18. Умова кн[язя] Ігоря з Візантією

Михайло Грушевський

Умова ся, перехована в літописі Початковій під р. 945, з’являється тут наслідком щасливого походу Ігоря на Візантію 944 p., що вирятував славу руську, понижену нещасливим походом р. 941. Сей похід 944 р. доволі непевний, його вважають декотрі учені за легенду, і дуже правдоподібно, що ми дійсно маємо вигадку, що мала вирятувати честь руську, або покручене в народній пам’яті оповідання про похід з р. 941, подібно, як і похід Святослава, в легенді літописній представлено щасливим і вдатним. Та й умова сама своїм змістом не показує, щоб була наслідком якоїсь побіди руської, навпаки – права купців руських значно зменшені, а руський князь має давати Візантії військову поміч; справедливо зауважено також, що тим часом як в ум[ові] 911 р. князю руському дано титул світлості, в умові 944 (як і в умові 971 р.) сього нема вже. Дати умова не має, але дата літописна цілком можлива: Роман, що правив разом з Ко[н]стантином, перестав бути імператором в грудні 944 р. (по візант[ійській] лічбі – 945), отже, як прийняти дату літописну, то умова була уложена в чотирьох останніх місяцях 944 р. Подаю її з Іпатської літоп[исі], як і попередні.

Въ літо 6453. Присла Романъ и Костянтинъ, и Стефанъ послы къ Игореви построити мира пѣрваго; Игорь же глаголавъ, съ ним(и) о мирѣ. Посла Игорь мужи свои къ Роману, Романъ же събра бояры и сановникы. И приведоша рускыя послы, й повелѣша глаголати и писати обоихъ рѣчи на харотью:

равно другаго свѣщания, бывшаго при цари Романѣ, и Костянтинѣ, Стефанѣ, христолюбивыхъ, владыкъ:

