Початкова сторінка

Михайло Грушевський

Енциклопедія життя і творчості

?

1. Історіографія

Михайло Грушевський

Початкові часи козаччини представляють все ще хаотичну купу фактів і легенд, rudem indigestamque molem, де з трудністю орієнтуються навіть спеціальні дослідники. Традиція літописна козацька, утворена півторавіковим нагромадженням фактів, легенд, комбінацій, помилок і фальсифікатів, утворила з сих початкових часів цілком фантастичну картину, що жила довго й ще досі в деяких частинах не уступила цілковито. Хоч в цілості вона розбита критикою, але її місця не заступило ще наукове, критичне, детально переведене представлення речі, і от наслідком того в сучасній історіографії сього періоду живуть поруч особи й події, і дійсні і фальшиві, і заперечені злегка і заперечені рішуче, і зорієнтуватись між ними, кажу, не раз тяжко ловить і спеціалістові. До таких питань, де висловлені були певні підозріння, але по тому їх не перестудійовано докладно і не представлено в властивому світлі, належить особа славного в традиції літописній гетьмана XVI в. Богданка, або Федора-Богдана.

Сучасний стан його справи такий більш-менш. До вісімдесятих років ніхто, здається, виразно не виступив проти літописної традиції про нього. В давніших оглядах початкових часів козаччини Антоновича [Передмова [Антонович, Содержание актов] до ч. III, т. І «Архива Юго-Западной России» (вид. 1863 р.), с. 37: «Перші три роки панування Баторія гетьманом козацьким був Федір-Богдан, що був цілком відданий королеві, поділяв його заміри, як свідчать всі історики; за нього ж була й переведена реформа Баторія.] й Костомарова [Богдан Хмельницкий, вид. 4, 1884 р., т. І, с. 20 – 21: «Він (Стефан) послав, як би на знак ласки й прихильності, козацькому гетьману Федору-Богданку бунчук, булаву, печать. Федір-Богданко подякував за подарунки, але й не думав покорятись, і зараз же, без дозволу короля, пішов воювати з турками».] традиційний Федір-Богдан виступає в ряді гетьманів XVI в.

Максимович, що тоді в ряді статей перевіряв літописну традицію, теж лишив в спокої Богданка [Собрание сочинений, т. I (Исторические письма о казаках приднепровских), с. 300.]. Соловйов в своїм огляді козацької історії [История России, т. VII, гл. I (по вид. 1894 р., с. 367 – 368).], вправді, промовчав його зовсім, але він не писав докладної історії козаччини. Важніше було, що Куліш в своїм першім томі «Истории воссоединения», виданім в 1874 p., теж не згадав нічого про літописного Богданка, хоч кілька разів говорив про Богдана Ружинського [История воссоединения Руси, т. 1, с. 86,110.].

В першому томі «Исторических песен» Антоновича і Драгоманова, що вийшов в тім же році, про Богдана Ружинського переказують літописні оповідання за Богданка [Исторические песни малорусского народа, т. I, с. 166 – 167.]. Доперва в 1882 р. небіжчик Новицький в розвідці про кн[язів] Ружинських, виставив догадку, що сей Богданко, або Богдан Ружинський, є одна особа з кн[язем] Михайлом Ружинським [[Новицкий, Князья Ружинские//] Киевская старина, 1882, IV, с. 82.], а слідом – в 1883 р. проф. Антонович в своїй замітці про Дмитра Барабаша, характеризуючи козацьку традицію історичну, признав Федора-Богданка особою, що ніколи не існувала [[Антонович, Неизвестный доселе гетман и его приказ // Киевская старина, 1883, V]: «І нарешті особи, що ніколи не існували, як прославлений Федір-Богдан».].

Після сього справа Богданка не була докладно розслідженою. Федір-Богдан зістався в новім виданні Костомарова, що вийшло в 1884 р.; в новій книзі Куліша («Отпадение Малороссии») Богданка знову не згадано; Д.Яворницький в своїй «Історії запорозьких козаків» (т. II, 1895) оповідає про Богдана Ружинського, сполучаючи відомості про нього з літописними переказами про Богданка і не застановляючись докладніше над висловленими в сій справі непевностями [История запорожских казаков, II, с. 42 – 43.].

Таким способом зістається неясним, що в літописній традиції треба викинути й змінити, й що належить прийняти до науки, як певний факт. Ми почнемо з перегляду самої традиції літописної, її наростків і модифікацій. Перегляд сей може бути цікавим не лише щодо самого Богданка, а й для історії сієї традиції взагалі.


