Початкова сторінка

Михайло Грушевський

Енциклопедія життя і творчості

?

5. Огляд діяльності

Михайло Грушевський

Наша критична робота коло Богданка скінчена. Оглянемося тепер ще на сю фігуру історичну.

Його діяльність належить до початкових часів козаччини, коли вона не представляла ще сили грізної для самої Речі Посполитої й її шляхетського устрою, коли вона ще не закрасилась виразно соціально-політичною, анти-польською й антишляхетською закраскою, а представлялась на поверховий погляд ще якимсь лише юнацьким буянням an und für sich, якимсь спортом, приодягненим авреолою боротьби з поганими ворогами Св. Хреста, і се пограничне «луплення чабанів татарських» і руйнування татарських улусів і турецьких осад було заразом і популярним в очах тогочасного суспільства зайняттям, і вигідним промислом.

Тож до козаччини присували люди різного стану і народу – охочі до слави й охочі до легшого хліба, шляхтичі з сусідніх земель, з «добрих родів», охочі до бурхливого, військового життя, особливо такі, що не мали чого робити в родинних гніздах – чи з причини малої «фортуни», чи з поводу якого-небудь «нещастя» в формі чиєї-небудь розбитої голови або небезпечно проколотого боку.

До сієї категорії належали Вишневецькі, Самуель Зборовський, Станіслав Копицький – сюди ж належала і родина Ружинських.

Родина кн[язів] Ружинських була родом з Волині, з Володимирського повіту, родина розгалужена і здрібніла: родинні маєтності волинські вже в середині XVI в. поділялись на кілька частин, тож Ружинські мусили заробляти хліб службою по інших краях: один брат Остапа служить кн[язю] Роману Сангушкові, сам Остап – кн[язю] Мих[айлу] Вишневецькому підстаростою в Черкасах, а пізніше Костянтину Острозькому – підвоєводою в Києві, син його Михайло служить, здається, Янушу Острозькому [Принаймні був в якійсь залежності від нього – Опись Київ[ського] арх[іву], кн. 8 [Опись книги Киевского центрального архива], с. 53, № 22; cf. Новицкий, Op. cit., с. 64.]. Інші, як Кирик і Миколай, пробували поправити свою «фортуну» колонізацією українських «пустинь» [Див. відомості про Ружинських в наведених статтях і особливо у Вольфа [ Wolff, Kniaziowe litewsko-ruscy], с. 415 – 417.]. Для таких небагатих шляхтичів Запоріжжя і козацькі забави представляли дуже відповідну і привабну арену, і от ми бачимо цілий ряд Ружинських козацькими отаманами.

Є цілковита аналогія тут між ними і іншою княжою родиною волинською – розумію Вишневецьких. Як сі, так і ті стояли близько до козаків, займаючи уряди на Україні; Остап Ружинський був підстаростою черкаським і підвоєводою київським; він же здобув маєтності в Київщині – значить і в сфері колонізаційній мусив стикатись з козаками. Перехід до ватаг козацьких для його родини був нетрудний, і різними часами аж троє Ружинських виступають козацькими отаманами – Богдан, Михайло і Кирик.

[Руліковський (Słownik geograficzny, VII, p. 917, X, p. 48), і за ним Вольф, уважаючи гетьмана Михайла за Михайла Івановича Ружинського, мають ще четвертого козака в роді Ружинських – Миколая Остаповича: до нього вони прикладають актову звістку, що в р. 1587 Кирик і Мись (Miś) Ружинський разом з кн[язем] Курцевичом вбили в Луцьку Олекс. Комара, напавши на його господу, за що Кирика засуджено на смерть, а інших двох – на ув’язнення (Руліковський взяв сю звістку з рукоп[исі] «Początek regestru ksiąg ziemi Łuckiej»), і потім в кім бачать Михайла Ружинського, згаданого в р. 1588 разом з Кириком в ролі козацьких отаманів (у Соловйова) [История России. – С. 609].].

Козаччина тоді, повторяю, свого соціального характеру виразно не замаркувала, тим поясняється і се, що такий Кирик – колишній отаман козацький (десь коло р. 1588), коли та козаччина рушила на Україну й почала руйнувати шляхетські дібра по ряду (між ними й його власні), виступив проти козаків разом з Жолкевським і своїми нелюдськими карами над ними скандалізував навіть Жолкевського, аж той виправдував його, що козаки «всій тій землі, а особливо йому до живого доїли» [Listy St. Żółkiewskiego, p. 74.]. Тим поясняється і се, що Ружинські то отаманують, то господарюють на Україні.

Богдан виступає перший в ролі отамана; як ми бачили, вже в 1575 р. у Папроцького виступає він як «гетьман низових козаків», на чолі своєї «роти», в ролі пограничного рицаря, відданого цілковито боротьбі з татарвою. Хоч Папроцький говорить, що він, «погордивши багатством, полюбив славу» і для неї покинув «дочасну розкіш світову», але ми не маємо ніяких поводів думати, що Богдан справді був людиною багатою: всі Ружинські належали до бідніших князів, Остап – якщо він був батьком Богдана, мав цілком незначну маєтність на Волині, а набуті ним землі в Київщині тоді ще не мали більшої вартості, притім Богдан був одним з чотирьох синів, хіба б женячкою збагатів – але й на се нема сліду, так що скорше треба уважати ті слова Папроцького риторичною фразою [Інакше думав Куліш, – ідучи за Папроцьким, очевидно: «Було в сього чим держати свою роту до оборони узграниччя, а мавши коло боку хоробру роту, тим самим звертав на себе увагу козацького товариства і, з його волі, гетьманував над запорожцями» (Перший період козацтва [Куліш, Первий період козацтва //] Правда, 1868, с. 291).].

