20. Симеон Логотет
Михайло Грушевський
Симеону, значному візантійцю з 1-ї полов[ини] X в., надається авторство хроніки, що в окремих рукописях переховалась з написсю: Συμεων μαγιστρου και λογοθετου χρονογραφια й обіймає час з Льва Вірменина до Никифора Фоки. Одначе трудно доволі припустити, що то є дійсно його робота, і натомість деякі об’ясняють, що то є витяг з його хроніки, одна з різних і численних компіляцій, що були з неї зроблені. То є, певно, що ми маємо серію компіляцій, що оповідають про події руські на основі одного спільного джерела і, крім т. зв. Симеона, ще продовження хроніки Теофана (для 941 p.), продовж[ення] Амартола, хроніки Георгія Монаха й Льва Граматика (для 865 [p.] і 941 р.) і т. ін.
Сі оповідання цікаві ще тим, що одна з тих компіляцій, долучена, як продовження, до хроніки Георгія Амартола, була джерелом оповідань про ті походи нашої найдавнішої літописі. У Симеона, окрім того, знаходимо ще легенду про якогось мітичного Роса. Подаємо уривки з Симеона з видання в «Corpus scriptorum hist[oriae] Byzantinae», t. XXXVIII (там же продовження Теофана і Георгія Монаха), а додатки з продовження Амартола з видання Муральта в «Ученых записках II отд[еления] Академии наук», т. VI [Хронограф Георгия Амартола: Греческий подлинник / Изд. Э. Г. фон Муральтом].
Р[ік] 674. 9 року (панування) пішов імператор Михайло на агарянів, лишивши іпарха Орифу в місті. Коли вже імператор дійшов до Мавропотаму, сповіщає він (Орифа) про нахід русі (τ?ν ‘P??) на двохстах кораблях. Імператор вертається зараз, нічого не вдіявши.
10 року русь, прохопившись всередину ‘Iερόν’a, багато починила смертоубийства, окружила місто. Імператор насилу пройшов; зараз же з патріархом Фотієм удалилися до Влахернської церкви Богородиці і з співами, винісши омофор Богородиці, злегка окунули в море. І то не було вітру, а зараз піднявся, на тихім (доти) морі піднялися густі хвилі й розбили кораблі безбожної русі, так що небагато втікло від напасті [Вище, в примітках до Фотія, зауважено було, що у Фотія нема ніякої згадки про чудо; воно з’являється доперва в сім оповіданні X в.; окрім Симеона і продовження Амартола, є воно в компіляціях Георгія Монаха і Льва Граматика, у Зонари. Продовження Теофана про чудо каже дуже невиразно: «Але вони (русь) підупали гніву Божому, бо Фотій, що правив тоді церквою, умолив Бога, і пішли додому. І недовго потому (додає продовж[ення]) прийшли до столиці посли їх, просячи, аби й їм уділити святого хрещення, що й сталося . Оповідання літописі нашої про сей похід щодо змісту цілком подібне до продовження Амартола, але не буквально; велику трудність завдає, що в літописі воно уміщене під р. 14 панування Михайла – 866: як викомбінував собі сю дату укладчик літописі, трудно вгадати. Михайло став імператором 842 р, а почав правити сам по Теодорі р. 856. Розділюючи між двома роками оповідання про похід русі, хроніка показує, що тривав він якийсь час, в кінці літа і початку осені (865 p.). Заразом доповню тут уваги про перший похід русі на Ко[н]стантинополь, подані при Фотії, ще однією: в недавно виданім каталозі імператорів (Gumont, Anecdota Bruxellensia I, Recueil de travaux publie par la faculte etc. de Gent) при імператорі Михайлі означено тут похід русі під 18 червня 860 p.; се дало повід д. Василевському ([Год первого нашествия]. Византийский временник, І) прийняти висловлену раніше гадку проф. Голубинського, що т. зв. похід Аскольда і Діра був 860 р.].
