3. Дворище

Михайло Грушевський

Формою, в якій розвивалася економічна діяльність, було давніше тут, як і деінде в нас, дворище (dworziscze, area). В середині XVI в. виступає воно вже в стані упадку, близьке до заникання, але ще не стратило цілком свого значіння; уважаючи на важність сієї форми в економічнім і взагалі суспільнім укладі нашого народу, тим слідам її існування варто придивитися хоч коротко, скільки позволяють границі сієї розвідки.

Дворище відоме у нас вже з XIV в. (і то спеціально на галицькім ґрунті), але існувало, безперечно, й давніше, бувши, можна думати, початковою клітиною в сформуванні суспільно-політичного укладу; відомості про нього докладніші маємо лише з XVI в., коли та форма вже заникала, але в кутках глухих, менше зачеплених тогочасними перемінами в громадськім устрої, держалася ще в значній цілості, що й дає можливість її пізнати. Дворище представляє собою комплекс, без якоїсь певної міри, ґрунтів до ужитку господарського, і на тих неподілених ґрунтах сидить група господарств, зв’язаних між собою зв’язком, що переходить з роду в рід. В основі того зв’язку лежить здебільшого зв’язок родинний, фізичний; клітиною, з якої виросло дворище, звичайно, є родина, але до сієї родини можуть приступати й сторонні люди як спільники, або й з самого початку може бути спілка, бо зв’язок, що зв’язує членів дворища, не є вже родинний, але економічний.

Один з осадників стоїть на чолі дворища, заступає його, його іменем часто воно й зветься; решта членів звуться ріжними назвами – потужниками, поплечниками, сябрами. Спілка уважає своїми всі ґрунти, в які вложила вона свою працю; в краях з малим залюдненням, де спілка без перешкоди може розпросторювати границі свого господарства, територія дворища розростається часом дуже значно, а з тим може і людність і число господарств, що входять в склад дворища, помножатись собі, так що з дворища часом виростає ціле село. Внутрішний уклад дворища відомий мало, ґрунти не ділились, здається, на осібні участки, але, знову, не були й такою комунальною власністю, що виключала б права власності особистої: кожному потужнику належала певна частина дворища, більша чи менша від інших (то залежало, напр., від числа спадчиків, між якими ділились рівні спочатку участки), але ті права здебільшого не реалізувались, ґрунти зоставалися нерозмежованими, участки членів були ідеальними, як висловлюється один дослідник.

[Літературу сього предмета становлять: T.Lubomirski «Starostwo Rateńskie. Biblioteka Warszawska», 1855 p., r. II; M.B.-Буданов «Формы крестьянского землевладения». Киевский сборник, 1892; Ефименко А. «Дворищное землевладение в Южной Руси». «Русская мысль», 1892, кн. IV і V].

Сей дворищний устрій в своїм розвої знайшов перешкоду в економічній політиці польського (а заодно – і литовського) уряду: дворища з своєю неоднорідною величиною, з не раз комплікованим поділом на господарства з їх ідеальними участками, становили певні труднощі для якогось регулярного й однорідного оподаткування, з другого боку, – заходжуючись коло розширення фільваркового господарства в королівщинах, уряд потрібував до того ґрунтів. Наслідком того був помір ґрунтів; до дворища приложений певний розмір – прирівняно його до лану, решту відтято; заведено поділ дворища-лану на половини й чверті намість давнішого ріжнорідного поділу. Притім можливі були такі комбінації: давніша спілка – союз господарств, що сидів на дворищі, зіставався на лану й далі; при розмноженні своїх потужників радив він собі, беручи за особливу плату землі, що зісталися при помірі дворища (т. зв. примірки – przymiarki), або розділяючи собі дворища спустілі, за особливу доплату; або давніший устрій розкладався, дворища-лани не становлять вже цілості, одиницями господарськими й податковими стають половини або чверті лану-дворища. Ріжні стадії сього процесу виступають в люстрації Галицького Подністров’я, і ми тепер, власне, до того приглянемося.

