Початкова сторінка

Михайло Грушевський

Енциклопедія життя і творчості

?

Інородці

Михайло Грушевський

Не просохло було ще й чорнило від того всього, що писалося на українців за те, що вони, мовляв, розбивають одність руського народу (единство русского народа). Докоряли їм, що видумують якусь українську мову, коли єсть тільки одна руська мова, котру і великороси (кацапи), і українці однаково добре розуміють. Лаяли їх, що вони відділяють українців од великоросів, коли і те, і се – один той самий народ. Прозивали їх зрадниками, сепаратистами, мазепинцями за се.

І газети за се закривали і штрафували, і редакторів та письменників під суд давали, що нібито хочуть роз’єднати єдиний руський народ. І так се тяглося довго, десятками літ. Ще 1863 р. тодішній міністр внутрішніх справ Валуєв наказав цензурі не пускати наукових та народних книжок, українською мовою писаних, бо, мовляв, «никакого особенного малороссийского языка не было, нет и быть не может». А потім цілих тридцять літ, від указу 1876 p., українське слово було майже зовсім заборонене в Росії, щоб українці не розбивали того «одного народу руського», «одного язика руського».

Українці на те одказували, що нехай рахують, як схочуть, – чи один руський народ та руський язик, чи два, чи скільки, а таки українці мають свою мову відмінну, своє письменство на тій мові, і як тою мовою хочуть писать, то як їм ту мову забороняти? Мусить бути право і свобода тою мовою писати і друкувати, і коли народ наш тою мовою говорить, то й у школі треба тою мовою вчити. Ніхто тої мови не видумав, говорили нею діди й батьки наші, говоритимуть наші діти та онуки, то як-таки її касувати?

Так говорили українці, так говорили за них учені тямущі люди з інших народів.

Російська Академія наук, де зібрано ученіших людей до всяких справ наукових, вона також в 1905р. так відказала, що українська мова – то не великоруська, а одмінна, мова правдива і давня, і забороняти її не можна. Та все ж таки знаходилися людці, які все правили: що українство – то видумка, і мова українська – видумка, і треба те все забороняти, касувати, бо те один народ руський розбиває і державі (государству) шкодить. Тих людців і начальство слухало.

Аж раптом почули українці зовсім інше, та й то не від кого-небудь, а від самого найстаршого міністра-прем’єра. Вийшов від нього наказ, щоб губернатори пильніше приглядалися до «инородческих обществ», не позволяли їх засновувати, а котрі засновані – позакривати, коли вони мають на меті об’єднувати своїх земляків «на грунті самих національних інтересів», для свого народу значить. На скільки сей наказ законний, не треба багато казати.

Бо маємо закон про товариства 1905 p., котрого міністр не може скасувати своїм наказом, і нема такого закону, щоб інородцям не можна було дбати про свій «культурно-просвітній розвиток», хоч би й на свому народному грунті, та засновувати для сього товариства. А нам цікаво в кождім разі, що українців прем[’єр]-міністр порахував до «інородців» – «каких бы то ни было инородческих обществ, в том числе украинских и еврейских», – сказано в тім наказі. Значить українці мають бути люди іншого народу, не руського, і мова їх не руська, а окремішна. Отака новина! То, кажу, все лаяли та карали на те, щоб не одрізнялися од руського народу, а тепер самі одрізнили!

Що ж, як інородці, то й інородці, в тім нема гріха, ні сорому. Та тільки тоді нащо ж нас підтягати під російську мову та казати, що нема української мови, а тільки один руський язик! Нащо ж не позволяють в школі українською мовою вчити, коли іншим інородцям можна? Жиди, наприклад, до котрих нас тут прирівняли, мають свої школи, шпиталі, свою виборну старшину, а нам так і товариств не можна засновувати для «культурно-просвітнього розвитку» нашого українського народу? Як же се виглядатиме?


Примітки

Вперше опублікована в газеті: Село. – 1910. – 4 березня. – № 10. – С. 1 – 2. Підпис: М.Грушевський. Дату написання (27 лютого 1910 р.) встановлено за щоденником М.Грушевського. Того дня він занотував: «Зачав з полудня писати статю з приводу Столипін[ського] циркуляру, йшла нині дуже» (Гирич І., Тодійчук О. Щоденник Михайла Грушевського за 1910 рік // Український історик. – 2002. – Ч. 1 – 4. – С. 107).

Подається за другим виданням у збірці: Про українську мову і українську школу. – К., 1912. – С. 61 – 63.

Стаття написана з приводу виходу циркуляру прем’єр-міністра Росії П.Столипіна від 20 січня 1910 p., який поставив поза законом усіх інородців, в їх числі і українців, заборонивши створення їх спілок і товариств. Навіть ці ганебні розпорядження, на думку М. Грушевського, можуть бути використані для піднесення української справи: таку думку вчений висловлює у статті «Гімн вдячності», опублікованій у ЛНВ (Грушевський М. Твори: У 50 т. – Львів, 2005. – Т. 2. – С. 131-135).

Подається за виданням: Грушевський М.С. Твори у 50-и томах. – Львів: Світ, 2005 р., т. 3, с. 411 – 412.