Початкова сторінка

Михайло Грушевський

Енциклопедія життя і творчості

?

2. Баторієва реформа

Михайло Грушевський

Шан[ований] автор «Бесід» приймає Баторієву реформу в її традиційній формі (6-тисячний реєстр, поділений на 6 полків, вибірний старший – гетьман); шан[ований] автор при тім не згадує про попередні й пізніші проби регуляції козаччини, так що Баторієва реформа прибирає й у нього те епохальне значення в історії козаччини, яке вона мала в пізнішій козачій традиції, але якого не мала в дійсності. Я не буду застановлятись над цікавою історією сієї традиції: щодо самої речі, то видані дотепер матеріали для Баторієвої реформи дають досить ясно знати, в чім вона полягала і яке місце займає в історії козаччини, і я мушу тут коротко згадати про се, не зрікаючись надії перейти колись сю справу глибше й основніше.

Передовсім Баторієва реформа стає перед нашими очима як одна з численних проб польського правительства урегулювати козацьку справу. Сі заходи мають цілком різну мету на початку XVI в. і пізніше: до середини XVI в., поки В[елике] кн[язівство] Литовське і Польща ще не зневірилися в можливості відбитися від татар і турків, ті заходи мають на меті зміцнити козацьку силу й використати її якнайбільше против «бусурмана»; коли в другій чверті сталася радикальна переміна в литовсько-польській політиці і вона, залишивши боротьбу, стала купувати собі спокій дарунками та всякими уступками, всі заходи центрального правительства ідуть до того, аби здержати козаків від боротьби з татарами й турками, що провадили вони далі, не питаючись, як перед тим, так і тепер, про погляди Віленського чи Краківського двору.

Центральне правительство виходило в сих планах з місцевої практики: почавши від перших років і потім протягом цілого століття бачимо, як пограничні старости й інші урядники уживають на державні потреби відділи, зложені з козаків [Козацькі роти в документі: Архив Ю[го]-Зап[адной] России, III, I, № 1, походи О.Дашковича, П.Лянцкоронського, Претвича, козацька ватага з 64 мужа при Сенявськім 1566 р. – [ Górski], Historya jazdy polskiej, Гурського, с. 25 etc.]. 1524 р. в[еликий] кн[язь] Литовський з огляду на прислуги, які робили козаки в боротьбі з татарами, доручав своїй «раді» зайнятись організацією регулярного корпусу з козаків: в[еликий] князь проектував навербувати тисячу або дві козаків, видавши їм сукна і грошей і сформувати з них залоги по Дніпру [Документы Московского архива [министерства] юстиции, I, с. 523.]; але сей план в[еликого] князя, як і попередні його поручення про мобілізацію козаків, що він при тім згадує, очевидно, зістались без результату.

Бєльський згадує, що 1533 р. черкаський староста Дашкович виступив з аналогічним проектом на соймі, але з того нічого не вийшло [[Bielski, Kronika], вид[ання] Туровського, с. 1059. Звістка Бєльського варта довір’я: один сучасний дневник (Monumenta Poloniae hist[orica], V, с. 899) дійсно нотує, що на то й сюди приїздив Eustachius Daschkowicz vir bello et milicia clarus, хоч і не оповідає ближче нічого про самий сойм.]. 1541 р. той самий в[еликий] князь, вже для повздержання козаків від нападів на татар, вислав був свого дворянина, аби всіх козаків київських, канівських і черкаських переписав на реєстр для контролі, й поручив старостам пильнувати їх [Акты Юж[ной] и Зап[адной] Р[оссии], І, № 105.], але при тодішнім значенні козацтва спорядження реєстру було річчю і неможливою, і безпотрібною: хто не бавився козацтвом при нагоді! Можемо бути певні, що й з того «нічого не вийшло».