Передовсім зазначимо, що назви дворища виступають по всіх староствах (окрім лише Рогатинського, де все мова йде про лан). Панує сей термін, одначе, лише по декотрих староствах – Снятинськім, Галицькім, Стрийськім, також в Теребовльськім, де лише означено, на яких участках сидять селяни (а то є лише в ключі Кам’янецькім), приходить дворище. В Дрогобицькім та Самбірськім [Див., одначе, дворища в Уличному й Колпичі в Дрогобицькім, Березницю, Купнівці, Шептичі, Блажів в Самбірськім] частіше приходить лан (окрім ключа Озиминського, де назва дворищ, «інакше ланів» трапляється дуже часто). Переглядаючи те ж Самбірське староство, ми знайдемо й об’яснення, чому подекуди назва лану вже витиснула назву дворища: звичайно, ніколи не говориться про чверті дворищ, лише про цілі або половини, а про чверті – ланові. Отож, де давні дворища розпалися на дрібніші частини – чверті, як було в Рогатинськім, почасти й в Дрогобицькім та Самбірськім, там здебільшого назва лан витиснула назву дворище, що ся остання назва давніш була й по Рогатинщині, бачимо з інвентарю р. 1539, де в декотрих селах [Корлежичі, Янчин, также Матіїв, Дубринів] говориться про дворища (акеае), і селяни тоді сиділи тут на півдворищах, а при люстрації селяни сиділи на чвертях, і йде мова вже про лани. Безпе[ре]чно, се все вказує, що дворище було тут скрізь загальною формою громадсько-економічного устрою, й се ім’я задержалось переважно там, де більше зісталося сліду давнішого дворищного устрою, де воно не розпалося на дрібні кавалки, хоч би саму дворищну форму й було змодифіковано.

В переважній більшості маємо ми тут, безперечно, вже дворища змодифіковані, розміряні. На се вказує передовсім [те], що в люстрації слово дворище є те ж саме, що лан, і люстратор, говорячи про дворища, зве їх ланами, і навпаки [«Жерела», т. 1: порівняти с. 100 (півдворища) – 101 (лани), 209 (дворища) – 210 (лани)], або просто каже – «дворище, себто лан» (на dworzisczach alias na laniech) [Ibid., напр., 230, 254, 255, 270, 272, 274, 275 etc. ]. Далі, подекуди маємо в самій люстрації вказівки, що мова йде про дворища міряні – напр., в Стрийщині, де, власне, дворища виступають в люстрації в найбільш типовій, найбільш близькій до свого давнішого характеру формі; такі ж вказівки маємо про деякі інші села [Напр., Колпич і Уличне (Дрогобицьке)], знов в інших селах на те вказують згадки про примірки [Напр., Завадка в Самбірщині]. Отже, по тому всьому мусимо уважати існування дворищ неміряних, зіставлених в своїй початковій формі, явищем рідким, виїмковим; вказівки безпосередні про такі неміряні дворища трапляються дуже рідко (напр., про с.Лоснівок в ст[аростві] Теребовльськім, де селяни «мають ріллі неміряної досить» – с. 150, Дубрівка – Dąmbrówka в Самбірськім – с. 254); може, було їх більше, бо дуже часто про те, чи міряні, чи неміряні були дворища, зовсім не згадується. Та все-таки мусило бути те, як сказано, чимсь виїмковим.

Як я сказав, найбільш типово виступають дворища в Стрийщині. Щоб розглянутись в них, перейдемо докладніше кілька сіл. В с.Лисятичі, напр., є 32 і півдворища, – дворища міряні; на них сидить людей 157; передовсім звернім увагу, що значить се число людей: порахувавши число селян, бачимо, що люстратор рахує тут не людей, як каже, а господарства: в своїм реєстрі він наводить до двохсот люду, але числить 157, отже, наприклад, дворище Брусенське: Хвилеч з трьома синами; Климко, Хведко і Лука Паращати; Сташ і Онисько Повчати; Стець Паскович – рахується не за 10, а тільки за 5 людей-господарств: Хвилеч з своїми синами становить одне, двоє Паращичів – знову одне і т. д. [В оригіналі реєстр писаний в дві колюмни; кожне господарство становить один рядок в такій колюмні; в нашім виданні се означено інтерпункцією, там, де самий текст не показує, як групувалися господарства, як, напр., такі: (Филип з Яцем, Іван Пищельник з Нестором)]

