5. Податки й обов’язки – Галицьке староство

Михайло Грушевський

Села Галицького староства щодо обов’язків також представляють кілька груп, що розріжняються і цифрою грошового датку, і натураліями.

Група сіл на північ від Дністра характеризується чиншем в 6 гр. і данню вівсяною й пшеничною: дають 4 маци овса (= 24 гр.), 4 маци ж пшеничної дані хоч існують в словах, в дійсності перейшла в деяких селах на грошовий податок: за умовою селяни платять за неї 60 гр., яка б не була ціна на пшеницю в дійсності, «хоч пшениця в Галичі на торгу буває значно дорожча» – і справді того року коштувала маца 24 гр., так що в Большеві, де не було такої умовної суми, заплатили за пшеницю 96 гр.; крім того, дають 2 курей, 12 яєць і локіть прядива конопляного (все – 1 1/6 гр.), десятину з волів (на сьомий рік) і з пчіл, двадцяту свиню – «як жер вродить»; притім великість податків однакова в селах, де одиницею господарською є дворище (як Хоростків), чи півдворище, або півлан (Конюшки, Настащин, Ігнасків). Сі села – Хоростків (на Липі, під Галичем), Большів (Большівці на Липі ж), Хоростківці, Настащин і Конюшки (обидва при Липі, на правім боці). Сюди ж підходить с. Підгороддя, під Галичем, де замість дані вівсяної та пшеничної дають лише 8 мац овса (= 48 гр., а прядиво тут пораховано на пасми).

Іншу групу представляють села на південь від Галича: Ямниця й Угринів на лівім боці Бистриці, Дубовці й Дегова при Дністрі. Тут дають 10 гр. чиншу, 12 мац вівса (= 72 гр.), 1 мацу хмелю (= 10 гр.), віз сіна (= 4 гр.), дрібної данини (2 курей, 12 яєць, 1 лікоть прядива – з деякими дрібними відмінами) коло 3 – 4 гр., і, само собою, – десятини з волів, свиней і пчіл. Від сієї загальної норми ухиляється с.Дегова тим, що про сіно й хміль не згадується; цікаво, що в сім селі одиницею господарською виступає дворище, тимчасом як в інших – півдворища.

Села Калюської держави характеризуються передовсім подвійним чиншем: окрім чиншу 12½ гр. на св. Мартина, дають тут ще 6 гр. на св. Юрія («юріївщина»); натуральні датки складаються з 8 мац вівса = 48 гр. (в Загір’ї 12 мац), 1 маци хмелю, дрібних датків (2 курей, 12 яєць, 3 лікті прядива) на 6 гр., десятини від волів, свиней і пчіл, і ще – характеристична подробиця – дають по 2 порожні улі до пасіки й учотирьох одного воза, що староста обертає на роботу коло ставів або продає. Сей тип повинностей в цілості виступає в селах: Загір’я, Пуйло (Pugilo), Довге, Підмихалля – в околиці Калюса, і в Копанках – на північ від Калюса. Інші села Калюської держави мають деякі датки аналогічні – так в Сівці (Siołka), Дубровлянах і Довпотові (на північ від Калюса) знаходимо вівсяну дань з 8 мац, давання возів в Дубровлянах, але притім виступають і ріжні відміни в чиншах (12, 12½ , 30 гр.) і данинах (2 маци жита в Довпотові, в Дубровлянах 1 м[аца] хмелю, в Сівці лише овес).

Характерний факт щодо оподаткування знаходимо в сій Калюській державі з двадцятиною свинячою: взагалі в старостві ся двадцятина давалась за право пасти свиней в лісах, «як жер уродить», і так се задержалось з Калюської волості в Загір’ї; але в декотрих селах се перейшло в регулярний даток, і то так навіть, що давали й ті, що не мали свиней зовсім; так в Пуйлі: «Селяни мають таку постанову, що кождий з дворища (розумій – з господарства, бо сидять на півдворищах, і число тих, що дають сю дань, відповідає числу півдворищ) дає річно одного кабана, а то за право пасти в великих лісах, але якби котрий свиней не держав або котрі мають їх дуже мало, тоді упрошують, що з них беруть лише 15 гр.» (менше половини, бо кабан рахується по 36 гр.). Те саме знаходимо в Довгім, і можна думати – подібна практика була й по інших селах, де практикувалось регулярне давання кабана з господарства (а то в інших селах, вищезгаданих, і ще в Вістовій та Лукванах).

