Про деякі форми шляхетського землеволодіння в Південно-Західній Русі

Михайло Грушевський

З протоколу VIII засідання Історичного товариства Нестора Літописця. VIII засідання 20 лютого 1894 р.

б) Дійсний член М.С.Грушевський виклав результати свого дослідження «Про деякі форми шляхетського землеволодіння в Південно-Західній Русі».

Референт звернув увагу на ту обставину, що серед української шляхти немає повної одностайності (рівноваги) прав і привілеїв, і поряд зі шляхтою повноправною, привілейованою існувала шляхта неповноправна, службова, що володіла землями за умови різноманітних служб і повинностей. Початки такого умовного землеволодіння в Галичині й Поділлі сягають часів панування польського права на Русі, коли польські королі роздавали землі за умови точно визначеної військової повинності і з різними обмеженнями права розпоряджання.

Цей тип значно відрізняється від земельних наділів у корінній Польщі, наближаючись до умов роздачі війтівств німецького права і дещо пізніших надань князівств у волоських громадах. Походження цього типу умовного землеволодіння недостатньо з’ясоване; наймовірніше, він виник природно, під впливом тих самих причин, що й помісне володіння в інших землях давнього руського права – у Великих князівствах Литовському й Московському, – з прагнення уряду до зміцнення військових сил країни. 1434 року подільську й галицьку шляхту зрівняли у правах з польською, але насправді це зрівняння стосувалося не всієї шляхти і на Поділлі значні групи місцевої службової шляхти існували ще дуже довго.

Референт зупинився на умовах такого службового землеволодіння у Барському старостві в XVI ст., де службова шляхта заселяла до 50-ти сіл; незалежно від «титулів права» й умов надання, вона відбувала значні повинності: шляхтичі несли військову службу, польову варту на татарських шляхах; їхні селяни виконували панщинні роботи на замок і підкорялися адміністративній владі та юрисдикції барського старости, тим часом як повноправна шляхта, що користувалася «вольностью права земскаго дѣдичнаго короннаго» й не відбувала згаданих служб, підкорялася владі та юрисдикції лише генерального подільського старости. У такому становищі барська шляхта залишалась і згодом, у XVIII ст. [Див.: «Архив ЮЗР», ч. VIII, т. І і II]

Примітки

З протоколу VIII засідання Історичного товариства Нестора Літописця від 20 лютого 1894 р. Надруковано російською мовою: ЧИОНЛ. – К., 1895. – Кн. IX. – С. 13 – 14.

… роздавали землі за умови точно визначеної військової повинності і з різними обмеженнями права розпоряджання… – йдеться про надання на ленному праві [див.: Prochaska A. Lenna і maństwa nа Rusi і Podolu. – Kraków, 1902].

1434 року подільську й галицьку шляхту зрівняли у правах з польською… – формально таке зрівняння було проголошене Єдлінським привілеєм 1430 p., виданим Владиславом II Ягайлом, але фактичне зрівняння Західного Поділля і Галицької Русі у правах з іншими землями Польського королівства наступало лише у 1434 p., після видання привілею Владислава III Ягелончика [Крикун М.Г. Поширення польського територіально-адміністративного устрою на українських землях // Проблеми слов’янознавства. – Львів, 1991. – Вип. 42. – С. 25-26].

П. Кулаковський

Подається за виданням: Грушевський М.С. Твори у 50-и томах. – Львів: Світ, 2003. – т. 5, с. 363.