Початкова сторінка

Михайло Грушевський

Енциклопедія життя і творчості

?

Промовили

Михайло Грушевський

Втішно прийняло українське громадянство звістку, що в селі Теслугові Дубенського повіту (на Волині) селяни на волосному сході постановили просити, щоб у їх волості замість теперішніх церковних шкіл одкрили школи з українською мовою, де б дітей учили по-українському. Потім і на повітовому з’їзді в Дубні се ж бажання своє чи прошения теслугівські селяни поновили.

Здається, невелика річ, і чого б тут тішитися з того українцям по цілій Україні та похваляти теслугівців? Бо ж відома річ, що тямущі селяни й по інших сторонах та селах розуміють, що наука українською мовою в сільській школі ішла б далеко легше і спорніше, діти і читати та писати научувалися б скоріше, і всяку науку переймали б краще, коли б її викладали рідною українською мовою, та й руську мову затямили б певніше, якби їх научувано її мовою зрозумілою, українською.

Книжка, газета, учебник, наука шкільна – все се для селян повинно бути по-українському, щоб було зрозуміле і діло своє сповняло. Се, кажу, тямущі селяни розуміють скрізь. Не раз опитувано селян про се і здебільшого селяни, котрі тільки не одцуралися свого життя селянського, однодушно кажуть, що треба їм української науки, української книжки, української школи. Але що ж? Начальство їх про те не питає, а вони мовчать, самі не кажуть, чого хочуть, чого їм треба, щоб вийти з теперішньої темноти та злиднів. А різні люди тому й раді.

Як тільки мова зайде про те, щоб селянам дати школу українську – зараз вони в одну душу заводять: «Селяни, – кажуть, – мовчать»; «селяни того не просять»; «селяни з руської школи і науки вдоволені, української не хочуть». А от якби таких теслугівців на Україні було більше, було б інакше. Не говорили б за наших селян різні панки, що буцімто селяни української мови не хочуть, і їм не треба її.

Воно хоч і кажуть, що слово – то срібло, а мовчанка – золото, одначе, се не завсіди буває правда. Недурно і так кажуть: теля не реве, корова не чує. Поки селяни самі про свої потреби і бажання не говорять, хто буде за них одгадувати?


Примітки

Вперше опублікована в газеті: Село. – 1910. – 11 лютого. – № 7. – С. 1 – 2. Підпис: М.Грушевський. Стаття написана 18 лютого 1910 p., про що свідчить запис у щоденнику вченого (Гирич І., Тодійчук О. Щоденник Михайла Грушевського за 1910 рік // Український історик. – 2002. – Ч. 1-4. – С. 106).

Подається за другим виданням у збірці: Про українську мову і українську школу. – К., 1912. – С. 33 – 34.

Подається за виданням: Грушевський М.С. Твори у 50-и томах. – Львів: Світ, 2005 р., т. 3, с. 397.