1. Завдання роботи
Михайло Грушевський
Сею розвідкою хотів би я розпочати серію подібних – про внутрішній устрій і життя Галичини XVI в. на основі нового архівного матеріалу, взявши поодинокі сторони сього устрою й життя предметом осібних розвідок. Головним джерелом має служити офіціальний історично-статистичний матеріал з тих часів – описі й ревізії маєтностей, що призначені до видання in extenso в нашім видавництві. Дані сього матеріалу мають бути детально аналізовані і зведені до певних сум – буду, отже, поступати собі тим же методом (лабораторним, як назвав сей метод один з моїх рецензентів), як і в попередніх студіях коло внутрішнього устрою Поділля; від ширших виводів мушу здержуватись наразі або висловляти їх лише в формі гіпотетичній; для них може прийти час при зводі результатів поодиноких розвідок до одної загальної картини внутрішніх відносин: тоді не одну прогалину, які звичайно у великім числі бувають при документальнім матеріалі, певне, можливо буде виповнити на основі всього зібраного матеріалу, на основі попередніх аналітичних і деталічних студій.
Предметом сієї розвідки є економічний стан селянства на Подністров’ї Галицькім в середині XVI в.; головний ґрунт для студій мають дати описі королівських маєтностей з першої люстрації (1564 – 1566): того роду дані в них маємо з староств: Снятинського, Галицького, Теребовльського, Рогатинського, Стрийського, Дрогобицького та Самбірського [Видані в т. І «Жерел до історії України-Руси»; цитую їх сторонами того видання, де означено лише саму сторону, є то І т. «Жерел»]; окрім того, матеріал до сього району подають описі руських соляних жуп [Приготовані для видання в т. II «Жерел»; цитую їх картками оригіналу, що означаються при виданні на маргінесі]. Для доповнення й освітлення того матеріалу мають служити інвентар із 1-ї нолов[ини] XVI в.; до поставленої теми належать такі інвентарі староств: Галицького, Теребовльського, Рогатинського й Дрогобицького; особливо описі останнього тим важні, що походять з ріжних часів – аж від початку XVI в. [Копії з Варшавського архіву Скарбу Коронного, приготовані для видання в «Жерелах»; цитую їх картками оригіналу] Сим описям в порівнянні з люстрацією надаю взагалі служебну ролю тому, що відомості їх далеко не так ріжносторонні та багаті: люстрація не раз представляє нам доволі докладну картину відносин економічних і правних людності, інвентарі й реєстри часто обмежуються рахунком датків, і то не всіх.
Вище обмежив я предмет своєї студії територіально – Галичиною Подністрянською, басейном Дністровим, полишаючи на іншу студію басейн Бугу; те ж саме маю я ще зробити щодо речі самої. Польське право в Галичині для правних і економічних відносин селянських знало три схеми: села на праві руськім, німецькім та волоськім. Схема німецького права, прикладаючись спочатку лише спорадично, на основі спеціальних королівських надань, стає з часом загальною і, змодифікована впливом руського звичаєвого права, цілковито заполоняє схему руського права; в XV в. ще розріжнюються села німецького й руського права в Галичині, але в XVI в. ми даремно силкувалися б виділити сі дві категорії громад – вони зливаються в одну схему, в одну групу, сполучивши дещо з обох.
Схема волоського права держалася міцніше, бо опиралася на докладно означені норми фундаційних привілеїв, а не на неписане звичаєве право, як громади «руського права». Тож хоч з часом також і вона значно підпадала нівеляційному впливу загальної еволюції селянського стану, ще при кінці XVI в. жиє в пам’яті, і села «волоські» виріжняються в осібну категорію, заховуючи подекуди і в своєму устрої, і в економічних відносинах значні останки з тієї схеми. Тож ліпше буде по можності (бо, як кажу, загальна нівеляція дає себе дуже знати і тип «волоської» громади часами вже в середині XVI в. затирається до невпізнання й не означається) села сієї категорії виділити при наших студіях в осібну групу й тим часом лишити на боці як виїмкову більш-менш. Таким чином лишаються села звичайної схеми (можна б її назвати русько-німецькою, в значінні правнім, не етнографічнім, бо були то громади все лише чисто руські) – Галицького Подністров’я. Полишаємо на боці тим часом і деякі містечка й передмістя з чисто сільськими умовами життя й відносинами, щоб не затемняти питання деякими модифікаціями; беремо самі села.
