Російська академія наук про українську мову

Михайло Грушевський

Різні люди, українству ворожі, часто балакають пусте, нібито української мови нема, її видумують тільки деякі «сепаратисти», себто такі, мовляв, що хочуть Україну від Росії відділити. Інші знов складають на поляків, немовбито поляки українство на злість руським видумали. Інші кажуть таке на Австрію, що то вона підтримує українців против Росії; інші на Германію, на пруссаків, що то вони спомагають український рух.

Різно брешуть, не вважаючи на те, що пани польські перші в Росії почали доносити на українців, що вони бунтують селян, і за кордоном наші брати-українці з поляками ведуть найтяжчу боротьбу, а австрійське правительство здавна тримає з поляками, і з ним теж українці-галичани борюкаються тяжко. А від пруссаків тільки всього тої помочі, що туди йдуть люди з Галичини на заробітки – кривавицею «прусські марки» заробляють. Але брехуни брешуть; кажуть: брехати – не ціпом махати.

Та нехай брешуть; але супроти їх брехень цікаво послухати, що кажуть про українство самі люди руські, учені і поважні. От недавно вийшла книжечка: «Императорская академия наук. Об отмене стеснений малорусского печатного слова» (Петербург, 1910) [Коштує 25 коп., продається у всіх українських книгарнях.]. Тут надруковано те, що російська академія наук Петербурзька відповіла в 1905 р. на запитання Комітету міністрів, коли той почав радити над скасуванням заборон українського слова.

Комітет міністрів тоді сам міркував, що заборони, видані на українське слово – щоб не друкувати українських книжок, шкодять народові, тому що – як сказано там – сі заборони значно затрудняють розповсюдження корисних відомостей серед людності малоруської (української, значить). Такі відомості могли б ширитися через видавання книг мовою, зрозумілою для селян, а так заборони не дають селянству піднятися над теперішнім низьким рівнем культурним – не дають вийти з теперішньої темноти, значить.

Щоб сю справу якнайкраще збагнути, порішив Комітет міністрів вдатися ще за відомостями до університетів у Києві і Харкові, до київського генерал-губернатора, і до російської Академії наук у Петербурзі. Всі вони відізвалися, що вважають заборону українського слова шкідливою і нерозумною і подали голос за те, щоб заборони ті зняти. Так сказала і Академія наук. Вона зложила осібну комісію з семи членів Академії, з різних наук і з різних народностей, а найбільше з самих руських.

Комісія широко виложила свої гадки про початки і розвій української мови, про українське письменство, про заборони, які на нього видано, і що з тих заборон вийшла одна шкода не тільки для українців, але для цілої держави, і з того виводила вона, що ті заборони треба зняти і дати українцям повну свободу і спроможність розвивати своє письменство, науку і штуку (искусство), своє життя громадське. Академія згодилася з гадками комісії й переслала записку Комітетові міністрів, від себе додавши, що вона вважає потрібним, аби українці мали таку ж можність на уживання своєї мови, як і великороси – «малорусское население должно иметь такое же право, как и великорусское, говорить публично и печатать на родном своем языке».

Сі гадки Академії мають велику вагу і по нинішній день, коли заборони з українського слова знято новим законом про друкування (що видано 1906 р.). Академії наук існують по всіх краях, аби в них збиралися найученіші люди, розвивали науку і в усяких справах наукових могли дати певну, основну, поважну гадку. Російська академія, заснована двісті літ тому назад царем Петром, складається з найбільших учених руських, які затверджуються на своїх урядах правительством, мають від нього платню, щоб займалися науковими справами; українців між ними нема. Тому-то, кажу, голос Академії має особливу вагу, коли вона уступається за українством.

Признає вона, що українська мова єсть, що се мова осібна від руської, або правильніше сказати – великоруської. Каже, що її ніхто не видумав, а вона існує так само віковічно, як і великоруська, і спинювати українців та не давати їм змоги розвивати своє письменство, освіту й науку не тільки несправедливо, але й для самого народу руського і Російської держави шкідливо. І тут уже ніхто не може сказати, що се видумують самі українці або їх приятелі.

Члени Академії самим російським правительством потверджені і на руській службі состоять, від українства далекі, люди учені й всіми поважані – вони, видко, не з приязні, не по-свойству чи кумівству, а по правді сущій кажуть, так як з діла самого виходить. Тим-то добре, що ту записку Академії 1905 р. пущено в світ. Вона в 1905 р. була видрукувана для членів Академії тільки та для начальства і в світ не пішла; був, правда, тоді ж виданий український переклад її [Петербурзька академія наук у справі знесень заборони українського слова (записка Академії з додатками), ціна 30 коп.], але тепер вона сама, за дозволом Академії, випущена в світ, і своїми доказами замикає роти всім, хто видумує різні нісенітниці на українців і українську мову.

От ми й придивимося тому, що каже Академія про українську мову і мову великоруську та як вона збиває гадки тих, які кажуть, нібито мови української нема, а єсть тільки якась говірка, а мова одна – руська.

Примітки

Вперше опублікована в газеті: Село. – 1910. – 1 квітня. – № 14. – С. 1 – 2. Підпис: М.Грушевський.

Подається за другим виданням у збірці: Про українську мову і українську школу. – К., 1912. – С. 44 – 47.

Детально справу про знесення заборони на українську мову, склад академічної комісії М.Грушевський висвітлює і своїй статті: «Меморіал Петербурзької академії в справі свободи української мови в Росії», опублікованої 1905 р. у ЛНВ (Грушевський М. Твори: У 50 т. – Львів, 2002. – Т. 1. – С. 270-273).

Подається за виданням: Грушевський М.С. Твори у 50-и томах. – Львів: Світ, 2005 р., т. 3, с. 402 – 403.