Р[оку] 707. Русь, вони ж і дромити, таке мають ім’я задля якогось сильного Роса, прозвані так після того, як визволились через якусь Божу раду чи натхнення від прикростей тих, що їх подолали і оволоділи. (Ім’я) дромитів дістали через те, що швидко бігають. А вони з роду франків [Сей міт виступає у Симеона в главі, де зібрані коментарі до різних назв географічних; текст його не дуже ясний, очевидно, маємо тут якийсь вивід імені Русі (оί ‘Р??) від такого патронімічного героя Роса (‘P??), що визволив їх від утисків якихось чужих володарів. Міт цікавий тим, що дає оригінальний, і такий давній, може, тубільний – руський, вивід руського імені. Друга назва – дромитів виступає і в інших хроніках, що йдуть з того ж джерела, – продовження Теофана й Амартола; не задовольняючись об’ясненням тим, що в тексті, пробувано се ім’я об’яснити від Ахіллеєвого дрома, коло лиману Дніпрового. Чи не правдоподібніше зв’язати його з дромонами, швидкими кораблями (див. далі): значило б воно піратів. Щодо франкського роду русі – що также стоїть в тих продовженнях Теофана й Амартола, то се є ще один з доводів норманської теорії: русь з роду франків, ergo = нормани; натомість зауважують, що назва франки мала таке ж широке значення, як і скити, прикладаючись до різних народів; тож в новішім зводі аргументів норманських (у Томсена) сього доводу вже не знаходимо. Догадуються ще, що франки прийшли тут намість варягів (Фραγγοι – Вαραγγοι), як могли себе в Греції звати деякі з прихожої русі; так в давнім болгарськім перекладі сієї відомості замість франків приходить: «Оть рода Варяжска сущимъ».].
Р[оку] 746. Того року (14 р. панування Романа) прийшла русь, звана також дромитами, з роду франків, на Константинополь, на 10 тис[ячах] човнів. Против їх послано протовестіарія Теофана з кораблями і той, приготувавши флоту, чекав їх. Коли вони наблизилися до маяка (φάρο?), що над Евксінським Понтом (φάρο? зветься будівля, і на ній башта, щоб показати путь тим, що вночі їдуть, а Евксінський Понт зветься так для контрасту (κατά αντίφρασιν): звався негостинним, бо розбійники часто нападали на переїжджих, а як їх, кажуть, вигубив Геракл, переїжджі, безпечними ставши, назвали його (море) Гостинним), – коло т. зв. ‘Iερόν (святе), що своє ім’я взяло з того, що аргонавти, проїздячи тут, збудували храм, – він (Теофан) несподівано напав на них і попалив більшу частину кораблів, а решта подалася тікати; серед конечного втікання декотрі з кораблів потонули разом з людьми, а велике число живими взято [В продовженні Амартола оповідання се трохи ширше, зазначимо цікавіші подробиці; в битві при ‘Iερόν: «…Спочатку (Теофан), виїхавши на своїм бігуні (δρόμων, швидкого ходу корабль), розірвав лаву руських кораблів і штучним огнем попалив багато, а решту примусив тікати; за ним і інші дромони і триєри, напавши, до останньої втікачки їх обернули, багато кораблів потопили разом з людьми, багато поуражали і велике число взяли живими». В продовж[енні] Теофана і у Григорія Монаха ще є, що Теофан зайшов русі наперед на устя Евксінського Понту.].
