Переговори з рос[ійським] центр[альним] урядом в справі Ген[ерального] секретаріату
Михайло Грушевський
Коли голова Ген[ерального] секретаріату 14 липня сповістив рос[ійський] центральний уряд про сформування Ген[ерального] секретаріату поповненою Ц[ентральною] Радою, р[осійський] ц[ентральний] уряд висловив бажання, щоб генеральні секретарі приїхали до Петербурга особисто, як не можна всім, то, принаймні, їх частина, чоловік з п’ять, українці й неукраїнці, щоб умовитись про дальший порядок управи України.
Се бажання ц[ентрального] уряду Ген[еральний] секретаріат признав потрібним сповнити з огляду на глибокі зміни, які переходили тоді в Тимчасовім ц[ентральнім] уряді, наслідком тої кризи, яку він тоді перебував. Виїхати всім ген[еральним] секретарям, розуміється, було немислимо, але виїхати кільком на короткий, як думалось, час, здавалось можливим і навіть корисним для легшого і скоршого порозуміння щодо дальшого співробітництва правительства крайового з правительством центральним в тих трудних і грізних обставинах, що наставали для України після тодішніх подій на галицькім фронті.
Дня 15 липня, не чекаючи останнього ухвалення статуту Ген[ерального] секретаріату, голова Ген[ерального] секретаріату Винниченко з двома товаришами, Барановським і Рафесом, виїхали до Петербурга, з тим щоб повернутися назад до 25 липня – перед з’їздом губернських комісарів, скликаних Ген[еральним] секретаріатом для порозуміння в справі переведення нової управи на Україні.
І тільки по приїзді до Петербурга делегатам Ген[ерального] секретаріату відкрилась уся гроза положення і всі трудності, які виникли з того, що так протягнулось усе: угода з Ц[ентральним] урядом, поповнення Ц[ентральної] Ради і нове формування Ген[ерального] секретаріату.
Коли міністри-каде[ти] виступили з кабінету 2 липня, після того як він прийняв згоду з У[країнською] Ц[ентральною] Радою, ся міністерська криза була використана радикально-соціалістичними елементами на те, щоб підняти питання про повний перехід власті до рук соціалістів. До демонстрацій, котрими вони хотіли зробити натиск на правительство в сім напрямі, прилучились розрухи, підняті елементами контрреволюційними, і Петербург в днях 4 – 6 липня став ареною уличної усобиці. Її задавлено, але вона перекинулась на фронт – 6 липня в Галичині під час німецького натиску деякі часті облишили фронт, і се мало наслідком прорив його, масову утечу і замішанину, страшний розстрій армії, полишення всеї окупованої Галичини і паніку серед людності.
Помірковані соціалісти не відважились узяти на себе правління в цілості в сих обставинах, вони настоювали на утворенні міністерства мішаного, коаліційного. Прийшлося вести переговори з буржуазними партіями, щоб вони взяли участь. На першій черзі стояли каде[ти]. Вони почули себе тепер панами ситуації і почали диктувати свої умови – включно до повного відречення правительства від революційного курсу, виявленого його декларацією 8 липня. Се привело до того, що міністри-соціалісти уступились з кабінету. Криза кінець кінцем змусила буржуазію дещо скинути з своїх претензій.
Новий кабінет, який вдалось по довгих трудах сформувати 24 липня, мав компромісний характер і невиразну фізіономію, і хоч в його складі з’явилось чимало членів ранішого кабінету, напрям його був очевидно і різко відмінний. Внутрішня політика верталась на старі, репресивні шляхи, велику силу здобула воєнна власть і відчувались у всім провідні впливи кадетсько-промислового блоку. Як передавали свої вражіння ті, кому прийшлось побувати в сім часі в Петербурзі – слово «демократія» там звучало вже іронічно, а слово «революція» вважалось просто ніяковим. Опад революційної хвилі і нахил направо «в сферах» був очевидний.
В таких обставинах ген[еральним] секретарям прийшлось повести в Петербурзі переговори про затвердження Ген[ерального] секретаріату і докладніше визначення сфери його діяльності і відносин до центр[ального] уряду. З перших же хвиль вияснилось, що стара мова стала вже незрозуміла. Люди були ті самі, але відношення було інакше, бо інакші були реальні відносини сил.
Навіть Церетелі – котрого секретарі ще застали в кабінеті, глянув іншими очима на статут Ген[ерального] секретаріату і побачив в нім значне розширення, признаного умовою 30 червня; він радив зіставити його у внутрішніх відносинах Ц[ентральної] Ради і Ген[ерального] секретаріату, але для відносин щодо ц[ентрального] уряду виробити нову інструкцію. В юридичній же консультації, куди післав ген[еральних] секретарів кабінет, головний докладчик, бар[он] Нольде серйозно вмовляв ген[еральним] секретарям, що статут ставить Україну до Росії в відносини конфедерації!
