11.02.1907 р. До І. Джиджори

Дорогі товариші!

По телеграмі п. Кревецького про заборону я ждав листа з близшими ближчими поясненями поясненнями (н[а]пр., не знаю, чи заборона прийшла формально на письмі). Я писав до Чик[аленка], просячи висондувати визондувати справу. З того буде видно, чи замість «Вістника» «Вісника» можна буде видавати журнал під иньшим іншим іменем, чи переносити його до Петербурга, чи вернути до Львова.

Відповідно до того, що він Вам скаже – якби вийшло, що в Київі Києві журнала не буде – то треба б спинити складанє складання «Віст[ника]» «Віс[ника]», а Сидоряк в такім разі нехай складає «Історію». Виплату за папір зволікайте, а дерева купіть 1/4 сажня – через управляющего домом або можна се зробити через Синицького.

Ви не пишете мені на запитаня запитання, і я досі не знаю, чи дістаєте посилки з виданями виданнями Спілки і т. д. Взагалі занадто мало пишете про справи. Мені самому приїхати в тій хвилі ненаручно, волів би трохи пізнійше пізніше.

Здоровлю!

Ваш М.Груш[евський]

Примітки

Публікується вперше за автографом (ЦДІАЛ України, ф. 309, оп. 1, спр. 988, арк. 7 – 7 зв.). Лист адресований одночасно до Івана Кревецького та Івана Джиджори, які у січні – на початку лютого 1907 р. разом працювали в київській конторі ЛНВ. Зберігаються в архівній справі листів М.Грушевського до І.Кревецького в ЦДІАЛ України (Там само). Лист написаний рукою Марії Грушевської. Підпис – рукою Михайла Грушевського.

По телеграмі п. Кревецького про заборону… – Отримавши цю телеграму від 24 січня (ст. ст.) 1907 р., М.Грушевський записав у щоденнику: «[…] в п’ятницю пополудні прийшла телеграма про заборону ЛНВ і наче затроїла мене. Три дні ходжу сам не свій» (ЦДІАК України, ф. 1235, оп. 1, спр. 25, арк. 141 зв.; запис від 26 січня 1907 p.).

Телеграма зберігається у справі листів І.Кревецького до М.Грушевського: «WISTNYK ZAKRYTYJ ZA WREDNOJE NAPRAWLENJE KNYZKA NE SKONFISKOWANA. KREWESKYJ» (Там само, спр. 567, с. 84). Слідом за телеграмою, 28 січня (ст. ст.), І.Кревецький відправив листа, в якому докладно описував причини заборони:

«Як В[исоко]п[оважаний] П. Професор вже знають певно з нашої телеграми, «ЛНВістник ЛНВісник» закритий з поручення канцелярії генерал-губерн[атора] на час воєнного стану; найпершу звістку про се закритє закриття подав «Киевлянин» зі своїм коментарем (який посилаю), з якого й ми довідалися.

Зараз, отже, пішов в цензуру д. Синицький, і тут Сидоров потвердив сю звістку (закрито за вредное направление), додаючи заразом: «одно з двох українських видань у Київі Києві мусіло мусило вмерти; та Ви маєте дозвіл на видаваннє видавання «Нової громади», який ще не вигас, – видавайте від лютого «Нову громаду».

Зрештою ще бажав він бачитися з В[исоко]п[оважаним] П. Професором і зазначив се кілька разів зараз тоді, а також знов вчора; здасться, чи не було б можна ще лихо направити, бо й так ціла справа, поминувши потвердженнє підтвердження Сидорова, досить неясна і загадкова – ще донині не дістали офіціяльного офіціального повідомлення про закриттє закриття ні ми, ні д. Красіцький, ні друкарня (яка про се нічого й не знає, бо крім «Киевлянина» повторив ще сю звістку «Киев[ский] голос», тим часом «Рада» і «Киев[ская] мысль» промовчали її). Перша книжка одначе не сконфіскована» (Там само, с. 28 – 31, 55).

