5. Повинності сіл руського права

Михайло Грушевський

Переходимо до селянських податків і робіт. Маємо тут кілька категорій сіл і по тих категоріях їх оглянемо.

Інвентар 1497 р. вичисляє отсі села «руського права»: Брилинці, Ольшани, Гійсько, Коровники, Ясманичі, Медика [Ольшани, Ясманичі, Медика]: до них я зачислив би ще Шегині, судячи по деяких ознаках (дворища, роздроблені в XVI в. на ріжнорідні кусні, як і по інших селах руського права; присутність в селі слуг). В противність іншим категоріям сим іменем означились села, що в своїм житті не нормувались якимись пізнішими схемами, як села на німецькім праві або волоськім, а виходили з руського, тубільного звичаю. Сього вже вистане, аби зрозуміти, що уклад відносин в поодиноких селах сієї категорії не міг визначатись однорідністю [Див. вступні уваги при описях Перемиського староства 1494 і 1497 pp., с. 2].

При кінці XV в. дійсно бачимо значну ріжницю в оподаткуванні сих сіл: тимчасом як в одних платять лише грошовий чинш (Коровники – 15 гр. з дворища), в других – лише хлібну дань (Медика, Шегині – колода вівса з дворища), в третіх дають і грошовий чинш і хлібну дань (з дворища в Брилинцях – 8 гр. і колоду вівса, в Ольшанах – 15 гр. і колоду вівса, в Гійську – 3 гр. і колоду вівса, в Ясманичах – 10 гр. і дві колоди [Сі дві колоди виглядають мені дуже неймовірно, мабуть, і тут була лише колода; але так в оригіналі] вівса). Крім того, давали ще кури й яйця, то як частину дані з дворища (Ясманичі, Медика, Шегині), то як данину на «збір» (Брилинці, Ольшани), і цілою громадою платили стацію, – властиво, оплачували «стаційну ялівку» (30 гр. – Ольшани, Гійсько, 24 [гр.] – Брилинці, 60 гр. – Ясманичі). Селяни, одначе, противились перетворенню стації на річний податок, кажучи, що обов’язані платити лише, як приїздить король, і в Ясманичах не платили вже два роки.

Лише панщина – ся найбільш легка до змін, угнітна частина селянських обов’язків – вже тоді була зведена «до одного знаменника»: «робити коли скажуть» ( dum et quando mandatur ). Ce була новина. В Ольшанах казано, що давніше робили три дні (очевидно, до року), а від недавніх часів роблять «коли скажуть». В Гійську селяни скаржились на занадто велику панщину ( magnos labores ), тим більше, що приходилось іти до фільварку за дві милі. Судячи по оплаті одною жінкою панщини подвоєним чиншем (Коровники), можна вивести, що таку роботу «коли скажуть» старостинський уряд тоді рахував на 15 гр.

Ріжнорідна практика сіл руського права, як то й, звичайно, бувало, не була зведена і в XVI в. до якоїсь норми, противно – розвиваючись в кождім селі зосібно, утворила ще більшу ріжнорідність в оподаткуванні. Нам тут головно було б довідатись, як змінялись протягом того часу обов’язки селян; порівнявши чинші і хлібну дань (для 1497 р. – з дворища, для 1565 р. – з лану), бачимо, що в кождім майже селі було що інше:

(*) [В сих селах люстр[ація] 1565 р. не означає великості ґрунтів, але порівнянням з відомостями 1553 р. можна вивести оплату з лану]

Отже, хлібна данина більш однаково держалась, чинші мінялись сильніше, позростали подекуди і вдвоє, і втроє. Але при порівнянні треба пам’ятати, що великі переміни переходили часом в побічних датках. Напр., в Брилинцях і Ольшанах в пол[овині] XVI в. бачимо превелику оплату за право користання з королівських лісів – лісне ( leszne, avena silvestris racione excisionis lignorum in silvis – інв[ентар] 1553), що складалася з колоди вівса з півлану і курей: се лісне більше коштувало, як чинш із хлібною даниною разом (лісне 65 гр. з лану, чинш із хлібною даниною 45 гр.), так що, рахуючи разом з лісним, тут потроїлись і чинш, і хлібна данина (прийнявши дворище=лан). В дрібні переміни з стацією, з числом курей і яєць etc. нема інтересу входити [Інтересно було б знати, скільки давали вівса в Гійську на стацію (чого не було в 1497 p.), але сього не каже ані інв[ентар] 1553 p., ані люстр[ація] 1565 р]; зазначу лише новий обов’язок – давати по півмірки попелу з господарства на замкову білильню (blech) [Се сказано при Брилинцях і Ольшанах].

