Початкова сторінка

Михайло Грушевський

Енциклопедія життя і творчості

?

3. Загальні зауваження

Михайло Грушевський

Моя друга примітка, одначе, зайняла забагато місця, коли б я схотів робити такі примітки і дальше, мусив би написати цілу книжку. Я обмежусь дальше тільки загальнішими увагами.

Звичайно відрізняють повстання Косинського і Наливайка як два осібні рухи; в дійсності Україна від виступлення Косинського і до кінця лубенської кампанії була в неустаннім русі, що часами заострявся, але все не переривався.

В діяльності Сагайдачного треба остро відрізняти фактичні здобутки козацтва від правно санкціонованих: як перші були великі, так незначні були другі. Політика Сагайдачного, як і багатьох його наступників, власне, характеризується сею, про око, безграничною податливістю перед неможливими жаданнями польського уряду, тимчасом як всі надії покладались на те, що в дійсності сі уступки не перейдуть в життя і козаччина фактично буде мати чи зараз, чи трохи згодом повну свободу. Ся уміркована політика, одначе, знаходить опозицію у більш радикальних елементів козаччини, і ся боротьба двох напрямів – дуже інтересна сторона сього періоду, від Сагайдачного до Острянина (та й перед Сагайдачним вже маємо, напр., цілком в такім стилі боротьбу 1598 р. між уміркованими, під проводом Байбузи, і радикальнішими полоусовцями [Listy S[tanisława] Żółkiewskiego, с. 86 – 90.]); в останніх роках, власне, прибули деякі дуже цікаві матеріали для ілюстрації сієї боротьби (як напр., боротьба Петражицького-Кулаги з радикальнішими противниками, що закінчилася його смертю).

Про Хмельниччину не буду тут говорити: я про неї спеціально поговорю незадовго й висловлю свій погляд. В часи т. зв. Руїни поза різними партіями – московськими, польськими, турецько-татарськими не треба тратити з ока того, що є властивий spiritus movens [справжні мотиви] – автономічні змагання старшини і соціально-економічна опозиція проти старшини (дуків) народних мас і їх репрезентанта – Запорожжя; від Б.Хмельницького і до Дорошенка автономісти готові хапатися разом і за Московщину, і за Польщу, і за Туреччину для осягнення свого політичного ідеалу, тимчасом як різні спекулянти смажать свою печеню при огні народної опозиції.

Виговський і Дорошенко – се не заступники двох різних напрямів, а люди з одного кружка. І пізніше ще довго живуть сі політичні, автономічні змагання. Сказати, як автор «Бесід», що при кінці XVII в. старшина цілком забула про автономічні завдання та дбала про власні інтереси, що то були часи найбільшої деморалізації серед старшини (с. 106), – буде забагато. Були між нею егоїсти й запроданці, але закинути їй в цілості повний брак політичних ідеалів не можна. Процес продажі політичних змагань за ціну суспільно-економічних вигід (загарбання земель і закріпачення люду та придбання дідичного упривілейованого становища) ішов довго, почавшись ще з третьої чверті XVII, ціле століття, вказаною російським правительством стежкою, а славна комісія 1767 p. ще дуже недвозначно показала, що під дворянським попелом ще тліли автономічні недогарки.

Агонію козацького устрою в Гетьманщині можна б було оповісти трошки ширше і докладніше. Треба відрізняти Малоросійську колегію, заведену 1722 р. і зложену з самих великоросіян, що мала de jure [згідно з задумом] тільки служити апеляційним трибуналом і мати контролю над управою, що (кажу – de jure) мала зіставатись в руках генеральної старшини, від пізнішої, зорганізованої по смерті Д.Апостола, що мала сама правити і була зложена вже нарівно з великоросіян і українських старшин.

При виборі Апостола гетьманська власть далеко не була вернена до statu quo ante Полтавської катастрофи, вона була обмежена значно в порівнянні навіть з практикою останніх років Скоропадського і т. ін.

Ще два слова про саму форму. Книжка дає догадуватись, що ми маємо виклади, списані рукою слухача; взагалі при такім записуванні не одно псується: затрачується початкова перспектива, другорядне заступає головне і т. ін., а в сій книжці, де, як сказано на вступі, історія козаччини мала бути оглянена з «теоретично-філософського погляду» (с. 7), се особливо дає себе відчувати: що загальніше трактується річ, тим тонше мусить бути оброблення; було б пожаданим, аби при новім виданні автор сам переробив книжку; при тім могли б бути деякі усунені lapsus calami, а деякі занадто короткі огляди поширені. Мова теж повинна б бути ліпша.


Примітки

радикальнішими полоусовцями… – йдеться про противників у козацькому середовищі поміркованої лінії поведінки стосовно Варшави, ватажком яких був Федір Полоус (Грушевський М. Історія України-Руси. – К., 1995. – Т. VII. – С. 242 – 246, 284-287).

прибули деякі дуже цікаві матеріали для ілюстрації сеї боротьби… – йдеться, очевидно, про опубліковані С.Голубєвим листи козацьких гетьманів Івана Петрижицького-Кулаги та Андрія Гавриловича (Діденка), а також листи Владислава IV до козаків і джерела до історії козацтва в 1630 – 1632 pp. (Акты Московского государства. – Спб, 1890. – Т. 1. – С. 318, 327 – 336, 424 – 427, 428, 432 – 436; Голубев С. Киевский митрополит Петр Могила и его сподвижники. – К., 1883. – Т. 1. – С. 401-407, 450-453).

Петражицького-Кулаги… – Петрижицький-Кулага Іван (?-1632) – козацький гетьман, прихильник поміркованої лінії у стосунках з Варшавою, проявляв велику активність у відстоюванні інтересів козацтва та православної церкви під час безкоролів’я 1632 р. (Мицик Ю. Листи Петрижицького-Кулаги // Козацтво. – К., 1996. – № 1. – С. 15-23).

славна комісія 1767р…. – йдеться про Уложенну комісію 1767 р. («Комісію для укладення нового Уложення»), скликану Катериною II як дорадчий орган і розпущену як таку, що не виправдала сподівань імператриці. Про реакцію на ініціативу Катерини II в Гетьманщині див.: МаксимовичГ.А. Выборы и наказы в Малороссии в Законодательную комиссию 1767 г. Часть Первая. Выборы и составления наказов. – Нежин, 1917.

Подається за виданням: Грушевський М.С. Твори у 50-и томах. – Львів: Світ, 2004 р., т. 6, с. 567 – 568.