7. Конюші села

Михайло Грушевський

Дуже архаїчним і через те – дуже інтересним пережитком в середині XVI в. були конюші села: «села, що служать і стережуть королівське стадо, звані конюхами» (інв. 1553 р.). Се королівське стадо плекалося в Медиці, але конюші села, числом сім, розкидані були на значнім просторі, по обох боках Сяну, деякі й за дві милі від Медики: Бучів (на схід від Медики), Торки (на північ від неї), Витошинці, Даровичі (за Сяном, на полуд[невий] зах[ід] від Медики), Батичі, Малковичі, Мацковичі (за Сяном, на північ[ний] зах[ід] від неї). Люстрація так каже за них (с. 104): «З тих сіл люди звикли були не відбувати ніякої панщини (zaczieg), ані не давати ніяких податків, мали роботу коло королівського стада: на певних луках косили траву і збирали сіно, що накошували за три, а найбільше за чотири дні, і ніяких інших обов’язків не хотіли нести», тимчасом «зайняли великі простори для нив і лук» (с. 103 – 104). Ся остання увага, одначе, не дуже підтверджується фактами: коли розмірено на лани с.Бучів, показалось, що тут сиділо 18 господарств на дев’яти ланах, притім деякі господарства були не одиночні: на 8 півланах виразно зазначено по два господарі (с. 105), отже, на підставі самої сієї вказівки пересічно припадало б на господарство лише 1/3 лану. В Торках показалось 11 ланів, і на них сиділо 37 господарств, так що переважна більшість (30) мали лише по 1/4 лану. Отже, обидва села стоять нижче середньої великості селянських ґрунтів. А що староста мав інтерес почати вимірку з найбільш багатих ґрунтами сіл, то в інших селах ми не можемо думати за більші ґрунти, противно – може, ще менші; докладніших відомостей за них не маємо, не знаємо навіть числа осадників, лише в інв. 1553 р. сказано, що в Витошинцях було 18 господарів конюхів, а в Мацковичах, що були перед тим в державі Косцелєцького, було лише «кілька слуг, що обов’язані стерегти королівське стадо».

Піднісши дуже великі вигоди конюхів, старостинські урядники знов замало сказали про їх обов’язки, обмежившись неясним натяком: з дальших слів самої люстрації та з інв. 1553 р. видно, що вони не обмежувались приготуванням сіна (ще урядники казали, що вони збирали гниле сіно, «бо їх ніхто не доглядав» – nie roskazował): конюхи пасли й стерегли стадо по дню і вночі, відбували всяку службу коло нього, вправляли лошат і т. ін. (с. 107). Рівно ж замовчують вони, що, крім того, в деяких селах існували чи були запроваджені й деякі побічні роботи.

За всім тим обов’язки конюхів у другій пол[овині] XVI в. були незвичайно легкі в порівнянні з іншими селянами. Розуміється, вони були пережитком давніх обставин, давніх норм, що припадково заціліли тут завдяки захованню королівського конюшого двору в Медиці, а сей двір сягав, може, тих часів, як ще руські князі сиділи в Перемишлі й осадили сих «княжих конюхів» (Руська правда). Можна догадуватись, що сі легкі обов’язки з часом стали дуже притягати осадників (в ролі приймаків і потужників), що й привело, з одного боку – до такого роздроблення ґрунтів, а з другого боку – до зменшення тієї роботи коло коней, що припадала на кождого зосібно до тієї норми, що так дражила старостинський уряд. Слід дворищного устрою зістався в однім з поміряних сіл (Бучів) в існуванні подвійних господарств на спільнім півлані; про інші не маємо відомостей.

Хоч у справах оподаткування взагалі виходили з звичаю старини й не похваляли «новин», але такої низької норми обов’язків в конюших селах не могла переболіти старостинська адміністрація. З інв. 1553 р. бачимо, що вже тоді існували деякі побічні роботи й обов’язки: в с.Бучові відбували «всі потрібні роботи» на фільварку в Медиці, привозили по возу дров до замку в Перемишль і – розуміється – давали «пошту» (кури й яйця) та «лісний» овес; в Торках обов’язані були робити 12 днів на рік на фільварку в Медиці і привозити на замок до Перемишля по возу дров; в Витошинцях возили теж по возу дров до Перемишля; в Батичах, Малковичах і Даровичах жали ячмінь один день на рік на фільварку в Медиці. Хоч ся остатня спеціалізація – жати не що, як ячмінь, і вказувала б на зв’язок сих робіт з конюшими обов’язками, за всім тим вони взагалі виглядають новинами, і коли люстрація починає заявою, що сі села, «давніше нічого не даючи, ані роблячи, служили коло стада», то ледве чи не є то відгомін лише давнішого дійсного стану їх; а коли інвентар 1553 р. підносить приналежність сих сіл до перемиського замкового присуду [Villa Torki – haec villa occasione servitiorum circa equiream m. r. prestitorum nihil pendet, sed sub obedientia castri Premisliensis residet Barticze-Koniuchi, Malkowiczi Koniuchi, Darowicze Koniuchi: hae tres villae census nullos pendunt neque labores exercent, preterquam in anno una die metunt siliginem in predio Medicensi et pro administratanda iustitia ad castrum Premisliense confugere tenentur], що вони обов’язані ставати до суду тут, і йому підлягати, – то чи не було се давніше одиноким обов’язком, крім служби при стаді та давання стації старості, коли приїде до Медики «звиклим обичаєм» (с. 107).

