсто нас, неграмотнихъ, по велѣнию того жъ села Кереловки, дячокъ Иванъ Невшитенко подписался». Дячок сей мав бути з лівого берега: «доношення» писано мовою, наламаною на стиль урядовий, російський.

Примітки

Друкується за виданням: ЗНТШ. – Львів, 1895. – Т. V. – С. 3 – 4.

Подається за виданням: Грушевський М.С. Твори у 50-и томах. – Львів: Світ, 2003. – т. 5, с. 152.