При описі іншого села – Стриганці люстрація так і каже вже за «людей осілих або господарів», що сидять на тих дворищах, але там кожде ім’я відповідає одному господарству, як і по інших селах звичайно. В Лисятичах же [Ще в Вовні – дворище Юрківське (с. 189)] бачимо господарства, що складаються з кількох, правдоподібно, родин; бо трудно припустити, що в таких означеннях, як Хвилеч з трьома синами, Матвій Ганчевич з братією, Луч з Кунашем, іде мова про одну лише родину, або про людей нежонатих. Таку ріжницю між Лисятичами й іншими селами того ж староства можна б об’ясняти ріжницею в стилізації тільки люстрації, але могло те мати причиною (і се чи не правдоподібніше) і більшу тісноту залюднення.

В Лисятичах, отже, пересічно на дворище припадає п’ять господарів, але число се змінюється в поодиноких дворищах: є такі, де знайдемо лише одне господарство, напр., дворище Тивунцеве: Возний з синами – одна, значить, родина, одне велике господарство; але є зате й таке, де сидить десять господарів: дворище Йосипівське – Івасько, Герасим, Сень, Хведор, Ігнат, Яць, Йосько, Олекса, Мигулець, Петринович [Що се осібні господарства, видко з того, як написані вони в оригіналі: всі імена стоять колюмною, по одному]. Але такі крайні випадки рідкі, решта, в переважній більшості, мають 4 – 6 господарств. По інших селах староства ми мало де знаходимо таке значне число господарств на однім дворищі – властиво, лише в маленькім селі Кавчинім Куті, в інших припадає пересічно коло трьох господарств на дворище, щось більше, а часом і щось менше (напр., в Корчині на двох дворищах сидить п’ять господарів), і випадок, що на цілім дворищі сидить одне господарство, трапляється частіше.

Дворища мають свої назви, звичайно, взяті з імен селянських: очевидно, головний осадник, що був і заступником дворища правним і економічним, давав йому й своє ім’я; його рід і був осередком дворищної спілки. Але дуже рідко трапляється, щоб дворище зісталося при родиннім характері, щоб її осадники належали всі до одної родини – як, наприклад, таке «дворище Зенівське – Марко, Янко, Ячко, Ян Зеновичі» [Подібні роди в оригіналі писано так, що імена стоять по одному колюмною, а при них за } стоїть патронімічне ім’я; в виданні нашім воно відділене – ] (Стриганці), або згадане вже «дворище Тивунцеве: Возний з синами» (Лисятичі). Звичайно, де й виступає рід осадника, що надав своє ім’я дворищу, поруч з ним виступають і чужорідці – спільники, напр., в Угерськім: «дворище Йосковське – Іван і Гринь Йосковичі, Яць, Андрій, Михалко й Хведь Іванковичі, маємо, отже, два роди – потомків двох спільників; таке саме «дворище Лехновичеве: Миш і Андрій Лехновичі, Мацко, Василь, Проць, Стан Лазаровичі»; «дворище Петровичеве – Дем’ян і Лука Петровичі, Андрейко й Василь Івановичі». На інших знову находимо ще більш ріжнорідну людність, напр., «дворище Ігнатівське – Хар і Іван Ігнатовичі (Ігнатов’ята), Лучка Іринців, Лучка Пукенницький»; або – «дворище Матяшівське» – Хведь Матяшевич, Петрик Даскович, Ігнат Шия, Хома Святкович».