Новий староста – каштелян краківський Зборовський не обмеживсь тими роботами – «новинами», правдоподібно, – які бачимо за старостування П.Кмити (інв. 1553 p.). Люстрація пояснює, що новий староста, уважаючи на недостачу панщинної роботи на фільварках в Медиці й Бакунчичах, часто упоминав сі громади, аби робили кілька день на рік на сих фільварках, але вони ніяким чином на се не приставали» – очевидно, покликуючись на «старину» ; тоді староста, не вважаючи на се, звернувсь до короля з мотивами, що до тієї роботи коло королівського стада не потрібно аж стільки людей, і спровадив комісію, «з вини (za prziczina) їх самих» (!).

Комісари постановили, що досить зіставити для служби коло стада два або три села, а в інших аби ґрунти поміряти на лани й оподаткувати наново: з лану 48 гр. чиншу, колоду вівса (28 гр.), по 2 курей, по 2 гусей, 15 яєць і робити два дні на тиждень. Сю постанову підтвердив король, і на її основі в двох селах – Буцеві й Торках переміряно ґрунти й запроваджено новоустановлені податки й панщину – дводенну тижневу й, окрім того, направляння греблі коло млина. В інших п’яти селах до 1565 р. ще не переміряно було ґрунтів і вони «за ласкою старости» (!) сиділи на старих умовах: окрім служби коло стада (вони відбували тепер ті ж роботи, що давніше робили всі семеро сіл), вони давали стацію, возили по возу дров на замок до Перемишля на Різдво й хащ на перемиську греблю разом з іншими селами і робили шість днів на рік на фільварку в Медиці. Крім того, всі семеро, як і інші села, давали овес – колоду від десятка свиней за право пасти в королівських лісах «коли жер уродить».

Сі конюші села по характеру свому, очевидно, належали до служебних, лише тут давні служебні обов’язки, задля своєї спеціалізації, законсервувались сильніше й стали в XVI в. сильним архаїзмом. Інші категорії слуг вже здавна притягнено до ріжних податків або зведено до того числа, яке було доконче потрібне для замку.

В описі 1497 р. маємо одно ціле служебне село Негребку і по кілька слуг в Медиці й Шегинях. В Негребці (над нижнім В’ягром) було десять дворищ, на кождім по одному господарству; панщини вони не робили, лише «служили коли і де скаже їм староста або його урядник», але, окрім того, давали ще по колоді вівса і двоє курей, «і се зветься празничне»; порівнюючи з іншими селами руського права, бачимо, що тут служба заступала чинш + панщину. Ся служебна осада заховалась і в XVI в., але тоді вже з сих слуг троє встигли вибороти собі трохи вище становище: люстр[ація] 1565 р. зве їх «зем’янами, що здавна служать Перемиському замку», – отже, се була та посередня верства бояр-зем’ян, що, вибившись над рівень слуг-селян, не встигли ще зрівнятись з шляхтою; досить рідкі в Галицькій Русі, вони в значній масі виступають на сусіднім Поділлі [Див.: «Барское староство…», гл. V].

Вони мали своїх селян – п’ять господарств, що давали ті датки, які припадали на їх панів, а за панами особисто, як бачимо, зісталась давня замкова служба. Службу негребських слуг люстр[ація] 1565 р. описує так: «Вони сидять на повсечасній (ustawiczney) замковій службі, їздять на своїх конях з листами, куди звелять»; з інв. 1553 р. бачимо, що, крім того, «негребчани стережуть сіножаті й хліб» (фільварчаний). Сиділи вони вже на півланах, але з півлану давали давній цілодворищний податок: по колоді вівса і курці, та ще, крім того, давали лісне, так що загальна сума податків з лану досягала 158 гр.! Отже, село належало до вищеоподаткованих, а й прийнявши, що тутешня служба була значно легша від панщини, все оподаткування буде ніяк не нижче середнього.