Новий в[еликий] князь Жигимонт Август, коли турецько-татарські відносини примусили його задуматись над козацькою справою, вернувся до давнього проекту свого батька: зорганізувати козаків і взяти їх на плату, з тою різницею, що тим вже хотів повздержати їх від нападів.

Сей план був заповіджений вже 1568 р. [Архив Юго-Западной России, III, I, № 37.], а слідом Ж[игимонт] Август поручив коронному гетьману навербувати з-поміж козаків «певний почет» на королівську службу і платню; гетьман дійсно й набрав такий козацький полк, а король «виняв» сих козаків з-під власті й юрисдикції всяких урядів, настановивши (1570) спеціального «старшого і суддю над всіма козаками низовими» [Акты Южной и Зап[адной] России, ІІ, с. 176.].

Судячи по пізнішим виказам – 1575 – 1576 pp. (перед т. зв. реформою Баторія), козацький полк, набраний Язловецьким, числив 300 мужа, що побирали по 10 золотих на рік і сукно [Górski, Historya piechoty, p. 35 і 242; Historya jazdy, p. 323: 1575 – super Kozacy Niżowe № 300, excepto panno per 2½ fl. facit 7500 fl. 1576 – super Cosacos Niżowych 300 per fl.2½.], але се була тільки частина козаччини, і перейняття на королівську службу сеї вибраної часті нічого не перемінило в відносинах. 1577 р. 600 своєвільних козаків, як рахує Бєльський, ходили під проводом Шаха в Волощину і навели на Польщу нові клопоти. Та найліпше ілюзоричність Жигимонтової реформи показується з заходів Баторія.

По козацькім поході 1577 р. татари помстились нападом на Україну (1578) й, обложивши Острог, привели Острозького до приречення, що козаків буде вигнано з Низу; королеві теж було поставлено від турків і татар доконечною умовою, аби козаків приборкано; при тім татарський посол радив королеві, з одного боку, ужити репресій проти козаків, а з другого, – «przedniejszych z nich» взяти на свою королівську службу [Acta Stephani Batorei (Biblioteka ordynacyi Krasińskich – Muzeum K.Świdzińskiego, т. V-VI), № 23, 25, 26; Bielski [Kronika], p. 1425, 1441; Гайденштайн ([Heidenstein, Dzieje Polski], вид[ання] Спасовича), І, с. 286.].

Баторій, зайнятий війною з Гданськом, а маючи план московської війни, до котрої хотів ужити й татар, поспішивсь показати всяку охоту задовольнити турецько-татарські жадання, хоч вперед застерігся, що не сподіється від них пожаданого успіху: він пригадує Острозькому, аби йшов на Низ – ловити й виганяти козаків, видає драконські розпорядження проти них, обіцяє спробувати взяти козаків на службу, але заразом заявляє ханові, що приборкати козаків неможливо ані репресіями, ані службою: пильнувати козаків в їх пустинях неможливо, і вони завсіди найдуть захист в Московській державі [Acta S[tephani] Batorei, № 26.]. При такім (дуже оправданім) скептицизмі всі заходи Баторія, хоч як ніби енергічні, виглядають на роботу ut aliquid fecisse videatur [задля годиться].

Про репресії й слідства Бєльський каже, що з них нічого не вийшло (с. 1361). Щодо служби, то восени 1578 р. уложена у Львові така умова з козацькими відпоручниками:

козаки мають бути послушні своєму «найвищому справці» черкаському й київському старості М.Вишневецькому, іменованому королем на місце неб[іжчика] Язловецького, і зложать йому присягу в тім, що будуть послушні і додержать умов; вони не будуть воювати Волощини, кримських земель, округів Білгорода, Тегині й іншим не позволять, а непослушних будуть гамувати;

правила, уложені з козаками неб[іжчиком] Язловецьким щодо невільників і іншого, заховуються надалі;

кождий козак дістає річної плати по 6 кіп литовських і сукно за весь час московської війни, а по війні ту платню, яка була за Жигимонта Августа (себто 10 зл. і сукно) [Acta S[tephani] Batorei, № 160, nop. № 189.].

