2. Звістки козацьких літописів

Михайло Грушевський

Перші звістки про Богданка в козачій традиції ми стрічаємо в 1-й чверті XVIII в. Правда, про нього говорить звісний лист Сірка до турецького султана з 1675 p., наведений у Величка, але сей лист, на нашу думку, представляє з себе фальсифікат XVIII в.: се ясно зраджує мова його й самий зміст. Поки що час написання сього листа годі нам докладніше означити, лише констатуємо, що найраніші звістки про Богданка в перехованій до нас козацькій літописній традиції – то оповідання Грабянки (писане перед 1710 р.) і лист Сірка (перед 1720 p.). Оповідання обох про Богданка дуже короткі і подібні: Грабянка каже, що після татарського нападу 1575 p.:

«Вскорѣ козаки воздали имъ и за сіе, егда вшедше за Перекопъ зъ вожемъ своимъ Богданком, такожде огнемъ и мечемъ повоеваша» ([Грабянка, Действия], с. 21).

В листі Сірка: «По немъ (Кішці), року 1575, Богданко зъ козаками Кримъ воевалъ и плюндровалъ» (Величко, [Летопись], II, с. 380).

Сі відомості, безпосередньо чи посередньо (через яку-небудь руську компіляцію XVII в., яких було чимало), мають своє джерело, певно, в «Хроніці» Бєльського, взагалі найпопулярнішім з-поміж писань, що згадують про похід Богданка; се знати з того, що з них лише Бєльський називає Богдана здрібнілим іменем Богданко, тимчасом як в інших називається він Богданом Ружинським, а й саме його оповідання досить близьке до Грабянки:

«Але козаки тим часом теж не дармували і, продершись за Перекоп з вождем своїм Богданком (що потім під Аслам-городком згинув), великі шкоди татарам наробили і также брали, палили і нікого не живили, навіть дітей малих на палі вбивали; але того не стало за наше» ([Bielskі, Kronika], вид. Туровського, с. 1367).

Грабянка, як ми бачили, теж зв’язує похід Богданка з нападом татарським; оповідання в листі Сірка може бути простим скороченням ширшого оповідання, і обоє звуть його Богданком.

Оповідання Грабянки про Богданка увійшло, разом з іншим, до «Краткого описания Малороссии», уложеного десь в 30-х pp. XVIII в. [Летопись Самовидца, вид. 1878 p., передмова, с. 3 – 7.]: «1574. Послѣ былъ гетманъ Богданко. Сей повоевалъ Крымъ» [Летопись Самовидца, с. 214.].

Як відомо, се «Описание» послужило потім основою до видань Рубана і Шерера [Летопись Самовидца, передмова, с. 6 – 8.]; з нього ж користали дві компіляції, опубліковані доперва в наші часи – се літопись, видана М.Білозерським в 1856 р., [Южнорусские летописи, с. 54 (Краткое летоизобразительное описание).] та літопись т. зв. Лизогубівська, видана проф. Антоновичем [Сборник летописей, с. 4 (Летописец или описание краткое), див. передмову, с. 1 – 3.].

При сих переходах з одної компіляції до другої до оповідання про Богданка само собою приросло дещо.

Вже у Грабянки за оповіданням про похід Богданка іде оповідання про реформу Баторія і спустошення козаками Трапезунда і Синопа, але він нічим не натякає на зв’язок сих подій з Богданком:

«А в лѣто 1576 за Стефана Баторія короля полского козаки в лучшій еще строй учинени (наступає оповідання про реформу).

И сим (удержанням зі скарбу) козаки бяху надолзѣ доволни и многія брани имѣяху съ Татари на земли, а съ Турки на мору, обаче всегда побѣждаху ихъ. Въ то время Азію козаки нападше (оповідання про спустошення Малої Азії)».

