Шкільна справа в Галичині
Михайло Грушевський
На кождий рік галицька «Рада шкільна краєва», себто шкільний совіт, що завідує народними і середніми школами Галичини (гімназіями, семінаріями учительськими, реальними школами і ін.), видає своє справоздання (отчет) і дає змогу придивитися до шкільного діла Галичини, хоч почасти. Кажу не зовсім, а тільки почасти – тому що се справоздання не всі сторони шкільного життя освітлює однаково, а деякі навіть умисно зоставляє в тіні, а то ті саме, за які йде найзавзятіша боротьба в Галичині між українцями і поляками.
Як вся адміністрація (казьонна управа), так і власть над школами в Галичині лежить у польських руках і в польську сторону вона все гне, та навмисно закриває такі сторони, де се виходить наверх. І в справозданні Ради шкільної про всяку всячину можна довідатися, тільки не про те, як користується з школи і які вигоди має в ній народність українська, а які народність польська.
І так щодо народних шкіл довідуємося з нового справоздання, що в цілій Галичині (разом у Східній, де живе більше українців, і в Західній, де живе більше поляків) було в 1908 р. всього казьонних шкіл українських, де дітей учать по-українськи, 2343, прибула против попереднього року 41 школа; польських було 2667, прибуло 92; німецьких 25 – стільки, як і торік; між українськими школами не було учення в тім році через недостачу учителя або поміщення в 91 школі, в польських – в 99.
В Галичині поляків, рахуючи разом з жидами (котрих при переписах рахують до поляків), більше, ніж українців: по переписі 1900 р. нараховано українців в цілій Галичині 3 міл[ьйони] 80 тис, а поляків разом з жидами – 3 міл[ьйони] 982 тис; направду українців буде трохи більше, ніж поляків. Виходило б, ніби школи як не зовсім добре, то все ж таки досить справедливо розділені між українцями і поляками, – що нема кривди українцям. Кривда, одначе, єсть на ділі, тільки її замовчує справоздання.
Перше те, що школи з українською мовою всі нижчого типу, звичайно однокласні; шкіл народних трикласних, чотирикласних і вищих нема українських, тільки польські. Є українські гімназії, є многокласні школи при учительських семінаріях, але тут говоримо про народні школи. Отсе перша кривда – що польське начальство не попускає многокласних українських шкіл: як хоче котре село многокласну школу мати, то начальство радить громаді українську школу на польську обернути, і взагалі до того всякими способами призводить, щоб було більше польських шкіл, а українських менше.
Друге те, що в українські школи назначають таких учителів або учительок, поляків та польок, що не вміють гаразд по-українському, і вони не можуть добре вчити в українських школах.
Третє – що начальство й інспектори шкільні кажуть учителям дужче налягати в українських школах на польську мову – щоб діти вміли правильно говорити й писати по-польському. Властиво, польська мова має бути необов’язкова в українських школах – тільки для тих дітей, що самі схочуть; тимчасом учать всіх, і дуже багато на неї часу тратять та не встигають добре навчити іншої науки. Було б краще, якби вчили німецької мови – державної (государственної), котрої потрібно і в війську (в солдатах), і як дитина піде до вищої школи, то мусить з неї здавати екзамен.
Правда, і з тим всім таки українським дітям краще в галицьких школах, як у нас. Діти селянські в Галичині вчаться здебільшого таки по українських школах, вчать їх всього з українських книжок, толкують все мовою українською, для дитини зрозумілою, і їм там легше вчитися. Але по законам австрійським кождому народові мусить бути дана спромога, щоб діти його могли всякої освіти доходити своєю рідною мовою, а не мусили вчитися другої мови.
Українці заселяють Східну Галичину, і є їх тут далеко більше, ніж поляків [По казьонній переписі 1900 р. було в Східній Галичині 3 міл[ьйони] українців, а 1 міл[ьйон] поляків, а на ділі було українців більше, а поляків менше.], – українцям тут мусить бути дана всяка спромога просвіщатися на своїй рідній мові, по австрійським законам. Так міркують галицькі українці і добиваються, щоб Раду шкільну [було] розділено: щоб осібна була українська шкільна рада для українських шкіл, а осібна польська рада для польських шкіл. Се для того, щоб польських учителів не назначали в українські школи, щоб не робили перешкод українській школі, не нагинали силоміць українські громади у себе заводити польські школи, і таке інше.
Щороку галицькі українці зводять і в парламенті (Державній Думі), і в Галицькім соймі велику боротьбу за те, щоб українських шкіл народних і вищих (учительських семінарій, гімназій й інших) було більше, а окрім того закладають з складаних грошей школи приватні (частні), приготовительні курси для дітей, що кінчають школи сільські і хочуть іти до гімназій.
Бо порозуміли галицькі українці, яке велике діло, щоб народ мав школу добру на своїй рідній мові – без сього не може бути він просвіченим, заможним, щасливим. І через се завзято борються за школу і просвіту на своїй рідній, українській мові.
Примітки
Вперше опублікована в газеті: Село. – 1910. – 1 січня. – № 1. – С. 5-6. Підпис: М.Грушевський. Дата написання (7 грудня 1909 р.) встановлена за щоденником М.Грушевського; «Вчора написав статі для «Села» про гал[ицькі] школи, але прийшли газети про україн[ський] день і мусів писати іншу, на сю тему» (Грушевський М. Щоденник 1904 – 1910 рр. // ЦДІАУК, ф. 1235, оп. 1, спр. 25, арк. 314).
Подається за другим виданням у збірці: Про українську мову і українську школу. – С. 25 – 28.
Проблеми національної школи в Галичині М.Грушевський висвітлює у своїх працях: «Що ж далі? (В справі руських гімназій)»; «В справі руських шкіл і руського театру»; «Не даймося!»; «Із польсько-українських стосунків Галичини (Кілька ілюстрацій до питання: автономія обласна чи національно-територіальна)» (див.: Грушевський М. Твори: У 50 т. – Львів, 2002. – Т. 1. – С. 258-269; 274-276; 485-527); Наша школа // Наша школа. – 1909. – Ч. І – III. – С. 1-5; За рідну школу // Діло. – 1910. – 28(15) травня. – С. 1.
Спеціальне дослідження з цього питання С.Барана «З поля національної статистики галицьких середніх шкіл» було опубліковане у виданні НТШ: Студії з поля суспільних наук і статистики. – Львів, 1910. – Т. 2. – С. 107-178.
Подається за виданням: Грушевський М.С. Твори у 50-и томах. – Львів: Світ, 2005 р., т. 3, с. 393 – 394.