…чи заборона прийшла формально на письмі - Ще 14 січня (ст. ст.) 1907 р. з канцелярії київського, подільського та волинського генерал-губернатора до Київського тимчасового комітету у справах друку надійшов лист з грифом «секретно» з дорученням вести спостереження за ЛНВ, який перенесено до Києва «с целью поднять агитацию против проти единства малороссов с русским народом» (Там само, ф. 295, оп. 1, спр. 20, арк. 3 – 3 зв.).

Ознайомившись з першою книжкою ЛНВ, 24 січня (ст. ст.) 1907 р. київський, подільський та волинський генерал-губернатор видав постанову про призупинення видання «Вістника» «Вісника» на час военного стану в Києві та губернії, «принимая во внимание вредное и тенденциозное направление такого номера» (Там само, арк. 5 – 8).

Я писав до Чик[аленка], просячи висондувати визондувати справу. – Згаданий лист М.Грушевського не зберігся, але у листі Є.Чикаленка від 29 січня (ст. ст.) 1907 p. підтверджено відомості, подані І.Кревецьким:

«Сегодня Сьогодні я приїхав з Херсонщини саме в день виборів; боявся раніше приїздить, щоб знов не взяли до Іванової хати. Після виборів побіг в редакцію і довідався, що нібито заборонено ЛНВ, але офіціально ні редакція, ні друкарня не сповіщені. Зараз я кинувся до Сініцкого, і виявилось, що його кликав Сидорка і сказав, що якби був тут проф. Грушевський, то можна було б ще залагодить справу. […]

Роспитавшись Розпитавшись у Джиджори, що Вам дано телеграму, я все-таки, на всякий випадок, пишу Вам про все це, може, Ви ще не зараз виїдете. Мені здається, що Вам треба зараз приїхати сюди, щоб як-небудь улаштувать справу з «Вістником» «Вісником», основуючись на словах Сидорки. […] Рукописи сьогодня сьогодні вернули, ходив за ними Павловський, а за «Вістниковими» «Вісниковими» – Джиджора» (Там само, ф. 1235, оп. 1, спр. 822, арк. 88 – 89 зв.).

…чи замість «Вістника» «Вісника»можна буде видавати журнал під иньшим іншим іменем, чи переносити його до Петербурга, чи вернути до Львова. – За листами І.Кревецького, Є.Чикаленка, щоденником М.Грушевського відомо, що в разі закриття ЛНВ розглядався варіант видання «Нової громади», дозвіл на яку залишався чинним (ЦДІАЛ України, ф. 309, оп. 1, спр. 988, арк. 42).

30 січня (ст. ст.) 1907 р. І.Кревецький інформував, що Є.Чикаленко подав заяву на видання нового журналу під назвою «Новий вістник», підписавши себе видавцем (ЦДІАК України, ф. 1235, оп. 1, спр. 567, с. 34 – 35). На той час справа про закриття «Вістника» «Вісника» ще не була остаточно вирішена, і в Києві чекали на приїзд М.Грушевського для її полагодження. Скасування воєнного стану вирішило проблему: ЛНВ було дозволено видавати далі.

…через Синицького. – Не маючи можливості постійно перебувати у Києві та вести всі справи ЛНВ як юридична особа, 10 січня 1907 р. видавець журналу М.Грушевський передоручив ці права М.Синицькому. У завіреному нотаріусом дорученні визначалися такі позиції: вирішення справ у цензурі та адміністративних органах, подання різних прохань та скарг, отримання довідок, адресованої на ім’я видавця офіційної кореспонденції, грошових переказів, ведення справ у судових інстанціях тощо (Там само, спр. 39).

Світлана Панькова, Володимир Пришляк

Подається за виданням: Листування Михайла Грушевського. – К.: 2008 р., т. 4, с. 66 – 67.