1) Мы отъ рода рускаго слы [Тут і далі в Іпат. поправлено на посли.] и гостье [В деяких пізніших гостье стоїть після: обчии сли.]: Иворъ, солъ Игоревъ, великаго князя рускаго, и обьчьии ели: Вуефастъ – Святославль, сына Игорева, Искусевъ – Олгы княгыня, Слуды – Игоревъ, нетий Игоревъ, Улѣбъ – Володиславль, Каницаръ – Предславинъ, Шигобернъ, – Съфандръ, жены Улѣбовы, Прастенъ – Турдуви, Либнарь – Фастовъ [Або: Либи – Аръ Фастовъ.], Гримъ – Сфирковъ, Прастѣнъ – Якунъ, нетий Игоревъ, Кары – Тудковъ, Каршевъ – Тудоровъ, Егри – Ерлисковъ [Вар[іант]: Евлисковъ.], Войстовъ – Иковъ [Се поправляють: Воистъ Воиковъ.], Истръ – Яминдовъ [Вар[іант]: Аминодовъ.], Ятьвягъ – Гунаревъ, [Прастѣнь – Берновъ], Шибьридъ – Алдань, Колъ – Клековъ, Стегги – Етоновъ, Сфирка, Алвадъ – Гудовъ, Фудри – Тулбовъ [Вар[іант]: Фруди, Туадовь.], Муторъ – Утинъ, купѣць Адунь, Адолбъ, Ангивладъ, Улѣбъ [Иггивладъ, Олѣбъ.], Фрутанъ, Гомолъ, Куци, Емигъ, Турьбридъ, Фурьстѣнъ, Бруны, Роалъдъ, Гунастръ, Фрастѣнъ, Ингелдъ, Турбернъ, и другий Турбернъ, Улѣбъ, Турбенъ [І другий – Турбен в Лавр. нема.], Моны, Руалдъ, Свѣнь, Стиръ, Алданъ, Тилий [Тиленъ.], Апубкарь [Анубьксар.], Свѣнь [Нема в Лавр.], Вузелѣвъ, Исинько биричь [Боричь.], послании отъ Игоря великаго князя рускаго, и отъ всея княжья, и отъ всѣхъ людий Руское земли [Як видно з вступних слів умови, названі тут люди належать до двох категорій – княжі посли і купці; правдоподібно, послів ми маємо аж до слів: купѣць Адунь, і далі йдуть вже «гостье». У всякім разі маємо тут надзвичайно цікавий реєстр князів тогочасних руських: на першім місці стоїть великий князь Ігор, далі інші (обчии) княже, князі і княгині – Святослав, Ольга, племінники (нетий) Ігоря – Ігор і Якун, якісь Володислав, Предслава, Сфандра – жінка Улебова, Тудко і т. ін., все невідомі нам з інших джерел. Чи було між ними й більше князів з київської династії, не знаємо. Що поруч князів княгині мали свої окремі волості, знаємо з оповідання літописі про кн[ягиню] Ольгу, що мала так Вишгород, і пізнішої практики. На жаль, багато імен покручено, мабуть, ще в грецькім оригіналі (сліди його заховались і в транскрипції імен – напр., Іггівлад замість Інгівлад); коло імені Сфирка, мабуть, пропало ім’я посла. Деякі припускають між сими послами і послів від людей, та, мабуть, посли княжі були разом і послами людськими. Значне число послів княжих залежало від того, що посли звичайно діставали дарунки, тож кождий князь мав інтерес послати. «Гостье» беруть участь як безпосередньо інтересовані, а може, теж і для дарунків. Реєстр кінчить Исинько (чи: і Синько) бирич – биричі були урядниками княжими; натомість в інш[их] кодексах є то ім’я власне Борич.]. И отъ тѣхъ заповѣдано объновити ветхый миръ и [В Іп[ат].: отъ ненавидящаго.] ненавидящаго добра вьраждолюбца дьявола разорити, отъ многь лѣть, утвѣрдити любовь межю Грѣки и Русью. И великий нашь князь Игорь, [и князи] [З двох кодексів Лавр, ред[акції].], и бояре его, и людие вси Рустии послаша ны къ Роману и Стефану, и Костянтину, великымъ царемъ Грѣцкимъ, створити любовь [съ] самими цари, и съ всѣмъ, боярьствомъ, и съ всими людми Грѣцкими, на вся лѣта, дондеже солнце сияеть и всь миръ стоить. Иже помыслить отъ страны Рускыя раздрушити таковую любовь, и елико ихъ священие прияли суть (отъ страны Рускыя) [З двох кодексів Лавр, ред[акції].], да приймуть мѣсть от Бога Вседѣржителя, осужение и на погибель и в сий вѣкъ и в будущий; а елико ихъ не крещено есть, ди не имуть помощи отъ Бога, ни отъ Перуна, да не ущитятся щиты своими, и да посѣчени будуть мечи своими, и отъ стрѣлъ и отъ иного [Пізн[іше]: нага.] оружья своего, и да будуть раби и в сий вѣкъ, и будущий [В сій умові скрізь між руссю розрізняються християни і нехристияни, чого не було в попередніх. Що віру в будуче життя мали і руси-язичники, найвиразніше каже Лев Диякон, згадуючи й про віру в можливість рабства посмертного.] .

2) Великый князь рускый и боярѣ его да посылають на то [На то – нема в Лавр.] въ Грѣкы къ великымъ царемъ Грѣцкымъ корабля, елико хотять, съ слы своими и гостьми, якоже имъ уставлено есть. Ношаху слы печати златы, а гостие серебряны, нынѣ же увѣдалъ есть князь вашь [Вар[іант]: грамоти.] посылати грамоту [Поправлено замість: нашь.] къ царству нашому [В більшості код[ексів]: вашему.]: иже посылаеми бывають отъ нихъ послы и гостье, да приносять грамоту, пишюще сице: яко послахъ корабль селико, и отъ тѣхъ да увѣмы и мы, оже с миромъ приходять. Аще ли безъ грамоты прийдуть и предани будуть намъ, дѣржимъ и хранимъ, дондеже възвѣстимъ князю вашему [Вар[іант]: нашему.]; аще ли руку не дадять и противятся, да убьени будуть, и да не изыщеться смерть ихъ отъ князя вашего. Аще ли убѣжавше прийдуть въ Русь, и мы напишемъ кь князю вашему [Вар[іант]: нашему.] и яко имъ любо, тако створять [Попередній спосіб рекомендації послів і купців – печатями князь руський заміняє новим; сей у всякім разі свідчить про розвій письменності в тогочасній Русі. Плутанина велика в займенниках ваш і наш має свій початок, мабуть, ще в однозвучності їх в грецькім оригіналі; має бути про греків скрізь 1-а особа, про русь 2-а; цікаво, одначе, що у вступі до умови іде мова від русі, а далі – від греків; се пробували об’яснити тим, що автор «Повісті» перед собою мав обидві редакції умови і так недобре сполучив їх; тоді плутанину займенників также подібним способом можна було б об’яснити.].