Ті, що зостались, поплили в східні краї, до т. зв. рогів; коли послали вони за припасом відділ війська до Вітинії, стрів їх Варда Фока, посланий для того з вибраними їздцями, перейняв їх і повбивав всіх. А Куркуа, прийшовши з усім військом східним (τή? άνατολή?), решту виловив і повбивав. Вони (русь) попалили багато міст і храмів, а ромеїв, яких ловили, тих розпинали на хресті, інших прибивали до землі, клірикам забивали залізні цвяхи в середину голови, зв’язавши їм руки ззаду. Заходила вже зима, вони (русь) хотіли вернутися додому й силкувалися втаїтися від (грецької) флоти; відплили вночі, але патрицій Теофан їх перестрів [В продовж[енні] Амартола замість роги (‘Pογαί) – Σγώρα. Нижче: «Прийшов тут Іван Куркуа, магістр і доместик τ?ν σχολ?ν з усім східним військом і зайняв подекуди поодиноких (відділених від головного війська), так що вони, боячися його нападів, стягнулися, стояли всі разом коло кораблів і не відважалися нікуди вибігати. А вони багато починили шкоди, поки не прийшло ромейське військо: т. зв. Στενόν цілком попалили, невільників, яких взяли, одних на хресті розпинали, інших до землі прибивали, інших, ставлячи ніби метою, з луків розстрілювали; кого взяли з стану священичого, зв’язавши руки ззаду, вбивали залізні цвяхи в середину голови; багато святих храмів попалили. Коли вже наставала зима і не ставало їм страви, а боялися того війська, що прийшло, а ще більше бойових триєр, стали нараджуватись, щоб їхати додому. [В сентябрі, 15 індикта] рушили, щоб плисти [в краї Тракії], силкуючись утаїтися від флоти»; далі як у Симеона; те що стоїть в [ ], взято з тексту Георгія Монаха і продовж[ення] Теофана, взагалі подібного до оповідання продов[ження] Амартола.]. Сталася друга битва, і дуже багато кораблів (руських) потонуло; небагато спаслося з кораблями і дісталося до берега в Кοίλη, а вночі втікли. Теофан же вернувся з великою побідою, імператор прийняв його з великою честю і надав чин паракимомена (παρακοιμώμενο? – що спить при імператорі) [В літописі знаходимо оповідання, скорочене і доповнене деякими відомостями, що знайдено недавно в іншім джерелі – «Житії Василя Нового» (див. нижче). Цілий похід представляється на основі сих джерел так, що русь йшла на Константинополь, але в Босфорі, коло ‘Iερόν (на азійськім березі, на схід від Скутари) перестріла їх грецька флота й далі не пустила; русь попалила тільки береги Босфору (Στενόν) та, побита тут, повернула руйнувати чорноморський берег Малої Азії – Вітинію (р.Рива) і Пафлагонію (Гераклея), але попала нарешті в блокаду, стиснена з моря і з суходолу, а пробуючи пробитись, знову багато втеряла. Чи Тракія, куди русь хотіла плисти, мала бути її стацією до повороту додому, чи хотіла вона тільки свої руйнування з південного на північний берег Чорного моря перенести, годі сказати. На оповідання про люте поводження русі звертали-сьмо вище увагу – див. Прокопія, житіє Георгія Амастр[идського], Фотія.].
Примітки
… Льва Вірменина – візантійський імператор у 813 – 820 pp.
… Никофора Фоки – візантійський імператор у 963 – 969 pp.
… одна з цих компіляцій долучена як продовження до хроніки Георгія Амартола була джерелом… найдавнішої літописі – про використання цих джерел у літописі писав: Шахматов А.А. «Повесть временных лет» и ее источники // Труды Отдела древнерусской литературы. – М.; Л., 1940. – Т. IV. – С. 41-42.
… як викомбінував сю дату укладач літописі, трудно вгадати – цій проблемі присвячена розвідка: Порогов О.В. Сколько раз ходили на Константинополь Аскольд и Дир? // Славяноведение. – М., 1992. -№2.- С. 54-59.
… у Томсена – йдеться про працю: Томсен В. Начало русского государства // Чтения в Обществе истории и древностей российских. – М., 1891. – Кн. 1.
Подається за виданням: Грушевський М.С. Твори у 50-и томах. – Львів: Світ, 2004 р., т. 6, с. 78 – 81.