Взагалі Грабянка ще не має заміру дати якийсь ряд гетьманів без перерви і до них поприв’язувати всі події, зібрані з різних джерел. Але ся ідея проявляється вже в «Кратком описании Малороссии». Тим способом, механічно скуплені у Грабянки і звідти перейняті події, виглядають в «Описании» вже ніби фактами з діяльності Богданка, хоч на се укладчик компіляцій з свого боку нічим не вказує.

Реформа Баторія органічно зростається з іменем Богданка доперва під пером Міллера: в своїй студії «О малороссийском народе и о запорожцах», виданій з його паперів Бодянським [[Миллер, О малороссийском народе и о запорожцах // ] Чтения [в Императорском] обществе истории и древностей (московського), річн. II і III [1846] і осібно: Исторические сочинения о Малороссии и малороссиянах Г.Ф.Миллера, с. 4.], він пише:

«Козаки вибрали собі на його (Сверчевського) місце вождем князя Богдана Ружинського, і його можна уважати першим гетьманом українським (малоросійським), бо король Стефан Баторій надав за його (гетьманства) в р. 1576 повний військовий устрій козакам. Тоді їх поділено на полки й сотні, куди записано козаків, що були в дійсній службі. Король надав їх вождеві і звичайні в Польщі гетьманські клейноди. Не вважаючи ані на значність княжого роду, ані на честь, показану йому королем, козаки називали його не інакше, як Богданком, без додатку княжого назвища Ружинських, на знак цілковитої рівності, якої вони від початку старалися пильнувати» (наступають деякі звістки щодо устрою козацького).

Правдоподібно, з того ж джерела, від Міллера, що постачав не раз різні матеріали Бішінгу [Иконников, Опыт русской историографии, т. І, с. 129.], перейшли сі факти в такім зв’язку до Бішінгової російської історії. Самої сієї книжки я досі, не вважаючи на свої заходи, не міг бачити і сю відомість беру з Симоновського, він пише:

«Перший козацький гетьман (по нововиданій і видрукуваній в Гамбурзі, 1763 року, німецькою мовою, історії про державу російську доктора Бішінга) був князь Богдан Ружинський, і йому король Стефан надав в вічне і дідичне володіння місто Трахтемирів» (іде дальше оповідання за устрій козацький).

З Бішінга взяв, як бачимо, се оповідання Симоновський в своє «Краткое описание», уложене в 1765 р.; у нього увага скуплена на реформі і ні про що інше нема мови [Краткое описание о казацком малор[оссийском] народе, с. 8.]. За Міллером і Симоновським пішов цілковито і Бантиш-Каменський в першім виданні своєї історії [История Малой России, ч. І, передмова, с. 17 (вид. перше).].

Другий епізод – похід на Малу Азію зростається з Богданком вже під пером автора «Історії Русів», але про неї потім.

Поза сими наростками, що витікали з непорозуміння, дальше розширення оповідання про Богданка бачимо в «Собрании историческом» Лукомського, уложенім в р. 1770: тут вперше приходить звістка Бєльського вповні, але автор при тім не зрозумів згадки про Аслам-городок:

«Тогожъ 1575 года козаки Татарамъ тую на Подоліи ними учиненую обиду отмстили. Ходили они съ гетманомъ своимъ Богданкомъ за Перекопъ, и въ Кримъ впадши, многіе шкоди Татарамъ поделали, Кримъ разорили, жилля ихъ сожигали, Татаръ, женъ и дѣтей ихъ, не щадя, кого ни попадали, всѣхъ мертвили, токмо гетмана своего Богданка, которій подъ Асламъ-городкомъ убить, потеряли; однако сами съ великою добичею возвратились въ Украину благополучно» [Летопись Самовидца, с. 349.].