Сю умову доповнює скарбова записка 1579 р. (*), з котрої довідуємось, що служба козакам визначена була з кінцем 1578 р. (від свята Св. Миколая), в числі 500 мужа, з платою по 15 зл. на рік і по 4 литовські аршини ліонського сукна; що служити вони мали при обороні держави від татар і в війні з Москвою, що, крім головного начальника М.Вишневецького, був при них поручник (superintendens) Ян Оришовський з прибічною ротою 30 мужа і Янчи Бегер писар (він був посередником короля в сих його зносинах з козаками, що привели до сієї умови) [Źródła dziejowe, т. IX, ч. 1, с. 216.]. Крім того, з інших джерел – з пізніших згадок знаємо, що Баторій надав козакам на військовий шпиталь м.Терехтемирів [Лясота в Мемуарах, вид[аних] Антоновичем, І, с. 161.]. Отсе й є т. зв. Баторієва реформа.

[(*) Ся записка видрукувана у Гурського [ Górskі], Historya piechoty, с. 242 (порівняти: Źródłа [dziejowе], IX, 2, с. 209), тож не від речі буде подати з неї що цікавіше:

Militibus Boristhesis Nizovii dictis anno 1579.

Tam ad custodiendum fines Regni, ab incursionibus Tartarorum, quam ad bellum contra ducem Moschorum susceptis; quorum dux supremus per S. R. M. datus generosus Michael Wiśniowiecki, castellanus Braclaviensis et capitaneus Circasiensis, sub eius regimine servitia sua prestare S. R. M. et regno iuramento astriti esse tenentur.

Servitium eisdem indictum est per S. R. M. a festo sancti Nicolai 1578 in personis 500, in quamlibet pro anno integro per 15 flor. el panni Lundinensis cuilibet per ars. litv. 4.

Yanczi Bagier, notario eorundum Nizoviorum ratione stipendii illius super officium notariati, ad litteras S. M. R. data Cracoviae 29 Octobris 1578, flor. 50.

Joanni Oriszowski superintendenti eorundem Nizoviorum in personis № 30, cuilibet pro anno dimidio per flor. 7/15 et pannum Lundinense.]

З вищеподаних звісток бачимо передовсім, що переведена Баторієм козацька організація була безпосереднім продовженням організації, що вже існувала перед тим, за часи Жигимонта Августа й по його смерті. Неясно, чи новий відділ, організований Баторієм, заступав місце того козацького полку, що ми бачили в 1575 – 1576 pp., чи існував поруч його; перше здається мені правдоподібнішим, бо про той попередній полк нема звісток в умові (хоч в московській війні стрічаємо полк з 300 козаків, але се, мабуть, припадкове повторення числа); я б висловив здогад, що під час козацьких походів в Волощину ті взяті на королівську службу козаки теж замішались до них, вийшли з послушності й організація розпалась; не без впливу на сю дезорганізацію могла зістатись і смерть гетьмана Язловецького († 1575) [Ся думка була піднесена в диспуті над сим рефератом на засіданні Н[аукового] товариства ім. Шевченка.].

Скептичні погляди на можливість котрою-небудь дорогою приборкати козаків, висловлені Баторієм того ж 1578 p., і пояснення скарбової записки і самої умови, що козаків взято на службу для війни з Московщиною, наводять на гадку (я б її уважав майже певною), що організуючи новий козацький полк в трохи більшім, ніж попередній, числі, Баторій мав передовсім на меті придбати добру силу для нової війни з Московщиною, на другім плані стояла оборона полудневих границь і нарешті – задоволення татар і турків тою пробою приборкання козаків.