Панщина ще при кінці XV в., як ми бачили, стилізувалась як необмежений обов’язок роботи «коли скажуть», тож не можна докладно довідатись, як зросла вона за сей час. Що се «коли і що скажуть» зростало з часом і забирало у селянина все більше число днів для фільварчаної роботи, видно з того, що тимчасом як панщинну роботу, як ми бачили, в 1497 р. оплачували 15 гр., в 1565 р. викупали її двома злотими (Шегині), отже, [в] 4 рази дорожче, тимчасом як вартість гроша ледве чи зменшилася за той час удвоє. В 1565 р. ся необмежена панщина (omnem laborem tenentur) значила теж, як знати, що робити два до трьох днів на тиждень.

На німецькім праві в описі 1497 р. маємо з виразним зазначенням три села Вишатичі, Пекуличі, Циків: до них можна прилучити й Засяння, бо й тут виступають лани, чого нема в селах руського й волоського права. Селяни давали чинш і хлібну дань, але неоднаково:

Крім того, давали курей, гусей, яйця, сир; в Вишатичах згадується про значну стацію: по ½ колоди вівса з півлану. Порівнюючи податки в сих селах, все-таки бачимо більш як неоднорідності, то бодай подібності, ніж в селах руського права, при кінці XV в., і більше тривкості в сих податках протягом часу 1497 – 1565 pp. Се легко собі пояснити: селян осаджувано наново, на основі привілею, і його норми все мали більше виглядів бути захованими.

Щодо панщини, то, як бачимо, при кінці XV в. ще тут не було тієї однорідності, як в селах руського права; на перешкоді, мабуть, теж стояли осадчі привілеї. Цікаво, що в тих селах, де давалась дань житня (значно дорожча від вівсяної: в 1565 р. колода жита коштувала 64 гр., колода вівса – 28 гр.), були лише спеціальні роботи, та необмежена панщина коли скажуть»: коли приїздив король, возили дрова і сіно, скільки потреба, перевозили королівську кухню в один бік до Мостиськ, коли король їхав на Поділля, в другий – до Канчуги, коли він їхав з Поділля до Кракова, як до того обов’язані були і перемиські міщани; возили ріще на гати до млина. Правдоподібно, що та житня данина була тут еквівалентом панщини. В серед[ині] XVI в. з сих сіл маємо звістку про панщину лише про одне: бачимо, що та необмежена панщина «коли скажуть» зведена тепер була до триденної роботи на тиждень, отже, мала більш-менш однакову долю з панщиною сіл руського права.

В середині XVI в. ріжниця між селами руського і німецького права в Перемиській королівщині, як і деінде, затерлася вже до непізнання. Крім тих вищевичислених, відомих нам з XV в., в XVI бачимо кільканадцять сіл, які годі зарахувати вже до якоїсь певної категорії. Брак згадок за упривілейованого війта в сих селах вказував би (скільки можна покладатись на argumentum a silentio (насправді: ex silentio)), що маємо тут осади, засновані не за наданням німецького права, але на основі тієї практики, що взагалі утворилась в XVI в. з модифікації німецького права на ґрунті руських звичаїв. Тож тепер перейдемо до огляду оподаткування в середині XVI в. сіл сих категорій разом, без ріжниці щодо того – чи се село звісно нам як приналежне до якогось «права», чи ні. Пригадую лише, що маємо тут все села в обговореній вище околиці Перемишля, бо далі на полудень, на підгір’ї були самі села на волоськім праві.