При тих групах знаходимо кілька сіл, що з своїми податками стоять одиноко: такі два згадані вже – Вістова (при р.Лімниці) і новоосаджені коло неї Луквани (6 гр. чиншу і дрібні датки – кури та яйця); в с. Острів (на Дністрі, вище Галича) давали 8 гр. чиншу, 4 маци овса, 2 м[аци] хмелю, дрібні датки (= 5½ гр.), десятини та ще 40 гр. за право ловити рибу в «озерцях Дністрових» (с. 11) ; в новоосілім с.Вікторів (при р.Ауквиці) знаходимо чинш в 60 гр. і птицю (2 курей і гуся) з дворища; тут же виступають овчарі.

Чинш 69 гр. є ще в с. Королівське Поле, недалеко Коломиї – тут знаходимо ми й стацію, що скрізь бачили ми в сусідній Снятинщині, а не маємо в старостві Галицькім: вона заховала тут свій початковий характер, бо не виходила з уживання: «Селяни дають стацію на приїзд п. старости (бо те село лежить недалеко Коломиї) – ялівку, по півосьмачки вівса і по курці, а то винні давати на кождий приїзд п. старости ; окрім того, селяни відбували військову службу: кождий, хто сидить на дворищі, має мати доброго коня завсігди до всякої потреби, kawthan і шапку, лук і спис (ощеп) і так порядно на кожду потребу має їхати з п. старостою або з підстаростою коломийським, або галицьким, їхати в полонини – вибирати данину баранами та кабанами, також їздять при крадіжі за границю або на той бік (Прут), також з листами їздять, не дальше, одначе, 10 миль (с.60 – 61, порівняй с. 12).

Коли взяти датки грошима і натураліями, то взагалі ми не побачимо в старостві Галицькім такої великої ріжниці, як мали в Снятинщині: загальна сума датків грошима й натураліями (не рахуючи десятину в групі сіл з 6-грошовим чиншем) дає коло 92 гр. (рахуючи за пшеницю 60 гр.); в групі сіл з 10-грошовим чиншем коло 100 гр.; в селах з подвійним чиншем коло 88 гр., не рахуючи податку за кабанів: положивши на се 15 гр., що платили й ті, що свиней не мали, матимемо вже 103 гр. В Дубровлянах загальна сума = 97 гр., в Довпотові 94½, в Острові датки в сумі дають 73½ гр., але приходить до того 40 гр. за рибу, всього 113½ гр. Нижчі цифри знаходимо в поодиноких селах: в Підгородді тільки 54 гр. (але село спустіло), в Сівці 64 гр. (окрім податку за кабана), в Королівськім Полі 60 гр. (але притім військова служба); та ж сума в Вікторові, може, від того залежала, що село було нове. Подекуди знову деякі відміни підносять висоту податку: так в Большеві, де не було умовної ціни для пшениці, сума з 92 гр. підноситься до 128 гр.; в Загір’ї, де давали дві маци вівса більше – з 86 до 100 etc.

Для Галицького староства ми маємо «реєстр доходів» з р. 1535, що обіймає більшу частину сіл, заведених в люстрацію 1565 p., і дає нам можливість бачити, як безперемінно держались в своїй величині чинші (про інші датки реєстр не каже) протягом того, тридцятилітнього, часу. Отож, так само бачимо три групи з чиншами в 6 гр., 10 гр. і з подвійним чиншем 12 або 12½ гр. на св. Мартина і 6 гр. «юріївщини»; чинші в Сівці й Дубровлянах (12 і 30 гр.) ті ж самі, дають в два реченці (на св. Мартина і св. Юрія), по половині [Архів Скарбу Коронного. 56, Н. 1, f. 37 і sq].

Щодо роботи, то як в Снятинщині регулярна, тижнева панщина трапляється лише зрідка дуже, в Галичині вона переважає (хоч і тут відомості про роботу для багатьох сіл бракує). Так, в групі сіл з 6-грошовим чиншем роблять в чотирьох селах три дні на тиждень «що їм скажуть» [Большів, Конюшки, Настащин, Ігнасків], в одному два дні (Хоростків), для двох нема відомостей [Хоростківці, Підгороддя]. З групи сіл з 10-грошовим чиншем є відомості лише про два села: в одному роблять два дні на тиждень (Ямниця), в другому – обов’язок роботи неограничений: «роблять що їм коли скажуть» (Угринів). В групі сіл з подвійним чиншем маємо відомості для трьох [Загір’я, Пуйло, Довге; за Підмихалля нема, за Копанки сказано лише, що повинний кожен привезти дві колоди на будування замку, але тим, правдоподібно, не виключалась робота рільнича, тільки за неї не сказано], в них все роблять три дні тижнево і окрім того мають направляти гать коло млина (а в Загір’ї – яз, загороду, щоб рибу ловити).

