[Рец.] Michał Rolle. Z przeszłości. Okręg rowski – starostwo barskie (do r[oku] 1774)

Михайло Грушевський

Льв[ів], 1896, ст. 232

Книжка ся є передруком з львівського «Przewodnik’a Naukow’oгo і Literack’oгo» і представляє собою першу більшу працю автора – сина звісного в польській і руській історіографії історика-оповідача д-ра Йосифа Ролле (dr Antoni J.). Небіжчик присвятив Бару один з розділів в своїй монографії «Zameczki podolskie nа kresach mułtańskich», що й представляє з себе довгий час найбільшу розвідку про Бар.

Коли я р[оку] 1891 забирався до студій над Барщиною і кружив для того по Поділлю, бачився я й із небіжчиком і розповідав йому про план своєї роботи, а він, окрім деяких вказівок бібліографічних, згадав тоді про архів Волод[имира] Гурського в Котюжанах, багатий матеріалами про Барщину, і, не маючи заміру для себе їх використати, обіцяв знайти до них приступ для мене.

Зносини наші, одначе, потому увірвалися; я в Києві, Варшаві й Москві зібрав значний запас матеріалу і не журився архівом Гурського, тим більше як дістав звістку, що до оброблення барських матеріалів того архіву приступив син небіжчика, і міг сподіватись, що й вони будуть визискані для науки. (Ще перед тим користав з того архіву д. Ол[ександр] Яблоновський для своєї розвідки «Podole u schyłku XV w[ieku]» і Й[осиф] Ролле в «Kobiet’ax nа dworze Czehryńskim»). Потім небіжчик переказував, що має матеріали д. Гурського в себе, й можна б з їх користати, але та звістка прийшла трохи запізно для мене, коли вже я друкував матеріали про Барщину, що вийшли першим томом в кінці 1893, а другий – 1894 р.

Тож опублікована тепер книжка д. Ролле має для мене особливу цікавість: цікаво було знати, що містить в собі для Барщини архів Рурського; цікаво було знати й те, як скористав з них автор, як уложив свою працю, що мала предметом ту ж тему, що й моя, але написана незалежно від неї, бо, як зазначає автор в кінці, книжку написано 1894 p., і доперва по тому, як значна частина її була видрукувана, довідавсь він про мою книжку (видану р[оку] 1894).

Головним матеріалом для студії, як сам автор зазначає (с. 224), були рукописні матеріали зі згаданого архіву, а то папери з процесу про ґрунти дідичів староства Барського, Любомирського і Понінського, з дідичами й державцями поодиноких сіл з останньої чверті XVIII в. (акти сі перейшли туди по адвокату, що провадив справу Понінського), а головно «summaryusz generalny dokumentów», де наведені реґести документів до Барщини, і «Specyfikacya wsiow», де для сіл, що поносили певні обов’язки до замку Барського, зведені відомості з ревізій, інвентарів і люстрацій р[оків] 1563, 1564, 1569, 1607, 1616, 1629, 1665, 1765. Окрім того, автор ужив кілька друків з того ж процесу (вичислені на с. 229) і поодинокі документи в копіях.

Два згадані витяги достачили автору дуже великий запас відомостей про володіння землею і історію поодиноких осад староства; не мавши тих самих зводів, що переховуються в архіві Рурського, я мав ті відомості зведені на основі представлених сторонами актів, в двох урядових протоколах – комісій летичівської (справа з дідичами) і варшавської (справа з державцями королівщин), перехованих в Київськім центральнім архіві; з друків процесу, вичислених д. Ролле, в Головнім архіві Варшавськім (Lustrationes, № 65а) я знайшов лише один (Postawa…) (натомість було там кілька таких, що нема в архіві Гурського) [Obrona z strony un. instigatorow koronnych; Kontynnacya productu sprawy ks imci dziedzica Ваги; Odpowiedz z strony і. о. x. I. M. Lubomirskiego; Summariusz z dokumentów… Hołuziniec і ін. – Варшав[ський] арх[ів] ibid.], але сі друки взагалі, окрім відомостей про хід процесу, містять мало цікавого; цікавіший інвентар староства, уложений, як догадується д. Ролле на початку XVIII в. (с. 27); хоть з XVIII в. маємо кілька аналогічних документів (опис 1712 – «Акти Барськ[ого] стар[оства]», II, № 81, інвентарі 1734, 1736, 1757 pp. в архіві Варшавськім, № 65а і 66а, люстрація 1765 р. в архіві Київськім, № 5512), одначе се не позбавляє згаданий інвентар його ваги.

