Початкова сторінка

Михайло Грушевський

Енциклопедія життя і творчості

?

Не порозумнішали

Михайло Грушевський

Перший раз за всі роки пішла в Державній Думі з приводу української школи поважна розмова про український народ, про його потреби і його мову. І як же немудро показала себе при тім більшість послів сеї третьої Думи! В комісії народної освіти признавали, що по сільських школах треба вчити рідною мовою, але українську мову до того не допускали. Коли один з членів комісії рішучо поставив справу так, щоб у такім разі і на Україні в народних школах вчити по-українському, то більшість членів виступила против сього – бо, мовляв, українська мова не мова, а тільки «наріччя» руської мови; через те, кажуть, українських дітей треба вчити руською мовою.

Ну та комісія сього ще не рішала – справа мала ще йти в Думу. А в Думі тим часом велися балачки про українську мову, коли почали рішати, якою мовою мають вестися справи в місцевому сільському суді, що буде заведений на місце теперішніх волосних судів. І знов те саме. Починають говорити, що руський горожанин, підданий, значить, російський, обов’язаний вміти по-руському. Кажуть, що українці і білоруси – руські, то їм не треба своєї мови, і, мовляв, самі українці не хочуть своєї рідної мови, а хочуть руської. Так говорив єпископ Холмський Євлогій – дарма що на власні очі бачив, як холмські українці спольщилися саме через те, що не було там просвіти на рідній, українській мові.

Сусідні з Холмщиною галичани, живучи під польським пануванням, піднялися й просвітилися через те, що мали освіту на рідній мові – і школу, і книжку, а холмські українці і під руською державою підупали без сього. Тепер клопочеться той Євлогій з іншими, щоб Холмщину від Польщі відділити, щоб не польщилася. Відділити її і правильно було б, бо то земля українська, а не польська, тільки що то Холмщині поможе, як і далі українцям не буде спромоги просвіщатися? Як поляки і інші народи матимуть польську мову в школі, і в суді, і в церкві, а українцеві все зась буде до своєї рідної? А все за те тільки, що його мова до мови руської близька, подібна!

Українці і білоруси руським найближчі, як рідні брати. Своїми творами збагатили вони руське письменство. Своєю працею і кров’ю піднесли вони Руське царство. З того часу воно й стало велике, сильне і дуже, як українці до того царства приєдналися, – не з примусу, не силою, а своєю волею. То за те, що вони найрідніші, – мали б бути послідні? Не мали б мати того, що матимуть інші, чужі? То була б правда!

Вже в 1905 р. Комітет міністрів признав, що український народ з злиднів і темноти своєї не може піднестися через заборони та перешкоди українській мові. А тепер знову наново треба те кождому твердити? Українська мова – не мова, кажуть; до руської подібна, кажуть. Подібна, та не та, – одмінна і різна від руської. І руський суддя дуже часто українця в суді не розуміє, а українським дітям від учення в руській школі не наука, а мука.

А що українська мова – «наріччя» тільки, що вона мужича мова, як деякі кажуть, то що з того? Одні кажуть, що мужича, що наріччя; а другі, котрі тямущі, кажуть, що мова правдива. На ній в Галичині в гімназіях і в університетах давно вчать всякої науки, не тільки що в народній школі. Та нехай яка там єсть, така єсть, а коли нею говорять десятки мільйонів українського народу в Росії, то треба, щоб тою мовою і вчили в школі, і щоб в суді нею можна було розмовлятися, чи прошеніє написати, щоб селянинові не тратитися останньою копійкою на адвоката.

Коли ж то порозумнішають люди та таку просту справу второпають!


Примітки

Вперше опублікована в газеті: Село. – 1909. – 17 грудня. – № 16. – С. 1-2. Підпис: М.Гр.

Подається за другим виданням у збірці: Про українську мову і українську школу. – К., 1912. – С. 16 – 18.

Подається за виданням: Грушевський М.С. Твори у 50-и томах. – Львів: Світ, 2005 р., т. 3, с. 388 – 389.