Лукомський притім цитує: «Гвагнинъ о Полшѣ», кн. 1, ч. 2, але у Гваньїні оповідання сього немає (він кінчить війною Івоні і смертю короля); так само покликується Лукомський на Гваньїні, оповідаючи перед тим про напад татарський, що у Бєльського, власне, кінчиться оповіданням про похід Богданка, і від його імені наводить гадки Бєльського про організацію козацтва, висловлені перед оповіданням про той напад [Порівняти: Лукомский, [Собрание историческое], с. 348 – 349 і Бєльський [Bielski, Kronika], с. 1358-1359 і 1365-1367.]. Правдоподібно, Лукомський черпав з якоїсь компіляції, що покликувалась, між іншим, на Гваньїні, й хибно то все з Бєльського переніс на Гваньїні.

Досі ми могли слідити лише дуже повільне наростання легенди про Богданка. Зате маємо великий скок відразу в славній «Історії Русів». Наш епізод може бути цікавою ілюстрацією творчості її автора взагалі. Він орудує для Богданка тим запасом фактів, який бачили ми у Грабянки, але з них утворює за поміччю фантазії пишну картину, повну бічних епізодів, подробиць, нових імен.

Передовсім він поправляє хронологію, умістивши похід Сверчевського на Волощину під р. 1575, він кладе вибір на його місце полковника Богданка, що виступає вже під іменем Федора-Богдана, на р. 1576, а похід, отже, відсовує на 1577 p.; він пояснює сей похід приказом Баторія і прикрашає рядом подробиць: з дороги Богдан виправляє есаула Нечая на човнах на приморські міста кримські, сам він коло Кінбурна має битву, описану автором дуже детально (дорогою притім Богданко іде цілком фантастичною), наступає штурм Перекопу і Кафи і угода з татарами, а фіналом служить напад морський на Синоп і Трапезунд.

Не задовольнившись тим, автор сей напад на Малу Азію повторює вдруге, але в формах цілком фантастичних: Баторій поручає Богдану зробити диверсію, і той іде чорноморськими степами на Кавказ, звідти в Малу Азію, нищить по дорозі турецькі осади (між ними передмістя Синопа і Трапезунда), аж до Скутари, переходить на європейський берег і вертається через Болгарію й Волощину, примусивши турків залишити свій похід на Сербію [История Русов, с. 24 – 26.]. По сім наступає реформа Баторія, розказана таким самим способом, наведено грамоту Баторія (розуміється – фальшиву) з 19/IV 1579 р. на вільності козацькі, де король згадує за недавні послуги «верного гетмана нашого руского Богдана», і на тім історія Богданка кінчиться: «По смерті гетьмана Богдана, що трапилася скоро по його походах, 1579 р. вибрано гетьманом з полковників Павла Підкову» [Ibid., с. 29.].

Таким чином, з лабораторії автора «Історії Русів» Богданко вийшов в цілком фантастичнім виді, й можна цілком згодитись з проф. Антоновичем, що такий Федір-Богдан, якого ми бачимо в «Історії Русів», в дійсності ніколи не існував.

З тим всім, одначе, він продержавсь досить довго в історичній літературі українській; не кажучи вже, що Маркевич повторив цілком оповідання «Історії Русів», додавши ніби до часів Богданових (хоч не згадує виразно за нього) ще участь козаків в походах на землі московські [История Малороссии, I, с. 56 – 65.], а Скальковський скористав з нього для історії Січі, – як ми бачили, відгомони сього традиційного Богданка заховались ще були у Костомарова, Антоновича, а, напр., в популярній історії козаччини Марковіна [Очерк истории запорожского казачества, 1878, с. 38 – 40.] «історія» Федора-Богдана з «Історії Русів» повторилася ще раз en toutes lettres [слово в слово].

Примітки

… Сірка… – Сірко Іван Дмитрович (бл. 1616 – 1680) – один із найвідоміших ватажків запорізького козацтва в другій половині XVII ст. Був вінницьким (1658 – 1660) та харківським (1667 – 1668) полковником. Неодноразово обирався кошовим отаманом запорізьких козаків. Під його орудою козацькі загони не програли жодного з відомих на сьогодні боїв з татарами та ногайцями (Мицик Ю.А. Отаман Іван Сірко. – Запоріжжя, 2000; Яворницький Д.І. Іван Дмитрович Сірко – славний кошовий отаман Війска запорозьких низових казаків). – Дніпропетровськ, 1990).