Належить не забувати, що маємо матеріал про села королівські, що становили в той час лише менший процент в загальнім числі осад; ся односторонність нашого матеріалу, одначе, подекуди доповнюється: люстрація королівщин розтягалася також на села, надані в приватне володіння, коли права дідичів були непевні; далі серед королівських сіл знаходимо деякі, що були перед тим приватною власністю – виміняні, конфісковані; спостереження наші над того роду селами будуть мати й загальніший інтерес, а то тим важніше, що для сіл приватних такий матеріал поза люстраціями зібрати дуже трудно.
Перш ніж перейти до своїх спостережень, випадає ще сказати, як великий той матеріал, що ми маємо до тих студій. Я сказав вже, що головним джерелом є люстрація 1564 – 1566 pp., попередні інвентарі матимуть тут лише другорядне значіння. Отож, в згаданій люстрації ми знаходимо дані: в Снятинськім старостві для 13 королівських сіл, 8 в приватних державах і 1 ленного, розкиданих в сучаснім Снятинськім [повіті] головно (деякі вже в Коломийськім та Городенківськім), – рахую такі лише, про які дійсно є докладні відомості. Далі – в старостві Галицькім маємо відомості про 10 королівських і 14 сіл приватних володіння дідичного – ленного (ключ Калюський і Новосільський та с.Острів) – в сучасних повітах Станіславськім, Калуськім і Рогатинськім. В ст[аростві] Теребовльськім 9 сіл старостинського держання (доживотнім) і 14 в приватних державах (ключі Борківський і Кам’янецький і деякі поодинокі) – в сучасних повітах Теребовльськім, Тарнопільськім і Скалатськім. В старостві Рогатинськім 14 сіл старостинської держави в сучасних повітах Рогатинськім та Перемиськім. В старостві Стрийськім 14 сіл старостинської держави (між ними одне сконфісковане приватне), сконцентровані в сучаснім Стрийськім. В старостві Дрогобицькім 9 сіл старостинської держави (між ними одне – давніше дідичне, зем’янське) і одне віддане до жупи Дрогобицької, все в сучаснім повіті Дрогобицькім.
Велику люстрацію Самбірську, на жаль, маємо лише в скороченім тексті – з інвентарю люстраційного, де подані відомості лише про датки, і то дуже коротко; лише для ключа Озиминського, що належав до сього староства і незадовго вже перед люстрацією придано його до жуп руських, маємо докладніші відомості – з люстрації. Значна, ба навіть переважна частина сіл самбірських сиділа на праві волоськім, а короткий текст інвентарю не все давав можливість виріжнити села волоського права; я виділив 20 сіл, що, найправдоподібніше, не були волоськими, – все се села старостинської держави (частина одного між ними була в володінні зем’янськім); окрім того, в ключі Озиминськім, в держанні жупника руського, маємо 7 сіл, а то в сучасних повітах Самбірськім і Рудецькім.
Отже, всього маємо як матеріал для своїх спостережень 104 села, між ними в держанні королівських урядників (старост і жупника) 64, в приватних державах 22, 17 дідичних (чи то таких, що давніше були дідичними, а в часі люстрації належали до королівщин, чи таких, що і тоді були в приватнім володінні).
Примітки
… описи й ревізії маєтностей… – М.Грушевський, як виникає з наступного тексту, під описами розуміє люстрації та інвентарі. Генеральні й воєводські люстрації інколи називалися ревізіями [Крикун М. Важливе джерело до історії міст і сіл України (люстрація Подільського воєводства 1665 р.) // Науково-інформаційний бюлетень Архівного управління УРСР. – К., 1963. – № 3. С. 19 – 29; Chłapowski К. Realizacja reform egzekucji dóbr 1563 – 1665. Sprawa zastawów królewszczyzn małopolskich. – Warszawa, 1984. – S. 44]. Ймовірно, тут автор має на увазі книги ревізій, які включали копії привілеїв або їх регести, представлені шляхтою на доведення своїх прав володіння королівськими маєтками. Такі книги складалися згідно з рішенням Пйотрковського сейму про повернення державі королівщин, незаконно розданих після 1504 р. або строки користування якими закінчилися.
… один з моїх рецензентів… – кого мав на увазі автор, на жаль, встановити не вдалося.
