Початкова сторінка

Михайло Грушевський

Енциклопедія життя і творчості

?

Мова панська і мужицька

Михайло Грушевський

Коли заходить мова про учення дітей українською мовою, люди, котрі тому противляться, часто посилаються на наших селян. Кажуть, мовляв, наші селяни самі не хочуть того, щоб їх дітей учили українською мовою, а хочуть мови руської. В тім є трохи правди, а більше неправди. Трохи правди є такої, що справді часом можна почути щось подібне від селянина такого, котрий не розчовпав гаразд, в чім діло, або такого, що притьмом хоче одрізнитися «од мужиків», бо вже собі пузо наростив мужицькою працею.

Але на одного такого знайдеться десять або двадцять таких, які, розміркувавши, в чім діло, таки скажуть не вагаючися, що треба, аби дітей учено по-українському. І через те я й кажу: далеко більше неправди, ніж правди в таких словах, немовбито самі селяни не хочуть української науки в школі. Не раз уже роблено такі спроби в різних місцях і в різних часах: розсилано листки з запитаннями або розпитувано селян, як вони про се думають. І виходило так, що дуже мало знаходилося таких, які б казали, що треба дітей по селах наших учити по-російському, а не по-українському. А більшість усе казала, що треба українських дітей учити по-українському.

Ті, що не хочуть українського вчення, звичайно міркують так: українська мова – мужицька мова, з нею нема нікуди ходу. Панських дітей будуть учити по-панському, а мужицьких дітей по-мужицькому, так панським дітям буде скрізь дорога, а мужицьким дітям нікуди. Тим і лякають часом наших селян деякі людці, що, мовляв, їм не треба слухати тих, хто каже, що дітей треба вчити по-українському. А тимчасом кажуть таке тільки з нерозуміння, або умисно дурять несвідомих людей.

Хіба ж хто каже по-українському вчити дітей на те, щоб по-руському не вміли? Зовсім ні! По-українському вчити треба на те, щоб діти науку ту легше розуміли, краще і легше навчалися всього, чого їх учать. Якби вчили по-українському, з української книжки та як учитель теж все толкував би по-українському, як діти говорять, тоді діти наші всякої речі могли б скоро і легко навчитися – чи читати, чи писати, чи рахувати. І по-руському розуміти і говорити, читати та писати навчалися б легше: скорше і краще навчилися б, якби вчили їх, толкуючи все українською мовою.

Руської мови, розуміється, треба вчити, се вже не раз ми казали. Вміючи добре по-українському читати і писати, діти і по-руському добре вмітимуть. Не будуть калічити, як тепер, мішаючи на сміх українське з російським. І буде дитині такій всяка дорога відкрита, і наука їй дасться легше, і буде та наука краща, міцніша. Бо буде у дитини основа: добре знання читання і писання на своїй мові. А як сеї основи не має, себто не навчиться добре і правильно по-своєму читати й писати, то трудно навчитися іншої мови. Не те що сільські школярі, а навіть ті українці, що покінчили високі школи, звичайно не говорять добре по-руському, коли не вміють добре своєї мови і не відрізняють її від великоруської; прирождені росіяни зараз пізнають такого по мові і посміхаються з нього. А що ж казати про сільського школяра?

Тепер по школах на Україні вчать по-руському. І що ж доброго? Яка з того селянській дитині користь і дорога? Гірше, як тепер, то вже певно не може бути. Мало діти навчаються, а й те скоро забувають. Від свого відстають, бо їх навчають, що то мова мужицька, нікчемна. По-російському не можуть навчитися добре. Читають і говорять по-руському навгад: одне слово попаде, друге невпопад. Прочитає – не зрозуміє добре або щось наздогад придумає. Скаже – тільки сміх людям.

От і набрався панської науки! Був мужиком, а тепер, може, в город між пани у двірники поступить. Тільки й дороги з панською мовою і наукою.

А тут же під боком наші брати – українці в Галичині з тою мужицькою мовою всяку науку проходять. Чи в гімназії, чи в семінарії учительській, чи в університеті: вчать по-українськи, українською мовою. І не шкодить те їм, що вона, мовляв, мова мужицька.


Примітки

Вперше опублікована в газеті: Село. – 1909. – 26 листопада. – № 13 – С. 1 – 2. Підпис: М.Гр. Автограф статті зберігається в ЦДІАУК. (ф. 1235, оп. 1, спр. 178, арк. 1 – 3). Стаття написана не пізніше 5 жовтня 1909 р., про що свідчить запис у щоденнику М.Грушевського за цей день: «Для «Села» прийшлося написати нову статю, замість вискладаної вже «Мова панська і мова мужицька», щоб не дражнити гусей» (Грушевський М. Щоденник 1904 – 1910 pp. // ЦДІАУК, ф. 1235, оп. 1, спр. 25, арк. 302).

Подається за другим виданням у збірці: Про українську мову і українську школу. – К., 1912. – С. 53 – 56.

Подається за виданням: Грушевський М.С. Твори у 50-и томах. – Львів: Світ, 2005 р., т. 3, с. 407 – 408.