Зорганізований козацький полк з 500 мужа під проводом Оришовського, дійсно виступає в московській кампанії в 1579 – 1580 pp.; з попису його, спорядженого весною 1581 p., коли він, видно, вернувсь з походу, бачимо, що він складавсь з 50 десятків, кождий під проводом отамана (десятого); крім того, було 50 мужа, що становили роту поручника; під час походу багато повступало до полку чужинців, – мабуть, на місце побитих – білорусинів і різних зайд (лотишів, «москвитинів» etc.). Сей полк (500 люда), – видно, пішаки [Źródła dziejowe, XX, с. 155; пор. Górski, Historya piechoty, с. 243, Źródła [dziejowe], IX, 2, с. 216.].

Крім нього, брали участь в кампанії кілька інших, менших полків козацьких: в рахунках 1579 – 1580 pp., крім згаданого 500-го козацького полку, при старості оршанськім Филоні Кмитичу було ще сто кінних козаків; при воєводі полоцькім Дорогостайськім в Полоцьку було 300 піших і 100 кінних козаків, при якімсь Івані Новельськім – 100 піших, в Лівонії було 270 кінних козаків [Źródła dziejowe, IX, 2, с. 215 – 218, Górski, Hist[orya] jazdy, с. 23.]; правдоподібно, се були полки, що не входили в організацію, переведену самим Баторієм, зорганізовані поодинокими особами; власне, вже на сю, останню чверть XVI в. можемо покласти початки тих панських рот козацьких, чи зорганізованих по-козацьки, з котрими стрічаємось на кождім кроці в XVII в. [Див. пописи козацьких рот з 1589 – 1590 pp. у Гурського: [ Górski], Historya jazdy, с. 316-317] Властиве реєстрове козацтво, уживаючи пізнішого терміна, організоване Баторієм, – то тих 500 мужа під ближчим проводом Оришовського, і всі оповідання про 6000-й Баторієвий реєстр, то сильний анахронізм.

Тимчасом як певну частину przedniejszych козаків вербовано на королівську службу, на «łotrowstwo», Баторій далі вигадував різні репресії (соймові постанови з грудня 1579 р. й універсал з січня 1580 р.) [Volumina legum, II, с. 206; Архив Юго-Зап[адной] Р[оссии], III, I, № 5.], а ті, оправдуючи королівський скептицизм до сих заходів, далі вели свої зачіпки з землями Турецької держави, піддержуючи різних кандидатів на волоське господарство (1579 – 1580) [Acta S[tephani] Batorei, № 81-87,187-193.], а супроти репресійних заходів Баторія дійсно шукали собі опори у Московської держави [Маємо факти пізніші, з 80-х pp., Соловьев, [История], VII, с. 609, с. 35,243 і далі (вид[ання] 1894 p.).].

Гайденштайн (II, 361) каже, що з кінцем Московської війни (1582) в ряд козаків прибуло багато відзвичаєних від спокійного життя вояків; але й без них козаччина мусила бути дуже численна (1590 р. рахували їх, як каже Бєльський, на 20 тис. – с. 1644). Козацький полк на королівській службі, під проводом Оришовського, існував далі – маємо звістку з 1583 – 1584, і пізніше [Górski, Hist[orya] piechoty (w roku 1583 liczyło się ich na służbie 600, a obowiązki starszego pełnił Oryszowski – джерел, на жаль, не подано); Архив Ю[го]-Зап[адной] Р[оссии], III, I, № 6.], але сей полк «послушних» з кількасот люда цілком тратиться серед маси вільного козацтва, з цілим рядом гетьманів, що виступають саме тепер, в 1585 – 1589 pp.: Михайло й Кирик Ружинські, Богдан Микошинський (1586), Лукіян Чернинський (1587), якийсь Кулага (1589) і т. ін.; похід за походом ідуть на турецькі й татарські землі, поки польське правительство, перестрашене перспективою турецької війни, не забралось наново (1590 р.) до репресій, з одного боку, і організування реєстрового козацтва, з другого; Мик[олі]

Язловецькому поручено набрати 1000 люда «на погамування українного своєвільства», а заразом, з огляду на перспективу турецької війни, взято на службу 3000 козаків [Górski, Hist[orya] piechoty, с. 243.]. Одно слово, се було знов цілковите повторення того, що вже мало місце за Жигимонта Августа й Баторія.