И аще придуть Русь без купля, да не взимають мѣсячины [Мѣсячна – Лавр. код[екс].]. И да за претить князь сломъ [Так [в] Лавр., в Іп[ат.]: словомъ.] своимъ и приходящий Руси сде, да не творять бещинья в селѣхъ, ни въ странѣ нашей. И приходящимѣ имѣ, да витають у святаго Мамы; да послеть царство наше [Ваше – Лавр.], да испишеть имена ихъ [Ваше – Лавр. код[екс].], и тогда възмуть мѣсячьное свое и сли слѣбное свое, а гостье мѣсячное свое, пѣрвое оть града Киева, и пакы ис Чернигова, и ис Переяславля, и прочий городи. И да входять в городъ одиными вороты съ царевомъ мужемъ безь оружья 50 мужь, и да творять куплю якоже имъ надобѣ, и пакы да исходять; и мужь царьства нашего [Попр[авлено] замість: вашего.] да хранить я, да аще кто оть Руси или отъ Грѣкъ створить криво, да оправляеть. Входя же Русь в городъ, да не творять пакости. И [В декотр[их] нема: да не творят пакости и.] не имѣють власти купити паволокъ, лише по пятидесять золотникъ; и отъ тѣхъ паволокѣ аще кто купить [Л[авр.]: крьнетъ (= рушить).], да показаетъ цареву мужеви, и тъ я запечатаеть и дасть имъ. И отходящи Руси отсюду взимають отъ насъ еже надоби брашно на путь, и еже надобѣ людьямъ, якоже уставлено есть пѣрвое, и да възвращаются съ спасениемъ въ свою сторону, и да не имуть волости зимовати у святаго Мамы [В сім розділі стверджуються попередні постанови, з р. 911, але разом поставлені деякі обмеження: так обмежено повну давніше («якоже им надобѣ», ум[ова] 911 р.) свободу торгівлі, купці не можуть купувати найдорожчі паволоки (ними пишалася Візантія, і вивозити їх було заборонено навіть), і куплю руську поставлено під контролю доглядача грецького; окрім того, час пробування русі в Візантії обмежено. Умова покликується тут на попередні ухвали; багато клопоту задало ученим те, що таких ухвал нема в умові з р. 911, тільки з 907 p.; задля того деякі, як згадано, уважали фрагмент 907 р. за уривок з умови 911 p., інші об’ясняють, що ухвали 907 р. мали вагу і після умови 911 p., а можливо, ще й те, що ті ухвали були в якімсь пізнішім трактаті, що до нас не дійшов, бо от і дальший розділ (3) покликується на попередню ухвалу, а такої ухвали про викуп за 2 паволоки нема в обох попередніх умовах (пор[івняй] розд[іл] 11 умови 911 p.).].

3) И аще ускочить челядинъ отъ Руси, понеже [Понеже поправляють на понь же (за ним). Д[обродій] Сергеєвич бачить тут і в дальшім розділі (также в розд[ілі] 12 – отъ Грѣкь etc., себто в Візантії) виразний доказ того, що мова йде лише про русь в Візантії (толкує так: як втече раб від русі, і покажеться, що дійсно втік з Св. Мами); інші розрізняють от Русі – з країв руських від русі коло Св. Мами. Замість наши крестьяная Русь треба читати ваши.] приидуть въ страну царства нашего, и отъ святаго Мамы аще [Іпат.: и аще.] будетъ, и обрящеться [И обрящется – нема в Л[авр].], да поймуть и; аще ли не обрящется, да на роту идуть наши крестьяная Русь [по вѣрѣ ихъ] [З Лавр.], а не хрестьянии по закону своєму: ти тогда взимають оть насъ цѣну свою, якоже уставлено есть преже, 2 паволоцъ за челядинъ.

