Наша школа

Михайло Грушевський

Шкільна справа – одна з найбільш важних і пекучих проблем сучасного життя. Як би не нейтралізувалися впливи школи впливами родини, суспільності, літератури, вона кладе і кластиме глибокий слід на духову істоту будучих кадрів суспільності. З другого боку, як би не зростали засоби самоосвіти, львина доля культурного і соціального добутку будучих горожан зіставатиметься за школою, і не зменшуватися, а навіть збільшуватися матиме вона шанси з уліпшенням шкільної науки, її дидактичних прикмет, раціоналізації її програм.

І власне з розвоєм динамічної енергії життя, як воно стає все більше рухливим і змінливим, як вимоги його до чоловіка і чоловіка до нього незвичайно зростають, як обставини життя вимагають від людини все більшої орієнтаційної здібності, все більшої зручності приладжування, все складніше і тяжче стає завдання школи, яка має приготовити будучих горожан, учасників і будівничих життя до тої складної й тяжкої роботи.

І тим більше в наші часи, з їх незвичайним розвоєм критицизму і переоцінювання всіх вартостей, зростає невдоволення з сучасних форм, шкільного виховання і шкільної науки, і все з більшою енергією звертається сучасна мисль на питання реформи школи, ревізії її завдань і засобів. І навіть з боку офіціальних сфер помічаємо певні бажання іти назустріч сій критиці давніших форм і напрямів шкільного виховання і науки.

А ще складнішим стає се шкільне питання, як і багато інших, для нашої суспільності, яка поруч загальних завдань мусить пильнувати ще й своїх спеціальних справ дня, справ, які кінець кінцем сходяться в однім питанні, але незвичайно широкім, що своїми розгалуженнями проходить ледве чи не всі сторони життя, а може коротко бути схарактеризоване як справа забезпечення свого національного існування, удержання в національній цілості й одності своїх частей і переведення їх з становища етнографічної статики в динаміку національного розвою й життя.

Являючися проблемою тої доби, яку ми переживаємо, допевняючися свого розв’язання саме від неї, від нас, від нашої енергії і національної свідомості, тому що на пізніше воно відкладене бути не може без крайньої небезпеки для нашого національного існування, се загальне питання дня незвичайно тісно і живо зв’язане з нашим шкільним питанням. Як утрата національної школи, заміна її школою чужорідною в XVIII – XIX в. була, безсумнівно, одною з видатніших причин упадку національного життя в українських землях, так сотворения національної школи являється одною з найсильніших запорук національного відродження.

Сучасна українська суспільність опинилася в тій же позиції, в якій побачила вона себе в другій половині XVI в., коли розпросторення культури в формах національно-чужих, національно-конкуренційних загрозило винародовленням всьому, що підіймалося над рівнем акультурності, що хотіло бути учасником загальнолюдського культурного життя. Постулат національної школи став тоді, можна сказати, центральним пунктом українського життя.

Недостачею національної школи об’ясняє сучасний публіцист, автор «Перестороги» не тільки культурний, а й національний занепад руського (українського) народу, його політичне поневолення і безсильність. А Львівське братство, закликаючи сучасну суспільність до жертв на засновану Львівську школу, бачило в національній школі одинокий рятунок перед національною смертю, що грозила українському народові, на погляд братчиків, саме від виховання молодіжі в ворожо настроєній школі – «иж бы пиючи в чужих студницах воды наук иноязыческих веры своей не отпадали, зачим праве и всенародное згинение барзо близко ходит».

А з другого боку вповні очевидно, що тільки націоналізація школи в українських землях може дати українській людності підстави успішного культурного, суспільного і економічного розвою, уоружити його рівносильною зброєю в конкуренції національностей, забезпечити від перспективи відставання, упослідження в загальнім культурнім і економічнім поході. Порівняння сучасного становища українських мас з становищем їх тому півтора-два століття назад, коли сі маси не були позбавлені добродійств національного шкільництва, вражає незвичайно сумним образом повільного відставання українських мас, з тим взагалі української народності в порівнянні з іншими, не позбавленими вповні національних засобів освіти і виховання.