Насамперед цікаво б знати, що сама старостинська адміністрація уважала нормальним обов’язком для селян XVI в. Се можна собі вивести. За старостування Зборовського вже переміряно на лани й переведено на тяглі обов’язки два конюші села (про них нижче). В них обох заведено однакове: з лану платити 48 гр. чиншу, давати колоду вівса (28 гр.), по двоє курей, по двоє гусей і 15 яєць (= 6 гр. 15 ден.), все разом вартості 82 гр. 15 ден.) і робити два дні на тиждень (с. 104). Крім того, треба розуміти стацію і «жеровщину» за право пасти худобу в королівських лісах. Очевидно, сі обов’язки адміністрація уважала нормальними. В порівнянні з практикою Перемиської королівщини вони були середніми – були й більші від нього, й менші податки, й роботи. Оглянемо, власне, тепер сі ріжні оподаткування тяглих господарств, беручи для порівняння податки з лану.

Передовсім маємо одно село Селисько (с. 94, недалеко Медики, на полудень), де тяглі господарі наблизились до становища загородників: вони сиділи на маленьких ґрунтах, « in parvis mercenis » (інв. 1553 p.) і небагато що більше давали від загородників: з господарства 7½ гр. чиншу, дрібних датків і «пошти» на 61/6 гр., отже, всього 132/3 гр. з ґрунту, тим-часом, як загородники давали (1565 р.) по 6 гр. Тяглі господарі робили «на кождий день півдня, окрім понеділка, – торгового дня», загородники «кождого дня роблять пішо» (інв. 1553 p.).

В Медиці й Шегинях (коло Медики, с. 99 – 101) не давали, як знаємо, чиншу, лише хлібну данину з дрібними додатками; на господарство припадало стільки ж, що й у Селиську: вівса й іншого ціною на 16½ гр., але господарства тут, як знати з комбінації звісток, були півланові. Робили в Шегинях 2 дні на тиждень, в Медиці «обов’язані робити, що їм коли скажуть – на фільварку і підводами», крім того, кождий привозив віз дров до перемиського двору на Різдво; в сумі панщинні роботи обох сіл виходили, певне, на одно, і інв. 1553 р. про обидва села каже однаково: «обов’язані до всякої роботи» ( omnem laborem subire); сей же інвентар зазначає, що села сі мали вільний вруб у королівських лісах ( liberam excisionem lignorum in sylvis m[aiestatis] r[egiae] pro sua necessitate ), – через те, значить, не платили лісного.

В с. Коровниках (с. 82, на нижнім В’ягрі) платили по 30 гр. з лану, більш нічого, але сей малий чинш, здається, нагорожався роботою: селяни «послугують кіньми і своїми особами і до фільварку, і до замку, коли їм скажуть», та ще й мають робити коло замкової білильні (в їх селі). Не знати, властиво, чи то була панщина, чи якась комбінація панщини з службою (такою, як у «слуг»); перше правдоподібніше, бо опись 1497 р. за службу тут не згадує.

Небагато що більші були обов’язки в с.Бортятині(с. 115), одинокого села в тій околиці (коло Судової Вишні), що належало до Перемиської королівщини; тут давали з лану 36 гр. чиншу і дрібних датків на 22/3 гр. Робили два дні на тиждень на фільварку Мостиськім (а до нього було звідти зо дві милі!)

Два села «руського права» давали в сумі однакові датки, хоч складались вони з ріжних частин: в Гійську (коло В’ягру, на пол[удневий] зах[ід] від Ніжанківець, с. 120), було з лану чиншу 16 гр., вівса колода і дрібне, все те разом = 462/3 [гр.], але не знати, скільки коштувала стація, що складалась з ялівки і вівса. В другім селі – Ясманичах (на прав[ому] боці В’ягру, нижче Ніжанківець, с. 93) було чиншу 10 гр., вівса з дрібним виходило на 322/3 гр., крім того, стації (гуси, кури, яйця) на лан припадало 92/3, разом 521/3 гр. Панщина в Ясманичах в люстр[ації] 1565 р. означена докладно: робити щодня півдня, крім понеділка, торгового дня, про Гійсько нема; в інв[ентарі] 1553 р. про обидва села сказано однаково: повинні робити всяку роботу.