4) Аще ли кто оть людий царства нашего [Попр. замість: вашего.], или оть рода [Лавр.: города.] нашего [Попр. замість: вашего.], или отъ инѣхъ городъ, ускочить челядинъ нашъ къ вамъ, и принесеть что, да взвратять е [Л[авр].:и.] опять; и еже что принеслъ будеть цѣло все, да возметь оть него золотника два имѣчнаго [Имѣчное, себто – за держання (в Лавр. сього слова нема), в «Рус[ькій] правді» – переим (гривна – кун).].

5) Аще ли покусится кто оть Руси взяти что [Так в Л[авр]., в Іпат.: кто взяти от Руси и оть.] оть людий царства нашего [Л[авр].:и.], иже то створить, покажненъ будеть вельми; аще ли и взялъ будеть, да заплатить сугубо. Аще ли створить тоже Грѣчинъ Русину, да прииметь ту же казнь, якоже приялъ есть онъ.

6) Аще ли ключится украсти Русину оть Грѣкъ что, или Грѣчину оть Руси, достойно есть да възвра(ти)ть е не точью едино, но и цѣну его; аще украденое обрящется продаемо, да вдасть цѣну его сугубу, и тъ покажненъ будеть по закону Грѣцкому, и по уставу Грѣцкому [Грѣцкому – нема в Л[авр.].], й по закону Рускому [Розділи 5 і 6 розрізняють так, що в першім мова про грабування силоміць – пробу або вчинок, в другім – крадіж. В умові з р. 911 (розд[іл] 6) злодій платить потрійно, в сій – подвійно лише, зате припускають ще можливість іншої кари («покажненъ»).].

7) И елико християнъ оть власти нашея пленена приведуть Русь, ту аще будеть уноша или дѣвица добра, да въдадять золотникъ 10 и поймуть и; аще ли есть средовѣчь, да вдасть золотникъ 8 и поиметь и; аще ли будеть старъ или дѣтичь [Дѣтещь – Л[авр].], да вдасть золотникъ 5. Аще ли обьрящутся Русь работающе у Грѣкъ, аще суть полоници, да искупають е [Так в Л[авр]., в Іп[ат]. – а.] Русь по 10 золотникъ; аще ли купилъ и будеть Грѣчинъ, подъ крестомъ достоить ему да възметь цѣну, елико же далъ будеть на немъ [Детальна такса замінює неозначену докладно «челядину ціну» ум[ова] 911 р. В ухвалі 944 р. бачать нерівні умови для греків і русі (русин всякий по 10 зол[отників], і навіть грек, за присягою, може вимагати більшу ціну); та, може, умови сі були обопільні, тільки так висловлено їх недокладно (русин по 10 зол[отників] – розумій тоді = «уноша»).].

8) О Курсуньстий сторонѣ: колко же есть городъ на той части, да не имудь [Л[авр].: имате.] власти князи Рускыи да воюеть на тѣхъ сторонахъ, а [Л[авр].:и.] та страна не покоряется вамъ. И тогда аще просить вои отъ насъ князь Рускый, дамы ему елико ему будеть требъ, и да воюеть [З сього розділу і р[озділу] 11 можна вивести, що руський князь володів вже землями подонськими, Руссю Тмутороканською; Візантія застерігала, щоб він не пробував відтягнути які міста кримських анексів візантійських і обороняв навіть від нападу чорних болгар, що жили за протокою Азовською (Боспором Кіммерійським), пор. Прокопія. За се імператор обіцяє поміч руському князю. «Корсуньська страна», властиво, західна частина Криму, тимчасом, як до південної прикладається звичайно назва Климатів; але тут чи не значить вона всіх взагалі візантійських земель на півн[ічному] березі Чорного моря; відомості про сі волості візантійські взагалі дуже бідні, про них див. новіші праці – Куник, О записке готского топарха (1874) і Успенский, Визант[ийские] владения на сев[ерном] берегу Черного м[оря] («Киев[ская] ст[арина]», 1889, V).].

9) И о томъ, аще обрящють Русь кувару Грѣчьску, вивержену на нѣкоемъ любо мѣстѣ, да не преобидять ея; аще ли отъ нея възметь кто что, или чоловѣка поработить или убьеть, да будеть повиненъ закону Рускому и Грѣцкому [Пор. розд. 8, р. 911; таке скорочення д. Сергеєвич доволі правдоподібно об’яснює, що показалось в практиці неможливим докладно управильнити відносини в далеких краях (так і розд. 7, р. 944).].

