Не даймося!
Михайло Грушевський
Зачинаються вступні іспити до шкіл, і з сіл, містечок і міст помандрують – наша надія й запорука нашої будущини – руські діти, проситися на науку, стукати в двері високих шкіл…
Вони жадні світла і науки, жадні ліпшого життя й ліпших відносин, ніж у яких виросли, але терниста дорога веде до того світла, і на порозі – високі забори. Більшість дітей мусять проситися до шкіл польських, бо до руських більшості їх так далеко, бо тих руських шкіл так мало, так мало…
Зі страхом в серці ідуть вони перед грізних панів, що стережуть дверей до тих огнищ науки, свідомі своєї безоборонності, свідомі своєї вини, свого первородного гріха, що загородить багатьом із них двері світлого раю – nieumienia poprawnie się wyrażać po polsku.
Батьки Русі з початком кождого шкільного року звертаються з закликом до нашого загалу, аби старався, щоб якнайбільше число дітей ішло до шкіл, аби, заливаючи середні школи нашою дітворою, вирвали ми ворогам руського шкільництва всякий аргумент против заснування руських середніх шкіл. Добре се – тільки б треба заразом подумати про те, щоб поширити двері до тих шкіл, дати можливість тим дітям, що з таким трудом, з такими жертвами були зібрані й приготовані до школи, – не бути здесяткованими на шкільнім порозі…
Особливу увагу кажуть звертати на учительські семінарії, де число учеників і учениць русинів значно нижче від числа поляків і не стоїть в ніякій пропорції до запотребування руських народних шкіл…
Се правда! Перед роком, коли справа шкільництва взагалі звертала на себе в нашій суспільності більшу й щирішу увагу, піднесена була страшна небезпечність, яка грозить нам на полі народного шкільництва. В Східній Галичині більшість громад (56%) не мають зовсім школи – разом 882 громади, і в них звиш півмільйона людності без можливості якої-будь освіти… Серед учительства русини в страшній меншості – в Східній Галичині на яких 3500 поляків і польок не більше як 1500 русинів.
[В цілій Галичині в 1900 р. було учителів поляків 2773, русинів (властиво, греко-католиків) 1316, учительок польок 3424, русинок 387. А прецінь руських шкіл (на папері бодай) усе ще більше як польських, і руської людності в Галичині більше як польської…
З кінцем року шкільного 1902 – 1903 в учительських семінаріях було: 1742 поляки, 601 полька, 798 греко-католиків, 111 греко-католичок; на загальне число 3405 учеників правдивої руської народності ледве чи було багато понад 800, отже коло 25%.]
І ся пропорція має всі тенденції ще погіршатися для нас, а з тим руські школи народні, й тепер уже мало що руські, ставали б усе більше фактично польськими в міру того, як з браку кваліфікованих кандидатів русинів «прийдеться» раді шкільній z konieczności обсаджувати їх поляками та польками, зовсім необізнаними з руською мовою…
Супроти того фреквенція учительських семінарій стає для нас справою пекучою, національною в повнім значінні слова.
Робити, збільшати число кандидатів до учительських семінарій – добре, кажу. Але сього одного не досить. Якраз появилися в останніх літах звістки про десяткування кандидатів русинів при остатніх іспитах до учительських семінарій і приготовляючих курсів до них: русинів проходить лише 20-30%, і сей процент місцями держиться так постійно в ряді літ, що не має в собі, очевидно, нічого припадкового. Як тут накликати до фреквенції, коли згори можемо знати, що 70 – 80% підуть додому (do gnoju na zagrodę, або шукати посади льокая u wielmożnego pana, з розбитими надіями, розчаровуючи лише своїм прикладом своїх земляків, а збільшення кандидатів може в консеквенції лише зменшити процент тих, яким fatum судить переступити шкільні пороги.
Коли не хочемо впасти в розпуку перед консеквенціями pracy organicznej наших ворогів, мусимо шукати інших способів. Єдиний спосіб, який в теперішніх часах лежить в наших руках, се закладання приватних учительських семінарій.
В сих днях відізвалася на сю пекучу потребу коломийська філія Руського педагогічного товариства, постановивши витворити мужеську учительську семінарію, і звертається до нашої суспільності, щоб поперла сю справу.
Коломия, справді, незвичайно добре надається для сього як місто дешеве, положене серед чисто руських околиць; руська гімназія дасть готовий контингент кваліфікованих професорських сил, руська бурса – готове дешеве приміщення ученикам. Народний дім – приміщення школі. Міська і повітова рада, що в своїм часі робили старання коло заснування учительської семінарії, не відмовлять певно підмоги сій семінарії. Всі вигляди на успіх сього плану! І руська суспільність повинна прийти в поміч йому, щоб уже з початком сього року шкільного (1905 – 1906) можна ввести його в життя і щоб успішне здійснення його дало заохоту до закладання приватних семінарій і середніх шкіл і в інших містах Галицької Русі.
Складаймося!..
Кличемо до всіх, кого турбує будучність нашого народу, хто шукає способів охоронити його від ролі, приготованої йому його ворогами, – бути погноєм культури й сили народності польської й російської, хто хотів би наш нарід бодай у будущині побачити не рабом і наймитом на рідній землі, а свобідним горожанином і паном її.
Витягаємо руку до всіх, хто запоруку нашої будучності бачить в наших народних масах, в їх економічнім, культурнім і політичнім подвигненні, а не в зверхніх блискучках, не в шумі зверхніх декорацій і ефемерних маніфестацій; хто чує грозу, яка суне на сі народні маси, й хоче помогти до розірвання залізного перстеня, яким обводить його praca organiczna наших віковічних опікунів і протекторів.
Не даймося!..
Примітки
Вперше надруковано у журналі: ЛНВ. – 1905. – Т. XXXI. – Кн. VII. – С. 90 – 92. Підпис: М.Грушевський. У фонді М.Грушевського в Центральному державному історичному архіві України в м.Києві зберігається коректа статті з власноручними правками автора (Ф. 1235. – Оп. 1. – Спр. 175. – Арк. 56).
Подається за виданням: Грушевський М.С. Твори: у 50 т. – Львів: Світ, 2002. – Т. 1, с. 274 – 276.