У кількох селах держави Калюської робота викуповується грошима, так в Довпотові давали ріжної дані, грошової й натуральної, на 94½ гр., окрім десятин (і кабана), «а робили кождого дня» (правдоподібно, се треба так розуміти, як пояснює люстрація Теребовльська: «Роблять кождого дня півдня або цілих три дні на тиждень» – с. 120), «а тепер від кількох років, викупаючи роботу й інші датки, дає кождий з них чиншу річного по 6 зл. і по одному кабану доброму, ціною на 36 гр., а роблять тільки 12 днів річно» (с. 112). В с.Вістовій селяни давали 6 гр. чиншу, кабана, кури і яйця, «а робили що їм казали – гонту і всяку роботу до двору Калюського і їздили з підводами, але від трьох років, викуповуючи роботу й підводи, дає кожен з них річного чиншу по 6 зол., по 2 курей ціною за 1 гр., по 12 яєць (по давньому), по 3 тисячі гонти, ціною (за тисячу) по 15 гр., і по кабану, ціною за 36 гр.», окрім того, річно має привезти дві колоди до будування замку Галицького; те саме в Лукванах. Нарешті, в Довгім (де була триденна тижнева робота) один «урочний», «викупаючи роботу і овес», дав 5 зол. 24 гр. (овес має тут, мабуть, значити взагалі датки продуктами господарськими, бо більш ніяких данин, що дають інші, за тим «урочним» не значиться).

З того виходило б, що в Довпотові робота (триденна?) порахована за 3 зол.; в Довгім, де датків на чоловіка рахує люстрація на 88 гр., урочний платив за триденну роботу теж коло 3 зол. (без 4 гр.). Звістки за Вістову й Луквани так невиразні, що трудно зробити на основі їх подібний рахунок: за дань хлібну тут не сказано, але можливо, що її промовчано, бо однаково з неї не було вже пожитку; се правдоподібніше, може, ніж думати, що ті 6 зол. цілком ішли лише на викуп роботи.

Коли, отже, рахувати триденну панщину на 3 зол., пересічна високість грошова обов’язків селянських в старостві Галицькім буде виносити коло 6 зол., окрім десятин; в деяких випадках (де буває регулярний даток за свиню або вищі данини), піднесеться відповідно цифра датку, а в деяких (з меншими датками) знову спаде; maximum наближається до 8 зол. (Загір’я – регулярний даток за кабана, рахуючи за півзолотого), minimum можна викомбінувати – для Вікторова, напр., в 3 зол. Про інші трудно говорити, бо нема відомостей про роботу. При тім всім деякі роботи, напр., що возили по дві колоди, або направляли гать, не можна обрахувати. Так само й обов’язок, що згадується раз, але як звичайний і для інших сіл – ходити на полювання [Вістова (вол[ость] Калюська)].

Як то вже бачили ми в Снятинщині, й тут села з однаковими податками групуються територіально – ті три групи, що я зазначив, представляють з себе більш-менш тісно сполучені географічні групи. Так само й перехід з старостинського держання в приватне не порушує однорідності оподаткування, приклад на се дає група сіл з 6-грошовим чиншем [Конюшки, Настащин, Ігнасків] в державі Сенявського, цілком аналогічно з селами того типу в держанні старостинськім. Однорідність оподаткування сіл Калуської околиці залежить не від того, що вони входили в склад тієї ж самої держави, а від того, що то була тісна група локальна, що й у часи належності до староства мала однакові датки, як показує щодо чиншів інвентар з р. 1535.

Щодо однаковості робіт в селах тих самих груп, то тут треба зазначити, що сей факт бачимо в цілковитій формі в групі сіл з подвійним чиншем (хоч брак відомостей для деяких сіл все ж примушує нас бути обережними). В групі сіл з 6-грош[овим] чиншем бачимо все триденну роботу, але в однім селі – дводенну. В групі з 10-гр[ошовим] чиншем маємо лише один випадок дводенної роботи і один необмеженої; вище висловилисьмо здогад, що то одно одного було варте.

С[ело] Королівське Поле з своїми роботами стоїть, очевидно, в з’вязку з практикою сусідньої Снятинщини, куди, може, те село, властиво, належало.