Пересічно в старостві припадає трохи більше як 4 господарства на дворище; а подекуди – навіть, як бачили ми, 5 і більше, і то господарств, що мають часом по дві родини. Пригадаймо тепер, що маємо дворища міряні, значить – лани. Вийде, що ґрунти селянські були вже малі, староство занадто густо залюднене, бо на господарство припадало пересічно ледве чверть лану, а іноді – й того менше. Проте не дивно, що селяни були в доволі злім економічнім становищі: на се вказують полегші старости щодо данини з волів та пчіл, «бачачи їх обтяжання» (с. 179 – 180), про які будемо ще деінде говорити. Подекуди пробувано тій біді з малими ґрунтами зарадити, приймаючи на осібний чинш порожні дворища. Так, в с. Кавчинім Куті, де сиділо на двох дворищах по п’ятьох господарів, вони «розділили собі всі третє дворище, і там сидять їх сини, а дають з нього так само, як і з інших»: значить, для нових господарств на старих дворищах ґрунту вже не ставало, і те цілком природно. В Угерськім є осілих дев’ятнадцять дворищ, а двадцяте дворище розділили поміж себе і за те пристали давати надзвичайний чинш з кождого дворища (с. 186). Подібним чином в Самбірщині брали на осібні чинші землі, що зосталися над дворища (примірні): «Громада з порожньої ріллі примірних дає 4 зл. 16 гр.» (с. 249). Там, де не було таких порожніх ґрунтів, членам більших родин приходилося розлазитися по чужих дворищах, шукаючи, де можна б пристати; напр., в Стриганцях є дворище Калагурове, на якому сидить Андрій Калагурович і Петро Дмитрович з братією; іншим Калагуровичам, мабуть, вже затісно було на тім дворищі і вони розлізлись по чужих дворищах: один – Стецько Калагурів пристав до дворища Свічинського, другий – Сенько Калагурович – до дв[орища] Голубнівського, Матвій Калагурів – до дв[орища] Мичівського.

Я спинився коло Стрийщини більше для того, що тут, як згадано, дворища особливо повно й типово виступають. Та хоч ся форма тут уложилася, приладилася до нових обставин, вона не зісталася виключною одиницею податковою: хоч чинш і хлібна данина даються з дворища, але поруч з тим робота відбувається з чверті, а поволовщина й пчільна десятина бралися з поодиноких господарств (потім поволовщина для полегші подекуди була переведена на регулярний податок з дворища). Хоч той розклад повинності з чверті в той час міг бути чисто номінальним, однак подібні факти, безперечно, мусили впливати на поділ дворищ в дальшім часі.

З інших староств подворищне оподаткування панує, як згадано, окрім Стрийщини, ще в Снятинщині й Галицькім старостві, а також в Борківській волості, в Теребовльщині. То головна їх відміна від Стрийщини, що тут не маємо ми таких дворищ, зложених з цілої групи господарств, як в Стрийщині: тут селяни звичайно сидять або на цілих дворищах, або на половинах дворищ, і такі половини дворищ виступають вже в реєстрах, в оподаткуванні як осібні цілості, що не в’яжуться в цілі дворища. Притім, звичайно, такому дворищу чи півдворищу відповідає одне господарство; що се не залежить лише від стилізації, вказує подекуди на се виразно самий текст люстрацій, напр., в Снятинщині: с.Залужжя, на цілих дворищах сидять такі й такі, на півдворищах сидять такі й такі і т. ін.; с. Будилів – селян затяжних, що сидять на цілих дворищах, є 18; або в вол[ості] Борківській: Качова – селян робітних, що кождий на цілім дворищі сидить, стільки й стільки (с. 135) [Подекуди, правда, таких виразних вказівок нема, і там можна вагатись, чи не вичислено лише заступників дворищ – напр., в Снятинщині – Тучапи, Карлів]. Таким чином, в основу оподаткування положено тут, властиво, господарство, тільки розмір ґрунтів нормовано – більші ґрунти ланом, менші – півланом. Чи поділ дворищ на півдворища існував тут і перед тим, чи був він наслідком такого нормування, про се, напевне, трудно щось сказати.

Здебільшого ми маємо такі села, де існує якась однакова норма – або селяни сидять на дворищах, або на півдворищах; рідше – де поруч з дворищними виступають господарства півдворищні. Так, напр., в Снятинщині маємо дворищних сіл 15 [Підвисоке, Грушів, Ясенів, Потік, Голосків, Будилів, Микулинці, Білолой, Красноставці, Воловці, Топорівці, Тулова, Тучапи, Джурів, Рожнів], півдворищних два [Княже, Дарашимів] і мішаних, де виступають дворищні й півдворищні господарства, – яких три [Залужжя, Здвижин, Карлів]; знову в трьох селах [Рибне, Здвижин, Карлів] виступають дворища, на яких сидить по двоє господарів; того роду факти, що дворище не розпадається на половини при нормуванні, стрічаються від часу до часу, – так в Галицькім, в с. Королівське Поле (коло Коломиї), де також на декотрих дворищах сидить по два господарства, в Ямниці, де на декотрих півдворищах також сидить по два господарі (с. 60 і 62).