Величезний, деінде нечуваний процент анальфабетів, страшні розміри рецидивізму неписьменності являються результатами сього позбавлення українських мас національної школи і об’ясняють нам процес економічного і культурного занепаду українських мас в останні два століття, що були для інших народів добою розцвіту народної освіти, а для українського народу наслідком вказаного явища – добою культурного упослідження.

В сфері середньої освіти досить пригадати такий факт, що в Східній Галичині, де українська людність становить до 70%, перед полонізацією середньої школи в 1860-х роках українська шкільна молодіж чисельно переважала над польською, а за чверть століття від тої полонізації число учеників-поляків майже удвоє переросло число учеників-русинів, і тільки помноження українських середніх шкіл в останнім десятилітті спинило дальший релятивний упадок числа української шкільної молодіжі.

Се симптом зверхній, статистичний; а хто обрахує всі негативні впливи, як научання в школі, неприхильно настроєній, наука на чужій або ворожій національній підставі – має [вплив] на весь процес духового, культурного розвою суспільності, яка мусить свої культурні засоби черпати з таких чужих, або й ворожих джерел. Без сумніву, не тільки там, де йде мова про народні маси, і де брак науки на народній мові, брак рідної, свійської школи в повнім, глибокім значенні сього слова проявляється в такім очевиднім – скажімо се сильне слово – культурнім виродженні української народності, але і в сфері середньої й вищої науки брак національної школи відбивається незвичайно некорисно не тільки на національнім, але і на всім культурнім житті суспільності і народу.

І от так, як в часах національного відродження на переломі XVI і XVII в., і тепер для української суспільності стає пекучим завданням, основною проблемою сучасного життя розв’язання шкільного питання в українських землях в напрямі націоналізації школи. Націоналізації не тільки зверхньої, формальної, яка починається і кінчиться самим заведенням викладової мови, а в значенні ширшім – то значить можливо ліпшого, можливо основнішого приспособления школи до потреб української суспільності, її життя, її завдань і обставин.

В Україні російській, де саме тільки в останніх літах знято перші формальні заборони з усього, що носить на собі марку української національності, питання шкільне взагалі не вийшло ще з сфери дезидератів. Заведення науки на українській мові в народних школах української території стало найважнішим постулатом сучасного українського життя в Росії, але тільки ще постулатом. В українських землях Австрії, де основні закони запоручують українській народності можність образования на своїй мові, український нарід не тільки має право добиватися сеї можності, але має все-таки певні елементи національної школи. Вони слабі, далеко не відповідають потребам української народності, її нумеричній силі й культурним вимогам, але все-таки існують і вимагають тільки свого розширення, поглиблення, очищення, перетворення сих відокремлених елементів в одноцільну систему національної школи від низин до верхів.

Увага української суспільності в сю сторону звернулася вже давно. В живій пам’яті у всіх ті правдиві кампанії, які приходилося переводити їй для осягнення кожної нової української середньої школи, її енергічні заходи коло помноження сих шкіл. Густа сіть бурс, якими вкрилася австрійська Україна, зістанеться проречистим свідком її старань коло того, щоб улегшити бідній молодіжі селянській і маломіщанській поборення трудностей, з якими зв’язана для неї наука в нинішній школі. Приготовчі курси, приватні школи останніх літ, гаряча дебата над справами національної середньої школи в нашій пресі свідчили про неослабну увагу для неї нашої суспільності.

Але перші організації, почавши від заснованого в 1881 р. «Руського товариства педагогічного», і видавництва педагогічні звертали свою увагу передусім на потреби школи народної. Для спеціальних потреб шкіл середніх і вищих доперва восени 1908 р. було зав’язане товариство учителів шкіл вищих «Учительська громада», що метою своєю поставила: згуртувати і зорганізувати учительські українські сили шкіл вищих та силами їх і всіх інтересованих розвоєм української школи виясняти сучасне становище середніх і вищих шкіл української території, їх хиби і недостачі з погляду загальнодидактичного і педагогічного, і спеціального українського національного становища, та працювати для націоналізації школи середньої й вищої так само, як і нижчої.