В Мостиськім ключі бачимо ряд сіл з 48-грошовим чиншем (нормальний чинш); частина їх не давала хлібної данини, лише стацію, частина мала і хлібну (вівсяну) дань. До першої категорії належать: передмістя Мостиське (с. 86), Соколя (с. 114), Чернява (коло Мостиськ, на північ, с. 117) і Сарни (на північ від них, с. 115); у всіх сих селах дають з лану по 48 гр., лише стація робила ріжницю: в Сарнах і Соколій вона була майже однакова щодо ціни – складалась з вівса, ялівки, курей, яєць, масла і сирів, на суму звиш 11 зл., але з того, при ріжнім числі ланів, в Соколій припадало на лан коло 17 гр., в Сарнах – 43 [гр.]! В Черняві ціла стація коштувала 45 гр. (30 гр. – очевидно, ціна ялівки і 280 яєць, мабуть, по 20 з лану), так що на лан припадало коло 3 гр.! При передмісті Мостиськім за стацію зовсім не згадано. Таким чином, з тим усім Мостиське передмістя й Чернява належали до нижчеоподаткованих, а в Сарнах платили вище середнього.

Про панщину в сих селах маємо докладні відомості: з Мостиського передмістя робили кождого дня до полудня, крім торгового дня, по інших – два дні на тиждень; в Соколій, крім того, жінки пряли по чотири лікті пряжі з панського прядива.

В трьох селах Мостиського ключа, близько скуплених (на північ від Мостиськ) – Рудниках, Годині й Титовій Волі (тепер незвісна, вона тісно присиділа до Годині – с. 109, 118 – 119), крім 48-грошового чиншу, давали хлібну дань – по колоді вівса і дрібне (кури і яйця). Таким чином, маємо те нормальне оподаткування, що старостинська адміністрація заводила в конюших селах; але в Годині й Титовій Волі була значна стація, що підносила податки тутешні на яких 30 гр. з лану!

Мушу зазначити, що при Титовій Волі показано податки з господарства без означення числа ланів, та, порівнюючи те з податками сусідньої Годині (обидва села навіть стацію разом складали), не тяжко догадатись, що в Титовій Волі господарства мали по третині лану.

Про панщину виразно сказано лише при Годині; тут робили три цілі дні на тиждень, або на кождий день півдня, крім торгового дня, очевидно, теж панщина була і в Титовій Волі; про Рудники інв[ентар] 1553 р. каже, що «роблять всяку роботу».

48-грошовий чинш бачимо ще в кількох селах з більшою (подвійною) хлібною даниною, що належать до вищеоподаткованих (Титова Воля і Години, одначе, цілком зрівнюються з ними через оту велику стацію); вони належали вже до Дев’ятчицького ключа: Попівці, Циків (обидва на полудень від Медики – с. 96 – 98) і почасти Вишатичі (на лівім березі Сяну, с. 93), де, крім 48-грошового, були й більші чинші – до 64 зл., і загальна сума податку вагалась між 112 і 124 гр. з лану, тимчасом як у Попівцях і Цикові не переходили за 110½ і 113½ (разом із стацією).

Таку ж суму давали податки і в с.Поздячі Медицького ключа (на північ від Медики, с. 102), де, одначе, чинш був інший – 78 гр. і хлібна дань обмежувалась одною колодою вівса.

Щодо панщини, то докладне означення маємо лише для Вишатич – тут робили три дні на тиждень. Про Поздяч сказано, що селяни роблять певні дні на фільварку і виправляють підводи. При Цикові зауважено, що, крім панщини на королівськім фільварку, потягає селян до робіт дідичний війт.

Найвищий чинш – 96 гр. (дві гривні) знаходимо в двох селах Мостиського ключа: Ляшках (коло Мостиськ, с. 110) і Мальнові (с. 111 – на північ від Мостиськ); одначе, інші податки в сих селах були значно відмінні: в Ляшках давали хлібну дань, в Мальнові – значну стацію, що своїм складом пригадує стацію в Соколій та Годині. В заложенім під Мальновом новім селі – Мальнівській Волі (правдоподібно – на ґрунтах Мальнова) бачимо нижчий чинш – може, з огляду на нове осадження, але при тім хлібну данину. В сумі маємо числа: 126 [гр.] (Ляшки), 1082/3 [гр.] (Мальнів), 942/3 [гр.] (Мальнівська Воля).