… в попередніх студіях коло внутрішнього устрою Поділля… – насамперед йдеться про магістерську дисертацію, присвячену дослідженню колонізації, устрою та управління південно-східної частини Подільського воєводства [Грушевський М. Барское староство. Исторические очерки (XV – XVIII в.). – К., 1894]. Цій праці передували розвідки [Барская околична шляхта до XVIII в. Этнографический очерк // Киевская старина. – 1892. – Т. XXXVI. – С. 260 – 277; По вопросу об организации управления и суда в Подольской земле в XIV-XV вв. // ЧИОНЛ. – 1894. – Т. VIII. – С. 15-16].
люстрації – форма контролю прибутковості королівських маєтностей у Речі Посполитій, встановлена у 1562 – 1564 pp. з метою забезпечення фінансових потреб на оборону і королівський скарб. Проводилися трьома особовими комісіями (делегатами від короля, сенату й посольської ізби); визначалися сеймовими ухвалами для окремих регіонів країни [див.: Wawrzyńczyk A. Studia nad wydajnością, produkcji rolnej dóbr królewskich w drugiej połowie XVI wieku. – Wrocław, 1974; Rychlikowa I. Lustracje 1564 – 1566 jako podstawa szacunku dochodów z gospodarki polowej // Kwartalnik historii kultury materialnej. – 1974. – T. XXII. – Zesz. 4. – S. 673 – 716; Люстрації королівщин українських земель XVI – XVIII ст. Матеріали до реєстру рукописних та друкованих текстів / Уклала Р.Майборода. – К., 1999. – С. 5 – 56; Шамелис В.И. Люстрации как источник по истории польского города XVI – XVII вв. // Средневековый город: Межвуз. науч. сб. – Саратов, 1975. – Вып. 5. – С. 216 – 223].
староство – цілісна королівщина, яка надавалася в довічне («доживотне») володіння королівського урядника старости. Староства залежно від того, чи мав його центр гродський уряд, поділялися на гродові й негродові. Перші, крім урядування на території староства, мали ще й судову та частково адміністративну владу в повітах, до складу яких входили підпорядковані їм староства. Другі, звані «державцями», реалізовували свою юрисдикцію лише в межах виділених їм королівщин. Староства сформувалися на території руських воєводств Польського королівства (Белзького, Руського, Подільського) упродовж XV ст. [Wejnert А. О starostwach w Polsce do końca XVIII wieku… – Warszawa, 1877; Kutrzeba S. Starostowie, ich początki і rozwój do коńса XIV w. // Rozprawy Akademii Umiejętności. Wydział Historyczno-filozofski. – 1903. – T. XLV. – S. 231 – 348; Falniowska-Gradowska A. Królewszczyzny і starostowie w dawnej Rzeczypospolitej. – Wrocław; Warszawa; Kraków, 1984]
жупа – термін, за допомогою якого з середини XIII ст. позначалися королівські прибутки з соляних копалень. Руські жупи – центри добування й варіння солі у Руському воєводстві: Стара Сіль, Котів, Дрогобич у Перемиській землі (їх інколи також називали самбірськими) та Долина у Львівській землі [Ширше див.: Osuchowski W. Gospodarka solna па Rusi halickiej od XVI do XVIII wieku // Pamiętnik historyczno-prawny. – Lwów, 1930. – Т. XVIII. – Zesz. 4; Rutkowski J. Podział dochodów w żupach ruskich. – Poznań, 1927; Ejusd. Z dziejów żup ruskich za Zygmunta Augusta // Księga pamiętkowa ku czci Oswalda Balzera. – Lwów, 1925. – Т. II. – S. 365 – 387; Dicrek J. Górnictwo na Rusi halickiej w XV і pierwszej połowie XVI wieku. – Przemyśl, 1924; Kurowski P. Żupy starostwa dolińskiego od połowy XVI do XVIII wieku. Rys historyczny // Studia і materiaty do dziejów żup solnych w Polsce. – Wieliczka, 1997. – T. XX. – S. 121-130].
