Угода з рос[ійським] центральним урядом

Михайло Грушевський

На основі попередніх переговорів міністри Терещенко і Церетелі (в неприсутності Керенського, що по короткій конференції попереднього дня виїхав з Києва) другого дня нарад, 30 червня, поставили конечні пункти згоди центр[ального] уряду з Ц[ентральною] Радою, що по їх гадці мала бути проголошена одночасно заявою Ц[ентральної] Ради в формі нового Універсалу і декларацією ц[ентрального] уряду.

Виконавчий орган, який виділить з себе У[країнська] Ц[ентральна] Рада, поповнена представниками національних меншостей України, ц[ентральний] уряд признає вищим органом крайової управи України і через нього буде здійсняти все, що дотикатиме її життя й управи. Орган сей, за яким міністри згодились кінець кінцем зіставити його попередню назву – Генерального секретаріату (довго вони не годились на се), буде відповідальним перед У[країнською] Ц[ентральною] Радою, яка таким чином зістанеться в ролі верховного революційного органу України. Але вона не буде робити ніяких самовільних кроків для здійснення автономії України поза своїм виконавчим органом, Ген[еральним] секретаріатом, затвердженим правительством.

З розпорядчих функцій Ген[ерального] секретаріату виймаються військові справи з огляду на ультимативне жадання воєнного міністра, щоб одностайність не тільки власті командної (котрої й не мала заміру торкатись У[країнська] Ц[ентральна] Рада), але й власті розпорядчої не була нічим нарушена. Міністри посилались у тім на свій кавказький комітет, що до військової справи не торкається. Годились полишити У[країнській] Ц[ентральній] Раді певний вплив на переформування військових частей через комплектування їх українськими контингентами через її військові організації. Але відмовляли Ген[еральному] секретаріатові тої власті в військовій адміністрації, яку він матиме в інших сферах управління.

Міністрам вказувано на незручність і навіть небезпечність полишення поза властю нового крайового органу такої величезної сфери, як воєнна, що захоплює й проходить в найрізніші області життя в воєннім часі. Пояснювано, що «моральний авторитет» Ц[ентральної] Ради, котрому вони полишали сю сферу, може не вистачити для її упорядкування. Але з огляду на неприсутність воєн[ного] міністра його товариші не згоджувались зробити які-небудь зміни в сій області і приймали на свою одвічальність всі можливі наслідки такого поставлення справи.

Під назвою «Проекту про національно-політичне становище України» міністри полишали У[країнській] Ц[ентральній] Раді право виробити автономний статут України, з умовою, щоб він був поданий на останню санкцію Рос[ійському] Установчому зібранню. Поза тим її законодатні функції зістались незачепленими і невиясненими сею умовою, котру міністри взагалі просили прийняти в сім начерку зараз негайно, щоб прямим проводом подати до відома ради міністрів, яка мала в той день саме засідати, і за кілька годин дістати їх згоду.

По словам міністрів-делегатів, їм була дана повна власть на угоду з У[країнською] Ц[ентральною] Радою, але вони бажали подати її все-таки до відома ради міністрів. Тому просили негайно внести на затвердження У[країнської] Ц[ентральної] Ради той текст Універсалу, що був з ними установлений і мав бути опублікований разом з декларацією російського ц[ентрального] уряду, котрої текст був ними також поданий і обговорений на сій конференції.

Сповняючи се бажання міністрів, котрі вимовлялись важними справами, які вимагають їх негайного приїзду до Петрограда, Ген[еральний] секретаріат вніс зараз же на У[країнську] Ц[ентральну] Раду тексти Універсалу і декларацію центр[ального] уряду, і У[країнська] Ц[ентральна] Рада більшістю голосів ухвалила згодитись на предложені їй тексти, щоб вони могли зараз же затвердитись ц[ентральним] урядом.

Одначе, коли мін[істр] Церетелі передав їх ц[ентральному] урядові, справа не пішла так гладко. Рада міністрів довго не давала відповіді, і кінець кінцем відмовилась прийняти умову до особистих вияснень міністрів-делегатів. Се зробило дуже прикре вражіння на У[країнську] Ц[ентральну] Раду, по тім, як вона з такою щирістю й готовістю пішла на згоду.