Дворищні села виступають теж в Борківській волості (Теребовльщина); в Галицькім старостві маємо також кілька сіл дворищних, але переважають півдворищні – є 5 дворищних (між ними Королівське Поле), 10 півдворищних (між ними Ямниця), а мішаних нема, як не рахувати згаданих двох сіл, де сидить подекуди по двоє господарів.

В Дрогобиччині ми маємо два села, де виступають дворища (Уличне і Колпич); про Уличне маємо докладніші відомості (поіменний реєстр), і тут виступають дворища-групи, аналогічні з стрийськими, притім в одній половині села дворища ще не поділені, цілі (на 4 дв[орищах] сидить 11 господарів), а в другій вже дворища розпалися на половини (люстратор зве їх півланками), і на таких половинах мешкає від 2 до 4 господарів. Для Колпича не маємо поіменного реєстру, довідуємось лише, що було тут на 113/4 міряних дворищах 40 господарств. В давніших інвентарях дворища-групи стрічаються по декотрих селах (1525 р. – Стебник, Трускавець, по 3 господарі на деяких дворищах).

В волості Озиминській хоч маємо села, де виступає термін «дворище», але тут дворища існують тільки в рахунку; селяни сидять на чвертях – се здебільшого, або на півланках. Правдоподібно, те ж саме було й по іншій Самбірщині, але, напевне, годі сказати, бо відомості не досить докладні.

З вищенаведеного заразом бачимо ми в Снятинщині й Теребовльщині перевагу цілодворищних господарств. В Снятинщині вони становлять коло 3/5 всього числа господарств; проминаючи села, де не маємо означення величини селянських участків, будемо мати коло 300 (298) господарств цілодворищних і 173 півдворищних [Рахуючи и ватаманів]. В Теребовльщині – чи, властиво, в волості Борківській – виключивши убоге село Красівку, маємо села цілодворищні.

В старостві Галицькім переважає півдворище, півдворищних господарств нарахував я коло 200 (196), дворищних 74, чвертин (в Ямниці) – 6; значить, дворищні не становлять вже й третини.

Сусідня Рогатинщина має все лише самі чвертні господарства.

В Стрийщині бачили ми дворища-групи господарств, пересічно коло 3-х господарств на дворище, рахуючи для цілого староства, але подекуди далеко більше, до 10!

В Дрогобиччині вийде півдворищних коло півтораста (149), чвертьдво-рищних (порахувавши сюди й Колпич) – 76; пересічно коло чверті мають господарі й в с/ Колпич й Уличне; порахувавши й їх, матимемо чвертьдворищних 146, а то значить майже стільки, що й півдворищних; деякі господарства, одначе, мають по 1/6 і по 1/8 лише (2 – Уличне, Деражичі).

В Самбірщині, без Озиминської волості, на 172 1/3 ланів-дворищ припадає 365 господарств, значить, на дворище припадає трохи більше двох господарств; значить, число півдворищних було далеко більше як чверть-дворищних; хоч були цілі села з чвертями дворищ як загальною нормою [Бабина, Пиняни, Береги, Містківці, Зарайське]. Означити числом господарства ріжних категорій можна хіба лише для Озиминщини, бо для Самбірського староства поіменних реєстрів не маємо; в Озиминщині чвертьдворищні господарства цілковито панують: в 6 селах [Дубляни, Татари, Биків, Пруси, Гортеничі, Дорожів; за Озимину не кажу, бо величина ґрунтів там не означена] маємо 207 чвертьдворищних господарств, лише 28 дворищних, по вісімці має 4, по 3 вісімки – 13, п’ять вісімок – 1.

Отже, загально беручи, ґрунти селянські зменшувалися в напрямі зі сходу на захід і з півдня на північ: в Снятинщині і Теребовльщині переважають цілодворищні господарства, в Галицькім – півдворищні; в Стрийщині, Рогатинщині, Дрогобиччині й сусідній волості Озиминській чвертьдворищні або дорівнюють (як в Дрогобиччині), або цілковито переважають (Стрийщина й Озиминська волость) число півдворищних, ба навіть виключно панують (як в Рогатинщині). Самбірщина має відносини ліпші, бо число півдворищних значно переважає.