Церетелі, головного автора угоди, скоро не стало в кабінеті, і ген[еральні] секретарі в усіх переговорах і пробах порозуміння почули, що перед ними став мур гладкий, німий, неприступний на ніякі аргументи, на ніякі доводи. Нове правительство, як характеризували вони, не почувало своєї зв’язі з попереднім, умова з українцями для нього була неприємною спадщиною, обов’язаннями, по котрим треба було платити, але платити неохота, і платиться через те скупо, з усяким можливим і неможливим обтяганням.
Провідники кабінету відтягались від переговорів, радили відложити справу, поручали замість себе умовлятись з своїми юридичними дорадниками. Проектували обмежити число секретарів і вийняти з їх завідування різні справи. Особливо ж використовували невиясненість умовою 30 червня тої території, на яку має розтягатись діяльність секретаріату. То радили зіставити й надалі територію неозначеною, то проектували полишити самим губерніям і повітам доволі піддаватись під власть Ц[ентральної] Ради й її секретаріату чи ні, і тим подібні недоречності. Нарешті висловляли підозріння щодо того, чи Ц[ентральна] Рада буде поповнена представниками неукраїнськими, чи буде представництвом загальнокрайовим, заявляли, що представництво в Ц[ентральній] Раді самих тільки революційно-демократичних елементів не авторитетне для них, і т. ін.
Примітки
…перед з’їздом губернських комісарів, скликаних Ген[еральним] секретаріатом… – йдеться про з’їзд губернських комісарів України, що відбувся 25 – 27 липня 1917 р. З’їзд скликали з метою реформування місцевого самоврядування, визначення механізму взаємин Генерального секретаріату з губернськими комісарами. З’їзд визнав, що губернські комісари в усіх питаннях керівництва губернією підлягають Генеральному секретаріатові, який має всю повноту влади в межах України (див.: Український національно-визвольний рух… – С. 578).
…Петербург в днях 4 – 6 липня став ареною уличної усобиці… – йдеться про події 3 – 5 липня 1917 р., коли більшовики спробували підняти повстання у Петрограді. Тимчасовому уряду вдалося втримати ситуацію, виступ був придушений збройною силою.
Радянська історіографія трактувала липневі події як стихійний рух революційного війська і робітників, очолений більшовиками лише з метою надати йому організованого характеру. Сучасні дослідження довели, що це була спроба захоплення влади більшовиками на чолі з В.Леніним. Головними учасниками були більшовизовані частини Петроградського гарнізону та балтійські матроси. Див.: Френкин М. Русская армия и революция. 1917 – 1918. – Мюнхен, 1978. – С. 375-380.
…6 липня в Галичині під час німецького натиску деякі часті облишили фронт… – йдеться про контрнаступ німецької армії (Тернопільський прорив), який призвів до катастрофи російської армії. Під ударами противника першим побіг 607-й Млинівський полк 6-ї Гренадерської дивізії XI армії, що дало можливість німцям зробити прорив, який невдовзі досягнув 120 верст у ширину. Охоплені панікою дивізії XI і VII армій відмовлялися стримувати у п’ять разів слабшого противника, солдати здавалися в полон ротами і полками. Див. також коментар до статті «Чорна пляма».
…революційного курсу, виявленого його декларацією 8 липня – йдеться про нову урядову програму, ухвалену за ініціативою міністрів-соціалістів після придушення більшовицького виступу.
Уряд обіцяв забезпечити скликання Установчих зборів у зазначений термін – 17 вересня. Головним завданням він декларував запровадження міського і земського самоврядувань, залучення представників громадських організацій. Для боротьби з господарською розрухою планували створити Економічну нараду та Головний економічний комітет, підготувати закони про 8-годинний робочий день, охорону праці, соціальне страхування. На розгляд Установчих зборів пропонували винести проект земельної реформи, в основі якої був принцип переходу землі в руки трудящих. Декларація виявилася неприйнятною для голови уряду Г.Львова, який подав у відставку.
Новий кабінет, який вдалось по довгих трудах сформувати 24 липня, мав компромісний характер і невиразну фізіономію… – йдеться про другий коаліційний Тимчасовий уряд, до складу якого увійшли 5 кадетів, 3 есери, 2 меншовики, 2 народних соціалісти, радикал-демократ, позафракційний соціал-демократ, безпартійний. Уряд очолив есер О.Керенський. Хоча номінально в ньому зберігалася незначна перевага соціалістів, за свідченням лідерів як кадетів, так і меншовиків, уряд мав виразно праву, буржуазну орієнтацію. Наступного дня він звернувся до населення країни з відозвою про «залізну владу в суворих умовах воєнної необхідності».
…представництво в Ц[ентральній] Раді самих тільки революційно-демократичних елементів не авторитетне для них… – йдеться про те, що з 19 представлених у Центральній Раді політичних партій 17 декларували себе як соціалістичні.
Подається за виданням: Грушевський М.С. Твори у 50-и томах. – Львів: Світ, 2007 р., т. 4, ч. 1, с. 217 – 219.