Ми переходимо тепер до найвищеоподаткованих; правда, Ляшки і Вишатичі (частина) зі своїми податками роблять сей перехід не дуже примітним.

Два села руського права належали до сієї категорії завдяки бічному податку: в Брилинцях Руських (с. 121, на полуд[невий] зах[ід] від Перемишля) платили чиншу 361/3 гр. і лише півколоди вівса, в Ольшанах 50 [гр.] і колоду, стація була незначна, але велике «лісне», за право «врубу» – 60 гр. з лану, підносило загальну суму до 121½ і 144 гр. з лану. Крім того, давали півмірки попелу до білильні. Щодо панщини, то інв[ентар] 1553 р. знає в Ольшанах роботу щодня від полудня, люстрація 1565 р. в Брилинцях – роботу «коли скажуть».

В двох селах Засянні під Перемишлем (с. 79) і Пекуличах (с. 83 – над В’ягром, недалеко Перемишля) ціла вага лежала в великій хлібній данині, зложеній з колоди жита й колоди вівса, що коштували разом 92 гр., тимчасом як чинш був 24 – 30 гр. (в Пекуличах платили половину королеві, половину війтові); загальна сума досягала 1302/3 і 1312/3 – 1362/3 гр. Щодо панщини, то безпосередніх вказівок не маємо, але що в Засянні 1553 p. відкупали панщину по 60 гр. від господарства, як се ми Економічний стан селян в Перемиськім старостві в середині XVI в. 307 бачили і в Шегинях, де «робили всяку роботу», то, очевидно, якась подібна панщина мусила бути й тут.

Крім сих загальних податків, були ще деякі спеціальні; про них обмежимось короткою згадкою. В поодиноких селах стрічаємо селян, що при хліборобстві займались бортництвом [В Ляшках (4), Мальнові (9), Соколій (3), Сарнах (3), Черняві (6). Не виріжняю їх в осібну категорію, бо сі бортники заразом мали і ріллі і платили та робили з них однаково з іншими] і давали з своїх бортних «уходів» по певній мірі меду – ціна сього данного меду в ріжних селах вагається між 36 і 120 гр. з бортника.

В деяких селах пасли свиней і овець в королівських лісах і платили від свиней двадцятину, вівсяну дань або 1½ гр. від свині, а з овець давали за літню пашу двадцятину, за зимову – на iemiołe – грошову плату. Люстрація (с. 157) подає дохід від свиней для деяких сіл (подаю її на таблиці в рубриці лісне, в скобках, не враховуючи в загальну суму податку, бо се оплата від поодиноких господарів); бачимо, що на господарство її припадало 5 – 25 гр.

Для легшого перегляду оподаткування подаю табличку (всі податки на ній означено в грошовій ціні (в грошах), з лану; села розміщено групами в прогресії суми податків; взято лише ті, в котрих можна переложити податки на лан:

Бачимо, що податок в найвище оподаткованих перевищує більш як [в] 4 рази податок в найнижче оподаткованих селах. Податок, що, як то маємо причину думати, уважала нормальним сама старостинська адміністрація, є середній: він = 825/6, а взявши середній між двома найвище і двома найнижче оподаткованими селами (і поминувши Коровники, бо тут, може, урівноважувала панщина), маємо 89½ [гр.]. Причиною такої ріжниці були великі відміни в чиншах (від 10 [гр.] до 99 [гр.]), хлібній данині ([від] 14 [гр.] до 92 [гр.]), тимчасом як в деяких селах то того, то сеї зовсім не було, і побічні датки, що подекуди грали головну ролю. Се незвичайне вагання податків, скільки можна собі помітити, не урівноважувала, звичайно, й панщина. Правда, не скрізь ми її знаємо докладно, далі – робота «коли скажуть» або обов’язок всякої роботи (omnem laborem subire) давав поле для значних відмін і вагань, одначе, як звернути увагу, що в селах нижчеоподаткованих бачимо дводенну тижневу панщину, а в вищеоподаткованих – і щодня від полудня або навіть три дні на тиждень, то, очевидно, що панщина не стояла в зв’язі з великістю інших податків, себто не урівноважувала їх.