… у Величка… – Величко Самійло Васильович (1670? – після 1728) – військовий канцелярист у Гетьманщині (служив при генеральному писарі Василеві Кочубеї), автор знаменитого Літопису Величка. Переклав з німецької «Космографію» (1728). (ДзираЯ. Величко та його літопис // Історіографічні дослідження в Українській РСР. – К., 1971).

… Грабянки… – Грабянка Григорій Іванович (? – 1738) – український козацький літописець. Перебував на різних козацьких урядах у Гадяцькому полку: полковий осавул (1713 – 1717), полковий суддя (1717 – 1728), полковий обозний (1728 – 1730), полковник (1730 – 1738). Брав участь у справі Павла Полуботка, за що восени 1723 р. був ув’язнений до Петропавлівської фортеці (Літопис Гадяцького полковника Григорія Грабянки. – К., 1992; Модзалевский В. Малороссийский родословник. – К., 1910. – Т. 2. – С. 318).

…Аслам-городком… – татарське місто-фортеця, збудоване не пізніше 70-х pp. XVI ст. (точна дата невідома) на лівобережному пониззі Дніпра біля Таванської переправи й знане під назвами: Іслам-Керман, Іслам-Кермен, Асланкерман, Аслам-городок тощо. Неодноразово ставало об’єктом козацьких нападів (1556, 1576,1628 pp. та ін.).

… послужило потім основою до видань Рубана і Шерера… – йдеться про такі видання: Краткая летопись Малыя России. – СПб, 1777; Scherer I.B. Annales de la Petite Russie, ou Histoire des Cosaques Saporogues et des cosaques de L’Ukraine. – Paris, 1788; Рубан Василь Григорович (1742 – 1795) – український історик, письменник, видавець. Крім згаданої у попередньому абзаці книги, опублікував «Краткие географические, политические и исторические ведомости о Малой России». Шерер Жан Бенуа (1741 – 1824) – французький історик.

… М.Білозерським… – Білозерський Микола Михайлович (1833 – 1896) – брат кирило-мефодіївця Василя Білозерського, український історик, фольклорист, етнограф, видавець українських літописів, редактор «Черниговских губернских ведомостей», автор спогадів про Тараса Шевченка.

… Міллера… – Міллер Герард Фрідріх (1705 – 1783) – історик, географ, член Петербурзької академії наук (з 1731). Став автором перших у російській історіографії спеціальних праць з історії України («Известия о запорожских казаках» (1760), «Исторические сочинения о Малороссии и малороссиянах, написанные на русском языке» (видано в 1846 р.) (Белковец А.П. Россия в немецкой историографии XVIII в. Г.Ф.Миллер и А.Ф.Бюшинг. – Тюмень, 1988; Кравченко В.В. Нариси української історіографії епохи національного відродження (друга половина XVIII – середина XIX ст.). – Харків 1996. – С. 78-82).

… Бодянським… – Бодянський Осип Максимович (1808 – 1877) – український історик, філолог, письменник, перекладач. Перший видавець «Літопису самовидця» та «Історії русів» (Василенко Н. Осип Максимович Бодянский и его заслуги для изучения Малороссии // Киевская старина. – 1903. – С. 1 – 3, 5, 10 – 12; Дорошенко Д. Огляд української історіографії. – К., 1996 – С. 90 – 94).

… Бішінгу… – Бюшінг Антон Фрідріх (1724 – 1793) – німецький історик, видатний географ, видавець. Автор знаменитих географічних описів у 11-ти томах «Neue Erdbeschreibung oder Universal Geographie» (1754 – 1792), автор і видавець 25-томника «Magazin für die neue Historic und Geographie» (1767 – 1793) (БелковецЛ.П. Россия в немецкой историографии XVIII в. Г.Ф.Миллер и А.Ф.Бюшинг. – Тюмень, 1988).

