Початкова сторінка

Михайло Грушевський

Енциклопедія життя і творчості

?

Законопроект про учення українською мовою

Михайло Грушевський

В марті 1908-го року 37 депутатів Державної (Государственої) Думи подали такий законопроект:

1) щоб по тих сторонах, де живе український народ, в народних школах учено українською мовою,

2) руської мови щоб учили обов’язково,

3) книжки до учення щоб були приладжені до розуміння дітей українських і до потреб тамошнього життя.

Сей проект закону підписало, як я вже сказав, 37 депутатів: священиків, селян з України і інших. В осібній записці, доданій до законопроекту, вони поясняють, чому вважають потрібним учення українською мовою. При теперішній науці, коли на Україні вчать по школах руською мовою, темнота розвелася по Україні страшенна. Між українським народом грамотних удвоє менше, ніж між народом великоруським; в деяких губерніях українських між українцями ледве знайдеться один грамотний на десять душ; а як по котрих губерніях один грамотний на п’ять неграмотних, то се вже дуже багато. Так підупав український народ, такий здатний, способний з природи своєї, що колись далеко вище своєю освітою стояв від народу великоруського (московського) та дивував сторонніх людей своєю освітою й охотою до книжки та науки.

Чому так сталося, поясняє та ж записка. Наука в народній школі може йти добре тільки рідною мовою, яку школярі добре розуміють, як свою. І коли почали заходитися по всій Росії коло шкіл, тому з п’ятдесят літ, то тямущі українці заходилися складати українські книжки для народних шкіл, щоб на Україні по школах вчити по-українському. Найбільші наші письменники тоді зайнялися сим. Славний український історик Костомаров збирав гроші на видання українських шкільних книжок; Куліш зложив дві граматки, більшу і меншу; сам Шевченко видав малого українського букваря.

Та не позволено було вчити по школах з українських книжок. Вчили по-руському і з руських книжок, а діти селянські тої мови добре розуміти не могли, і наука ішла через те тупо, і що навчалися, те дуже скоро забували; навіть траплялося, що вийшовши з школи за три або чотири роки, читати вже забували. А, крім того, зіставалися що називається без язика: бо по-руськи не могли навчитися, а від своєї мови відставали, бо в школі їм казали, що то не мова, а так, мужицька говірка. І так забивали їм памороки, що на все життя відбивали охоту і до книжки, і до науки, і до всякого знання; калічили душу, а не вчили.

Найбільш тямущі знавці шкільної науки в Росії, як Ушинський, барон Корф, Вессель, Водовозов розуміли і показували на се, що від такої науки нема користі для народу: треба доконче вчити дітей рідною мовою, щоб наука добре йшла, значить на Україні треба вчити по школах українською мовою. Інакше український народ не вийде з теперішньої темноти, убожества й поневіряння. Комітет міністрів, міркуючи про заборону української мови (1905), признав, що сі заборони не дають українському народові вийти з теперішнього упадку («препятствуют повышению нынешнего культурного его уровня»).

Навіть духовне начальство побачило се, і коли духовенство Подільської єпархії удалося з сим до Синоду, то Синод дозволив (в 1907 p.), щоб у сільських школах, де ходять українські діти, вчити і толкувати українською мовою; позволив учити української мови в вінницькій школі, де вчать на учителів приходських шкіл, щоб ті учителі могли вчити дітей українською мовою, і шкільні книжки приладити для розуміння українських дітей.

Отсе все пригадує записка депутатів, додана до проекту. Потім була звістка, що в думській комісії народної освіти зайшла мова про научання в народних школах, де вчаться діти не руські, і комісія признала, що в таких школах треба вчити дітей їх рідною мовою. Притім один з тих 37 депутатів, що підписали заяву про потребу научування українською мовою, професор Лучицький, нагадав особливо про научування українською мовою в школах, де вчаться українські діти.


Примітки

Вперше опублікована в газеті: Село. – 1909. – 5 листопада. – № 10. – С. 1 – 2. Підпис: М.Гр. Стаття написана 27 жовтня 1909 p., про що свідчить запис у щоденнику М.Грушевського: «[…] писав статі до 10 і 11 ч[исел] «Села» (Грушевський М. Щоденник 1904 – 1910 pp. // ЦДІАУК, ф. 1235, оп. 1, спр. 25, арк. 295).

Подаємо за другим виданням у збірці: Про українську мову і українську школу. – К., 1912. – С. 8 – 10.

В марті 1908-го року 37 депутатів Державної (Государственої) Думи подали такий законопроект – текст законопроекту «О языке преподавания в начальных школах местностей с малорусским населением», внесеного в III Державну Думу 29 березня 1908 р., імена депутатів та пояснювальна записка опубліковані у виданні: Лотоцький О. Сторінки минулого. – Варшава, 1934. – Ч. 3. – С. 96 – 103.

Питання про національну освіту III Дума не розв’язала. Воно знову гостро постало в IV Думі: у серпні 1915 р. блок прогресивних партій подав запит в справі української школи. «Докладная записка министру народного просвещения об украинской школе» 14 серпня 1915 p. була вручена міністру народної освіти П.Ігнатьєву українськими громадськими діячами Ф.Матушевським, С.Русовою та С.Івановим. (Украинская жизнь. – 1915. – № 8-9. – С. 13-34, 126).

Подається за виданням: Грушевський М.С. Твори у 50-и томах. – Львів: Світ, 2005 р., т. 3, с. 383 – 384.