Рівень панщини взагалі дуже (як на таку ріжнорідність інших обов’язків) однорідний: два дні на тиждень – щодня півдня, крім торгового дня – три дні на тиждень; робота «що скажуть» і «всяка робота», очевидно, більш-менш стояли на однім рівні з сією дводенно-триденною панщиною. Як відбувалась панщина, про се докладно каже люстр[ація] 1565 р. при селі Вишатичах (с. 92 – 93): «Повинні на кождий тиждень робити на фільварку в Дев’ятичах три дні: коли худобою, то з кождого лану один віз або теж один плуг, а коли пішо – тоді з півлану роблять три дні на тиждень». Отже, з лану висилали віз або плуг, або двох робітників; що в селі сиділи переважно на півланах і чвертках, тож, очевидно, спрягались, а чвертники – висилали одного робітника з двох чверток, чергуючись. Чи сього порядку тримались скрізь, не знати; принаймні в Засянні (інв[ентар] 1553 р.) викупали панщину однаково 2 зл[отих] і ті, що сиділи на півлані, і ті, що мали три чверті. Рахунок полегшувався там, де господарства були все півланові, що бачимо в переважній більшості сіл.

Про два села знаємо, що там роботу викупали 60 гр.: в Шегинях, де інші робили «що їм скажуть», і в Засянні, де великість панщини нам незвісна. Як взяти сі 60 гр. за середню ціну панщини з господарства, а за середню ціну податків з півлану – 45 гр., то загальна сума доходів і робіт з півлану – себто середнього селянського ґрунту в середині XVI в., винесла б 105 гр. середнього оподаткування, 78 гр. в низькооподаткованих, 131 гр. в найвищеоподаткованих. Цікаво, що старі села «руського права» подибуємо на двох противних кінцях сієї скалі; старі села німецького права всі належать до вищеоподаткованих. Економічний стан селян в Перемиськім старостві в середині XVIв. 309

Було б інтересно ще дослідити на основі порівняння відомостей з 1553 і 1565 pp., як трималась великість податків в середині XVI в., одначе утрудняє справу те, що відомості інвентарю не всюди так докладні, як ми б того собі жадали.

В десяти селах маємо цілком ті ж податки, що й 1565 р. [Коровники, Ясманичі, Селисько, Попівці, Медика, Шегині, Мальнів, Соколя, Сарни, Гійсько] Сюди ж можна додати ще чотири: в трьох [В Рудниках давали з цілого села 6 колод, в Ольшанах овес обраховано на гроші (10 зл. 5 гр.), в Вишатичах давали 45 колод, чинші тут означено з ріжних часток, скільки можна судити – вони зійдуться з обчисленням 1565 р., та й тут чинші стояли незмінно ще з к[інця] XV в. (див. вище)] інв. 1553 р. обраховує вівсяну дань на ціле село разом, і виходить число відмінне, але правдоподібно – на лан припадало стільки ж, бо тут не було дрібних відмін, рахувалось на колоди; в четвертім ріжниця занадто дрібна, аби на неї зважати (в курах, яйцях, сирі).

Поза тим найдеться лише 4 села з значнішими змінами. В Поздячі давали той самий чинш, але «нічого іншого, окрім чиншу, не дають, через підводи, і возять дрова до Перемиського замку, коли треба»; тим часом 1565 p., крім панщини й підвод (може, в меншій мірі), давали вони й хлібну данину. В Бортятині платили з лану чиншу 27 гр., а не 36, як 1565 р.; в Черняві – 35 [гр.] (а не 48, як 1565 р.). В Брилинцях інв. 1553 р. показує з чвертки (се, очевидно, помилка – замість півлану) 13 гр., корець вівса і яйця (крім лісного), 1565 р. платили 18 гр.

Отже, на 18 сіл, для яких маємо повніші звістки, можемо констатувати в чотирьох збільшення податків в р. 1553 – 1565 (побільшало на 9, 10, 13, 32 гр. з лану).