інвентарі – докладні переліки рухомого і нерухомого майна разом з його описом. Споряджалися, починаючи з кінця XV ст., у випадку зміни власника чи держателя маєтності. Найстарші інвентарі стосувалися церковних і королівських маєтків. У останньому випадку вони передували люстраціям [Leskewiczowa J. Znaczenie inwentarzy dódr ziemskich dla badania historii wsi w Polsce w XVIII w. // Kwartalnik Historyczny. – 1953. – T. LX. – Zesz. 4. – S. 363-378; Воронков И. А. Инвентари имений – важный источник по истории польской феодальной деревни // Вопросы истории. – 1959. – № 4. – С. 124 – 137; Майборода Р.В. Інвентарі Сяноцької землі XVIII ст. як джерело для вивчення аграрних відносин // Проблеми слов’янознавства. – 1985. – Вип. 32. – С. 90 – 95; Атаманенко В. Характеристика та шляхи підвищення інформативності волинських інвентарів другої половини XVI століття // Джерелознавчі та історіографічні проблеми історії України. – Дніпропетровськ, 1995. – С. 42 – 55].
Польське право… – мається на увазі загальне поняття, яким охоплювалися права окремих груп населення Польського королівства, а також князівське (королівське) право і повинності населення, що виникали з останнього. Вживається як протиставлення до німецького права [див.: Persowski F. Osady na prawie ruskiem, polskiem, niemieckiem і wołoskiem w ziemi lwowskiej. Studium z dziejów osadnictwa (Badania z dziejów społecznych і gospodarczych / Pod red. F.Bujaka). – Lwów, 1926; Buczek K. Targi і miasta na prawie polskim (okres wczesnośredniowieczny). – Wrocław; Warszawa; Kraków, 1964; Fastnacht A. Osadnictwo ziemi sanockiej w latach 1340-1650. – Wrocław, 1962. – S. 236-238].
… праві руськім… – села на руському праві – села, засновані в допольську добу, були самоуправними громадами, які базувалися на системі давньоруської верви. Громади обирали своїх керівників: тіунів, старців, священиків, мали окремі суди. Упродовж XV – XVI ст. у руських землях Корони відбувався процес переведення сіл руського права на німецьке [Hejnosz W. Ius Ruthenicale. Przeżytki dawnego ustroju społecznego na Rusi Halickiej w XV wieku. – Lwów, 1928; Fastnacht A. Osadnictwo ziemi sanockiej… – S. 227 – 236; Линниченко И.А. Черты из истории сословий в Юго-Западной (Галицкой) Руси XIV – XV в. – М., 1894].
… праві… німецькім… – мається на увазі право, на основі якого засновувалися села переселенцями із Заходу, а згодом і місцевим населенням, але з дотриманням таких принципів. Згідно з цим правом осадник, званий локатором, отримував привілей від землевласника (короля чи приватної особи) заселити («осадити «) вільні землі. Після початку процесу заселення осадник ставав війтом і набував право приймати певні данини від населення засновуваного села. Економічне становище селян у селах німецького права було дещо кращим, ніж у селах руського права; перші користувалися обмеженим самоуправлінням. Це сприяло переходу деяких сіл руського права на німецьке [Zientara В. Źródła і geneza «prawa niemieckiego» (Ius Teutonicum) na tie ruchu osadniczego w Europie Zachodniej і Środkowej w XI-XII w. // Przegląd Historyczny. – 1978. – T. LXIX. – Zesz. 1. – S. 47 – 74; Fastnacht A. Osadnictwo ziemi sanockiej… – S. 238 – 253; Sochaniewicz S. Wójtostwa і sołtystwa pod względem prawnym і ekonomicznym w ziemi lwowskiej. – Lwów, 1921; Matuszewski J. Nazwy administracyjne osad lokowanych na prawie niemieckim. – Łódź, 1974].