… Самої сієї книжки я досі, не важаючи на свої заходи, не міг бачити… – йдеться про працю Бішінга «Neue Beschreibung des russichen Reiches» (Hamburg, 1763).

… Симоновського… – Симоновський Петро Іванович (1717 – 1809) – український історик-компілятор, автор «Краткого описания о казацком малороссийском народе» (МодзалевскийВ. Малороссийский родословник. – К., 1914. – Т. 4. – С. 651).

… Бантиш-Каменський… – Бантиш-Каменський Дмитро Миколайович (1788 – 1850) – російський історик, письменник. Автор «Истории Малой России» (1822), яка була написана як «історія Росії на українському матеріалі», але за яку дослідника часто вважають українським істориком (Кравченко В.В. Нариси української історіографії епохи національного відродження. – С. 201 – 244).

… Лукомського… – Лукомський Степан Васильович (1701 – 1779) – український історик-компілятор, перекладач. Уклав працю «Собрание историческое», переклав українською мовою діаріуші Ш.Окольського та М.Титлевського (Модзалевский В. Малороссийский родословник. – К., 1912. – Т. 3. – С. 215).

… Гваньїні… – Гваньїні Алессандро (1534 – 1614) – італійський історик. Автор латиномовного «Sarmatiae Europeae Descriptio» (кн. 1 – 7), вперше виданого в Кракові в 1578 р., а в 1582 р. доповненого книгою про Московію. Польськомовний переклад «Хроніки» з власними додатками, зокрема про події 1574 – 1588 pp., зробив за згодою автора польський історик і поет Марцін Пашковський, видавши цей найповніший варіант твору А.Гваньїні під назвою «Kronika Sarmacyi Europskiej» (кн. 1 – 10) (Дячок О.О. «Хроніка Європейської Сарматії» Олександра Гваньїні як джерело з історії України XV – XVI ст. – Дис. канд. іст. наук. – Дніпропетровськ, 1992).

… «Історії Русів»… – «Історія Русів» – пам’ятка української історіографії та суспільно-політичної думки кінця XVIII – початку XIX ст. Питання про автора залишається нез’ясованим (Кравченко В.В. Нариси української історіографії епохи національного відродження. – С. 128 – 201; Мишанич Я.О. «Історія русів»: історіографія, проблематика, поетика. – К., 1999).

… Сверчевського… – Сверчовський Іван (? – ?) – подільський шляхтич, головний ватажок загону козаків, який (загін) вирушив у 1574 р. до Молдови на заклик тодішнього господаря Івоні (Грушевський М.С. Історія України-Руси. – К.; Львів, 1909. – Т. VII. – С. 147 – 149; Костомаров Н.И. Иван Свирчовский. Украинский козацкий гетман XVI века // Костомаров Н.И. Исторические монографии и исследования. – СПб, 1863. – Т. 2. – С. 1-38).

… Маркевич… – Маркевич Микола Андрійович (1804 – 1860) – український історик, письменник, фольклорист (Косачевская Е.М. Н.А.Маркевич: 1804 – 1860. – Л., 1987; МасловВ.І. М.А.Маркевич. – Прилуки, 1929).

… Скальковський… – Скальковський Аполлон Олександрович (1808 – 1898) – український історик, письменник, публіцист, член-кореспондент Петербурзької академії наук (з 1856). Основні наукові праці: «История Новой Сечи или последнего Коша Запорожского» (1885 – 1886. – Т. 1 – 3), «Хронологическое обозрение истории Новороссийского края 1730 – 1823» (1836 – 1838. – Т. 1 – 2) (Кравченко В.В. Нариси української історіографії епохи національного відродження. – С. 333 – 367; Хмарський В.М. З історії розвитку археографії на півдні України: Аполлон Скальковський. – Одеса, 1998).

Подається за виданням: Грушевський М.С. Твори у 50-и томах. – Львів: Світ, 2004 р., т. 6, с. 420 – 424.