Щодо панщини, то інв. 1553 р. майже цілком не дає матеріалу для порівняння. Він майже виключно обмежується загальними виразами:tenentur omnem laborem subire (Ясманичі), labores omnes necessarios obeunt (Селисько), labores omnes tenentur subire et in convocatoria tenentur, dum necesse est (Сарни) і т. ін.; коли натомість в люстр[ації] 1565 р. стрічаємо докладніші означення панщинних обов’язків, то зістається непевним – чи ми тут маємо діло з докладнішим поясненням, чи з певною переміною (заміною панщини «коли скажуть» на певні дні). Такі загальні означення знаходимо в інв. 1553 р. [В Мальнівській Волі – 1553 p. давали по 6 яєць і 1 курці з господарства] ще, напр., для с.Бортятина, Рудників, Мальнівської Волі. Для Ольшан маємо докладнішу відомість:laborem omnem tenentur subire, sed a meridie, але знов люстр[ація] 1565 p. не каже нічого і не дає можливості порівняти; можемо лише зазначити, що щоденна (південна) панщина вже подекуди існувала і в 1553 р. Наостанку – в с.Шегинях, здається, маємо викуп панщини: тимчасом як датки інших – 15 гр., кілька селян платили по 48 і 60 гр.

Порівнюючи оподаткування сіл Перемищини сих категорій з іншими староствами Галичини (що оглянули ми давніше), бачимо, що вона щодо розміру і вагання чиншів найближче підходить до Снятинщини й Дрогобиччини. Відомості про панщину, найчастіше даючи 2 до 3 днів з півдворища-лану, ближче підходять до відомостей про Галицьке староство; з ним багато подібності бачимо й щодо великості селянських ґрунтів (найчастіше півлану, хоч у Галицькім є ще чимало і ціло дворищних), тимчасом як в сусідніх староствах – Самбірськім, Стрийськім, Дрогобицькім середній ґрунт вже не дорівнює половині лану.

Примітки

…до них я зачислив би ще Шегині… – інвентар 1542 р. називає Шегині селом руського права. К.Арламовський вважав, що до сіл руського права, крім Медики і Шегині, відносилися конюші села Батичі, Малківці, Вітошинці, Даровичі, Торки, Буців, і стверджував, що цим переліком села руського права не вичерпуються [Arłamowski К. Klucz medycki… – S. 134 – 135].

… при описях Перемиського староства 1494 і 1497 pp…. – див.: ЗНТШ. – 1897. – Т. XIX. – С. 2.

… колода… – найбільша міра збіжжя, що складалася з чотирьох корців.

Сі дві колоди виглядають мені дуже неймовірно… але так в оригіналі – сумніви автора були цілком обґрунтованими: дефінітивний текст люстрації подає значно меншу цифру хлібної данини – господарство кметя тут щорічно віддавало як данину по 2 корці вівса [Lustracja województw Ruskiego, Podolskiego і Bełzkiego… – Cz. II. – S. 43].

… лісне… – плата за випас приватної худоби у королівських лісах. Інвентар 1542 p. називає цю плату дубровним. Тоді вона виносила від кожних 100 волів 12 грошів, лот (12,8 г) шафрану, фунт перцю. Її побирали біля перемиського мосту [Arłamowski К. Klucz medycki… – S. 161 – 162].

… інв[ентар] 1553 р. – див.: AGAD. ASK. Dz. LVI. P. 1. I, f. 20 v. (Ольшани), 21 v., 23.

… возили ріще… – йдеться про кущові дерева, що використовувалися для виготовлення загати на річці.

… утворилась в XVI в. з модифікації німецького права на ґрунті руських звичаїв – ця думка М.Грушевського була витлумачена К.Арламовським як твердження про відсутність впливу в регіоні польського права. К.Арламовський з цим не погодився, наводячи приклад опосередкованого впливу польського права на війтівства і солтиства у Львівській землі, встановлений К.Соханевичем [Sochaniewicz К. Wójtowstwa і sołtystwa pod wzlędem prawnym і ekonomicznym w ziemi lwowskiej // Studia nad historią prawa polskiego. – Lwów, 1921. – T. XVII; Arłamowski K. Klucz medycki… – S. 135].