Поза тим, перечитавши книжку д. Ролле, я не знайшов відомостей про Барщину, зачерпнутих з документів, яких би не мав при укладі своєї праці, вийнявши хіба деякі дрібні подробиці. З них згадаю за копію з надання Свидригайла на с. Зубровець. Документ сей опубліковано у Пшездзєцького (Podole, Woryn, Ukraina, I), але з датою 1405 p.; вже небіжчик Ролле звернув увагу (Zameczki, І, с. 68, вид[ання] 1880 p.), що в різних згадках сей документ має дату то 1401, то 1405 р[оки], а та чи інша дата має певне значення, бо з датою 1405 р. він був би одиноким доводом другого панування Свидригайла на Поділлі (пор[івняй] нову розвідку д-ра Прохаски – «Podole lennem korony», де знов грамота виступає таким доводом).

Отже, д. М[іхал] Ролле подає звістки про копію сього документа (оригінал, каже, становить власність приватну; шкода, що не сказано – чию), в архіві Гурського вона має дату a. ND millessime quadricentesimo primo; з інших відмін можна зазначити, що в підписах свідків замість Vasillo dieto Boszski стоїть Vasilio duce Des (?) Boski [При такім читанні стає непевним, чи дійсно від Божська мала свій початок назва сього князя].

Щодо укладу праці, то автор поділив її на дві частини: перша (менша, с. 1 – 76) присвячена «Ровському округу», себто часам до володіння кор[олеви] Бони, друга (с. 77 – 232) – староству Барському. Автор по короткій замітці про територію Поділля і поділ його на округи приступає відразу до першої звістки про Ровський округ (в згаданім наданні Зубровець), застановляється над особою того «Альберта Ровського», потім над іншими старостами XV в., а за браком відомостей про спеціальних старост ровських, говорить про старост подільських взагалі; застановляється по тому на наїздах татарських і давши докладний каталог їх, переходить до огляду колонізації до часів Бони, означає границі округу, подає історію осад, що записує він до XV в. (гл. V), потім осади XVI в. (до Бони) – гл. VI.

Можна зауважити, що відомості автора про XV в. вийшли б трохи багатші, якби він використав одно друковане джерело – «Inventarium archivi regni» (1862); реєстр старост подільських вийшов би більший, якби автор використав для того «Akta grodzkie і ziemskie»; що звістки про колонізацію XV в. вийшли б багатшими при користанні з ширшого рукописного матеріалу (пор[івняй] «Барское староство», гл. II), се само собою розуміється, але такою метою автор і не задавався.

Щодо виводів автора, то треба зауважити, що несправедливо він каже, ніби за Коріатовичів ми не подибуємо слідів адміністративного поділу Поділля (пор[івняй], «Барское староство», с. 128); далі – догадки автора щодо особи Альберта Ровського занадто гіпотетичні, так само ідентифікація з Альбертом з Вшерадова, бо той був каштеляном не на Поділлі (пор[івняй] «Бар[ское] ст[ароство]», с. 145); зазначаючи границі Ровського повіту, автор не зостановився над тим, які переміни могли вийти при його відновленні за Бони і чи представляв він територію без прогалин.

[Дрібні поправки: на с. 32 замість Makowce (як в «Summariusz’у») треба читати Malieiowce (див. «Акты Б[арского] ст[ароства]», І, № 103), а Добек Ловчовський не був однією особою з Лосковським (про сього див. «Бар[ское] ст[ароство]», с. 207); звістка, що Синяковці сіли на ґрунті Княжої Луки (с. 34) є, правдоподібно, непорозумінням (документ 1461 p., що тут згадує автор, нам не звісний, коли не є се той, що видрукувано в «А[ктах] Б[арского] с[тароства]» під № 3).

