Ковтки «київського типу» у сучасних кавказців

Михайло Грушевський

В своїм рефераті про Молотівський скарб [Записки, т. XXV і XXXI.] я між іншим застановився над так званим київським ковтком (дротяний обручик з трьома металічними насадженими на нього і прикрученими галочками); я вказав на варіації сього типу, його розповсюдження та розвій, який можемо слідити на підставі більш або менш докладно датованих находок. Я спімнув там і про кавказький варіант старих осетинських могил: срібні, гладкі галочки, форми жолудя, одначе не міг ще щось ближче сказати про ковтки сього типу, якій тепер ще уживаються Кавказькими тубильцями.

Перший раз я побачив на виставі одного азіатського золотника у Владикавказі ковтки сього типу в 1896 р. Літом минулого року удалося мені купити пару таких ковтків, срібних і позолочених, доброї роботи, за смішну ціну півтора рубля. Коли показав я їх одному виднішому українському археологу, він на хвилю не вагався признати в них предмет нашої старої штуки, новий варіант київського ковтка з якоїсь київської розкопки. І дійсно, ся пара ковтків якби щойно вийшла з якої київської робітні XI–XII в.

На долученім рисунку подано один такий ковток в натуральній великості. На срібний дротяний кружок посаджені три однакові галочки; різниця тільки в тім, що вони не нанизані на дріт, а присаджені (прильотовані) до нього: се ослаблення первісного типу, котрого слід заховався в тоненькім дротику, що обвиває дріт між галочками: коли галочки насажувалися на дротяну обручку, він мав на меті примоцувати сі галочки (що сиділи на ній зовсім свобідно), аби не їздили по дроті; тепер, коли галочки й без того прильотовані до дротяної обручки, сей дротик, властиво, безпотрібний, се пережиток давнішого типу.

Галочки ажурні, кожда з них зложена з двох половинок – чашечок, прильотованих до себе, а знову кожда половина зложена з шести листків; листок складається з бляшаної дужечки, заповненої збитком філіґранового дротика, в формі цифри 8; кожда галочка закінчена срібною перлинкою, всадженою в гніздо, зроблене з філіґранового дротика.

Серед різнорідних варіацій ажурних ковтків староруських находок можемо вказати типи й досить зближені до сього кавказького ковтка. Напр., між ковтками переяславської нахідки 1885 р. маємо один, котрого галочки зложені з чашечок вправді не з двох, але з трьох, з котрих кожда зложена з шести листків – дужечок, з перлинкою посередині (Кондаков, Русские клады, І, таб. XII, 10); з другого боку, підходить сюди широко розповсюджений тип галочки, що складається з очків, з котрих кожде знову зроблене з кількох збитків філіґранового дротика (напр., Кондаков, Op. c[it]., таб. IV, 1, 2, 4, 5, 9, 10). Галочки кавказького ковтка розвивають далі сі варіанти.

По словам золотника, такі ковтки досі уживаються гірняками околиць Владикавказа (правдоподібно – осетинами); що маємо до діла з предметом і технікою дуже розповсюдженою, показує й смішно мала ціна сеї – як бачимо, дуже скомплікованої й досить делікатно виробленої окраси.

Її деталі не стоять одиноко: в виробах місцевого золотництва можна на кождім кроці стрінути подібні. Наприклад, головка сього ґудзика (від осетинського станика, подана в натуральній великості) в меншій і трохи простішій формі повторяє галочку ковтка. Головки аґрафа (що нашиваються на грудях станика осетинських дам), з котрих подаю тут одну – меншу, дають модифікацію того ж типу: чашечка з шести листків, заповнених філіґрановим збитком, що кінчиться срібною перлинкою, і т. ін.

Тепер само собою насувається питання, як пояснити собі се існування на далекім Кавказі нашого київського ковтка?

Припустити, що предмет староруської штуки, якийсь руський винахід перейшов і так сильно загніздився на Північнім Кавказі, досить трудно: стичність північнокавказької культури з київською (через Тмутаракань) не була дуже тривка й інтенсивна; з другого боку, як ми бачили, кавказький ковток не стоїть одиноко в місцевім золотництві, тим часом як для ажурних галочок наших давніх ковтків небагато знайдемо паралелів в староруськім золотництві. Тож правдоподібніше думати, що на Русі й на Кавказі сей ковток – взагалі, й спеціально – ажурний явився з одного спільного джерела. Якого?