Рота Богдана, отже, правдоподібно, не була надвірною ротою, які бачимо у багатших панів; не був він і ротмістром пограничним в службі Речі Посполитої – тому противиться назва «гетьмана козацького» [Д.Еварницький (История, II, с. 41) пише: «Кн[язь] Б[огдан] Р[ужинський] став звісним спочатку як проводир польської козацької міліції, що стерегла границі польської республіки. Побачивши спільність інтересів як граничних, так і низових козаків, Б[огдан] Р[ужинський] перейшов до низових» – се, очевидно, довільне толкування слів Папроцького, що називає Богдана «гетьманом низових козаків»; та й противставлення якихось козаків граничних козакам низовим трудно оперти на фактах.]; рота, мабуть, значить тут лише ближчих товаришів Богдана в його козакуванні (подібно як при Оришевськім в пописі р. 1581 бачимо відділ з 30 люду окрім самого козачого війська) [Źródła dziejowe, XX, p. 155.].

В ролі козацького отамана, на чолі низівців, робить Богдан похід на Крим 1575 p., має зносини з урядом московським, що тоді часто запомагав козакам грошима в своїх інтересах – боротьби проти татар; виходить в новий похід на татар десь в р. 1577 або пізніше трохи, і гине під Аслам-Керменом (теперішньою Каховкою). Відомості про нього, як ми бачили, бідні, час його діяльності історичної дуже короткий, зате й образ його одноцільний – се шляхтич-козак, пограничний лицар-борець з «поганством».

Папроцький називає його гетьманом; в інших відомостях він сього титулу не має (у Горецького і Бєльського зветься просто вождем, в московській реляції – головою). Тодішнє козацтво ледве чи було вже зорганізоване в один організм, з одним старшим на чолі, як то ми бачимо пізніше (хоч і то не все).

Правда, наші відомості не все докладні, чужі автори різних реляцій про козаків могли не дуже застановлятись над козацькою ієрархією; але можемо констатувати в них виступлення рівночасно кількох осіб в ролі козацьких старших: напр., в московськім листі з р. 1588 Кирик і Михайло Ружинські виступають разом як старші козацькі [Уривок у Соловйова [История России], т. VII, вид. 1894, с. 609.].

В пам’ятках літературних і в документах навіть (але не в правительствених) такі отамани козацькі – без різниці – звуться дуже часто гетьманами: так називають в р. 1585 міщани київські Михайла Ружинського, а записка в львівських книгах актових того ж чи іншого Ружинського в р. 1588; так називає Бєльський під р. 1578 свого свояка Оришевського, хоч в урядовім документі – пописі р. 1581 він названий лише «поручником козаків низових запорозьких», і під час його урядування бачимо ми багато інших «отаманів», «старших» і «гетьманів». Лише уряд польський центральний ніколи, аж до Хмельницького, сього титулу за козацькими вождями не признавав і звав їх старшими.

Чи був з тим всім Богдан Ружинський головним вождем цілого козацтва, чи одним з кількох подібних йому отаманів козацьких, – безпосередніх вказівок не маємо, але то можемо сконстатувати, що між pp. 1575 і 1577 (похід Шаха), окрім нього, ніхто нам тепер в ролі козацького старшого невідомий.


Примітки

Вишневецькі… – знаменитий український князівський рід, ймовірно, Корибутовичі (походять від Федька Несвізького (Федора Корибутовича), сина Дмитра-Корибута Ольгердовича) (Войтович А. Князівські династії Східної Європи. – С. 328 – 332; WolffJ. Kniaziowe litewsko-ruscy od коńса XIV wieku. – Warszawa, 1895. – S. 537).

Станіслав Копицький… – подільський шляхтич, тісно пов’язаний з козаками (Леп’явко С.А. Українське козацтво в міжнародних відносинах (1561 – 1591). – С. 61 – 65).

Роману Сангушкові… – Сангушко Роман Федорович (бл. 1537 – 1571) – український князь з гілки Ольгердовичів, житомирський староста (1557 – 1571), брацлавський воєвода (1566 – 1571), польний гетьман Великого князівства Литовського (1567 – 1571) (Войтович Л. Князівські династії Східної Європи. – С. 356).

Мих[айлу] Вишневецькому… – Вишневецький Михайло Олександрович (? – 1584) – український князь, черкаський і канівський староста (1559 – 1580), брацлавський каштелян (1580 – 1581), київський каштелян (1581 – 1584), любецький староста (1584) (Там само. – С. 333).

Янушу Острозькому… – Острозький Януш (1554 – 1620), старший син Василя-Костянтина Острозького, волинський воєвода (1585 – 1593), краківський каштелян (1593 – 1620), білоцерківський, богуславський, черкаський, канівський, переяславський староста (Там само. – С. 234).

Шаха… – Шах (? – ?) – козацький старший (можливо, гетьман) у 1577 – 1588 pp. відзначився організацією походу 1577 р. на Молдову, пограбуванням татарського посла (зима 1576 – 1577), причетністю до арешту Івана Підкови (Леп’явко С.А. Українське козацтво в міжнародних відносинах (1561 – 1591). – С. 65 – 69).

Подається за виданням: Грушевський М.С. Твори у 50-и томах. – Львів: Світ, 2004 р., т. 6, с. 431 – 434.