Початкова сторінка

Михайло Грушевський

Енциклопедія життя і творчості

?

Розуміють

Михайло Грушевський

Буває часто, як зайде мова про те, що треба б у школі по-українському вчити, або щоб у суді судді розуміли по-українському і вміли розпитатись у селян про діло або інше таке, то дуже часто на те різні панки, до українства неприхильні, починають казати, що се не потрібно.

Кажуть вони, що українські селяни нібито й по-руському все дуже добре розуміють. Се, мовляв, одна мова – руська і українська, тобто властива мова руська, а українська – отак собі казна-що, говірка така, що люди неписьменні не вміють добре руською мовою балакати, то й калічать собі.

Отже, добре написав на се недавно в петербурзькій газеті «Речь» наш письменник Модест Левицький, і там вияснив, яка то брехня; дурне балакання, що нібито українець, не вчившися, все розуміє по-руському, а руський – по-українському. В українській мові є багато слів, яких нема зовсім у руській, і навпаки – є багато руських слів, зовсім незрозумілих українцеві. От, наприклад, українські слова: тиждень, рік, вага, злидні, гай, крам, хвиля, кут, хист, борошно, рушник, труна – самі звичайні українські слова, а їх в руській мові нема, і їх руський не розуміє, а таких слів є сотні й тисячі.

Потім є багато слів однакових або подібних, котрі зовсім що інше значать в українській, а що інше в російській мові. По-нашому ось – от, а по-російському вісь; по нашому люлька, що курять (трубка), по-російському в ній дітей колишуть (колиска по-нашому); по-нашому луна – відгомін, а по російському місяць; по-нашому шар – верства, поклад, а по-російському кругла куля; по-нашому дурно значить безплатно, безкорисно, по-російському лихо; по-нашому дивитися значить глядіти, по-російському дивуватися; по-нашому заноза у ярмі, по російському скалка, як хто заскалить собі руку тріскою; по-нашому орати землю, а по російському орати значить кричати; по-нашому рожа – се квітка, по російському значить пика; по-нашому питати значить розпитувати, по-російському значить чоловіка на муку, на тортури брати. Багато таких слів.

Або знов є подібні, що теж неоднаково значать: по-нашому, наприклад, устав – підвівся, або прокинувсь, по-російському устал значить утомився; по-нашому гніт у свічці або лампі, по-російському гнет – як щось притискають; по-нашому лис – звір, по-російському – лисий чоловік; по-нашому багаття – огонь, по-російському – тільки багатство; по-нашому весілля, по-російському всяке веселля, веселощі. І от як почне наш чоловік наздогад шукати в якійсь російській книжці чи мові, або руський в українській, так там такого дошукається, що й не снилося.

Дуже тому докладні приклади подані в тій статті М.Левицького, які то з того виходять помилки в суді, і в церкві, і в школі. Читає хлопець у школі: «Мал золотник та дорог», – думає, думає й каже: «Се значить, що мав злота на дорогу». Або: «В лавке было два цыбика чаю», «цыбики» значать ящики», – толкує учитель по-руському ж таки; хлопець міркує: «На лавці було дві ящірки». Другу заповідь: «Не сотвори ceбѣ кумира и всякаго подобия, елика на небеси гopѣ, и елика на землѣ низу»; хлопець думав, думав і так переложив: «Як одежу шити, так не треба такого коміра, щоб аж до неба або ж до землі».

Або як селяни в російській газеті читають. Прочитали, що на рапорті якогось генерала написав цар: «Лихое дело». Цар, значить, похвалив того генерала, а наші люди міркують: «Ого, лихе діло, як уже сам цар каже, що лихе». Або в суді, чого тільки не буває через те, що селянин наш не розуміє судді, як той говорить по-російському, а суддя його української мови не розуміє. От недавно в газеті писали, як у Білій Церкві в окружному суді на виїзній розправі питає прокурор свідка: «У вас очная ставка была?» – «Ні», – каже. – «Как же не было, когда у следователя записано». – «Ні», – каже, – не було ніякого ставка, слідователь мене у хаті питав». Добре, що оборонець розтолкував, а то так би й вийшло, що свідок бреше.

Скільки таких історій буває, які часом і дуже сумно кінчаться, як нема кому розтолкувать! Смішні вони, але не сміх, а жаль великий пориває, як подумати, скільки то часу, труду і добра всякого марнується через те, що мова українська не допущена ні до школи, ні до суду, все через таких людців, які запевняють безсоромно, ніби мова українська одна з руською, і українець нібито ще краще розуміє російську мову, як українську, котрою книжки та газети українські пишуться.

От недавно в Державній Думі знайшовся такий депутат з Полтави, що так саме й говорив, як зайшла мова про те, щоб українській мові одкрити дорогу до суду і школи. Один депутат-селянин з України спочатку був розумно сказав, що треба, аби судді на Україні знали українську мову; а потім його навчили пани, котрі українській мові противні, і він уже почав говорити те саме, що й вони: що український селянин по-руському все дуже добре розуміє і ніякої української мови їм не треба.

Велику шкоду діють такі говорения, і треба, щоб селянство наше против таких голосів свою думку об’являло.


Примітки

Вперше опублікована в газеті: Село. – 1910. – 17 лютого. – № 8. – С. 1 – 2. Підпис: М.Грушевський. Стаття написана 11 лютого 1910 p., про що свідчить запис у щоденику вченого (Гирич І., Тодійчук О. Щоденник Михайла Грушевського за 1910 рік // Український історик. – 2002. – Ч. 1-4. – С. 105).

Подається за другим виданням у збірці: Про українську мову і українську школу. – К., 1912. – С. 57 – 60.

Подається за виданням: Грушевський М.С. Твори у 50-и томах. – Львів: Світ, 2005 р., т. 3, с. 409 – 410.