Найбільш здрібнілими показуються ґрунти в Стрийщині, бо коли в інших староствах, навіть при подібній, ба аж меншій пересічній величині селянських ґрунтів, трапляються, і то лише спорадично, вісімки – в Стрийщині бачили ми навіть ще дрібніші селянські участки.

Роздроблення селянських ґрунтів бачимо ми вже в першій половині XVI в. – в інвентарях тих староств. В інвентарі 1539 р. Рогатинського староства в цілій групі під містом вже цілковито панують чвертки, як і під час люстрації; хоч знов по інших, де під час люстрації бачимо чвертьланові господарства, тоді були півланові [Корлежичі, Янчин, Матіїв, Дубринів, Черче, Залип’я, Підгороддя], так що число півланових до чвертьланових відноситься більш-менш як 4 : 5. В інвентарі Дрогобицькім 1508 р., в тих кількох селах, що в нього заведені, бачимо поруч з півдворищними (ба й ціло дворищними) також чвертників, напр., в Стебнику є 1 на цілім дворищі, 9 на півдворищах, 3 на чвертях, 1 на шостій частині, а в Ранівцях сидять на цілих і на половинах. В інвентарі 1525 p. Ранівці, Солеч, Говня [Лише один з чверті], Угерське, Губичі платять з половини, Деражичі й Трускавець (переважно) – з чверті; загальне число півдворищних значно переважає число дворищних. Отже, ґрунти селянські тут почали маліти ще, правдоподібно, з кінцем XV в.

Вертаючись до дворищного устрою, бачимо, отже, що на сході в половині XVI в. панує господарство на цілих дворищах, або на дворищах сидить по два господарства; в останнім випадку частіше дворище ділиться на дві окремі половини, рідше – дворище зостається в цілості і на нім сидить два господарства. Се належить до Снятинщини, Теребовльщини й Галицького староства. Дальше на захід і північ число господарств, що припадають на одне дворище, загалом бравши, помножається. Значить, дворища ставали комплексом більшого числа господарств. Притім лише в Стрийщині воно заховало свою цілість, перейшовши в групу дрібних господарств; в Рогатинщині, Дрогобиччині, Самбірщині дворище розпадається на дрібніші частини (половини, чверті, вісімки), і в основі оподаткування лежить господарство.

Примітки

дворище – господарська одиниця, заснована на кровній спорідненості та спільній власності. У Великому князівстві Литовському було визнано державою за одиницю оподаткування. Занепад дворища у Князівстві пов’язаний з проведенням волочної поміри. Як довів В.Ф.Інкін, у руських воєводствах термін «дворище» вживався як замінник терміна «виміряний лан» (16-прутовий), тоді як у селах волоського права найчастіше – як аналог великого лану (32-прутового) [Инкин В.Ф. Дворище и лан в королевских имениях Галичины в XVI – XVIII вв. // Материалы по истории сельского хазяйства и крестьянства. – М., 1974. – Т. 8. – С. 27 – 30]. У Галичині до витіснення дворища як господарської одиниці призвело поширення німецького права.

осадники – особи, що оселилися («осіли») на території поселення.

… потужниками, поплечниками, сябрами… – під цими термінами слід розуміти часткових власників чи тримачів неподільної землі [Лучицкий И.В. Сябры и сябринное землевладение в Малороссии // Северный вестник. Журнал литературно-научный и политический. – 1889. – № 1. – С. 69 – 88; Rawita-Gawroński F. Siabrowstwo jako forma władania ziemie // Szkice і stuclia historycz-ne. – Lwów, 1900. – Ser. II; Bardach J. Niedział w statutach litewskich na tie praktyki // Studia z uslroju і prawa Wielkiego księstwa Litewskiego XIV – XVII w. – Warszawa, 1970].

… один дослідник… – подібний погляд подав у своїй статті І.Лучицький [див.: Сябры и сябринное землевладение в Малороссии…].