Одним з важніших способів до того організоване в товаристві учительство признало видавання періодичного органу, присвяченого потребам української вищої школи – так як школа нижча має свої органи в «Учителі», «Прапорі», «Каменярах» і ін.

Має він служити не тільки трибуною бажань і жалів, принагідних гадок і помічень представників нашої учительської верстви, а органом студіювання нашої середньої школи і його організації відповідно до потреб нашого народу. Спільними силами нашого учительства повинен він організувати передусім планове і докладне вивчення нашої середньої школи – шкільної статистики, шкільної організації і політики, її педагогічно-дидактичних і національних прикмет.

Студіюванням сучасної школи в Австрії, Росії й інших державах, педагогічної літератури і практики має він витичити дорогу реорганізації нашої школи, – вказати ті завдання, які має ставити собі наша школа й її помічні інституції (бурси, курси і т. п.) відповідно до завдань сучасного культурного і суспільного життя, до обставин нашого українського життя, та способи реалізації сих завдань в рамах шкільної організації, шкільного плану, методики і дидактики. Виділити з того те, що може бути сповнене організованими силами самого учительства, і те, що мусить бути осягнене організованими силами суспільності.

Головна вага, натурально, мусить бути положена притім на шкільництво австрійське – в Галичині й Буковині, але було б в високій мірі пожадане, щоб часопись наша могла давати повний образ шкільництва і його хиб з нашого, українського становища, у всіх краях, залюднених українською людністю: в Росії, на Угорщині і в українських колоніях.

Притім хоч часопись числить, головно, на працю і поміч сил учительських, але не виключно. Учитель часто бачить одну сторону, суспільність може часто доповнити його погляди виясненнями з свого становища. Важно знати домагання, які ставить до школи суспільність. Важні свідоцтва вихованців, як класичних свідків впливів різних сторін шкільної науки й шкільного життя.

Часопись наша бажає й сподіється широкої й енергійної помочі нашого учительства і всеї нашої суспільності для шкільної акції, піднятої нашим товариством і його органом, в інтересах нашого національного життя.

У Львові, 15.III.1909

Примітки

Вперше опублікована в журналі: Наша школа. – 1909. – І – III. – С. 1 – 5. Підпис: Мих. Грушевський. У кінці зазначене місце написання та дата: У Львові. 15/III.1909. Бібліографічний огляд статті подав В.Дорошенко у виданні: ЗНТШ. – 1910. – Т. XCVI. – С. 227.

Подається за першодруком.

Стаття відкривала перше число науково-педагогічного журналу «Наша школа» – друкованого органу товариства українських учителів середніх та вищих шкіл «Учительська громада», заснованого 1908 р. Редактор – І.Кревецький (див.: Передирій В. Становлення Львівської педагогічної преси (друга половина XIX – початок XX ст.) // Збірник праць Науково-дослідного центру періодики. – Львів, 2001. – Вип. 9. – С. 20 – 21).

13 березня 1909 р. М.Грушевський згадує в щоденнику про необхідність написання вступної статті для часопису (Грушевський М. Щоденник 1904 – 1910 рр. // ЦДІАУК, ф. 1235, оп. 1, спр. 25, арк. 256). У листі до редактора журналу І.Кревецького вчений просив останнього переглянути підготовлену статтю (Рукописи, документи і матеріали Михайла Грушевського у фондах ЦДІАУЛ. Каталог / Упоряд. О.Мартиненко, ред. Г.Сварник, наук. ред. Я.Дашкевич. – Львів, 2005. – С. 109).

На тлі історичного екскурсу розвою і втрат національного шкільництва в Україні XVI – XIX ст. автор звертає особливу увагу на розвиток українських середніх шкіл початку XX ст., розробляє програму часопису «Наша школа». Детально див.: Баран С. З поля національної статистики галицьких середніх шкіл // Студії з поля суспільних наук і статистики. – Львів, 1910. – Т. II. – С. 107 – 178; Двадцятьпятьліття товариства «Учительська громада»: Ювілейний науковий збірник. – Львів, 1935; Кошелєва Н. Організації українського вчительства у Східній Галичині в 1881 – 1914 роках // Вісник Львівського університету. Серія історична. – Львів, 1998. – Вип. 33. – С. 108-113.

