Початкова сторінка

Михайло Грушевський

Енциклопедія життя і творчості

?

Колишня освіта і теперішня темнота

Михайло Грушевський

Буде тому двісті п’ятдесят літ з лишком, за гетьмана Богдана Хмельницького, переїздив через Україну грек з Сирії Павло з міста Алеппо. Він дуже докладно описав сю подорож свою і що він бачив на Україні. Його рідна країна Сирія пропадала тоді в темноті, біді і неволі під пануванням турецьким. Україна ж саме тоді визволилася з-під польського панування і жила по всій своїй волі. Вигнали панів, забрали їх землі, самі вибирали собі попів, і учителів у школу, яких хотіли, собі присоглашали. Кажуть пани звичайно, що темні мужики не можуть самі собі порядку дати.

Отже, той Павло саме тому дивується, які гарні порядки тоді були на Україні: як роботящо і розумно хазяйнували люди, як дбали про бідних, калік і сиріт, як старалися про освіту. Дуже дивно було йому бачити, що тут усі діти письменні, навіть дівчатка, навіть сирітки: «Вчать їх, – каже, – а не дають волочитися без діла». В кождім селі була звичайно школа, старалися про неї самі селяни, ніхто до неї не мішався. Вчили в такій школі мовою своєю, українською, а хоч не мудрі були ті учителі, проте було письменних, може й, більше, ніж тепер.

Український нарід, як порівняти його до московського, приміром, був тоді далеко розумніший, освіченіший, проворніший. З України потім ціле століття находили на Московщину люди, що тут заводили школи, бібліотеки, вчили, писали і друкували. Довгий час всі вищі духовні в Московщині були з українців, бо своїх учених там не було. Довгі часи Московщина жила українською наукою, поки своєї нарешті не розвела, працею та заходами тих же українських учених.

Так було двісті літ тому. А тепер? Тепер навпаки. Тепер український народ задні пасе. Письменних на Україні, так гуртом узявши, буде чи не удвоє менше, як у московських сторонах. Україна стала одною з найтемніших сторін. Книжок, газет між народом розходиться незвичайно мало. Люди не мають поняття ні про що. Подивитися по всяких заводах, чи торгівлях, чи по школах та урядах – більше там руські, поляки, німці, французи всяку справу ведуть, а наш чоловік на чорній роботі, бо невчений. Край багатий, родючий, дозвільний, а люди ледве живуть, в біді та темноті, та тільки що про переселення думають.

За сі двісті п’ятдесят літ інші краї поправилися, покращали, просвітилися й збагатилися так, що й не сказати. А наш край, наш народ зостався трохи не з тим, що був, або й ще назад пішов. Зостався темним гречкосієм, наймитом чорноробочим. Таке з ним зробила панщина, наново на нього накинена. Людей від усяких справ відсунено, так що нічим не могли порядкувати: мовчи, не розсуждай, що прикажуть – сповняй. До того темнота, не було освіти. Шкіл мало, а вчать непонятно, мовою руською.

Люди відбивалися від своєї мови, а руської не могли навчитися так добре, щоб нею орудувати і всякі руські книжки докладно розуміти; своєю ж українською мовою привчали їх гидувати, мовляв, се мова мужицька, до науки не здатна. Та й українських книжок ані газет не можна було друкувати, ані тримати. І так, не маючи своєї освіти народної, народ наш за сей час стемнів, збіднів, самий останній став, хоч не обділила його природа ані розумом, ані поняттям.

Треба з того поправлятися; треба думати, щоб не пропасти. Кріпацтво скасовано, от уже п’ятдесят літ. Помаленьку поширюється самопорядкування, більше права селянин має. Треба з того користуватися та й дальшого поширення доходити. Стало вільніше закладати товариства селянські та робітничі, крамниці, бібліотеки – і з того треба користуватися та їх поширювати. Стало можна – вже от шостий рік – видавати українські газети й книжки всякі; треба користати з того та ширити скрізь українську газету й книжку.

Треба добиватися те, щоб по школах у нас учено по-українськи: треба про се скрізь і всякому нагадувати, бо інакше школа нічого не поможе освіті нашій. Треба горнутися до свого українського, заохочувати до нього, поширювати його всякими способами. Бо інакше як на своїй народній українській основі не стане наш народ просвіченим, не вийде з теперішньої темноти, злиднів і пониження. Се вірно!

Всі інші народи, які дійшли добробуту, освіти, доброго ладу, дійшли тільки завдяки тому, що мали просвіту на своїй рідній мові. От багато говориться про малесенький народ фінський – як він вилюднів за сто літ завдяки самопорядкуванню та своєрідній освіті і культурі. І наш нарід не іншою дорогою виб’ється з теперішніх злиднів, як тільки тримаючися свого, поширяючи освіту на рідній мові, а з освітою доходитиме і всякого ладу і права.

Воно й тепер таки слідно, що поправляється на краще, де люди беруться до української книжки та газети. Нехай би тільки ширилися українські книжки й газети по всіх усюдах, аби скрізь коло того тямущі люди заходилися.


Примітки

Вперше опублікована в газеті: Село. – 1909. – 1 жовтня. – № 5. – С. 1 – 2. Підпис: М.Гр. Дата написання статті (25 вересня 1909 р.) встановлена за щоденником М.Грушевського: «Понаписував статі для «Села»« (Грушевський М. Щоденник 1904 – 1910 pp. // ЦДІАУК, ф. 1235, оп. 1, спр. 25, арк. 301 зв.). У цьому ж числі «Села» була опублікована стаття «Дума про Ганжу Андибера гетьмана запорозького» (за підписом М.Грушевський) та «Про врожай» (за підписом М.Гр.).

Подається за другим виданням у збірці: Про українську мову і українську школу. – К., 1912. – С. 21 – 24.

Подається за виданням: Грушевський М.С. Твори у 50-и томах. – Львів: Світ, 2005 р., т. 3, с. 391 – 392.