…праві… волоськім… – волоське право поширилося упродовж XIV – XV ст. у гірських малопридатних для землеробства районах Галичини. Раніше пов’язували поширення цього права з експансією волоських пастухів уздовж Карпат, але згодом дослідники прийшли до висновку про його станово-професійне, слабо пов’язане з етнічним волоським елементом, походження. Села волоського права перебували під управою свого осадника, званого «князем». Група сіл становила «крайну», що підпорядковувалася «крайнику». І «князі», і «крайники» скликали віча, що мали адміністративно-судові функції. Населення таких сіл сплачувало податки худобою й продуктами скотарства, третина з яких діставалася «князю», решта – власнику села. На більшість сіл волоського права був покладений обов’язок виконання військової служби [Kadlec К. Valaši a valašske právo v zemich slovanských a uherských. S uvodem podavajicim prřehled theorii о vzniku rumuského národa. – Praha, 1916; Persowski F. Osady na prawie ruskim, polskim, niemieckim і woloskim w ziemi Iwowskiej. Studium z dziejów osadnictwa. – Lwów, 1927; Fastnacht A. Osadnictwo ziemi sanockiej… – S. 253 – 268; Trajdos T.M. Początki osadnictwa Wołochów na Rusi Czerwonej // Łemkowie w historii і kulturze Karpat / Pod red. J.Czajkowskiego. – Rzeszów, 1992. – Cz. 1. – S. 205 – 209; Явор Г. Волоське посадництво на теренах Розточчя у пізньому середньовіччі / / Вісник Львівського університету. Серія історична. – Львів, 2000. – Вип. 35 – 36. – С. 58 – 75; Jawor G. Osady prawa wołoskiego і ich mieszkańcy na Rusi Czerwonej w późnym średniowieczu. – Lublin, 2000; Szczolka S. Studia z dziejów prawa wołoskiego w Polsce // Czasopismo Prawno-Historyczne. – 1951. – T. 2. – S. 355 – 418].
… фундаційних привілеїв… – привілей, що видавався королем чи приватною особою на заснування населеного пункту і вміщував опис основних засад його устрою.
… села королівські… – йдеться про села, що входили до складу королівських староста чи держав.
… ленного… – мається на увазі ленне право – система стосунків, що виникала внаслідок надання землі сеньйором вільній людині (як правило, у бенефіцій, з часом спадковий) з встановленням васальної залежності, яка полягала у виконанні васалом військових повинностей на користь сеньйора. У руських землях Корони було досить поширеним [Prochaska A. Lenna і maństwa na Rusi і Podolu. – Kraków, 1902; Baranowski I. Nadania iure feudi w nowożytnej Polsce // Themis Polska. – 1913. – Zesz. 2. – S. 26 – 46; Kuś J. Manowie jarosławscy. Z zagadnień stosunków na Rusi Czerwonej (XIV – XVI w.) // Przemyskie Zapiski Historyczne. – 1985. – T. 5. – S. 19 – 35; Gawlas S. Dlaczego w Polsce nie było feudalizmu lennego? // Roczniki dziejów społecznych і gospodarczych. – 1998. – T. LVIII. – S. 101-123].
… розкиданих в сучаснім Снятинськім головно (деякі вже в Коломийськім та Городенківськім) – йдеться про адміністративний поділ Галичини кінця XIX ст.
«доживотне» право передбачало надання земель чи адміністративних урядів у володіння на час життя особі, яка виступала адресатом такого надання [Encyklopedia historii hospodarczej Polski do roku 1945. – Warszawa, 1982. – T. 1. – S. 144].
… дідичне, зем’янське… – йдеться про село Кольпи, приєднане до дрогобицької жупи (Жерела. – Т. II. – С. 45). Це село належало до жупи вже в 1550 р. [Lustracja woiewództw Ruskiego, Podolskiego і Bełzkiego 1564 – 1565. – Warszawa, 2001. – Cz. II / Wyd. K.Chłapowski і H.Zytkowicz. – S. 262]
… одне віддане до жупи Дрогобицької… – автор має на увазі частину села Влічне. Її 1539 р. Ясько Тустановський уступив на користь староства. Друга частина села була включена до староства в результаті обміну на село Зендовичі у Львівському повіті між Мацеєм і Щепанем Клодницькими та скарбом [Lustracja woiewództw Ruskiego, Podolskiego і Bełzkiego 1564 – 1565. – Cz. II. – S. 192, 199].
… жупника руського… – уряд руського жупника виник у XV ст. Від імені короля він керував жупами у Руському воєводстві, контролював робітників і правильний порядок добування солі, на свою користь брав данини. Цей уряд, як правило, займали багаті міщани або центральні урядники. Руським жупником протягом 1564 – 1577 pp. був львівський каштелян Станіслав Гербурт (PSB. – Т. IX. – S. 450 – 453). Згідно з люстрацією йому належала вся Озиминська держава [Lustracja woiewództw Ruskiego, Podolskiego і Bełzkiego 1564 – 1565. – Cz. II. – S. 120].
Подається за виданням: Грушевський М.С. Твори у 50-и томах. – Львів: Світ, 2003. – т. 5, с. 243 – 245.