Полуднева Ровщина в 2-й пол[овині] XV в. зовсім не була густіше залюднена, ніж західна (с. 37). Карачева Лука не була те саме, що Княжа Лука (с. 40), як видно з дат, наведених в «Бар[ском] ст[аростве]» (с. 33), а пізніше звалась Плебанівкою, Лука ж Молчанівська і Шаргородська що інше («Б[арское] ст[ароство]», с. 123). Дашківці лежать в басейні Лядави, тож не можна їх ідентифікувати з Дашковим дворищем, коли воно справді лежало на Ушиці (с. 44).

Angaryowani (с. 56) не є помилка, бо іде від слова angaria; z Winogrodziec (с. 59) хибно відчитано зам[ість] Zwinogrodżec. На с. 68 безпотрібно Schanovczova (Санович) з Сахновськими. Доповняти прогалини в оповіданні автора документальними відомостями не буду, відсилаючи до відповідних уступів «Барского староства»; зауважу, що з ними відпала б і думка автора, мовби на сю територію не розтягались надання Ягайла (с. 75).]

Друга частина, присвячена «Барському староству» (від часів кор[олеви] Бони), поділяється на дві половини: в перших шести главах автор оглядає історію староства, поділяючи його на періоди відповідно змінам старост і державців (гл. І і II – кор[олева] Бона і її старости, гл. III – Гербурти, гл. IV – Творовський, гл. V – Гольський, гл. VI – Жолкевський) ; в кождім розділі автор говорить на початку про саму зміну в адміністрації, про загальну ситуацію подільську тогочасну й, по змозі, сучасну барську, про діяльність старости й про колонізацію староства.

По тому дає автор два загальніших огляди – про війтівства в старостві Барськім і про стан його під час люстрації 1615 p., і знову оглядає історію в порядку хронологічнім до р[оку] 1774 – коли Барщина перестала бути староством, перемінившись з королівщини на приватну власність на основі ухвали сойму. Таку схему не можна назвати щасливою: автор мав в руках рукописний матеріал майже виключно для історії володіння землею (а разом з тим – колонізації, оскільки перше могло вияснити другу); для діяльності старост, для внутрішнього життя староства міг він знайти деякі вказівки хіба в друкованім матеріалі (головно – в люстрації 1564 p.).

Тож за браком таких відомостей мусив він удаватись до загальних звісток про Поділля, про відносини пограничні, про заходи сейму коло старосте граничних, або про особи старост (особливо – гетьманів) взагалі і ті події політичні, в яких вони брали участь; розуміється – се здебільшого факти загально знані, і автор до них міг лише місцями додати спеціально барські відомості з джерел переважно друкованих.

До початку XVII в. він зате мав багатий матеріал щодо володіння землею, і ним головно заповнив сі розділи: в кожній главі оглядає він історію тих осад, що з’являються за часи держання сього старости; таким чином ся частина представляє з себе, властиво, історію колонізації Барщини в XVI і 1-й пол[овині] XVII в., але такий поділ її на кусники, властиво, зроблено безпотрібно, бо він цілком механічний, утрудняє перегляд, а при тім і роль старост представляє трохи в невідповіднім світлі, побільшуючи їх роль в колонізації: на рахунок діяльності старости записується заснування кожної осади в старостві, видача кожного привілею осадного, тим часом як значна частина (або і більшість) привілеїв, роздаваних шляхтичам, зовсім без участі старости видавались; ще менш справедливо залічує автор до заслуг старости роздавання привілеїв потвердження володарям-шляхтичам і зазначає, що сі села наслідком пильної опіки старости розрослися і загосподарилися (с. 150): староста в тому, певно, був дуже мало винний.

За браком же відомостей автор, напр., робить виводи про заслуги тієї чи іншої особи з факту надання того чи іншого уряду, а навіть війтівства (с. 145, 189); зазначимо, що взагалі автор має нахил до панегіризму, а бажаючи зробити своє оповідання легшим, уживає різних прикрас стилістичних; але відповідніше було натомість перенести значну частину дат і власних імен, що не мають більшої ваги, і взагалі другорядних подробиць під текст, в уваги.