Примітки

Костомарова… – Костомаров Микола Іванович (1817 – 1885) – український історик та письменник, член Кирило-Мефодіївського товариства (1846 – 1847). Автор понад 300 наукових праць. Одним із чільних напрямів наукових досліджень М.Костомарова була історія українського козацтва та Гетьманщини. Докладну бібліографію праць М.Костомарова див.: Микола Іванович Костомаров (1817 – 1885). Матеріали до бібліографії // Упор. О.Т.Гончар, Г.В.Пасещенко. – Запоріжжя, Чернігів, 2002. – 124 с.

Максимович… – Максимович Михайло Олександрович (1804 – 1873) – український історик, філолог, народознавець, природознавець. Для свого часу був одним із найпроникливіших дослідників історії українського козацтва, козацьких літописів та «Історії русів». Основні праці з козацької тематики: «Исследование о гетмане Петре Сагайдачном» (1843), «Исторические письма о козаках приднепровских» (1843), «Письма о Богдане Хмельницком» (1857 – 1859) (ГрушевскийМ. М.А.Максимович (1804 – 1873). Из украинской историографии XIX в. – СПб, 1909; Марков П.Г. Жизнь и труды М.А.Максимовича. – К.,1997).

Соловйов… – Соловйов Сергій Михайлович (1820 – 1879) – російський історик, автор фундаментальної «Історії Росії з найдавніших часів» у 29-ти томах та низки інших праць. Українознавчий доробок вченого репрезентують грунтовні розвідки «Малороссийское казачество до Богдана Хмельницкого» (1849), «Очерки истории Малороссии до подчинения ее царю Алексею Михайловичу» (1849), «Гетман Иван Виговский» (1859) (Иллерицкий В.Е. Сергей Михайлович Соловьев. – М., 1980).

Куліш… – Куліш Пантелеймон Олександрович (1819 – 1897) – український історик, письменник, громадський діяч. Народився в м. Вороніж на Чернігівщині. Закінчив Київський університет (1845). Найважливіші історичні праці: «История воссоединения Руси» (1874-1877. – Т. 1-3), «Записки о Южной Руси» (1856-1857. – Т. 1-2), «Отпадение Малороссии от Польши» (1888 – 1889. – Т. 1 – 3), «Козаки в отношении к обществу и государству» (1895). Упорядкував третій том «Актов, относящихся к истории Южной и Западной Руси» (разом з М.Костомаровим), а також двотомник «Материалы для истории воссоединения Руси», другий (невиданий) том якого зберігається в рукописному вигляді в Інституті Рукопису Національної бібліотеки імені В.Вернадського НАН України (ф.13402) (Дорошенко Д. Пантелеймон Куліш. Його життя й літературно-громадська діяльність. – К.; Лейпціг. – 1918; Нахлік Є.К. Пантелеймон Куліш. – К., 1989).

Драгоманова… – Драгоманов Михайло Петрович (1841 – 1895) – український вчений-енциклопедист, видатний громадсько-політичний діяч, один із чільних членів Київської громади (Гермайзе О. М.П.Драгоманов в українській історіографії // Філософська та соціологічна думка. – 1991. – № 9. – С. 102 – 130; Грушевський М. Місія Драгоманова. Україна. 1926. Кн. 2 – 3; Драгоманівський збірник. – Прага, 1932. – Т. 1).

Дмитра Барабаша… – Барабаш Дмитро (,? – ?) – батько реєстрового козака Івана Барабаша, суперника Богдана Хмельницького. Ймовірно, був козацьким гетьманом у 1617 р. (Антонович В.Б. Неизвестный доселе гетман и его приказ // Киевская старина. – К., 1883. – № 5. – С. 140 – 145, Каманин И.Н. Труды В.Б.Антоновича по истории казачества // ЧИОНЛ. – К., 1909. – Кн. 21. – Вып. 1-3. – С. 44-52).

Д.Яворницький… – Яворницький Дмитро Іванович (1855 – 1940) – український історик, археолог, етнограф, фольклорист, письменник. Основна ділянка наукових зацікавлень – історія запорізького козацтва. Основні наукові праці: «Історія запорізьких козаків» (1892 – 1897. – Т. 1 – 3), «Запорожье в остатках старины и преданиях народа»(1888), «Вольности запорожских казаков» (1890), «Иван Дмитриевич Сирко – славный кошевой атаман войска запорожских низовых казаков» (1894). Упорядкував двотомник джерел «Источники для истории запорожских казаков» (Абросимова С.А. Дмитро Яворницький. – Запоріжжя, 1997; Шубравська М.М. Д.І.Яворницький. Життя, фольклористично-етнографічна діяльність. – К., 1972).

Подається за виданням: Грушевський М.С. Твори у 50-и томах. – Львів: Світ, 2004 р., т. 6, с. 419 – 420.