Про слуг в Медиці й Шегинях опись 1497 р. не дає таких докладних відомостей; в Медиці було чотири служебні господарства; з них лише при двох означено, що дворища дають 2 колоди вівса і двоє курей (податок дуже значний!), при інших – нічого. В Шегинях лише зазначено, що слуги (їх було два господарства) не роблять панщини. Може, більш зайняті службою цілком нічого не давали, а той високий податок давали ті, що лише числились між слугами, але дійсної служби не мали? В люстр[ації] 1565 р. бачимо лише в Медиці трьох слуг (с. 100), вони «нічого не дають, бо все пробувають на замковій службі: їздять куди їм скажуть, стережуть промит, збирають баранів (податкових) в гірських селах і т. ін.».

Примітки

… звані конюхами… – див.: Там само. – F. 41 v. К.Арламовський вважав, що Бучів і Торки були конюшими селами тимчасово між 1533 і 1565 pp. Організація Гуйського фільварку спонукала старосту М.Зборовського до часткової ліквідації конюших сіл і переведення їх на статус чиншово-панщинних. Передовсім ці зміни торкнулися сіл Бучів і Торки [Arłamowski К. Klucz medycki… – S. 134].

… в державі Косцелєцького… – судячи з того, що держання Ко-сцелєцького мало завершитися перед укладенням інвентарю 1553 р. і в самому інвентарі він зазначений з титулом воєводи, йдеться про ленчицького воєводу (1552 – 1553) Яна Косцелєцького, який помер у жовтні 1553 p., тобто якраз перед укладенням згаданого інвентарю [Urzędinicy województw łęczyckiego і sieradz-kiego XVI – XVIII wieku. Spisy / Oprac. E.Opaliński, H.Żerek-Kleszcz. – Kórnik, 1993. – S. 98].

… стерегти королівське стадо – див.: AGAD. ASK. Dz. LVI. P. 1. I, f. 42 v. (Витошинці), 42 (Мацковичі); К.Арламовський зазначив, що ці два села мали найбільше ланів серед служебних сіл ще й тому, що вони знаходилися недалеко від Медики; всі інші ж були відділені Сяном [Arłamowski К. Klucz medycki… – S. 138].

… руські князі… осадили сих «княжих конюхів»… – це здогад автора; перша згадка про конюші села засвідчена з часів правління Владислава Яґайла (1386 – 1434) [про це див. ширше: Грушевський М. Історія України-Руси. – Т. II. – С 462-463].

… Руська правда… – збірник права доби Київської Русі, укладений в XI – XII ст. Про княжих конюхів згадує як Коротка, так і Широка «Руська правда» [див.: Зимин А.А. Правда Русская. – М., 1999. – С. 360, 367; тут само наведений перелік літератури про цю законодавчу пам’ятку (С. 391 – 409)].

З інв. 1553 р. бачимо… – див.: AGAD. ASK. Dz. LVI. P. 1. I, f. 40 (Бучів), 42 (Торки), 42 v. (Витошинці, Батичі, Малковичі, Даровичі).

… перемиського замкового присуду… – йдеться про підлеглість цих сіл гродському суду, очолюваного старостою. До складу суду входили суддя, підсудок та писар. Участь у судочинстві, за відсутності старости, могли брати його заступники – підстароста чи бурграбій. Гродська канцелярія, що обслуговувала такий суд, мала у своєму штаті регента, підлисків і возних [Góralski Z. Urzędy і godnosci w dawnej Polsce. – S. 208 – 230].

Villa Torki… – див.: AGAD. ASK. Dz. LVI. P. 1.I, f. 41 v., 42 v.

Петро Кміта, краківський воєвода (1536 – 1553), був перемиським старостою з 1511 до 1553 р. Йому належить заслуга побудови Медицького замку [Sucheni-Grabowska A. Monarchia dwu ostatnich Jagiełłonów… – S. 241; Urzędnicy województwa ruskiego… – S. 237 – 238; PSB. – T. XIII. – S. 97-100; Arłamowski K. Klucz medycki… – S. 154].

… на «старину»… – старина – традиції й звичаї, які в регіонах дії руського права певною мірою регулювали правове, соціально-економічне і політичне становище окремих станів, соціальних груп, осіб. Селяни під «стариною» розуміли традиційне звичаєве право [див.: Гошко Ю. Звичаєве право населення Українських Карпат та Прикарпаття XIV – XIX ст. – Львів, 1999. – С. 47 – 76; Кром М. «Старина» как категория средневекового менталитета (по материалам Великого княжества Литовского XIV – начала XVII вв.) // Mediaevalia Ucrainica: ментальність та історія ідей. – К., 1994. – Т. 3. – С. 68 – 85].

… «і се зветься празничне»… – йдеться про різновид чиншу, що складався з нагоди певного свята, можливо, Різдва чи Великодня [Zajda A. Nazwy staropolskich powinności feudalnych danin і opłat (do 1600 roku). – S. 193].

… з інв. 1553 р. бачимо… – див.: AGAD. ASK. Dz. LVI. P. 1.І, f. 29.

Подається за виданням: Грушевський М.С. Твори у 50-и томах. – Львів: Світ, 2003. – т. 5, с. 315 – 318.