10) И аще обрящють Русь Корсуняны рыбы ловяща въ устьи Днѣпра, да не творять имъ зла никакого же. И да не имѣють Русь власти зимовати въ устьи Днепра, Бѣлобержа, ни у святаго Елеуфѣрья; но егда придеть осень, да идуть в домы своя в Русь [Знов обмеження прав Русі; Візантія, очевидячки, боялася, щоб Русь не оснувалася міцно на усті Дніпровім, де була б небезпечнішою й для херсонських земель, і для самої Візантії.].

11) А о сихъ, иже то приходять Черьнии Болгаре, и воюють въ странѣ Корсуньстий, и велимъ князю Рускому да ихъ не пущаеть: и [І нема в інш[их].] пакостять сторонѣ той [Так в пізніш[их], в Іп[ат]. і Л[авр].: его.].

12) Или аще ключится проказа нѣкака отъ Грѣкъ, сущихь подъ властью царства нашего, да не имате власти казнити я, но повелѣньемъ царства нашего да прииметь, якоже будеть створилъ [Пор. р[озділ] 3, р. 911; заборона самосуду мусила і там розумітись.].

13) И аще убьеть Крестьянінъ Русина или Русин Христіанина да держимъ будеть створивый убійство отъ ближнихъ убьенаго, да убьють и. Аще ли ускочить створивы убо(й) й убѣжить, и аще будеть имовитъ, да возмуть имѣнье его ближнии убьенаго; аще ли есть неимовитъ створивый убийство и ускочить, да ищють его, дондеже обрящется; аще ли обрящется да убьенъ будетъ [Пор. р[озділ] 4, р. 911. Між коментаторами також різниця щодо розуміння слів «да убьють и» (чи помста родичів після суду, чи кара смертна публічна), як і там.].

14) Или аще ударить мечемъ, или копьемъ, или кацѣмъ инымъ съсудомъ [Л[авр].: оружьемъ.] Русинъ Грѣчина, или Грѣчинъ Русина, да того дѣля грѣха заплатить серебра литръ 5, по закону Рускому; аще ли есть неимовить, да како можетъ, въ толко же и проданъ будеть, яко да и порты, в них же ходить, и то с него сняти, а опрочи да на роту ходить по своей вѣpѣ, яко не имѣя ничто-же, ти тако пущенъ будеть [Пор. р[озділ] 5, р. 911; продан = покаран (продажа – кара грошова).].

15) Аще ли хотѣти начнеть наше царьство оть васъ вои на противящася намъ, да пишють к великому князю вашему, и пошлеть к намъ, елико хощемъ: и оттолѣ увѣдять иныя страны, каку любовь имѣю(ть) Грѣци с Русью [Порівняння з сим р[озділом] 10, з р. 911, де князь руський тільки дозволяє своїм вступати до візантійського війська, показує ясно різницю в обставинах, в яких ті дві умови уложені. Що Візантія користала з помічних руських військ, знаємо з листів патр[іарха] Миколи Містика (видрук. у Міня в т. III Migne, Patrologia Graeca]), p. 917, під час боротьби Візантії з Семеном Болгарським: згадує він, що імператор приготував союзників – русь, печеніги, алани, угри вже умовились і підуть на війну. Таким чином, що Візантія звернулась до Володимира (у Ях’ї), не було се чимсь новим.].

16) Мы же свѣщание все положихом на двою харатью, и едина харотья есть у царства нашего, на нейже есть кресть и имена наша написана, а на другой посли ваши и гостье ваши. А отходяче с посломъ царства нашего, да попроводять к великому князю Игореви Рускому и к людемъ его, и ти приимающе харотью, на роту идуть хранити истину, якоже мы свѣщахомъ и написахомъ на харотью сию, на нейже суть написана имена наша [Сі слова ясно показують, що обидва тексти умови – в імені греків і в імені русі уложені були в Візантії греками; і нижче в оповіданні літописнім русь не укладає умови, а тільки складає присягу. В оповіданні літоп[иснім] про умову Святослава представлено просто, що греки пишуть умову в імені русі. Се доводять і християнські вислови умови. Так греки відступали від практики, яку мали з більш культурними народами, що самі в імені своїм умови укладали.].