лан – одиниця міри оброблюваної землі, що була підставою для визначення розміру чинів і панщини. Поділ ріллі на лани відбувався або при локації села на німецькому праві, або внаслідок проведення поміри у селах іншого права [Encyklopedia hislorii gospodarczej… – Т. 1. – S. 446; Śreniowski S. Uwagi о łanach w ustroju folwarczno-pańszczyznianym wsi polskiej // Kwartalnik Historii Kultury Materialnej. – 1955. – T. 3. – N. 2. – S. 301-337; Rychlikowa I. Wieloznaczność і ewolucja pojęcia łan w Małopolsce w okresie folwarku pańszczyznianego // Kwartalnik Historii Kultury Materialnej. – 1973. – T. 31. – № 4. – S. 575-616].

… по Рогатинщині, бачимо з інвентарю p. 1539… – йдеться про інвентар Рогатинського староства 1539 p., складений за старостування Яна Боратинського (див.: AGAD. ASK. Dz. LVI. R. 2, f. 10 – 99 v. (стара пагінація – f. 1 – 89 v.). У ньому фіксуються дворища (areae) у Корлежичах (f. 30 v. (21 v.)), Янчині (f. 32 v. (23 v.)), Матієві (f. 30 (21)), Дубринові (f. 33 v. (24 v.)).

… люстратор… – особа, що безпосередньо люструвала королівщини. Попри те, що для ілюстрування призначалася комісія з трьох осіб, вони розподіляли між собою воєводства чи землі визначеного їм регіону і проводили люстрування одноосібно. Люстратором більшості староств Руського воєводства у 1564 – 1565 pp. був Криштоф Соколовський.

Ще в Вовні – дворище Юрківське (с. 189) – тут автор помиляється – інформація про дворище Юрківське поміщена на с. 188 другого тому «Жерел…».

… головний осадник, що і був заступником дворища… – йдеться про представника дворища при укладенні правових актів чи податкових розрахунків.

… данини з волів та пчіл… – данина з волів (поволове, воловщизна) складалася на користь пана в формі натуральній чи грошового чиншу від кількості волів у господарстві [Zajda A. Nazwy staropolskich powinności feudalnych danin і opłat (do 1600 roku) (Zeszyty Naukowe Uniwersytetu Jagiełłońskiego CCCCLXXXXVII. Prace językoznawcze. Zesz. 60). – Warszawa – Kraków, 1979. – S. 165]. Данину з бджіл (пчільне, бортне) складали бортники від триманих ними бджіл (Там само. – С. 172).

… чинш… – це форма феодальної ренти, що складалася регулярно (як правило, щорічно) або грошима, або продуктами на користь землевласників за тимчасове або вічне користування землею з її приналежностями. Його величина залежала від розміру земельної ділянки, якості ґрунту, ступеня обтяження селян іншими повинностями та індивідуального характеру стосунків між паном і селянином. Впровадження чиншу збіглося з часом розповсюдження у Польському королівстві німецького права. Зі зростанням значення фільваркового господарства пани намагалися перевести підданих з чиншу на панщину, хоч чинш як форма феодальної ренти зберіг своє значення до середини XIX ст. [Encyklopedia historii gospodarczej… – Т. 1. – S. 132 – 134]

Подібним чином в Самбірщині… – тут йдеться про село Завадку [Жерела… – Т. І. – С. 186].

… хлібна данина… – автор всюди під цим терміном розуміє данину зерном. Окремі села, крім того, складали ще й данину від випікання хліба. Так, судячи з люстрації с. Вовні, кожне дворище давало по 4 хлібини в рік [Lustracja województw Ruskiego, Podolskiego і Bełzkiego… – Cz. II. – S. 4].

… чверті… – мається на увазі чверть дворища.

В інвентарі Дрогобицькім 1508 p… – див.: AGAD. ASK. Dz. 56. P. 1.І; дані про Стебник (f. 6 (47)), про Ранівці (f. 6 (47)).

В інвентарі 1525 p… – можливо, йдеться про інвентар, складений невдовзі після вступу на посаду дрогобицького старости (1524 – 1539) Яна Камьонацького [Sucheni-Grabowska A. Monarchia dwu ostatnich Jagiełłonów a ruch egzekucyjny. – Wrocław, 1974. – Cz. 1: Geneza egzekucji dóbr. – S. 247]. Місцезнаходження цього інвентарю встановити не вдалося.

Подається за виданням: Грушевський М.С. Твори у 50-и томах. – Львів: Світ, 2003. – т. 5, с. 248 – 256.