Два спільні джерела можуть бути a priori прийняті для Русі й Кавказу, одно – Візантія, котрої культура якийсь час сильно впливала на грузинську й осетинську, друге – Схід: Персія, Сирія. З сих двох джерел в данім разі я уважав би більш правдоподібним се друге – східне.

Се вже, розуміється, я схожу на ґрунт здогадів і гіпотез, бо для аналізи орієнтальних впливів у нашій давній культурі й штуці зроблено ще небагато, але мені здається вповні правдоподібною гадка, що, напр., в так улюбленім в староруській штуці дрібноперлястім орнаменті, в різьблених круглих бляшечках маємо ми орієнтальні мотиви. Супроти того й гадка, що тригалочний ковток взагалі й ажуровий – спеціально, прийшов до нас зі Сходу, здається мені зовсім можливою.

На закінчення піднесу, що в сучаснім кавказькім золотництві можна знайти й більше паралель для нашої старої штуки. От хоч би той осетинський ґудзик – чи не пригадує він нам (відкинувши головку) київських ґудзиків (щоправда – далеко простіших) з нахідки 1880 р. (Кондаков, Op. c[it]., таб. II), або ще більше – ґудзиків рязанського скарбу 1822 p., де боки ґудзика вже заповнені, як і на сім кавказькім, філіґрановими звитками, щоправда, звитками – більш штучними, ніж більш примітивний рисунок кавказького ґудзика.

10 (22). І. 1900

Примітки

Публікується за виданням: Грушевський М. Ковтки «київського типу» у сучасних кавказців // ЗНТШ. – Львів, 1900. – T.XXXVII. – Кн. V. – С. 1 – 4.

…над так званим київським ковтком (дротяний обручик з трьома металічними насадженими на нього і прикрученими галочками) – термін ковтки «київського типу» виник у кінці XIX ст. внаслідок поширення таких виробів у скарбах Києва і Київської землі.

В археологічній літературі другої половини XX ст. вживаються різноманітні назви щодо т. зв. ковтків київського типу, їх називають «скроневими кільцями з трьома намистинами» (Рыбаков Б.А. Ремесло Древней Руси. – М., 1948. – С.337 – 338), «сережками з трьома намистинами» (Корзухина Г.Ф. Русские клады IX–XIII веков. – Москва; Ленинград, 1954. – С. 30), «ковтками з нанизаними намистинами» (Пастернак Я. Археологія України. – Торонто, 1961. – С. 556 – 557) або просто «сережками» (Гончаров В.К. Пам’ятки ремесла // Археологія Української РСР. – К., 1975. – Т. 3. – С. 338) чи «скроневими кільцями» (Археологія і нумізматьжа Бєларусі. Энцыклапедыя. – Мінск, 1993. – С. 566).

Із матеріалів археологічних досліджень відомо, що такі прикраси використовувалися по-різному: їх підвішували на стрічках або ремінцях до головного убору, чіпляли до волосся, продягали у вуха, вони могли слугувати частинами складніших підвісок. Тому до них не завжди підходить термін «ковтки», який вживався в значенні прикрас для вух (Седова М.В, Украшения из меди и сплавов // Древняя Русь. Быт и культура. – М., 1997. – С. 65). Більш вдалою слід визнати назву «тринамистинні прикраси» (Жилина Н.В. Трехбусинные украшения древнерусских кладов XII–XIII веков (типология, эволюция, технология и орнаментика) // Культура славян и рУсь. – М., 1998. – С. 297 – 315).

З сих двох джерел в данім разі я уважав би більш правдоподібним се друге – східне – дослідники одностайні в тому, що тринамистинні прикраси виготовлялися в Києві та інших великих містах. Однак тривають дискусії щодо їх походження (див. згадані праці Б.О.Рибакова і Г.Ф.Корзухіної). В останні роки починає переважати думка про візантійські прототипи для таких виробів (див. згадану працю Н.В.Жиліної).

В.Петегирич

Подається за виданням: Грушевський М.С. Твори у 50-и томах. – Львів: Світ, 2005 р., т. 7, с. 319 – 321.