Пам’ятник Шевченку

Михайло Грушевський

Ціла Україна – в Росії й Австрії, і за морями, в Канаді, в Американських Штатах, і скрізь, де тільки живуть українці – збирає тепер гроші, щоб пошанувати пам’ятником найдорожчого свого сина Тараса Шевченка.

Справді велику пошану і подяку Шевченкові мусить носити в серці кожний українець, а особливо український люд робочий, сільський і робітничий. Всім, хто зневажає або зневажатиме сей народ, став він вічним докором собою і своїми творами безсмертними. Подумає хто або скаже, що наш народ нездалий, недотепний, неспосібний. Нехай пригадає собі Шевченка, що з-під селянської стріхи кріпацької, сам кріпак, слуга панський, без усякої школи й науки виявив такий хист в своїх чудових піснях і в тих думках чистих, глибоких і святих, які вложив в свої пісні.

Скаже хто, що наша українська мова не мова, а казна-що, говірка мужицька, непридатна до науки, до освіти, до книжки, так що вчитися і просвіщатися народ може тільки мовою чужою, руською або польською. Нагадати йому Шевченкові пісні – як вони гарно складені отою самою мужицькою українською мовою, з уст мужицьких взятою, без граматики і без науки всякої, а всяку гадку, хоч би яку мудру та високу, викладають так докладно, що й іншою мовою ліпше її не висловиш.

Хто казатиме, що народ наш не хоче жити своїм життям, цурається своєї народності й мови, хоче бути руським, а українством гребує, поневіряє його – тому тільки пригадати «Кобзар» Шевченків, як він десятками й сотнями тисяч іде та й іде неустанно між український народ, як люди тішаться ним, з якою радістю та любов’ю читають огненні слова поета про українську лиху долю, спомини з минулого і віщування Україні щастя і слави в будучності.

Прославляючи і шануючи Шевченка, тим самим славимо, шануємо і возносимо українське слово, український народ, усю Україну.

Тим-то заходжується тепер народ наш український якомога краще пошанувати і прославити свого великого поета величним пам’ятником, що має стати в серці України, в Києві.

Вже зібрано за останні три роки коло 50 тисяч, а ще треба тисяч сорок, щоб вийшов пам’ятник великий та гарний. На місяць май сього року визначено, щоб присилали проекти – малюнки пам’ятника, як його зробити, а в 1911 році кінчиться п’ятдесят літ з дня смерті Шевченка: годилося б того року хоч закладини пам’ятника зробити.

Всякий українець повинен щось дати на пам’ятник. Пишуть нам, що в деяких селах селяни, парубки, дівчата, школярі збирають складки на пам’ятник. Посилати ті складки можна до редакції «Села» (Київ, Вел[ика] Владимирська ул., № 28).

Примітки

Вперше опублікована у виданні: Народний календар «Село» на 1910 р. (Додаток до народної ілюстрованої газети «Село», № 4). – К., 1910. – С. 21 – 23. Підпис: М.Грушевський.

Подається за першодруком.

Стаття належить до серії публікацій М.Грушевського, присвячених спорудженню пам’ятника Т.Шевченкові в Києві: «Пам’ятник Шевченку» (Грушевський М. Твори: У 50 т. – Львів, 2005. – Т. 2. – С. 360 – 362); «Пам’ятник Шевченку» (Село. – 1909. – 3 вересня. – С. 5-8); «Шевченко і українська минувшина» (Засів. – 1912. – № 8. – С. 68 – 69).

Сам вчений брав безпосередню участь у роботі Об’єднаного комітету зі спорудження пам’ятника, підготував звернення до громадян Галичини про збір коштів. Детально див.: Щітківський І. Пам’ятник Т.Шевченкові у Києві та київська адміністрація // Україна. – 1925. – Кн. 1 – 2. – С. 162 – 170; Його ж. Сторінка з історії будування пам’ятника Т.Шевченкові // Там само. – 1930. – Березень – квітень. – С. 110 – 113.

«Народний календар «Село» на 1910 р.» за публікацію статей М.Грушевського «Пам’ятник Шевченку» та «Коротка історія України», статті Ю.Сірого «Українська земля» вже на початку січня 1910 р. був конфіскований разом з № 4 газети «Село».

Як зазначалося у протоколі засідання Київського тимчасового комітету в справах друку від 23 січня 1910 р., «во всех этих статьях ясно проводятся идеи т. н. «украинского» сепаратизма […], что заставляет признать эти статьи преступными» (див.: Панькова С. Михайло Грушевський і народна газета «Село» у світлі мемуарних та епістолярних джерел // Український історик. – 2004-2005. – Ч. 3-4/1. – с. 25-46).

Детально перебіг подій, пов’язаних з конфіскацією «Народного календаря» та заходами щодо зняття її, висвітлено в листах Ю.Тищенка-Сірого до М.Грушевського (ЦДІАУК, ф. 1235, оп. 1, спр. 582, с. 305-312; 542-549). Так, 6 лютого 1911 р. він писав до Львова:

«Повернувся з палати і спішу повідомити, що справа з календарем і 4 числом закінчена. Палата не затвердила конфіскати ні календаря, ні «Села», […] Календар маю надію взяти на сім тижні і розіслати передплатникам з № 7 чи 8» (Там само, с. 546).

Примірник конфіскованого «Народного календаря «Село» на 1910 р.» зберігається у фонді Київського губернського жандармського управління: Там само, ф. 274, оп. З (Речові докази), спр. 810.

Подається за виданням: Грушевський М.С. Твори у 50-и томах. – Львів: Світ, 2005 р., т. 3, с. 257.