По сих загальних увагах перейдемо до деяких спеціальних. Автор несправедливо називає Барщину власністю Бони (с. 6, 77), бо Бона мала її лише в державі, з записаною на ній сумою. Говорячи про перехід осад барських до нових державців в XVII в. і роблячи різні припущення, автор не бере під увагу ухвал екзекуційних, які мала значна частина володінь шляхетських, і характеру держави. За Ол[ександром] Яблоновським уважає автор (с. 163) витворення барської шляхти результатом заходів уряду коло організацій оборони крайової; але Поділля взагалі повне було такої шляхти дрібної руської, поки не виперла її звідти шляхта польська, і хіба в консервуванні тієї дрібної шляхти в Барщині й Хмельниччині можна припустити якусь державну думку, та й то трудно.

На с. 164 каже автор, що в «Б[арському] старостві» в відносинах між старостами і людністю панувала «względna harmonia», але в дійсності того не можна сказати (див. «Бар[ское] ст[ароство]», гл. VI).

[Дрібні замітки: «pracowity Niewid» (с. 81) зовсім не є комплімент для Невида, а означення його не шляхетського роду. На с. 82 несправедливо сказано, що осадчі барські належали до упривілейованого стану: про декотрих се більш ніж непевно (див. «Бар[ское] ст[ароство]», гл. V). На с. 89 автор мішає Карачовських з Карапчовськими або Карапчиєвськими, а се були два осібні роди. Czypczowce на с. 101 чи не є простим непорозумінням переписувача (пор[івняй] «А[кты] Б[арского] с[тароства]», II, с. 348 – 349). «Poczesny» стоїть в зв’язку з «тяглий», а не «poczestny» (с. 130). Наведений автором витяг з граничного акту 1570 р. (с. 134) має деякі непоправності (пор[івняй] «А[кты] Б[арского] с[тароства]», І, № 122). На с. 138 покручені імення з акту 1658 р. треба справити (пор[івняй] «А[кты] Б[арского] с[тароства]», II, № 47).]

Випадає ще сказати про загальне освітлення, дане автором тим справам. В загальніші виводи і погляди він взагалі не вдається, беручи готове вже освітлення, часом наводячи для того довші цитати. Може, тим наслідуванням готових поглядів треба об’яснити деякі по дорозі кинені гадки, що не конче гармонізують з фактами, поданими самим автором і тими, що він оперує.

Так, сам автор признає, що територія ся в XV в. колонізована була селянством і упривілейованою верствою руською, як він думає, без участі зовсім королівської власті (за Ягайла – с. 75 – 76 ), тим часом дальше кидає слова про місію цивілізаційну польську (с. 124), причім ся місія припадає спеціально на долю шляхти, а їй «стає в великій помочі в тій цивілізаційній місії селянська юрба, що поспішає на границі з різних сторін і границь Речі Посполитої» (с. 163); за Барщиною на схід у автора починаються уже ніби які «дикі краї» (с. 148).

Подібні суперечності стрічаються, одначе, часто і в інших, старших і досвідченіших письменників польських, що розширивши круг своїх відомостей, не встигли визволитись від перестарілих поглядів в відносинах русько-польських, хоч сі погляди з їх же відомостями стоять в цілковитій незгоді.

Примітки

Публікується за виданням: ЗНТШ. – Львів, 1897. – Т. XV. – Кн. 1. – С. 8 – 13 (Бібліографія). Автограф зберігається в ЦДІАК України. – Ф. 1235. – On. 1. – Спр. 235. – Арк. 81 – 110. Підпис: М.Грушевський.

Ролле Міхал (1865 – 1932) – син Йозефа Ролле. Журналіст, історик, літератор. Навчання через хворобу не закінчив (Львівська політехніка, Яґеллонський університет у Кракові).

Подається за виданням: Грушевський М.С. Твори у 50-и томах. – Львів: Світ, 2008 р., т. 14, с. 183 – 188.