… два конюші села… – автор має на увазі села Буців і Торки. Жителі цих сіл зобов’язані були стерегти королівське стадо.

… вони були середніми… – К.Арламовський пов’язує нижчі податки жителів Буцова та Торок з тим, що переведення їх з статусу конюхів на селянські панщину й чинш відбулося після 1520 р. Відтак, це переведення враховувало торунсько-бидгоські статути 1520 p., запровадження яких було спробою врегулювання стосунків між феодалами та їх підданними [Arłamowski К. Klucz medycki… – S. 147].

(інв. 1553р.) – див.: AGAD. ASK. Dz. LVI. P. 1.І, f. 61 v.

… торгового дня… – йдеться про визначений власником чи згідно з локаційним або фундаційним привілеєм день, коли відбувався торг.

… сей же інвентар зазначає… – див.: AGAD. ASK. Dz. LVI. P. 1. I, f. 36 v., 38 (Медика), 39 (Шегині).

… в інв[ентарі] 1553р. про обидва села сказано однаково: повинні робити всяку роботу – див.: Там само. – F. 61 (Ясманичі), 59 (Гійсько).

лікоть – міра довжини, що, як виникає з тексту люстрації, рівна третині сажня [Lustracja województw Ruskiego, Podolskiego і Bełzkiego… – Cz. II. – S. XVII].

… про Рудники інв[ентар]1553 p. каже, що «роблять всяку роботу» – див.: AGAD. ASK. Dz. LVI. P. 1.І, f. 85 v.

… до 64 зл. – описка замість «… до 64 гр.»

…дідичний війт… – урядник, що успадковував і мав право передати в спадок своїм дітям уряд війтівства. Крім дідичних війтів, були ще призначувані власником села чи королівським урядником-старостою війти.

… то інв[ентар] 1553 р. знає… – див.: AGAD. ASK. Dz. LVI. P. 1. I, f. 20 v.

… що в Засянні 1553 p. – див.: Там само. – F. 32 – 32 v.

… при хліборобстві займались бортництвом… – в історіографії існує думка, що у таких селах відсоток жителів, що займалися бортництвом, був до середини XVI ст. більшим. К.Вольський навіть вважав, що такі села були локовані з метою складання феодальної ренти натурою (медом) [Wolski K. Bartnictwo і pasiecznictwo dorzecza Sanu w XV і XVI wieku // Annales Universitatis Mariae Curie-Skłodowska. Sectio B. – 1955. – Vol. VII, 3. – S. 150]. З цим твердженням не погодилися Є.Топольський і Ю.Пулцвяртек, які вважають бортництво бічною галуззю рільництва [Topolski J. О literaturze і praktyce rolniczej w Polsce na przełomie XVI і XVII wieku // Roczniki dziejów społecznych і gospodarczych. – 1952. – Т. XIV. – S. 90 – 93; Półćwiartek J. Położenie ludności wiejskiej starostwa leżajskiego… – S. 143 – 144]. К.Арламовський на основі реєстру двірських бортних пнів у медицьких лісах пише про занепад тут бортництва. У першій половині XVI ст. тут було 555 пнів, а в 1540 р. – лише 100 осідлих, 455 – порожніх [Arłamowski К. Klucz medycki… – S. 162].

… бортних «уходів»… – визначених місць для бортницького промислу.

В Брилинцях інв. 1553 р. показує… – див.: AGAD. ASK. Dz. LVI. P.1.I, f. 21-21 v., 22-22 v.

В Мальнівській Волі – див.: Там само. – F. 61 v.

Він майже виключно обмежується загальними виразами… – див.: Там само. – F. 61 (Ясманичі), 62 (Селисько), 93 (Сарни).

Такі загальні означення знаходимо в інв. 1553 р. – див.: Там само. – F. 84 v. (Мальнівська Воля), 85 v. (Рудники), 86 v. (Бортятин).

Для Ольшан маємо докладнішу відомість… – див.: Там само. – F. 20 v.

Подається за виданням: Грушевський М.С. Твори у 50-и томах. – Львів: Світ, 2003. – т. 5, с. 300 – 310.