1. Історіографія
Михайло Грушевський
В небагатих наших відомостях про політичне життя Галичини XI – ХІІІ в. малозначно промайнув один з важніших політичних центрів її, щоб потім зовсім зійти з історичної арени – кажу за Звенигород. Історичні відомості про його політичну ролю бідні, їх можна б роз’яснити в зв’язку з загальною історією краю, але тут на перешкоді стоїть одна важна обставина – непевність щодо його положення, і то так значна, що приходиться вибирати між місцевостями положеними в басейні Бугу або на середнім Дністрі; при такій непевності всякі виводи про політичну ролю міста, розуміється, були неможливі. Тому мусимо почати від вияснення сієї справи – де він був. А що історичні відомості про положення Звенигорода (хоч досить ясні, по правді) давали повід до різних толкувань, і аж при фактах археологічних набирають безперечної сили до переконання, тож мусимо звернути увагу і на перші, і на другі в сій справі. Але насамперед оглянемось коротенько на саму історію сього питання.
Пам’ять про існування на Галицькій Русі стародавнього Звенигорода в літературі, можна сказати, не переривалась ніколи, завдяки тому, що ім’я його поза давніми літописями увійшло до пізніших компіляцій, але питання про те, де він був, виникло досить пізно. Карамзін при першій згадці про нього вказав на « Дзвиногрод межи Станіславовом і Камінцем» ([История, т.] II, пр. 148), себто Звенигород на Дністрі, на устю Дзвинячки, і більше над сим питанням не застановлявся. За ним пішли Арцибашев і Погодін (див.: Исследования, IV, с. 169), доперва Надєждін і Неволін у своїх примітках на Погодіна, друкованих в 1844 p., вказали, що вибирати треба з чотирьох галицьких Звенигородів: на Дністрі, на Стрипі (коло Бучача), коло Львова і четверте – гора Звенигород над Збручем (коло Товстого, з давнім городищем), і що з них літописним Звенигородом може бути лише той, що під Львовом (Погодин, Исследов[ания], l[ocum] c[itatum]). Того ж погляду був і Зубрицький, і в II т. своєї «Історії Галицької Руси», що вийшла в 1852 р. (с. 59, пор. І, с. 19), він поясняє епізоди битви 1144 р. на основі топографії сучасного Звенигорода під Львовом.
За ним небіжчик Василь Ільницький написав спеціальну брошуру (Стародавные галицкие городы, часть 1, Стародавный Звенигород, 1861), де зібрав літописні відомості про Звенигород, прикладаючи їх до Звенигорода під Львовом (сю тезу небіжчик приймав як готову, що не потребує доводу і оборони) і поясняючи їх теж його топографічними обставинами; при тім він звернув увагу і на Звенигородське замчище, уважаючи його давнім, княжих часів. Того ж Звенигорода держався і проф. Шараневич у своїй «Історії Галичини (с. 38). Таким чином Звенигород підльвівський здобув собі повне право горожанства в руській і російській літературі, і Барсов, що в своїм «Словнику», як перед ним і Погодін, не міг вибрати рішучо котрого-небудь Звенигорода в своїй географії Початкової літописі, вже без вагання став при Звенигороді під Львовом.
Але інша теорія тим часом жила в польській літературі, і нарешті прийшла з поглядами руських письменників до конфлікту. Вже в 40-х pp. в праці Балінського і Ліпінського «Starożytna Polska» висловлено думку (цілком категорично), що княжий Звенигород – то Звенигород над Дністром, ще й при тім помішано разом відомості з пізніших часів про обидва Звенигороди (дністрянський і підльвівський – Balihski, Lipiński, Starożytna Polska], III вид. 1886, с. 175); се mixtum compositum [суміш] перейшло потім до польських енциклопедій Оргельбранда, Шнайдера і до Słownik-a geograficzn-oгo, виданого p. 1881, де було передруковано про нього буквально з Starożyt-ної Polsk-и. Одним словом – ся теорія панувала в польській літературі [Вкажемо ще на статтю Киркора [Материалы] в «Древностях – Трудах Москов[ского] археолог[ического] общества», т. VIII, с. 163.].
Р[оку] 1886 талановитий польський сатирик і новеліст Ян Лям написав спеціальну статтю про Звенигород ([Lam], Starożytny Dźwinogrod і «Rożne Pole», друк[овану] в час[описі] Dziennik Polski і осібно p. 1887), де виступив проти згаданої брошури Ільницького і боронив теорію Звенигорода наддністрянського. Написана талановито і вправним пером, ся стаття зробила враження, і через те варто застановитись над нею хоч коротенько. Лям доводить, що під Звенигородом підльвівським, як і під іншими, нема річки Білки (на неї вказував Ільницький), що тут, серед боліт, нема місця для більшого міста, яке в оповіданні про боротьбу Володимирка з Ростиславом містить в собі 3000 залоги; що взагалі не можна собі територіально представити князівство, якого б столицею був сей Звенигород; що він не був королівщиною, староством, як інші значніші княжі міста; тим часом Звенигород на Дністрі мав служити столицею Пониззя, був староством і в польській літературі XVI – XVII в. жила традиція про Звенигород на Поділлі (дрібніші аргументи і закиди поминаю); щоб усунути трудності при приложенні до наддністрянського Звенигорода літописних оповідань, Л[ям] усовує з оповідання 1144 р. Рожне поле і Голі гори, уважаючи се помилкою північного літописця, що, не знаючи топографії, безпотрібно приплів їх до свого оповідання [Рожне поле, виходячи з варіантів Воскресен[ської] і Нікон[івської] літоп[исі], Лям знаходив коло Рожанця під Любачовом.], а з огляду на оповідання під р. 1226 припускає існування двох Звенигородів.
Таким способом справа прийшла знову в непевність і в ній зістається й досі. Ми перейдемо тепер до вияснення її, й насамперед приглянемося тому Звенигороду, що має бути старим княжим городом, далі переглянемо місця літописі, що дають якісь вказівки про положення Звенигорода, а потім перейдемо до археологічного матеріалу.
Примітки
… польських енциклопедій Оргельбранда, Шнайдера і до Słownik-a geograficzn-oгo… – йдеться про видання Encyklopedyja powszechna. – Warszawa, «Orgelbrand», 1861. – Т. VII. – S. 946 – 947; Słownik geograficzny ziem polskich і innyh krajów słоwiańskich. – Warszawa, 1881. – T. II. – S. 310; Schneider A. Dźwinogród pod Lwowem і jego historyczne znaczenie // Przewodnik Naukowy і Literacki. – Lwów, 1872. – № 11. – S. 151-166; № 12. – S. 225-227.
Подається за виданням: Грушевський М.С. Твори у 50-и томах. – Львів: Світ, 2004 р., т. 6, с. 389 – 391.