Високість податку не стоїть в зв’язку з величиною ґрунту: в тих самих групах зарівно виступають і села, де селяни сидять на дворищах, і села з півдворищами, але платиться однаково чи з дворища, чи з півдворища [В Хоросткові дворища, в інших півдворища; в Дубівцях дворища, в інших півдворища]; в деяких поодиноких селах, де одиницею є дворище, висота податку дорівнює податкам сіл півдворищних [Острів, Довпотів]. Одиниця оподаткування є господарство; звичайно – воно півдворищне в сім старостві, дворищних сіл меншість, чвертей дворища чи лану не згадується зовсім.

Щодо підсусідків, то в Галицькім старостві, в порівнянні з Снятинщиною, виступають вони в досить значнім числі.

Щодо обов’язків їх, то в групі з 6-грошовим чиншем вони не несуть ніяких датків, обов’язані тільки роботою – часом се необмежена докладніше услуга [Хоростків, Большів]: «Не дають нічого, тільки услужують при дворі, що їм скажуть» (с. 62), часом – регулярна триденна тижнева робота [Конюшки, Настащин, Ігнасків]. Необмежована робота є обов’язком і в групі з подвійним чиншем [Загір’я, Пуйло, Довге, також Вістова]. В групі з 10-грош[овим] чиншем в однім селі також стрічаємо її (Дегова), але в двох селах дають підсусідки 10-гр[ошового] чиншу (той сам[ий], що й потужники), кури й яйця, притім в однім (Ямниця) роблять 3 дні тижнево, в другім селі (Угринів) за роботу не сказано; цікаво, що ту триденну роботу один підсусідок викуповував платою 50 гр. Таким чином, триденна робота підсусідка цінувалась більш-менш на половину того, в що раховано роботу потужника.

В сім старостві виступає й категорія коморників, дуже нечисленна одначе: лише в трьох селах Калюської держави [Конюшки, Настащин, Ігнасків]; вони відбували роботу: в однім селі «повинні полоти і першого дня жати й помогти гребти» (с. 103), в другім – также полоти «і на толоку повинні і таке інше» (с. 105), в третім – «роблять що їм скажуть» (с. 104).

Служки є лиш в одному селі (Ямниця – четверо), вони нічого не дають, «лише повинні їхати з листами куди їм скажуть, стерегти промита і збирати, вибирати з писарем десятину з пчіл і баранів» (с. 63).

Примітки

… локіть… – міра довжини, що, як виникає з тексту люстрації, рівна третині сажня [Lustracja województw Ruskiego, Podolskiego і Bełzkiego… – Cz. I. – S. XLVII]. Переведення трьох різновидів цієї міри на сучасну йому систему мір здійснив М.Горбачевський. [i>Горбачевский Н. Словарь древнего актового языка… – С. 371 – 372]

… св. Мартина… – католицьке свято, яке відзначалося 11 листопада.

… св. Юрія… – свято, що відзначалося 24 квітня.

… в «озерцях Дністрових» (с. 11)… – помилка друку замість «с. 110».

… kawthan… – кафтан – вид верхнього одягу.

«реєстр доходів» з р. 1535… – сучасна архівна легенда реєстру – AGAD. ASK. Dz. LVI, sygn. Н1, f. 2 – 11 (37-46).

… в Сівці й Дубровлянах… – ці села у цитованому автором реєстрі не згадуються.

… гонту… – вид дахового покриття.

… в державі Сенявського… – йдеться про перебування більшості населених пунктів Калюської держави у ленному володінні руського воєводи Миколая Сенявського. Останній отримав їх за привілеями 1549 і 1553 pp. Під час проведення ревізії листів за рішенням Пйотрковського сейму обидва ленни визнано недійсними [Lustracja województw Ruskiego, Podolskiego і Bełekiego… – Cz. I. – S. 268].

Королівське Поле… сусідньої Снятинщини… – цей здогад автора не знаходить підтвердження в документах. Остаточний (дефінітивний) варіант люстрації 1564 – 1565 pp. також відносить це село до Галицького староства. Зважаючи на те, що Королівське Поле було засноване в 1551 p. [Lustracja województw Ruskiego, Podolskiego і Bełskiego… – Cz. I. – S. 259], ймовірність його належності до Снятинського староства у проміжку між часом локації та проведенням люстрації є незначною.

Подається за виданням: Грушевський М.С. Твори у 50-и томах. – Львів: Світ, 2003. – т. 5, с. 262 – 267.