Мы же, елико насъ крестилися есмы, кляхомся церковью святаго Ильи въ зборнѣй церкви, й предълежащи(мъ) честнымъ крестомъ, и харотьею сею, хранити же все, еже есть написано на ней, и не преступати оть того ничтоже; а оже переступить се оть страны нашея или князь, или инъ кто, или крещенъ, или некрѣщенъ, да не имать отъ Бога помощи, и да будуть раби в сий вѣкъ и въ будущий, и да заколенъ будеть своимъ оружьемъ. А некрещении Русь да полагають щиты своя и мечи своя нагы, и обручи свои и прочая оружья, и да клѣнуться о всемъ, и яже суть написана на харотьи сей и хранити отъ Игоря и отъ всѣхъ бояръ и отъ всѣхъ людий и отъ страны Рускыя, въ прочая лѣта и всегда [Є суперечка, чи ся церква св[ятого] Ілії – київська церква, де присягала «христьяная Русь» в Києві після умови, що стояла «над ручаєм», себто над Почайною, чи осібна церква варязька в Константинополі; останнє здається мені менш правдоподібним, так як і догадка, що сю церкву сам літописець умістив в текст умови. Цілком можливо, що греки якнайдокладніше означили ритуал і формулу присяги руської, щоб зміцнити умову, скорше – що літописець на підставі умови описав далі й присягу руську; обручі – мабуть, гривни на шию, в дальшім оповіданні літоп[иснім] натомість – золото.]. Аще ли же кто оть князь и отъ людий Рускыхъ, или крестьянъ [Л[авр].: нехрестьянъ.], или некрещеный, переступить все еже написано на харотьи сей, и будеть достоинъ своимъ оружьемъ умрети, и да будеть проклятъ оть Бога и оть Перуна, и яко преступи свою клятьву. Да обаче [Л[авр].: аще (але значення, як і в Іп[ат]. таке: але того най не буде і т. д.).] будеть добрѣ, Игорь великый князь да хранять любовь вьсю правую, да не раздрушится дондеже солнце сияеть и всь миръ стоить, въ нынѣшняя вѣкы и в будущая».

Послании же посли Игоремъ придоша къ Игореви съ послы Грѣцкими, и повѣдаша вся рѣчи царя Романа. Игорь же призва послы Грѣцкия, рече: «Молвите, что вы казалъ царь?» И ркоша посли цареви: «Се посла ны царь, радъ есть миру, и хочеть миръ имѣти съ княземъ Рускымъ и любовь; и твои посли водили суть царя нашого ротѣ, и насъ послаша ротѣ водить тебе и мужь твоихъ». И обѣщася Игорь сице створить. И наутрѣя призва Игорь посли, и приде на холъмы, кде стояше Перунъ, и покладоша оружья своя, и щиты, и золото, и ходи Игорь poтѣ и мужи его, и елико поганыя Руси; а христьяную Русь водиша въ церковь святаго Ильи, яже есть надъ ручьемъ, конѣць Пасыньцѣ бесѣды и Козаре: се бо бѣ сборная церкви, мнози бо бѣша варязи христьяни [Пасинча бесіда, Козари – назвища київських улиць на Подолі, тепер невідомі. Слова літописця про варягів-християн дали повід (напр., проф. Голубинському) думати, що спочатку християнство на Русь заносила варязька дружина; але вони доводять тільки, що впорядчик літописі уважав ту давню дружину переважно варязькою, що стояло в зв’язку з його варязькою теорією початку Русі.].

Примітки

Сей похід… уважають декотрі учені за легенду – див., наприклад: Шахматов А. Хронология древнейших летописных сводов // ЖМНП. – СПб, 1897. – Кн. IV. – С. 473.

Між коментаторами також різниця… (чи пімста родичів після суду, чи кара смертна публічна) – Д.С.Лихачов так розумів цей фрагмент, що родичі вбитого тримають вбивцю і після суду, за його вироком, його вбивають (Повесть временных лет. – С. 433).

Подається за виданням: Грушевський М.С. Твори у 50-и томах. – Львів: Світ, 2004 р., т. 6, с. 60 – 67.