Потім виявилося, що згода з У[країнською] Ц[ентральною] Радою, в прийнятій на конференції формі, викликала непримиренну опозицію з боку каде[тів], так що справа закінчилась міністерською кризою, уступленням чотирьох міністрів-каде[тів] з кабінету [Пізніше лідери каде[тів] заявляли, що се сталось не через українську справу спеціально, вона тільки між іншими фактами причинилась до сього або зовсім не мала на се впливу. Але на однім з засідань Петерб[урзької] ради роб[ітничих] і солд[атських] деп[утатів] доводилось якраз протилежне.].

Се підняло наново довір’я до щирості міністрів-соціалістів в порозумінні з українцями. 2 липня кабінет прийняв згоду з У[країнською] Ц[ентральною] Радою, і другого дня, 3 липня, оповіщено заразом декларацію правительства й Універсал У[країнської] Ц[ентральної] Ради в прийнятій на конференції стилізації.

[Текст сього (другого з ряду) Універсалу, поданий в попередній брошурі «У[країнська] Ц[ентральна] Рада й її Універсали». Текст декларації правительства подаю тут в оригіналі:

Выслушав сообщение министров Керенского, Терещенко и Церетели по украинскому вопросу, Временное правительство приняло следующее решение:

Назначить в качестве высшего органа управления краевыми делами на Украине особый орган – Генеральный секретариат, состав которого будет определен правительством по соглашению с Центральной Украинской Радой, пополненной на справедливых началах представителями других народностей, живущих на Украине в лице их демократических организаций.

Через означенный орган будут осуществляться правительством мероприятия, касающиеся жизни края и его управления.

Считая, что вопрос о национально-политическом устройстве Украины и о способах решения в ней земельного вопроса, в рамках общего положения о переходе земли в руки трудящихся, должен быть разрешен Учредительным собранием, Временное правительство отнесется сочувственно к разработке Украинской Центральной Радой, пополненной указанным образом, проекта о национально-политическом положении Украины в том смысле, в каком сама Рада найдет это соответствующим интересам края, а также о формах разрешения в ней земельного вопроса для внесения этих проектов в Учредительное собрание.

Временное правительство, считая необходимым во время войны сохранить боевое единство армии, находит недопустимыми меры, могущие нарушить единство ее организации и командования, как, например, изменение в настоящее время мобилизационного плана путем немедленного перехода к системе территориального комплектования войсковых частей, или облечения командными правами каких-нибудь общественных организаций.

Вместе с тем правительство считает возможным продолжать содействовать более тесному национальному объединению украинцев в рядах самой армии или комплектованию отдельных частей исключительно украинцами, поскольку такая мера по определению военного министра будет представляться возможной в техническом отношении и не нарушит боеспособности армии.

В настоящее время, для более планомерного и успешного достижения этой цели, Временное правительство находит возможным привлечь к осуществлению этой задачи самих воинов-украинцев, для чего, по соглашению с Центральной Радой, могут быть командированы особые делегаты-украинцы, которые будут состоять при кабинете военного министра, в Генеральном штабе и при Верховном главнокомандующем.

Что касается военных украинских комитетов на местах, то таковые осуществляют свои функции на общих основаниях, причем деятельность их должна быть согласована с деятельностью других военно-общественных организаций.

Примітки

…справа закінчилась міністерською кризою… – 2 липня 1917 р. до відставки вдалися міністри-кадети: А.Шингарьов (міністр фінансів), О.Мануйлов (міністр освіти), В.Степанов (в. о. міністра торгівлі та промисловості), Д.Шаховськой (міністр державної опіки). Останній міністр-кадет М.Некрасов залишився в уряді, але вийшов з партії.

Текст декларації правительства подаю тут в оригіналі… – пор.: Українська Центральна Рада. Документи і матеріали. – Т. 1. – С. 163 – 164.

Подається за виданням: Грушевський М.С. Твори у 50-и томах. – Львів: Світ, 2007 р., т. 4, ч. 1, с. 209 – 210.