Як утрата національної школи, заміна її школою чужорідною в XVІІІ – XIX в. … – див.: Баран С. З поля національної статистики галицьких середніх шкіл. Матеріали до історії галицько-руського шкільництва XVIII – XIX вв. Збірки Іл.Свєнціцького, Ю.Кміта, Ст. Томашівського, Ів. Кревецького // Українсько-руський архів. – Львів, 1909. – Т. IV; Матеріали до культурної історії Галицької Руси XVIII і XIX в. / Зібр. М.Зубрицький, Ю.Кміт, І.Кобилецький, І.Левицький, І.Франко // Збірник Історично-філософічної секції НТШ. – Львів, 1902. – Т. V.

…автор «Перестороги»… – йдеться про полемічний трактат в обороні православ’я з програмою культурно-освітньої діяльності, написаний 1605 або 1606 р. у Львові під назвою «Пересторога зело потребная на потомные часы православным християном». Авторство «Перестороги» приписують львівському священику А.Вознесенському, Ю.Рогатинцеві, І.Борецькому. Вперше опублікована у 1851 р. в «Актах, относящихся к истории Западной России» з переданого Д.Зубрицьким рукопису, що зберігався у бібліотеці Львівської ставропігії.

…де українська людність становить до 70 %… – ці ж відомості, за офіційними даними перепису 1900 р., подає М.Грушевський у статті: Із польсько-українських стосунків Галичини (Кілька ілюстрацій до питання: автономія обласна чи національно-територіальна) // Грушевський М. Твори: У 50 т. – Львів, 2002. – Т. 1. – С. 491-492, 507.

…і тільки помноження українських середніх шкіл в останнім десятилітті… – окрім Академічної гімназії у Львові та гімназії у Перемишлі, наприкінці XIX-на початку XX ст. були відкриті державні українські гімназії в Коломиї, Тернополі та Станіславові. У 1906 р. відкриті паралельні утраквістичні класи при польській гімназії в Бережанах, у 1908 р. – в Стрию. Детально див.: Баран С. З поля національної статистики галицьких середніх шкіл // Студії з поля суспільних наук і статистики. – Львів, 1910. – Т. II. – С. 107 – 178; Грушевський М. Із польсько-українських стосунків Галичини // Грушевський М. Твори: У 50 т. – Львів, 2002. – Т. 1. – С. 509-520; Курляк І. Українська гімназійна освіта в Галичині (1864 – 1918). – Львів, 1997.

Заведення науки на українській мові в народних школах української території стало найважнішим постулатом сучасного українського життя в Росії… – йдеться про законопроект «О языке преподавания в начальных школах местностей с малорусским населением», внесений 37 членами III Державної Думи 29 березня 1908 р., але так і не затверджений. Детально див.: Лотоцький О. Сторінки минулого. – Варшава, 1934. – Ч. 3. – С. 94-102.

…приватні школи останніх літ… – див. коментар до статті «За рідну школу».

…восени 1908 р. було зав’язане товариство учителів шкіл вищих «Учительська громада»… – перші загальні збори Товариства відбулися 1 листопада 1908 р. Збори відкрив посол австрійського парламенту Ю.Романчук. Професор Ю.Стефанович подав звіт організаційного комітету, проф. О.Прислопський виголосив реферат про програму діяльності Товариства. Головою Виділу «Учительської громади» було обрано М.Грушевського. У лютому 1909 р. філії Товариства були відкриті в Бережанах та Коломиї. Детально див.: Хроніка // Наша школа. – 1909. – Ч. І – III. – С. 133-145.

Подається за виданням: Грушевський М.С. Твори у 50-и томах. – Львів: Світ, 2005 р., т. 3, с. 69 – 73.