Я не можу тут ширше розводитись, але і з сказаного на сей раз, здається, виходить ясно, що Баторієві заходи коло козаків не мали зовсім якогось епохального значення для них, що сі заходи нічим особливим не відрізнялись від інших (тільки з часом все більші маси козацтва притягались на коронну службу) і, як і всі інші, впливали на еволюцію козаччини – не більше.


Примітки

черкаський староста Дашкович… – Дашкович Євстафій (біля 1455 – 1535) – черкаський і канівський староста, уславився походами на татар і на московські землі, мав тісні зв’язки з козацтвом ( Черкас Б. Остафій Дашкович – черкаський і канівський староста XVI ст. // Український історичний журнал. – К., 2002. – № 1. – С. 53 – 67).

Сей план був заповіджений вже 1568р. … – з уведених нещодавно до наукового вжитку джерел випливає, що Сигізмунд Август мав такий план ще в 1561 p. (Lietuvos Metrika. Knyga564 (1553-1567). Viešuju reikalu knyga 7. – Vilnius, 1996. – S. 53-54). Як з’ясував С.Леп’явко, звернення великого литовського князя в 1568 р. до козаків з пропозицією найнятися на державну службу за плату «прямо перегукується з таким же зверненням з 1561 р.» (Леп’явко С.А. Українське козацтво у міжнародних відносинах (1561 – 1591). – Чернігів, 1999. – С. 31.).

Язловецьким… – Язловецький Юрій (1510 – 1575) – коронний гетьман (з 1569 p.), подільський (1567 – 1568) та руський (з 1569 р.) воєвода, каштелян кам’янецький (з 1564 p.), староста кам’янецький (з 1547 p.), любачівський (з 1566 p.), летичівський (з 1566 p.), снятинський (з 1573 p.) (Polski słownik biograficzny. – Wrocław; Warszawa; Kraków, 1961. – T. XI. – S. 121-123).

головного начальника М.Вишневецького… – йдеться про Михайла Вишневецького (? – 1584) – українського князя, черкаського і канівського старосту (1559 – 1580), брацлавського каштеляна (1580 – 1581), київського каштеляна (1581 – 1584), любецького старосту (1584). (Войтович Л. Князівські династії Східної Європи (кінець IX – початок XVI ст. – Львів, 2000. – С. 333; Про зв’язки М.Вишневецького з козацтвом див.: Леп’явко С.А. Українське козацтво. – С. 17, 20-21, 75, 82-87, 90-93, 102-110, 126,150).

Янчи Бегер… – королівський коморник, угорець за походженням, перший писар реєстрового козацтва. У відомих на сьогодні джерелах востаннє згадується в 1583 р. (Стороженко А. Свод данных о Яне Орышовском, запорожском гетмане времен Стефана Баторія // Киевская старина. – К., 1897. – Т. LVI. – С. 142 – 143; Федорук Я. Запорозький писар Янча Бегер і виплата козацького жолду в епоху Стефана Баторія. 1578 – 1583 роки // До джерел. Збірник наукових праць на пошану Олега Купчинського з нагоди його 70-річчя. – К.; Львів, 2004. – Т. 2. – С. 267-288).

Мик[олі] Язловецькому… – Язловецький Микола, син коронного гетьмана Юрія Язловецького, снятинський староста. Після смерті князя Михайла Вишневецького в 1584 р. заступив його як офіційний патрон козацтва і старший над реєстровцями (Леп’явко С.А. Українське козацтво. – С. 150, 160 – 164, 191).

Подається за виданням: Грушевський М.С. Твори у 50-и томах. – Львів: Світ, 2004 р., т. 6, с. 562 – 567.